Трьома шляхами – до парламентських виборів. Зеленський обрав шлях конфлікту?

Оголошенням про розпуск парламенту Зеленський сподівається запустити сценарій дострокових виборів. Виходячи зі 106 та 90 статей Конституції, єдиним імовірним випадком для дострокового припинення повноважень парламенту може бути відсутність парламентської більшості та неспроможність парламенту створити нову протягом місяця. Спікер парламенту оголосив про припинення діяльності парламентської більшості 17 травня. Отже до 16 червня у Парламенту є час для формування нової парламентської більшості, а у Президента з'являється конституційна підстава для припинення повноважень парламенту VIII скликання. Тому якщо дивитися на цю ситуацію з точки зору Конституції, то жодних підстав для розпуску парламенту немає.

Однак, коли на кону стоїть можливість отримати абсолютну більшість у парламенті, а отже – й право на формування свого Уряду, жага до абсолютної влади засліплює очі, відсовуючи убік будь-які правові аргументи.

І оскільки юридичних підстав для дострокових парламентських виборів немає, сьогоднішнє рішення про розпуск парламенту є виключно політичним.

У принципі, в цьому немає нічого дивного для країни, в якій політична доцільність, на жаль, важливіша, аніж верховенство права. В цих умовах рішення про вибори, швидше за все, ухвалюватиме Окружний суд, до якого у якості ймовірного переговорника сьогодні прибув у країну Андрій Портнов.

У разі офіційного опублікування Указу, згідно з 77 статтею Конституції України, позачергові вибори мають відбутися протягом 60 днів. У такому випадку день виборів припадає на 14 липня.

Однак, у нашій країні навіть ухвала суду не означає, що дострокові вибори відбудуться. Наразі існують три вірогідні сценарії розвитку подій із достроковими виборами, якщо Зеленський на початку наступного тижня підпише Указ про розпуск парламенту.

 
1). Парламент, отримавши “політичний нокаут”, погоджується із рішенням Президента. У такому випадку у виграші лишаються політичні важковаговики та Зеленський. Останній отримує 35-40% підтримки свого списку, що дає йому орієнтовно 100-110 місць по списку і ще не менш ніж 60-80 мажоритарників. На другому місці – Опозиційний блок ЗаЖиття Медведчука/Бойка. По списках вони наберуть 35-40 місць плюс не менше 50-70 мажоритарників. Третє місце займе Порошенко, список якого дасть йому орієнтовно 35-40 депутатів. Також він добере орієнтовно 20-30 мажоритарників по західній Україні. Тимошенко, рейтинг якої опустився до 9%, проведе по списку не менше 30 депутатів і візьме десь півтора десятка мажоритарних округів.

Самопоміч, Ляшко та «Народний фронт» опиняються поза стінами парламенту.

Не зрозуміло – чи проходять до парламенту Смешко і Гриценко, рейтинг яких зараз опустився до 5%. Особливо проблематична ситуація – в останнього, адже після заяв Гройсмана та Вакарчука повести свої політичні команди до парламенту – його і так не стійкі електоральні позиції значно погіршились. Що ж стосується електоральних перспектив Вакарчука та Гройсмана, то про це зараз дуже важко говорити. На перший погляд, за короткий період часу прорватися до парламенту їм буде не просто, але за умов правильного позиціонування та вдалої кампанії вони можуть всіх здивувати і, ввірвавшись до парламенту, “змішати карти” старим політикам. ***

У цих умовах Уряд формує Зеленський (Коломойський?) з партнерами. А от кого він обере цим партнером (Тимошенко, Порошенка, Вакарчука чи Гройсмана) – покажуть результати виборчих перегонів.

 
2). Парламент не погоджується із рішенням Президента і починає його оскаржувати в суді. Остаточне рішення прийматиме Окружний суд, який протягом останнього місяця вже ухвалив низку одіозних рішень на користь Коломойського. А далі починаються варіанти. Якщо суд стає на бік Зеленського, це автоматично конвертується у додаткові електоральні бали. Це, у свою чергу, дасть йому можливість з високою імовірністю отримати понад 226 мандатів та сформувати Уряд самостійно.

