В Івано-Франківську британський та канадський політолог з питань української політики, економіки та безпеки Тарас Кузьо презентував свою книгу «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм та криміналітет».

Книжка має понад 500 сторінок, у 2017 році вона вийшла англійською, тепер – російською та українською мовами з певними доповненнями. Автор у 2014-2015 роках здійснив кілька поїздок на територію проведення АТО, на південь України. Війна з Росією, вважає Кузьо, дуже змінила національну ідентичність в Україні.

«Особливо мені було цікаво побачити волонтерський рух і те, як російськомовна Україна дивиться на ці події, бо це дуже важливо. Думаю, той факт, що більшість російськомовних українців тоді підтримали Україну, відіграв важливу роль. Якби цього не було, путінський проект «Новоросії» міг виграти, а так він програв», – зазначив політолог.

Укрінформ запитав Тараса Кузьо про головні тенденції президентських виборів 2019 року в Україні та про те, як виборчі перегони виглядають в очах закордонних аналітиків.

- Як ви оцінюєте нинішні виборчі перегони в Україні?

- Вони є показником того, що Україна справді є демократичною країною. Бо ми ж не знаємо, хто виграє ці вибори. Більше того, ми навіть не можемо передбачити, хто вийде до другого туру. А таке може бути лише в демократичній країні. В таких країнах, як Білорусь, Росія, Казахстан, ми знаємо, хто стане президентом, – ще до того, як розпочнеться виборча кампанія. Сюрпризи в Україні є постійно. Ось останній: Зеленський – на першому місці. Другий сюрприз: такі політики, як Юлія Тимошенко, нічого не навчилися після Євромайдану. Це дивує. Я цього тижня надрукував статтю про конференцію, яка відбулася в Брюсселі. Туди приїхали українські політики – і просто брехали. Їх були п’ятеро. Лише Ростислав Павленко не брехав і сказав, що дійсно кандидат Порошенко, якого він представляє, підтримує членство в НАТО і ЄС, бо це є в його виборчій програмі. Інші це також казали, але це не є правдою. Бо в програмах Гриценка і Тимошенко нічого не сказано про ЄС і НАТО… Для мене це показник того, що в Україні громадяни часом є більш досвідчені, ніж політики. Українці навчились читати між рядками.

- А 39 кандидатів у виборчому списку – це технологія чи виклик часу?

- Це ознака того, що у вас немає економічної кризи (сміється). Адже є багато людей, які можуть собі дозволити балотуватись у президенти. Ось я собі не міг би дозволити бути кандидатом до парламенту у Великій Британії. Мабуть, у вас таки є трохи грошей. Втім, наприклад, Кошулинський, який представляє націоналістичні сили, розглядає ці вибори як початок виборів до Верховної Ради. Справді, у списку бажаючих стати Президентом України є багато прізвищ, яких і я не знаю… Це дивує. Але найбільше дивує те, що Юрій Тимошенко, до прикладу, є більшим реформатором, ніж Юлія Тимошенко. Є гарний сайт, який робить дослідження, – як депутати голосують. Так ось Юрій Тимошенко фактично всі закони з питань реформ голосує і входить у першу 20-ку за цим рейтингом, а Юлія Тимошенко займає 328 позицію і за реформи не голосувала. Ось такий парадокс...

- На цих виборах застосовують нові політтехнології чи усе – зашкарублі російські?

- Юрій і Юлія Тимошенко – це нічого нового. Було це і за Помаранчевої революції. Те, що друкують різні скандали за місяць до виборів, думаю, не випадково. Те, що ми почули про підкуп виборців з боку, теж – нічого нового. Такі речі відбуваються навіть на Заході. Американські вибори часом теж бувають досить брудними.

- Ви бачите вплив Росії на ці вибори?

- Російська влада хотіла би бачити Президентом України кого завгодно, лише б не Порошенко. Це було свого часу в Грузії, коли там Президентом був Саакашвілі... Цю виборчу кампанію не можна назвати проросійською чи суто прозахідною. Це – більше продовження європейського курсу і одночасно – популістичні гасла. Ось, наприклад, Ляшко, Тимошенко і вихідці з «Опоблоку» дуже часто критикують Міжнародний валютний фонд. Це – популізм, і тут є проблема, бо це може призвести до кризи відносин України із Заходом та стати на заваді протидії Росії.

- Часом опоненти Порошенка критикують його за Мінські угоди. Вони мають рацію?

- Я дуже песимістично дивлюсь на Мінські угоди... Взагалі, це абсурд, що там була присутня Росія, бо вона – агресор, хоча й довго брехала про свою присутність на Донбасі… Нам легко критикувати українських лідерів, які підписали Мінські договори. Але у 2014 році за спиною у Порошенка не було українського війська, а сьогодні воно є. Це можуть підтвердити українські волонтери, які везли тоді армії все, навіть воду. Чи підписав би сьогодні Президент Мінські договори, я не знаю, бо в нього є за спиною українська армія, відродження військово-промислового комплексу, американська, канадська зброя.

Думаю, зараз найкраща можливість – поставити миротворців ООН, бо я не довіряю ОБСЄ. Коли я був в АТО, то бачив: коли лише починає темніти, їхні представники відразу тікають у готелі та бари. А з темрявою там починають стріляти. Тому це смішно. Якби Захід і Україна поставили миротворчі сили на українсько-російські кордони, так звані «ДНР» і «ЛНР» розпалися б…

Нам треба ще пам’ятати, що у Мінських договорах немає ніяких згадок про Крим. Тому ті політичні сили, які готові капітулювати (перед Росією – авт.), а це – Бойко, Мураєв, Вілкул, вони досі не згадують про Крим, лише про Донбас. Для них це – закрита тема…

- Як довго триватиме в Україні війна?

- Дуже довго. Бо Путін є вічним президентом. По-іншому він не зможе. А доки буде Путін – доти буде війна. Це перше. Друге. Якщо його не стане, є інші російські шовіністи в Москві. Війна в Україні зачіпає питання національної ідентичності. Російські лідери не визнають Україну як державу, а українців – як народ. Ця війна має дуже глибокі корені. Вони набагато глибші, ніж питання, чи вступить Україна в НАТО.

- Чи правда, що буцімто США сьогодні не цікавить питання України?

- Неправда. Навпаки, у Вашингтоні є набагато більше людей, які розуміють Україну, ніж у Москві. У Росії існують лише стереотипи. А у Вашингтоні є багато експертів з питань України. Більше того, партнерство США-Україна нині дуже міцне. В останні п’ять років тут дуже багато відбулося. Раніше, за президентства Ющенка, європейці спостерігали лише за сварками, і це їх справді втомлювало.

- Повернімося до виборів. Як порадите зорієнтуватись українцям на виборах Президента?

- Найперше, треба зрозуміти, що це нетипові вибори. Це вибори в країні, яка перебуває у стані війни. Й війна триватиме ще довго. Нині 72% українців вважають, що Україна перебуває у стані війни з Росією. Оскільки українці вибиратимуть президента під час війни, то це означає, що вони обиратимуть ще й Головнокомандуючого. Це – страшенно важливо. А я собі навіть уявити не можу, що комік Зеленський може стати Головнокомандуючим.

Думаю, проросійські політики в Україні не мають шансів потрапити навіть до другого туру на президентських виборах. Їх представнику Юрію Бойку прогнозую не вище 5-го місця.

Маємо розуміти, що наступні п’ять років – це останній період для України, аби розірвати стосунки з «рускім міром» і назавжди сказати: «До свіданія, Путін».

Ірина Дружук, Івано-Франківськ

Фото: Юлія Овсяннікова, Альона Николаєвич, Укрінформ