Сергій Гайдайчук, президент CEO Club Ukraine
Треба сформувати багато територій довіри, щоб зрештою такою територією стала вся країна
Відео 29.12.2020 14:39

Засновник та президент бізнес-клубу CEO Club Ukraine Сергій Гайдайчук – відома у світі українського бізнесу персона. За його плечима вже кілька організованих бізнес-спільнот: Ukrainian Real Estate Club, Young Business Club. Для прикладу, CEO Club Ukraine орієнтований на середній та великий бізнес з мінімальним оборотом від $10 млн на рік. Серйозні гроші – серйозна відповідальність: клуб бере на себе солідні соціальні ініціативи, як-от підтримка Майдану, ветеранів АТО, паралімпійської збірної, підлітків зі «складних» родин, а також проєкти, пов'язані з розвитком підприємництва. Навіщо це людям, які досягли успіху та мають статки? Як вони збираються впливати на державу? Саме про це – розмова з очільником CEO Club Ukraine.

ГУРТОМ ЛЕГШЕ Й ЛІС САДИТИ

- Пане Сергію, ви очолюєте CEO Club Ukraine, який об’єднує понад 200 впливових бізнесменів. Навіщо потрібні в Україні бізнес-спільноти? Це взаємовиручка, майданчик для збільшення прибутків чи це про соціальну відповідальність?

- Об’єднання – одна з ключових конструкцій всього людства. Воно почало прогресувати лише тоді, коли навчилося об’єднуватися: спільноти допомагають створювати довіру, кращу взаємодію, в об’єднаннях люди можуть більше. Західний світ – це тисячі об’єднань, кожен громадянин одночасно є учасником або членом різних спільнот. Тож можна зрозуміти, чому Захід в останні сто років став таким успішним: там є соціальний капітал, довіра, багато взаємодії, а громадяни є суб’єктами. Відтак, для нашої країни, якщо ми хочемо, щоб вона народилася і стала успішною, потрібно розвивати цей соціальний капітал, об’єднання. Ми цього не вміємо робити, бо попередній наш досвід – Радянський Союз, де вся політика була проти будь-яких об’єднань. Отже, сьогодні ми цьому лише вчимося і найкраще виходить у бізнесу (очевидно, бізнес більш дієвий, прогресивніший, більшого прагне).

За останніх три роки я спостерігаю, як в Україні розквітли десятки, можливо, сотні ініціатив бізнес-об’єднань. Це дуже позитивна тенденція, яка каже про те, що у нас починає з’являтися громадянське суспільство, суб’єктність. Об’єднання – це як екосистема, в рамках якої людина стає сильнішою, адже можливості усіх членів клубу розповсюджуються на можливості кожного окремого члена клубу. В рамках об’єднань люди навчаються, обмінюються досвідом, знаннями, ресурсами. Але найважливіше – створюючи довіру, вони створюють колективний суб’єкт. І цей колективний суб’єкт може ставати уже опонентом, партнером, наприклад, державі, задавати суспільні тренди. Враховуючи це, слід стимулювати створення об’єднань всередині країни, що ніби соцмережа збиратимуть прогресивних людей, які осібно здатні на значно менше.

- Ви часто говорите про колективну історію успіху. Чому це важливо? Чому не може бути багато індивідуальних історій успіху? Зрештою, які ваші колективні історії успіху можете пригадати?

- Так, я про це багато кажу, бо переконаний: це надважливо. Якщо сьогодні запитати пересічного підприємця про соціальну відповідальність, про те, чи робить він щось для суспільства корисного, окрім сплати податків, – відповідь, здебільшого, буде: «Я роблю свою справу, і цього достатньо». Переконаний – недостатньо. Щоб народилася країна, потрібні саме колективні історії. Аби висадитися, наприклад, на Місяць, необхідне об’єднання зусиль багатьох людей. Аналогічно, щоб збудувати країну потрібне об’єднання і громадян, і бізнесменів, і політиків та інтелектуалів. Одна з місій нашого клубу – ми тренуємося це робити.