*** Якщо він програє суд, тоді вибори відбудуться у жовтні. Протягом цього часу ми будемо спостерігати жорстке протистояння у трикутнику президент–парламент–уряд. В цьому трикутнику Уряд виступатиме острівком стабільності й робитиме все можливе, аби втримати економічну стабільність на фоні політичної турбулентності. У свою чергу, Зеленський постійно апелюватиме до суспільства, звинувачуючи депутатів, що вони блокують його ініціативи. Депутати ж ухвалюватимуть закони, які повільно, але впевнено трансформуватимуть Україну в парламентсько-президентську республіку.

До виборів 28 жовтня рейтинг Зеленського до осені падає мінімально – орієнтовно до 30%. Ну і, звісно, він набере набагато менше по мажоритарці. Окрім Опоблоку, БПП та Батьківщини, до парламенту мають непогані шанси завести свої політичні команди Ляшко, Вакарчук і Гройсман.

Самопоміч, Гриценко та Смешко до парламенту не потрапляють.

Уряд знову однозначно формуватиме Зеленський. Але склад коаліції наразі складно передбачити. Адже доведеться зробити непростий вибір між Тимошенко, Вакарчуком, Ляшком, Гройсманом і Порошенком. А зважаючи, що вони мають різне бачення соціально-економічного розвитку країни, що у свою чергу буде “помножене” на їхню особисту неприязнь, передбачити – чим закінчиться створення коаліціади – зараз майже не реально.

 
3). Жорстке протистояння. «Народний фронт» та ряд інших політичних партій виводять людей на Майдан для захисту конституційного ладу. Поглиблюється політична криза. Аваков, якщо його не задовольнить виконання зобов’язань, починає підігрувати «Народному фронту». Інструментів для цього у нього достатньо (НацКорпус, контроль за силовиками тощо). Оскільки Зеленський не вміє “працювати з вулицею”, він це протистояння програє. Для зменшення градусу протистояння вмішуються міжнародні партнери, які саджають суперників за стіл переговорів і заставляють знайти компроміс.

Яким цей компроміс буде – наразі важко сказати. Можливо, вибори перенесуть на серпень, а можливо – на кінець жовтня. У будь-якому випадку, електоральне падіння рейтингу Зеленського буде не значним і він все одно матиме найбільшу фракцію у парламенті, а отже – і вплив на формування Уряду.

Як бачимо, на перший погляд, тактично у кожному зі сценаріїв Зеленський виграє. Однак стратегічно – після реалізації кожного із трьох сценаріїв він опиняється у досить скрутній ситуації.

Після виборів (не має значення – строкових чи дострокових парламентських), отримавши найбільшу фракцію і вплив на Уряд, в очах суспільства він буде відповідальним за все. Незавершену війну на Сході, військовополонених, розвиток відносин із Росією та ЄС, високі комунальні тарифи, кусючі ціни, низькі пенсії, погані дороги.

І вирішувати ці проблеми потрібно буде в ситуації, коли ти пересварений із існуючими політичними та бізнес елітами, маєш негативне ставлення від більшої половини суспільства, без кадрового резерву, досвіду і стратегії розвитку країни.

Судячи з останньої риторики під час інавгураційної промови, Зеленський, як гарний бізнесмен, обирає шлях конфлікту, максимально піднімаючи політичні ставки – аби “зірвати банк”, мріючи отримати все й одразу. При цьому він свариться та воює одночасно з усіма політичними силами всередині країни, спираючись виключно на людей Коломойського, Льовочкіна та екс-регіоналів на чолі з Портновим.

Однак, при цьому він не враховує, що подібні методи – з підвищення градусу протистоянь, “беззмістовних наїздів” – імовірно гарні у бізнес середовищі, але дуже погані в політиці, в основі якої лежить мистецтво домовлятися та шукати компроміси.

І дуже скоро може статись ситуація, коли – пересварившись з усіма всередині країни й отримавши нарешті абсолютну владу, як це завжди буває в Україні, він втратить найголовніше – внутрішню підтримку та опору. І тоді керована ним воююча країна розсиплеться під ударами сусідів на маленькі фрагментики, як той міфічний золотий Колос, якого через відсутність внутрішньої опори та єдності не втримали глиняні ноги.

Віктор Таран

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства