Вибори: Головна небезпека – повернення в ситуацію 2014 року. Наче й не було цих 5 літ
Я рідко пишу на суто політичні теми. Основний акцент моєї роботи і роботи всієї групи ІС не змінюється вже 5 років – це сфера національної безпеки і оборони. Саме через призму цієї проблематики ми розглядаємо хід та результати виборів.
У чому ми бачимо головну небезпеку, яка теоретично може виникнути? Це – небезпека повернення в ситуацію 2014 року.
Згадайте. П'ять років тому Україні довелося в дуже стислі строки і у вкрай несприятливих умовах нехай і не повністю з нуля, але фактично заново створювати систему нацбезпеки і оборони. Бо та система, яку ми мали, за винятком дуже небагатьох елементів, була фактично мертвою. Багато рішень приймалося «з коліс», методом проб і помилок.
Я зараз залишу за дужками суб'єктивні фактори і різноманітних свинарчуків. Суть в тому, що багато об'єктивно доводилося робити без готових рецептів, у цейтноті, за грубого дефіциту усього і активної протидії інфільтрованих агентів Кремля у всіх оборонних структурах.
За п'ять років, незважаючи на очевидні труднощі та проблеми (повірте, я дивлюся на ситуацію без рожевих окулярів), вдалося досягти важливих змін на системному рівні. Пройдено певний шлях. Зокрема, вперше за роки незалежності створена низка – не абстрактних, а прив'язаних до реальності – документів оборонного планування, в яких чітко зафіксована мета – реформування сектору національної безпеки і оборони відповідно до стандартів НАТО. Більшість цих документів розраховані на період до 2020 р.
Тобто, наступного року основна маса перетворень має бути завершена. Якісь із зазначених цілей будуть досягнуті вчасно, на інших напрямках – є серйозні пробуксовки, незважаючи на всі бравурні заяви військового керівництва. Але вектор – однозначний.
Навесні 2020 р. у Києві має відбутися сесія Парламентської Асамблеї НАТО, що стане хорошим майданчиком для підбиття підсумків і анонсування наступної мети – переходу на новий рівень інтеграції. Одне слово, цього року чекає дуже багато кропіткої роботи. Відповідальність за яку лягає на вище військово-політичне і військове керівництво. На конкретних людей, яких можна критикувати, яким можна і потрібно допомагати, з яких, зрештою, можна вимагати звіт за результат або відсутність такого.
Але що ми маємо? Особисто я не маю жодних уявлень про те, що думає про реформування сфери оборони кандидат, який отримав найбільшу підтримку в першому турі. Але ж повноваження в цій сфері не можна делегувати ні прем'єр-міністру, ні спікеру, ні радникам, якими б чудовими вони не були і як би гарно вони не виступали від імені свого боса. Це – пряма відповідальність президента. Це – його кадри і його рішення.
Не знаю, як у вас, а у мене складається стійке враження, що станом на зараз у команді лідера гонки рішення з оборонних питань – і кадрові, і концептуальні – генеруються експромтом. Ми можемо (і повинні) критикувати нинішнього Главковерха за певні призначені ним кадри – але ми хоча б бачимо ці кадри і можемо оцінити їхню діяльність. Ми бачимо конкретні документи-орієнтири і розуміємо, в якому напрямку рухається реформування сфери нацбезпеки і оборони.
Того ж, чого немає, не можна аналізувати. І це – у воюючій країні.
Хай там як, враховуючи нинішні передвиборчі розклади, в управлінському плані сильна загроза повторення ситуації 2014 року. Москва від такого подарунка не відмовиться і напевно влаштує стрес-тест для виявлення точок, де можна Україну «продавити».
Більш того, якщо відкрити програму кандидата, то в ній можна знайти такий дивний пасаж: «Рух України до НАТО та інших подібних об’єднань – запорука нашої безпеки, в яку я вірю, та яка повинна отримати підтвердження через всеукраїнський референдум». Багато хто відреагував на слова про референдум, але в мене інше питання – про які «інші подібні об'єкти об'єднаннях» йдеться? Інше «подібне об'єднання», куди Україна теоретично може рухатися – це ОДКБ (насправді, ми ж не збираємося прикинутися, наприклад, південноазіатською країною і відродити Манільський пакт, гордо простуючи на чолі СЕАТО-2?). Тобто Україну хочуть повернути до практики багатовекторності? Ми це проходили, результати відомі – втрата контролю над територіями і смерті тисяч українців.
Далі. Просто дивно виглядає ситуація з кадрами. Кандидат у президенти ховає людей, які у нього нібито заготовлені для призначення на керівні посади у сфері оборони і безпеки, щоб їх не вкрали. Просто вдумайтеся. Якщо вірити цьому кандидатові, то він розраховував призначити керівником оборонного відомства іншого кандидата в президенти (про існування якого, мабуть, дізнався в ході виборів). Не вийшло. Що тепер? Кастинг в головнокомандувачі? Наберуть по оголошенню?
Все виглядає так, ніби й не було цих 5 років. Не було поту, крові, жертв, біженців. Тоді як без чіткої і дуже конкретної позиції Верховного Головнокомандувача жодні реформи не будуть завершені. Загальними фразами тут не відбудешся.
У зв'язку з цим алгоритм дій для групи ІС дуже простий – я про це писав раніше. Якщо результати голосування будуть відповідати даним останніх соцопитувань, то після 21 квітня в плані протидії зовнішньому агресору для нас не зміниться нічого. Росія як і раніше залишиться ворогом, а її поплічники в Україні – посібниками ворога. Можливо, ми вжимо додаткових заходів, щоб захистити наших людей в Криму та на окупованій частині Донбасу.
Щодо ситуації всередині країни – ми будемо уважно стежити, щоб не було намірів нав'язати капітуляцію під виглядом «миру». І діяти адекватно. Усе, що буде в наших силах – ми зробимо.
Дмитро Тимчук
FB
реклама