- Ми з вами зустрічалися в лютому і ви розповідали саме про одну з таких майбутніх і близьких історій успіху – висадку мільйона дерев в один день, а потім сто країн по мільйону дерев. Це була грандіозна ідея, але накотилася пандемія. Чи вийшов зрештою цей колективний успіх, вам вдалося?

- Планували реалізувати цю ідею навесні, але – ковід, карантин, заборони. Все вдалося вже восени, історія вийшла дуже крутою: ми в один день висадили понад два мільйони дерев, зібрали 50 тисяч людей. Висаджували й міністри, і депутати, і бізнесмени, й волонтери та діти по всій країні. Мені здається, що вийшло дуже потужно, незважаючи на дощі, на карантин. На таких історіях будується країна. У нас багато історій, які роз’єднують країну, тому треба шукати, а головне – створювати ті, які роблять її цілісною. Це тільки початок, будемо активно продовжувати – разом з Міністерством захисту довкілля та природніх ресурсів, Держагентством лісових ресурсів, Книгою рекордів України та нашими партнерами в усіх областях.

- Ви бачите серйозне майбутнє у цієї акції? І як відповісте критикам, які кажуть: показушна акція для телевізійної картинки. Висадили мільйон чи два мільйони дерев і забули про них. Яким буде розвиток ідеї?

Щоб змінити світогляд людей, найефективніше – залучати їх до процесу

- За моєю життєвою філософією, я намагаюся не робити нічого для показухи. Життя дуже коротке, ніколи таким займатися. Ця ініціатива довгострокова, хочемо, щоб з року в рік виходили висаджувати дерева мільйони людей. Мета – змінити ставлення до екології. А щоб змінити світогляд людей, найефективніше – залучати їх до процесу. Кожен з 50 тисяч людей, які висадили своє дерево, стане тепер амбасадором природи. А за п`ять років поступово, різними акціями, зокрема, щорічною акцією висадки в один день мільйонів дерев, ми хочемо залучити хоча би мільйонів п’ять українців.

Чим публічнішим ми робимо процес висадки, тим складніше буде вирубувати дерева

Так, були критики, які казали – «ви б краще боролися з вирубкою». По-перше, з вирубкою повинні боротися правоохоронні органи, по-друге, щоб щось змінити, треба діяти позитивно. Чим публічнішим ми робимо процес висадки, тим складніше буде вирубувати дерева. Коли всі мери, голови адміністрацій, міністри на ТВ казатимуть, що підтримують акцію озеленення України, їм буде складніше потім десь закривати очі на вирубки. Тож наступного року плануємо такий всепланетарний флешмоб: об’єднати українців у ста країнах світу, щоб вони вийшли і посадили дерева. І продемонструвати світові, що українці вміють об’єднуватися, і не потрібно покладатися на уряди: людство може сприяти боротьбі з кліматичними змінами от таким чином.

- Повертаючись до теми бізнес-спільноти: ви підтримуєте, фактично патронуєте, Young Business Club, клуб молодих підприємців. Це вже народжується новий капіталізм? Як ці люди будують свій бізнес, чим вони відрізняються, скажімо, від підприємців трішки старшого покоління?

- Я один зі співзасновників Young Business Club, в клубі сьогодні 800 молодих підприємців, є філіали у Львові, Харкові, Лондоні та у Нью-Йорку. Це молоді бізнесмени з середнім віком 30 років. У нас із ними є певні програми наставництва, але й звідти ми черпаємо нові ідеї, енергію. Молоді підприємці дійсно інші. Більшість їхніх бізнесів – із нових індустрій, ІТ-індустрій, інформаційних сфер. Це люди без кордонів: думаючи про бізнес, одразу мислять планетарно, у них немає стереотипів провінційності. Вони дуже багато подорожують. І я би сказав, це новий клас підприємців, який народжується і точно по-новому вплине на країну. Хоча складно прогнозувати, бо більшість цих людей – з космополітичним мисленням, в них немає сильної прив’язки до країни. Для них рідний дім – весь світ, це виразно відчувається.

