ВЕЗ, світовий досвід: без нормального суду не працює

ВЕЗ, світовий досвід: без нормального суду не працює

Аналітика
Укрінформ
Аналізуємо попередній зарубіжний та український досвід, набутий при створенні різних за типом вільних економічних зон

Використання можливостей спеціальних (вільних) економічних зон для стимулювання інвестиційної та виробничої діяльності для світу не дивина. Нині таких територій понад 2 тисячі. Більшість – доволі успішні. В Україні, на жаль, досвід інший. І причина невдач протягом усіх цих 20 років одна – відсутність гарантій захисту інвестицій та цивілізованого ведення бізнесу.

1. Досвід роботи ВЕЗ у світі

В сучасному вигляді ВЕЗ (СЕЗ ) існують із 1950-х. Та найбільш показовим вважають китайський досвід, який дозволив країні почати “затяжний” ривок у 1980-му. Тоді в КНР створили чотири СЕЗ (у Шеньчжені, Чжухаї, Шаньтоу та Сямині). І вже наступного року на їхню частку припадало 60% припливу в країну приватних інвестицій.

Шеньчжень
Шеньчжень

Особливо успішною стала робота СЕЗ у Шеньчжені: більше половини припливу іноземних інвестицій в китайську економіку. При цьому такий результат забезпечувався не лише привабливістю умов господарювання і податковими преференціями, а, передовсім, державними капіталовкладеннями в інфраструктуру та будівництво нових підприємств, які в перші роки суттєво перевершували обсяг приватних інвестицій. Таким же чином діють і інші країни, які можуть похвалитися успішною роботою спеціальних економічних зон, зокрема – сусідня Польща.

А про яку ефективність можна говорити, якщо держава не має потрібного ресурсу? Це прекрасно бачимо, оцінюючи роботу вітчизняних індустріальних парків. Начебто є прогресивне законодавство, бажання держави та місцевих громад розвивати цей напрямок... Але через відсутність державних інвестицій у розбудову інфраструктури, а також через збереження корупційних ризиків, приклади успішної роботи вітчизняних індустріальних парків можна перелічити на пальцях...

Щоправда, у США ситуація трохи інша. Завдання держави й місцевої влади там – забезпечити умови. Фінансування ж – то справа приватного капіталу. В країні вже майже 300 вільних економічних зон. Але вони не “всеохоплюючі”, а працюють, здебільшого, на невеликих територіях зі “спеціалізацією” на окремих видах товарів. Чи може Україна піти таким шляхом? Наразі є сумніви. Бо для цього потрібен не точковий, а комплексний підхід, чому мають передувати ретельні розрахунки та вивчення особливостей потенційних “ВЕЗівських” територій. І головне: інвестиційні можливості та інвестпривабливість США й України – то небо й земля. Не кажучи вже про нашу судову систему і захист прав власності. Звідси й невтішний висновок: за збереження нинішнього внутрішнього статус-кво, те, що добре для американців, китайців чи поляків, для пронизаної корупційними метастазами української економіки – якщо не смерть, то чергова ракова пухлина...

2. Що пішло не так в Україні

І на жаль, вже мали не одну нагоду у цьому переконатися. В тому числі, і створюючи ВЕЗ на Донбасі. Ухваленим у середині 1990-х законодавством передбачили роботу 12 Спеціальних (вільних) економічних зон і 9 територій пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності (ТПР). І першими почали діяти якраз СЕЗ на Донбасі – “Донецьк” і “Азов” (Маріуполь). З липня 1998 року. А до середини 2000-го в країні було уже 11 вільних економічних зон: додалися ще СЕЗ “Закарпаття”, “Інтерпорт Ковель”, “Курортополіс Трускавець”, “Миколаїв”, “Порто-франко” (Одеса), “Порт Крим”, “Рені” (в Одеській області), “Славутич” (на Київщині) та “Яворів” (на Львівщині).

