Ми зайшли в будинок OpenSpace у Дніпровському ДРАЦСі й я подумала, що ці прозорі будинки з електронною миттєвою чергою, вишколеним персоналом стали нашою реальністю. Це один із найбільших успішних проектів постмайданної влади в сфері юстиції. Чиновник, який часто бачив себе царем тільки тому, що тобі від нього потрібна довідка, начебто зник, випарувався з появою цих центрів OpenSpace та «Он-лайн будинку юстиції». Тут, у Дніпровському ДРАЦСі – вже знайомий відкритий майданчик Open Space, електрона черга, персонал, але – і ще дещо. На стінах – фрагмент бурштинової панелі та чеканка – нагадування, як саме виглядав Дніпровський ДРАЦС з радянських часів до реформи.
Але ми прийшли сюди власне до одного з авторів цієї реформи, начальника Головного територіального управління юстиції в місті Києві, кандидата в народні депутати по 215 округу Станіслава Куценка. Тут працює його своєрідна приймальня, де вже півтора року щотижня він дає правові консультації громадянам. Півтора року тому це починалося просто як соціальний проект… Ми займаємо чергу, і коли вона підходить, то розуміємо що за нами – глухонімі відвідувачі. Бо з нами в кабінеті сидить сурдоперекладач, а перед нами вийшов відвідувач, якому приписали неіснуючий кредит.
НАРОД – ЦЕ «ЧОРНИЙ ЯЩИК»? КОМУ ЯК…
- Спостерігаючи за вашим прийомом, трохи жалкую, що на майбутнє скасували мажоритарну систему. Бо ніколи депутат-списочник так глибоко не входить в проблеми, так детально не спілкується, не намагається пізнати чорний ящик під назвою «народ», як той, що балотується по мажоритарці, – кажу я Станіславу.
- Не ставив так питання. Але сьогодні для мене мажоритарка – це шанс самому проявити себе на окрузі, дуже добра спроба власних сил. Я двічі балотувався по списках партії, але коли ти йдеш по списку, то перемога чи неперемога – відповідальність партії. Перед мажоритарником стоїть необхідність реально працювати в полі, постійно спілкуватися з людьми. Це неоціненний досвід, коли ти розумієш, що люди тебе впізнають попри відсутність фінансового ресурсу. Я надаю їм правову допомогу, а тут неможливий уніфікований підхід, бо кожен відвідувач – це проблема, доля. І ти підключаєш особисті комунікації, досвід, якісь давні зв’язки, щоб допомогти і знайти вихід із будь-якої ситуації.
- Ви самовисуванець. Розкажіть, як це: бути кандидатом-самовисуванцем, коли цілком очевидно домінує змагання партійних брендів. Тим більше – самовисуванцем на окрузі (округ 215 – це Лівобережна та Троєщина), де є і середній клас, і пролетаріат, й інтелігенція, й прості люди.
- Бути самовисуванцем – це дуже драйвово. Це постійна робота з людьми, це щоденне планування і щоденне підбиття результатів та підсумків. Зрештою, наче заново відкриваєш для себе суспільство. Я радий тим, що кампанія відбувається влітку, бо народ перебуває в парках, на вулиці – й з ними легше сконтактувати. Навіть коли просто в парку ти розмовляєш із двома-трьома людьми, то за півгодини до розмови приєднуються десятки. Їм цікаві питання перерахунку пенсій (до речі, люди після нарахування пенсій були невдоволені, і я навіть проводив їм зустрічі в Пенсійному фонді, де вони звіряли власні формули із державними та отримували відповіді на запитання). Я займаюся внутрішньо переміщеними особами. Допомагаю їм деколи із базовими речами (у Києві є притулки, куди я приводив для тимчасового поселення тих, хто звернувся із проблемою), деколи також із працевлаштуванням. Ми проводимо відкриті конкурси і десяток внутрішньо переміщених вже взяли на роботу.
ЯК БУТИ САМОВИСУВАНЦЕМ НА «НАСИДЖЕНОМУ» ОКРУЗІ
- Але ж партійний бренд – це певний захист. Тим більше, коли маєте потужних конкурентів з ресурсами від партій.
- Конкуренти гідні. І вони мною вже зацікавилися. В Open Space днями була провокація, тут намагалися розпилити сльозогінний газ мені в обличчя під час виступу. Вчора ввечері я розклеював агітаційні матеріали – і кремезний хлопець заважав мені, намагався пошкодити автомобіль. Я пов’язую це з тим, що округ насиджений, так би мовити, заброньований, – і їм не потрібне нове обличчя. Я запропонував 19 липня зустрітися на дебатах усім кандидатам, це було б змагання.
- Я досліджувала столичні округи й побачила, що балотується дуже багато людей безробітних, без жодної спеціальності, тимчасово непрацюючі випускники професійно-технічних училищ. У вас натомість звання – доктор філософії у галузі права. Як це звання допомогло вам у вашій роботі керівника та кандидата?