- А чи є в країні жіночі бізнес-клуби і яка в них потреба? Чи ті ж жінки чудово працюють в CEO Club?

- Нещодавно читав дослідження, що Україна сьогодні посідає друге місце в Європі за кількістю жінок на ключових посадах у бізнесі або в державі. Мені здається, це дуже крутий показник, ми можемо бути прикладом для Європи або й цілого світу. Я також у своєму оточенні бачу дуже багато активних жінок, які запускають нові проєкти, ініціативи, які мислять нестандартно, глобально. Жіноче підприємництво, жіноча ініціатива в Україні дуже розвинені. Я знаю, що є вже досить велика кількість жіночих бізнес-об’єднань в Україні, а нещодавно виник новий бізнес-клуб – Business Woman Club (засновниця – Ганна Крисюк), і я є одним з менторів цього клуб. Думаю, так як і молоді підприємці, так і жінки-підприємці через певний час серйозно вплинуть на країну.

ЧОМУ БІЗНЕС ЗАВЖДИ НАПОГОТОВІ

- Щодо важливих суспільних проєктів. Ви підтримуєте ветеранську спільноту, зокрема бізнес-спільноту, організовуєте навчання для ветеранів АТО. Це ваша принципова позиція чи просто перспективна ніша для бізнесу?

- І те, й інше. Багатьом, хто повертається з АТО, складно себе потім реалізувати. З іншого боку, люди там отримують навички, потрібні бізнесменам у наш час. Це стійкість, здатність ефективно діяти в ситуації непрогнозованості, тиску, непередбачуваності. Тому, я думаю, у ветеранів – великий бізнес-потенціал. І їм хочеться якось допомогти, інтегрувати в суспільство. У нас поки що не дуже багато ініціатив. Було кілька навчальних програм, кілька менторських, але ми точно плануємо стратегічно розвивати цей напрям. Вже вели перемовини, зустрічалися декілька разів з фондом «Повернись живим», домовилися, зокрема, що будемо розвивати таку менторську програму між членами нашого клубу та підприємцями, які прийшли з АТО і є учасниками фонду «Повернись живим». Думаю, така підтримка була б доречною від підприємців всієї країни, а не тільки нашого клубу.

- Не можемо оминути тему пандемії, коронавірусу. Було дуже багато новин навесні, влітку про те, що бізнеси допомагають нашій медицині. Купують апарати штучної вентиляції легень, якесь інше медичне обладнання. Сьогодні якось таких новин стало менше. Бізнес втомився допомагати медицині, чи ми чогось не знаємо?

Коли держава в гострій раптовій кризі, найперше і найшвидше реагує бізнес

- Маємо дуже яскравий маркер. Коли держава в кризі – такій гострій раптовій кризі, найперше і найшвидше реагує бізнес. Це було і під час Майдану. Я пам’ятаю, як активізувалися всі бізнесмени, всі спільноти почали підтримувати ресурсами, грошима, організаційно рух на Майдані. Далі бізнесмени підтримували, коли у нас почалися бойові дії на Сході, ми дуже багато фінансували. І так само – коли розпочався ковід. Держава інерційна, держава не дуже ефективна, їй потрібен час й у неї не вистачає ресурсу. А український бізнес соціально відповідальний. Мені це тільки зараз спало на думку: як швидко бізнес реагував під час Майдану, АТО і ковіду. Найпершим реагував. Почалася пандемія – ми одразу створили фонд, почали збирати гроші, багато чого закупили і передали лікарням. І не тільки ми. Дуже багато бізнесменів, дуже багато спільнот включилися і підтримали державу на тому етапі. Чому сьогодні менше? Держава вже відпрацювала певні підходи, мобілізувала ресурси, і підтримка бізнесу потрібна менше.

- Пандемія мине, постануть нові виклики. Є прогнози, що багато бізнесів так і не вийдуть з кризи, потрібні будуть інші якості. Які постпандемічні тренди ви бачите?

