Україна без зими: аграрна криза чи нові можливості?

Україна без зими: аграрна криза чи нові можливості?

Укрінформ
Потепління клімату несе загрози, але й певні переваги, якими варто скористатися

За прогнозами синоптиків, найближчі 10 років зими в Україні будуть такими ж теплими, як і нинішня. Це вплине на багато сфер нашого життя, а надто – на агропромислове виробництво, яке потерпатиме від нестачі вологи. Особливо це стосується півдня України, зокрема, Миколаївщини, яка і без того вважалася зоною ризикованого землеробства.

Фахівці припускають, що частина південних територій вже у другій половині нинішнього століття може перетворитися у напівпустелю.

Проблема набирає актуальності ще й тому, що в умовах економічної кризи, яка невпинно наближається, експортні можливості України скорочуватимуться, а ось АПК залишатиметься одним з небагатьох секторів економіки, попит на продукцію якого збережеться.

Все це змусить наших аграріїв підбирати нові культури і міняти технології вирощування. У цьому впевнений доктор сільськогосподарських наук, професор кафедри рослинництва та садово-паркового господарства Миколаївського Національного аграрного університету (МНАУ) Михайло Іванович Федорчук.

Михайло Іванович Федорчук
Михайло Федорчук

РИС НА КРАПЕЛЬНОМУ ЗРОШЕННІ – ЦЕ ВЖЕ РЕАЛЬНІСТЬ

Починаючи з 2000 року ми відчуваємо стрімкі зміни клімату, підвищується температура повітря. За даними Гідрометеослужби України, за останні 10 років середньорічна температура збільшилася на 2,2-2,4°. Якщо раніше вона складала 9,2-9,4° тепла, то в 2018-2019 роках цей показник зріс до 11,2-11,4°C. І він має тенденцію до подальшого зростання.

«Ми маємо чотири сценарії змін клімату: підвищення середньорічної температури до 2050 року відповідно на 0,8°C, 1,9°C, 2,5-2,8°C і 4,5°C. Це розрахунки науковців стосовно півдня України. На сьогодні ми вже маємо третій сценарій. А четвертий, якщо він настане, завдасть катастрофічних змін у планетарному масштабі», – стверджує Михайло Федорчук.

Тому, на його думку, вже зараз потрібно вживати відповідних заходів. Один із таких – зменшення викидів парникових газів. Це глобальне завдання для усього людства. Але рішучі кроки мають здійснити й аграрії. Насамперед, це перехід на більш посухо- і жаростійкі сорти і культури, впровадження передових агротехнологій тощо.

Безумовно, добрі результати у цьому контексті дає зрошення. Але сьогодні маємо ситуацію, коли площі зрошуваних земель дуже обмежені. А створювати «з нуля» нові ділянки – недешево, тому це не завжди під силу навіть великим агрохолдингам, не кажучи вже про дрібних фермерів. Щоправда, в деяких регіонах, наприклад, на Херсонщині, йде активне відновлення там, де це ще можливо, старих зрошувальних систем. Та цього замало. Більше того, у класичного зрошення є ще один величезний мінус – великі витрати води. А за умов малосніжної зими, як цьогоріч, ми маємо дефіцит води внаслідок обміління річок.

 Михайло Федорчук
Михайло Федорчук

«З осені минулого року в нас не було жодних продуктивних опадів. А ті, що були невеликими дозами, малоефективні. Наразі нестача вологи в метровому шарі ґрунту сягає 30-40 %. Водночас, зауважу, що опади у вигляді злив теж неефективні. Наприклад, на Херсонщині випало за одну годину 120 мм опадів, усе позаливало – це погано. Та наразі треба боротися за кожен міліметр вологи», – розповідає Федорчук.

На його думку, одним із дієвих напрямів може бути крапельне зрошування. Сьогодні його можна застосовувати при виробництві дуже широкого кола культур, навіть рису, пагони якого, за класичною технологією, ростуть прямо з води. «Зараз уже є технології, що дозволяють вирощувати рис із застосуванням крапельного зрошення. Це свідчить про те, що ми можемо зекономити витрати води для вирощування цієї важливої й такої вологолюбної культури», – каже Михайло Іванович.

Він упевнений, що з приводу кліматичних змін треба не панікувати, а попереджати агровиробників, щоб вони вживали заходів. Тим більше, що глобальне потепління водночас надає вітчизняним аграріям і певний позитив. «Якщо раніше кавуни росли тільки на Херсонщині, то нині вони ростуть уже й на Кіровоградщині, якщо соя була тільки на зрошуваних землях півдня, то сьогодні вона вже є і на Волині, якщо соняшник ріс у південних областях, то зараз – по всій Україні», – резюмує Федорчук.