ВЕЗ
ВЕЗ "Азов" була серед перших, які почали діяти

Проте “інвестиційні ріки” в Україну тоді так і не потекли. Станом на 1 січня 2004 року для реалізації проєктів у 9 активних на той час СЕЗ і кількох десятках ТПР залучили лише 52% очікуваних інвестицій – $1,39 мільярда. Більше того, безпосередньо у СЕЗ інвестували лише “скромні” $171 мільйон. При тому, що згідно з планами, лише для діяльності СЕЗ “Донецьк” мали залучити $500 мільйонів, ще $400 мільйонів – у СЕЗ “Маріуполь”. От вам і ефективність. І то ще не все: понад 67% залучених інвестицій – частка вітчизняного бізнесу. Від іноземних інвесторів за понад п'ять років до 9 СЕЗ і 57 ТПР надійшло лише $459 мільйонів. За курсом на початок 2004-го – менше 2,5 мільярдів гривень... 

Не дивно, що МВФ тоді розкритикував українських урядовців за податкові пільги, які замість очікуваного ефекту лише позбавляли бюджет частини надходжень. Тож Законом “Про Держбюджет-2005” пільги зі сплати податку на прибуток і ПДВ для суб'єктів, що втілювали інвестиційні та інноваційні проєкти в СЕЗ і ТПР, скасували.

Вітчизняні і зарубіжні експерти пояснювали: в українському варіанті СЕЗ (ВЕЗ) неефективні. Через численні факти порушення законодавства, оскільки податкові та митні преференції багатьма використовувалися незаконно. Непоодинокими були випадки порушення умов конкуренції та механізмів ціноутворення. Приміром, часто-густо товари із СЕЗ, які мали постачатись на експорт, потрапляли на внутрішній ринок. Відповідно, продукція інших виробників ставала неконкурентною. Тож “обрані” (а з ними і “приручені” чиновники) багатіли, а чесний бізнес банкрутував...

Після законодавчих змін, якими фактично скасували спеціальні режими інвестиційної діяльності у СЕЗ, нові проєкти вже не затверджували. Інвестиційну діяльність на цих територіях практично згорнули. І такий “безславний кінець” аналітики вважають логічним. Поміж усього – через нерівні умови доступу до можливості працювати у СЕЗ і на ТПР, коли жителі 10% території країни мали преференції, а решта “стогнали” від податкового й адміністративного тиску. Крім того, державна політика щодо вільних (спеціальних) економічних зон, була непослідовною і незрозумілою як для інвесторів, так і для місцевої влади. В усьому світі СЕЗ є дієвим механізмом розвитку депресивних територій, піднесення окремих галузей економіки. В Україні ж їх розглядали (і, схоже, продовжують розглядати) виключно з фіскальної точки зору. Звідси – й велика кількість охочих незаконно скористатися податковими пільгами, і інші численні порушення.

3. ВЕЗ в умовах окупації

Інший приклад – створення у 2014-му вільної економічної зони в анексованому Криму. Там діє спеціальний режим економічної діяльності, не стягуються загальнодержавні податки і збори, торгівля з півостровом відбувається за правилами імпорту-експорту, платити можна як у гривнях, так і в іноземних валютах. І перші наслідки нововведення країна відчула уже за кілька місяців. Виявилося, що робота вільної митної зони дозволила масово ввозити в Крим, а звідти – до Росії – товари без мит, а також суттєво спростила подачу електроенергії на анексований півострів. Більше того, частина бізнесу зуміла цілком законно перереєструвати підприємства як резиденти РФ. І почала сплачувати податки окупантам. З іншого боку, ВЕЗ ускладнювала життя українських громадян, котрі залишилися у Криму, але стали "нерезидентами", бо опинилися по інший бік митного кордону... 

Восени 2015 року активісти почали
Восени 2015 року активісти почали "блокаду" Криму

Восени 2015 року активісти почали "блокаду" Криму з вимогою скасувати закон про ВЕЗ. Але цього так і не сталося. Обійшлося напівзаходами: уряд заборонив постачати до Криму низку товарів. А спроби внести законодавчі зміни у 2018 та у 2019 роках були безрезультатними. Тобто, питання роботи ВЕЗ “підвисло”. Завдання – зробити усе, щоб така ж доля не спіткала і вільну економічну зону на Донбасі у разі її реалізації (детальніше про це в матеріалі "ВЕЗ на Донбасі: аргументи прибічників і противників").

Владислав Обух, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-