- Нещодавно в клубі відбулося кілька дискусій якраз на цю тему. Більшість бізнесів не були готові працювати онлайн, але вчилися дуже швидко. Український бізнес всі 30 років знаходився в стані хаосу, непрогнозованості, тому дуже швидко адаптується. Я знаю, що в порівнянні з бізнесменами в Європі, в Америці українські бізнесмени досить стійко, адаптивно і ефективно зустріли цю коронакризу. Коли працівники перейшли в онлайн, відзначили вищу продуктивність. Всі подумали: а чому ми раніше цього не робили? Подивіться, як класно люди працюють онлайн! Але це тривало недовго – 2-3 місяці. Потім продуктивність почала падати, зростала депресія, а головне, як кажуть топменеджери і бізнесмени, в топкомандах почала просідати довіра, взаємодія і корпоративна культура. І сьогодні, за результатами 9 місяців такої роботи, бачимо, що є категорія працівників, які обов’язково повинні бути в офісі, незважаючи ні на що, бо вони є стовпами бізнесу. На них зав’язані ключові функції. Більшість компаній переходять на гібридну форму. Тобто інша частина працівників буде пів тижня працювати з офісу, а інші дні – з дому. І виділяють третю категорію працівників, яких повністю можна перевести в онлайн. Але багато проблем з корпоративною культурою, з духом. Бізнес, який займається креативом, категорично проти онлайну. У них бізнес повністю зупинився, креативна індустрія не здатна працювати онлайн, бо креативний бізнес передбачає креатив, бурління в команді. Це коли люди обмінюються енергією, ідеями. Так само це не працює в стартапах і будь-якому бізнесі, який запускає продукти чи нові послуги.

Людство на рівні інфраструктури, технологій, комунікацій взаємопов’язане, і це наші сильні й водночас слабкі сторони

Я думаю, ми не навчилися ще ефективно працювати в онлайні. Але бізнес буде відтепер гібридний, і тренд такий, що цивілізація потихеньку занурюється в онлайн, у глобалізований, технологічний світ, тому вчитися працювати в онлайні доведеться. Коронавірус – це наша репетиція, а виклики, що чекають попереду (їх нескладно спрогнозувати), будуть набагато потужніші. Тому вчіться зараз. Цивілізація стала цілісна, взаємопов’язана. До пандемії щодня на планеті відбувалося 100 тисяч рейсів, будь-який вірус розноситься миттєво. Завдяки розвитку технологій у різних країнах вже можуть самі виробляти подібні віруси й запускати їх. Не забуваймо про екологічні катастрофи, які нас можуть чекати попереду… І все це готує нас до того, щоб ми вчилися працювати дистанційно в екстремальних умовах.

- У лютому в інтерв’ю Укрінформу ви сказали: коштів на планеті надмір – вчетверо чи вп’ятеро більше, ніж реальних активів. Чого не вистачає, то це гарних ідей, зокрема, як розвиватися далі. За час, що минув, чи з’явилися такі проривні ідеї в Україні та світі?

Людство не здатне реагувати цілісно на такі виклики, як коронакриза, і якщо «прилетить» щось серйозніше – може бути катастрофа

- Коронакриза показала, що людство на рівні інфраструктури, технологій, комунікацій взаємопов’язане, і це наші сильні й водночас слабкі сторони. А ще розвіяла міф про те, що ми стали єдиною глобальною цивілізацією. Ми побачили, як реагували країни – кожен сам за себе, захищаючи власні інтереси. Отже, людство не здатне реагувати цілісно на такі виклики, і якщо «прилетить» щось серйозніше – може бути катастрофа. За ідеєю глобалізації, вся планета повинна жити в одній парадигмі, але вона не для всіх працює. І якщо продовжувати її нав’язувати, це не призведе ні до чого хорошого. Думаю, потрібно прийняти те, що країни різні, цивілізації різні, культурні коди, корені, менталітети різні. Людство різноманітне, і ми маємо жити різноманітно. Але знайти щось, що нас об’єднує. Дати можливість кожній країні створювати свою модель, яка б не порушувала прав, свобод, можливостей інших. Бо у людства немає відповіді на сучасні виклики, спроби реагувати на них не працюють.