КУРС – НА НІШЕВІ КУЛЬТУРИ

Та все ж для того, щоб не тільки мати змогу скористатися додатковими можливостями, а й утримати агровиробництво на нинішньому рівні, слід серйозно ставитись до сівозмін, до набору культур і технологічних змін.

«Нині змінюються терміни посіву на більш пізні. Товаровиробники мають розуміти: того, що було раніше, вже нема. Потрібно переходити на посухо- і жаростійкі сорти традиційних культур. Один із напрямів – розширення застосування дворучок (біологічна група сортів та видів сільськогосподарських рослин, що розвиваються при осінньому посіві як озимі, а при весняному — як ярі, – ред.) пшениці й ячменю. Вони майже не поступаються звичайним сортам за урожайністю, але значно стійкіші. Зараз ними мало користуються, але в період зміни клімату треба збільшувати їх обсяги», – переконує професор.

Він також вважає, що потрібно переходити на виробництво та ширше споживання засухостійких культур, зокрема і нішевих. Одна з таких – нут, популярна на світовому ринку зернобобова культура. Виробництво нуту привабливе в кількох аспектах. Наприклад, він є корисним в організації сівозміни – підвищує вміст поживних речовин у ґрунті, а, отже, призводить до покращення його врожайності.

Непогані перспективи має на півдні України і виробництво овочів і фруктів, які донедавна у нас вважалися екзотикою. «На Миколаївщині в селі Парутино Очаківського району вже ростуть гранати. Вони спокійно дозрівають, а ще 10 років тому це було неможливо. Також почали дозрівати у наших краях хурма, інжир, мигдаль тощо. А ще на півдні України почали вирощувати киш-мишні сорти винограду, які раніше тут не росли. Зараз температура повітря це дозволяє – лоза вже не підмерзає. А ось в Одеській області починають вирощувати ківі, причому, вже у промислових масштабах! Та все це можливо за умови суворого дотримання агротехнологій», – каже Федорчук.

А якраз із цим у вітчизняних сільгосптоваровиробників є проблеми. «Я проїхав усю Україну і можу сказати, що найбільшу площу сьогодні займають такі культури як озима пшениця, кукурудза, ріпак, соняшник і соя. Вони найбільш рентабельні та ліквідні, тому їх і вирощують. Але біда в тому, що при цьому не дотримуються основи основ – сівозмін. А це ще і питання родючості ґрунтів. У нас сьогодні через засилля монокультур катастрофічно знижується вміст гумусу в ґрунті. За останні 50 років його кількість зменшилася на 0,5-0,8 відсотка. Це дуже багато. А щоб відродити 1 см гумусового горизонту, треба 600-800 років! Отож сьогодні варто дотримуватися чітких сівозмін, зокрема, потрібно вводити зернобобові культури. Вони синтезують азот із повітря і віддають його в ґрунт. Якщо це зернопропашна сівозміна, то там 50% має бути зернових, 10-15% пару. Якщо немає можливості тримати чистий пар, то можна тримати зайнятий. Під той же горох або нішеві культури. Це нут, чина, сочевиця… Наприклад, сіємо весною горох, у червні збираємо, бо період вегетації в нього короткий, і це гарний попередник для зернового клину, бо восени можна сіяти вже пшеницю», – каже професор.

Та, на жаль, виробники не дуже дослухаються до порад науковців. До них звертаються в основному вже тоді, коли ситуація потребує негайного втручання. «У той же час основні рекомендації достатньо прості: сівозміна, агротехніка (терміни посіву, густота стояння рослин), відмова від класичної оранки – на зміну їй приходить глибоке рихлення», – підсумовує Федорчук.

ПЕРЕВАГИ НОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Окремо, каже науковець, варто зупинитися на впровадженні такої технології як No-Till, це сучасна система землеробства, суть якої полягає у відмові від оранки ґрунту. Натомість, поверхня землі вкривається суцільним шаром «мульчі» – залишків попередньо подрібнених рослин (пожнивних решток).

Звичайно, традиційна оранка дозволяє перемішати залишки рослин з ґрунтом, створити насіннєве ложе з однорідного складу, а заодно, і зрізати бур'яни. Але, з іншого боку, створюються умови для ерозії ґрунту, крім того, йде додаткова витрата паливно-мастильних матеріалів (ПММ), запчастин, часу тощо.