- Всі, хто захистив кандидатську в Європі, мають ступінь доктора філософії. Я свою кандидатську писав довго, десять років, вона змінювалась, доповнювалась. Я починав з адмінпослуг, а завершив послугами від держави в онлайн-режимі. І в результаті я сам ініціював перший сервіс «Он-лайн будинок юстиції», який став загальнонаціональним проектом. Той випадок, коли мої наукові напрацювання мали дуже конкретне втілення. В 2007 році, коли я починав писати дисертацію, це була теорія, в 2017-му році – це вже була практика. Перевірена життям. На цьому сервісі в онлайн можна зареєструвати підприємство, громадську організацію, подати заяву на реєстрацію шлюбу, взяти будь-яку довідку. В онлайн-сервісах, насправді, – вся моя філософія: людина не повинна ходити до чиновника. Треба все робити безконтактно. Коли 2015 року я переміг у відкритому конкурсі на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у місті Києві, я запровадив зовсім інший принцип роботи держслужбовців, аніж був раніше. Ми організовуємо неформальні відкриті зустрічі для кращої комунікації з громадянами. Щодня розповідаємо про права людей в освітніх хабах, кав’ярнях за кавою та чаєм, організовуємо дитячі майстер-класи для вивчення прав дитини. Думаю, я зміг переконати тисячу своїх підлеглих, що праця держслужбовця – творчий процес, а не відсидіти з 9 до 18:00.
- Як ідеолог цієї послуги, ви маєте почуватися тріумфатором. Онлайн-сервіси – величезна економія часу. Кияни це оцінили?
- Найкращою оцінкою я вважаю те, що сотні тисяч осіб заходять на портал, щоб зареєструвати фізичну особу-підприємця, внести зміни до видів економічної діяльності, яку ви ведете, це постійний потік людей, які цим користуються. При цьому у нас диференційований підхід: до людей старшого покоління – один, для молодших – інших. Старших людей, які не користуються смартфоном, ми приймаємо особисто, я поспілкувавшись, скеровую до Служби соцзахисту та Пенсійного фонду, де вони, наприклад, в онлайн звіряють пенсії.
- Чому ви відмовилися від партійного бренду, партії просили грошей? Чи хотіли спробувати самі?
- Ви обізнані в цих питаннях. Дійсно, партії часто чекають на внески, для мене це було неприйнятно. Я виходець з громадського сектору, ніяк не пов’язаний із бізнесом, розраховую лише на себе. Вирішив іти, як самовисуванець, покладаюся на свої сили та свою команду. Команда у мене потужна, люди, з якими я працюю, допомагають мені на волонтерських засадах.
ФІЛОСОФСЬКИЙ КАМІНЬ ЧИ ВИПЛАЧЕНІ АЛІМЕНТИ?
- Open Space – це безумовний здобуток української юстиції останніх років. Як вам безболісно та без скандалів вдалося реалізувати цю новацію? Навіть портали наших електронних декларацій мали корупційні звинувачення.
- Батьківщиною Open Space є Київ. Ми запустили перший офіс у 2017 році в Дарницькому районі, потім було у Голосієво, тепер – у Дніпровському районі. Але за нашим прикладом відкриваються у всіх регіонах акти реєстрації цивільного стану нового формату. Прозорість (двері Open Space – прозорі, нема зачинених кабінетів), швидкість (всі документи можна отримати за 10 хвилин) та простота отримання послуг – ці принципи запанували по всій Україні.
Як ми це зробили? Коли я вирішив створити онлайн-сервіси, то звернувся до своїх колег з громадського сектору. Це був 2014-2015 роки, багато людей були готові працювати безкоштовно. Вони писали програмні коди на волонтерських засадах. Отже, базис був створений безкоштовно, без жодної гривні з бюджету, ми передали його в міністерство юстиції, і таким чином це став повноцінний національний проект, яким всі користуються. Але я радий, що все починалося з юстиції міста Києва. Завжди прагнув до сучасних та ефективних для держави проектів. І посада дала мені таку можливість. Сьогодні вже 37 таких офісів діє по Україні.
- Скажіть, чим ви будете займатися в Раді, якщо переможете?
- Якщо говорити загальними словами, то це правова політика. Якщо про округ, то це пенсії, комуналка, борги по заробітній платі, це здається банальним, але це щоденне життя людей, яке (як показує досвід) найбільше їм болить. Журналісти деколи шукають іскру та філософський камінь, а люди тішаться тим, що за останні півроку (це заслуги столичної юстиції) повернули 23,5 мільйона гривень боргу по заробітній платі, або стягнули на користь понад 13 тисяч дітей більше 181 мільйона гривень аліментів. Зрештою, Міністерство юстиції – міністерство справедливості. А для людей – справедливість проявляється у дуже простих та конкретних речах. Це можливість знати, скільки їм платять, як нараховують. Я вітаю навіть сам інтерес пенсіонерів до цього, бо вважаю, що це показник їхнього інтересу до життя. Я пройшов на цю посаду за відкритим конкурсом, і так само людей сюди набираю, створюючи їм соціальні ліфти. З дитинства маю загострене почуття справедливості, тому, якщо спробувати сформулювати, маючи посаду бюрократа, – почуваюся народним адвокатом. Напевно, це і є моє покликання…
Леся Дідківська, Київ
Фото Олени Худякової