- Повертаючись до України та нових ідей…

- Криза показала, що у нас дуже слабка держава, але реформа децентралізації є стратегічно вірною, бо кожен регіон реагував на кризу самостійно. У регіонів з’явилося більше влади, більше ресурсів, більше грошей, і ми побачили, що самоорганізація на місцях набагато ефективніша, ніж на рівні держави. Потрібно розвивати реформу децентралізації, стимулювати, розвивати громадянське суспільство та спільноти. І модернізувати нашу державу в світі, що на нас чекає, інакше вона нам не допоможе.

- Ви багато й емоційно говорите про необхідність формування територій довіри, зокрема про таку територію довіри у вашій бізнес-спільноті. Чи цей регіональний тренд сприяє формуванню таких територій довіри, які зрештою потім «зшиють» країну?

- Перші 30 років відтоді, як ми отримали незалежність, ми намагалися повідрубувати всі кайдани і позбутися нашої спадщини. Владу, ресурси унаслідували посткомуністичні еліти, пострадянські, олігархи розділили активи. І все це було як гиря на ногах незалежності. І от бачимо, як старі еліти слабшають, втрачають легітимність, владу, ресурси. Нові починають народжуватися. Оці всі об’єднання – свідчення народження нової еліти, яка ще слабенька, ніби травичка, що пробивається крізь асфальт. Це ще не великі й гарні газони, а окремо взяті кущики. І вони вже генерують правильні ідеї, створюють ці острівці довіри, але поки що не кристалізувалися в щось більше. І децентралізація дає більше відповідальності громадам на місцях. Вони розуміють, що якщо не вони, ніхто не допоможе. З іншого боку, децентралізація в поєднанні з паростками нової молодої еліти буде сприяти формуванню сильних громад і об’єднань на місцях. Я впевнений, що в наступні десять років у нас кристалізується нова еліта, а отже – врешті-решт народиться нова країна.

- Треба таки довго доглядати газон… Ви розповідали про проєкт «Дженерейшн+», коли ваш клуб взявся опікуватися важкими підлітками. Як цей проєкт розвивається? У лютому ви чекали, що 50 перших підлітків стануть, так би мовити, випускниками. Що вийшло?

- 50 підлітків стали випускниками і ми набрали нову групу – 100 дітей – на річну програму. Дехто каже, бізнесмени роблять все для піару. А ми взяли складну категорію дітей, які виходять з інтернатів у самостійне життя. За статистикою, 80% випускників інтернатів протягом 10 років потрапляють або у в’язницю, або в кримінал. Система інтернатів продукує абсолютно непідготовлених до життя дітей. І ми вирішили сфокусуватися на цьому напрямку, щоб допомогти хлопцям та дівчатам адаптуватися, визначитися і змінити траєкторію життя. І зрозуміли, що коли цих дітей взяти на місяць у програму, це нічого не дасть: вони надто заформатовані, треба хоча б рік цілеспрямовано впливати. Ми розробили методологію і відбираємо за нею 100 дітей. Це цілісна і комплексна програма: з дітьми протягом року працюють психологи, наставники, допомагають їм профорієнтуватися, визначитися взагалі з життям. Програма дуже дорога, дуже складна. Ми могли б скликати якийсь форум, навести купу дітей і сказати: дивіться, як ми підтримуємо інтернат! Або привезти туди подарунків. Але возити подарунки – шлях хибний. Виходячи в широкий світ, діти продовжують їх чекати, та ніхто не дає. Тому наш проєкт триває, все більше бізнесменів долучаються і ми плануємо його масштабувати на всю країну.

- А що з випускниками? Хтось відстежує їхню долю?

- У випускників є спільнота, де вони одне з одним комунікують, обмінюються, підтримують одне одного. Деяких ми залучили як волонтерів у новий проєкт, іншим допомогли влаштуватися на роботу або допомагаємо з навчанням. Це така цілісна система, в якій своїх підопічних підтримуємо, залучаємо, інтегруємо в життя.