No-Till, крім економії ресурсів, дозволяє запобігти водній та вітровій ерозії ґрунтів і сприяє природному обміну речовин у них. Адже незоране поле, як мінімум, на метр у глибину пронизане густою мережею капілярів: вони залишаються від життєдіяльності живих організмів або коренів однорічних трав. Через них іде насичення ґрунту вологою, а взимку вода замерзає і розриває ці капіляри, що дозволяє кисню проникати на значну глибину.

І що дуже важливо, дана технологія сприяє збереженню вологи в ґрунті, це робить її дуже затребуваною в степових районах півдня України. Щоправда, є і деякі обмеження. Так для методу «No-Till» потрібні поля з відносно рівною поверхнею. Інакше насіння може розподілитися нерівномірно і не на однакову глибину. А це суттєво знизить ефективність цього методу. І, мабуть, найголовніше – «No-Till» вимагає використання висококваліфікованого персоналу, неухильного дотримання технологічних прийомів, а також спеціального обладнання.

Однак переваг таки більше, тому виробники все частіше звертають увагу на цю технологію. «Так, наприклад, елементи технології «No-Till» уже впроваджує фермерське господарство ТОВ «Ріст агро» з Миколаївщини. Вона дозволяє в 4 рази зменшити витрати пального. Також є економія насіння, людських ресурсів. Урожайність зростає. Крім того, завдяки цьому методу зберігаємо показник природного шару гумусу», – каже Федорчук.

Одночасно можна використовувати й інші технології, що дозволяють не тільки відновлювати родючість ґрунтів, а й відмовитися від міндобрив і зберігати вологу. «Зараз дуже актуальний бінарний посів (одночасний посів двох культур на одному полі). Спочатку висіваємо якусь одну культуру, а далі бобову, яка може накопичити до 120 кг азоту з повітря у ґрунті, але за умови температури 31°C в кореневому шарі. Щоб цього досягти, треба пожнивні рештки не переорювати, а залишати, бо вони зберігають вологу. Адже влітку в південних регіонах вже можна спостерігати температуру на поверхні ґрунту до 70 градусів», – розповідає професор.

І тут же додає, що перехід на такі технології – це поступовий процес, на нього піде від 5 до 10 років. Але починати треба вже сьогодні, щоб не було запізно.

ШАВЛІЯ ЗАМІНИТЬ «ХІМІЮ»?

Крім ризику засухи, кліматичні зміни несуть також інші загрози. Так, з’являються нові види шкідників і хвороб, тому треба змінювати підходи і до засобів захисту рослин. «Варто спробувати відмовитися від хімії, натомість, ширше застосовувати біологічні способи. До прикладу, щоб менше обробляти сад хімічними засобами, треба сіяти ефіроносні культури – шавлію, лаванду, гісоп. Я свій домашній сад обробляю лише двічі на рік, тоді як наші промислові виробники – до 20 разів, а в Польщі – до 40. Та, на жаль, ефіроносні культури у нас не дуже розповсюдженні, наприклад, найбільші ділянки тієї ж шавлії – всього по 2-10 гектарів, а цього замало», – розповідає Михайло Іванович. Також він зазначає, що для покращення захисту ґрунту від шкідників допоможуть звичайні чорнобривці, ромашка і календула. Хоч про це мало хто знає, і ще менше застосовує.

Таким чином, кліматичні зміни вимагають нашої реакції у кількох напрямках. Якщо ми нічого не мінятимемо, то нас чекають складні часи. «Держава має підтримувати пропаганду нових методів. Зараз у профільних університетах, зокрема і в нашому, відбувається перебудова навчальних програм, вони будуть більш пристосовані до змін клімату. Ректор нашого університету (МНАУ) В’ячеслав Шебанін і декан факультету агротехнологій Антоніна Дробітько завжди підтримують нас на цьому шляху і сприяють популяризації нових підходів в умовах тотальних змін клімату. Примусити щось робити важко, але рекламувати, пропагувати – можна і треба», – каже Федорчук.

Він також упевнений, що комплекс певних дій у відповідь на кліматичні зміни спроможний не лише протистояти загрозі, а й покращити економічний стан сільгосптоваровиробників і позитивно вплинути на їхні прибутки. Адже сьогодні агровиробники отримують з одного гектара землі 15-25 тисяч гривень прибутку. А в перспективі, із застосуванням нових підходів, ця цифра може зрости до 50 тисяч.

Алла Мірошниченко, Миколаїв
Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-