БОРГ ПЕРЕД ПЛАНЕТОЮ І РЕПУТАЦІЯ – ПЕРЕДУСІМ

- Ваша бізнес-спільнота є стратегічним партнером ПРООН, підтримує 17 цілей стабільного розвитку, які сповідує ООН. Існує думка, що вони дуже загальні, розмиті. Якісна освіта, відновлювальна енергія – ми «за», але який, кажучи не політкоректно, зиск країні з таких загальних програм? Чи, можливо, ми не досить про це поінформовані?

- Та ж картина з іншими ініціативами. Хтось робить (зазвичай меншість), а більшість критикує і каже, що треба по-іншому. Це великий прогрес і велике досягнення, що майже всі країни світу узгодили як мінімум проблематику. Визнали, що людство довело планету до кризи, і щоб її подолати, є ось таке бачення, такий шлях, базові принципи. Коли ти ідентифікуєш проблему, це на 50% вже її рішення. Далі ООН запустила в різних країнах дуже багато програм і підпрограм, які на практичному рівні стимулюють локальні комюніті або підприємців реалізовувати ці цілі. І ми починаємо реально пробувати щось робити конкретно на своїх підприємствах. Що стосується 17 цілей ООН – ми лише почали співпрацю. Чому? Бо розуміємо, що бізнес на передовій, що нас вже 8 мільярдів і ми почали дуже серйозно впливати на природу, руйнувати її. Щоб це змінити, має змінитися бізнес. Створюючи якийсь продукт, кожен має думати, як це позначиться на локальній спільноті, як вплине на екосистеми. Раніше про такі речі бізнес не думав. І не тому, що безвідповідальний – раніше це було нормально. А зараз ми вирішили як мінімум пропагувати ці принципи й ідеї серед бізнесу. Показувати, що правильний український новий бізнес підтримує принципи сталого розвитку і втілює їх на практиці на своїх підприємствах.

- Ви раніше говорили вже про те, що іноземні інвестори, іноземні партнери втратили довіру до української влади, українського бізнесу. Як саме і як це виправляти? Наскільки ми здатні цю довіру завойовувати?

І всередині країни кожен підприємець повинен розуміти, що його головний капітал у прозорому світі – це його репутація

- Я не професійний аналітик, але є дані, які показують, що ті українські компанії, які виходили на Варшавську біржу (а їх було з десяток), залучали кошти, не були успішними. Було багато інвестиційних угод всередині країни, в результаті яких іноземні інвестори втратили свої кошти тощо. Для інвестицій же головне – довіра. Нам не вірять ні як країні, ні як бізнесу. На жаль. Але довіру можна створювати знову, можна зміцнювати, і все в наших силах. Я думаю, ми повинні запустити інвестиційні можливості всередині країни. На руках у населення десятки мільярдів доларів. На закордонних рахунках бізнесменів – десятки мільярдів доларів. І перш ніж залучати іноземні інвестиції, слід спробувати запустити ці внутрішні гроші. Якщо ми почнемо інвестувати одне в одного, якщо населення почне брати участь у фондовому ринку України, якого поки немає, і понесе кошти в банки, тоді виникне внутрішня довіра, за якою прийдуть іноземні інвестори.

Якщо підприємець хоче розвивати бізнес, виходити на іноземні ринки, залучати капітал, потрібно дбати про своє добре ім’я

Світ нині абсолютно транспарентний. Як бачимо на прикладі наших олігархів, які по-різному створили свої бізнеси, їм дуже складно далі розвивати і захищати свої активи, тому що світ став прозорим. Вони б і раді залучити кошти, але їм відмовляють через погану репутацію. Тому бізнесмени про неї замислюються все частіше. От і всередині країни кожен підприємець повинен розуміти, що його головний капітал у прозорому світі – це його репутація. Якщо він хоче розвивати бізнес, виходити на іноземні ринки, залучати капітал, потрібно дбати про своє добре ім’я.

- Маючи ім’я, маючи ресурси, ми повинні мати стратегію. Ще одна цитата з вашого інтерв’ю майже річної давнини: замовником та суб’єктом, принаймні економічної стратегії, має виступити бізнес, а не чиновники або політики. Маємо об’єднатися і пролобіювати замовлення такої стратегії, а потому затвердити її й контролювати. Ми наблизились до цієї мети чи будемо діяти якось інакше?

Стратегія стає дієвою, коли вона створюється людьми, які її будуть реалізовувати

- Інакше не вийде. Країна, що не має власного шляху, ніколи нікуди не припливе. У нас немає конкретного затвердженого списку інтересів і бажань. А отже, наші зовнішні партнери і потужні ресурси не можуть до нас прийти. Стратегія дуже важлива. Та держава й експерти ніколи не створять стратегію, яка б стала реальною й успішною. У нас таких вже багато і всі гарні, але не використовуються. Стратегія стає дієвою, коли вона створюється людьми, які її будуть реалізовувати. А це цілий прошарок. Так, держава Ізраїль народилась задовго до того, як її офіційно в 1948 році створили. Євреї з усього світу зустрічалися в мінігрупах і обговорювали, якою має бути країна, яка у неї буде стратегія. Тисячі людей обговорювали це не один рік – і лиш тоді ця стратегія стала живою. І коли Ізраїль заснували, ці тисячі людей стали тими, хто почав її реалізовувати.

Нам потрібно ще 5-10 років, аби кристалізувався новий прошарок людей, еліти

Цей процес в Україні вже розпочався. Все більше й більше бізнесменів, спільнот починають говорити про майбутнє. Вже усвідомлено, що не держава винаходить стратегію, а ми повинні. Дискусії все активніші, і це правильний процес. Я прогнозую, що нам потрібно ще 5-10 років, аби кристалізувався новий прошарок людей, еліти. Як я вже казав, об’єднання – це саме та територія довіри, де вони збираються. Далі – кристалізація їх у групи, суб’єктивація. Потім через ці групи починається дискусія про майбутнє країни. Вона вже триває. І зрештою організований кристалізований прогресивний клас і бачення країни народять нову Україну.

- Отже підсумовуючи, напевно можна сказати, що у нас є ресурси, є класні люди, є ідеї й скоро буде стратегія. Пане Сергію, на завершення – кілька слів від вас з побажаннями перед Новим роком, перед новими викликами.

- У нас прекрасна країна з колосальним потенціалом. Талановиті люди і дуже потужні можливості у новому світі, що твориться. Отже, ми можемо задати якусь нову модель навіть на планетарному рівні. Збувається все те, в що ми віримо. Тому давайте вірити і творити нову країну.

ДОСЬЄ. Сергій Гайдайчук – підприємець, громадський діяч, президент і засновник CEO Club Ukraine – закритого бізнес-клубу, який об'єднує перших осіб середніх і великих компаній України. Клуб налічує більше 200 членів. СEO Club Ukraine є асоційованим членом CEO Club International, який має свої представництва у більш ніж 30 країнах світу. Співзасновник Young Business Club, який об’єднує більше 800 молодих підприємців в Україні, а також у США й Великобританії. Випускник семінарів «Відповідальне лідерство», «Бізнес і суспільство» в «The Aspen Institute Kyiv». Член Наглядової ради і співзасновник Editors Club, ментор міжнародного закритого жіночого бізнес-клубу – Business Woman Club. Співорганізатор панельної дискусії «Україна та ЄС – сила через економічне партнерство» на Всесвітньому економічному форумі у Давосі та організатор секції «Імпакт інвестування» на щорічному Економічному форумі у польській Криниці-Здруй. Надає підтримку соціальним проєктам та популяризує тему соціально-відповідального бізнесу. Серед масштабних соціальних проєктів, реалізованих Сергієм Гайдайчуком з партнерами – національний екопроєкт «Озеленення України», Соціальна платформа Generation+, яка займається навчанням та розвитком дітей з вразливих категорій.

Інтерв’ю взяв Олександр Харченко

Фото: Укрінформ 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-