Нова програма співпраці з МВФ буде, але коли – невідомо

“Після глибокої економічної кризи 2014–2015 років українська влада відновила макроекономічну стабільність, і економіка знов почала зростати. Темпи зростання становлять 2,5-3,5%”. Такий один із головних висновків, що містяться у заяві Міжнародного валютного фонду за підсумками двотижневої роботи його місії у Києві. Отже, за оцінками фахівців Фонду, українських урядовців і незалежних експертів, системних перепон для продовження співпраці України з цією міжнародною фінансовою інституцією немає. Перспективи ж такого співробітництва (без жодних натяків) криються у деталях: зауваження й неузгодженості позицій сторін залишаються. Досягнути зближення обіцяють найближчими тижнями. І, як свідчить досвід попередніх (зокрема, минулорічних) переговорів, ймовірність отримання нашою країною першого кредитного траншу за новою програмою вже до кінця року доволі значна.

Україна і МВФ: у пошуках компромісу

Отже, судячи із заяви, члени оцінювальної місії МВФ задоволені:

• - різким зменшенням зовнішніх та внутрішніх дисбалансів в Україні (уряд і НБУ хвалять за обґрунтовану фіскальну та грошово-кредитну політику й забезпечення гнучкості обмінного курсу),
•  – дотриманням, як наслідок, вимог щодо забезпечення мінімального рівня бюджетного дефіциту (трохи більше 2% ВВП протягом останніх двох років та ймовірне досягнення такого ж показника у 2019-му),
• - прогресом у створенні нових інституцій для боротьби з корупцією (відсутність яких була чи не основним “каменем спотикання” на переговорах щодо затвердження попередніх програм).

Щоправда, результати роботи цих органів, за висновками експертів МВФ, наразі мізерні. Тому у Фонді наполягають на інтенсифікації діяльності антикорупційних структур, забезпеченні їх інституційної незалежності, продовженні формування необхідної законодавчої бази та створення реальних практичних механізмів для боротьби з корупцією.

Також з-поміж побажань та рекомендацій МВФ, зокрема, такі:

1. Створення передумов для пришвидшення темпів економічного зростання. Адже нинішній прогрес недостатній для того, щоб скоротити розрив між рівнем економічного розвитку України і сусідніх європейських держав. "Зростання гальмує слабке бізнес-середовище, зокрема, недоліки в законодавчій системі, наскрізна корупція, а також домінування у великих галузях економіки неефективних державних підприємств або олігархів, що стримує конкуренцію та інвестиції. Через погані умови ведення бізнесу рівень залучення інвестицій (зокрема, прямих іноземних інвестицій) в Україні значно нижчий, ніж в інших державах регіону”, – йдеться в заяві Фонду.

2. Підвищення ефективності і результативності державних видатків, зокрема в галузях охорони здоров’я та освіти, а також при підтримці вразливих груп населення. За висновками експертів МВФ, Києву варто продовжити роботу над формуванням “чітко спрямованої адресної системи соціального захисту". Важливий крок у цьому напрямку уже зроблено. Утім, започаткована із січня програма монетизації субсидій наразі неефективна. Не завершено і анонсований як попереднім, так і нинішнім Урядами процес верифікації отримувачів субсидіальних виплат.

3. Втілення виваженої грошово-кредитної політики для сповільнення інфляції і накопичення резервів. У Фонді вважають, що ліквідація (банкрутство, реорганізація, докапіталізація) банків занадто дорого коштують громадянам країни – платникам податків. Завдання – мінімізувати фіскальні витрати, пов’язані з реорганізацією чи ліквідацією фінустанов.

4. Забезпечення інституційної незалежності Національного банку, припинення спроб тиску на керівництво регулятора. Якраз довкола останнього, за даними джерел, наближених до переговорів, нині і точиться чи не найбільше дискусій. Зокрема, в МВФ сумніваються в доцільності створення Тимчасової слідчої комісії Верховної ради з питань розслідування діяльності керівництва Національного банку та керівництва Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у 2014-2019 роках.

Щоправда, прем'єр-міністр Олексій Гончарук запевнив, що відповідні побоювання безпідставні. Навпаки – “забезпечення незалежності Національного банку та захист фінансової стабільності залишаються пріоритетом нашого Уряду та маркером для міжнародних партнерів”, – написав глава Кабміну у Фейсбук.

5. Ще одне питання, чітку відповідь на яке в МВФ хотіли б почути найближчим часом, стосується поглядів української влади на ситуацію з “Приватбанком”. Актуалізували його доволі неоднозначні висловлювання прем’єра Олексія Гончарука, котрий спочатку (в інтерв’ю Financial Times) повідомив про наміри досягнути компромісу з колишнім власником фінустанови олігархом Ігорем Коломойським, а потім спростував ці твердження.

Саме тему “Приватбанку” інвестиційний банкір Сергій Фурса вважає головним “каменем спотикання” у рамках переговорного процесу між Україною та МВФ. “Ключовим на нинішньому етапі є “фактор Коломойського”. В Міжнародному валютному фонді вимагають гарантій того, що влада не піде на будь-які угоди із олігархом. У цьому зв’язку важливі й гарантії збереження незалежності Центробанку. До того ж, для Фонду важливо отримати ці гарантії безпосередньо від українського президента”, – каже банкір.

6. Варто згадати також про ще дві традиційні теми, які, зазвичай, гальмують переговори України і МВФ. Мова, по-перше, про формування Державного бюджету. До нинішнього варіанту документа у міжнародних експертів питань начебто немає. Водночас у Фонді побоюються, що внесення змін при допрацюванні законопроєкту розбалансує кошторис. Тобто, Меморандум про співпрацю між Україною та МВФ апріорі не зможуть підписати до листопада, коли парламент планує затверджувати Бюджет-2020.

Друге питання стосується тарифної політики – зокрема, у газовій сфері. Ця тема, нагадаємо, була ключовою при підписанні чинної програми співробітництва Stand-by. Водночас переконати партнерів у намірах дотримуватися обіцянок тепер буде доволі складно. Адже попередній уряд, попри зобов’язання щодо лібералізації тарифної політики, продовжував регулювати ціни на газ у ручному режимі, на що і звернули увагу члени місії МВФ, яка працювала у Києві. Питання: чи втримається від такої “спокуси” нинішня “команда”, яка прийшла до влади, декларуючи доволі популістський підхід до розв’язання цієї проблеми? “Хоча нинішня ситуація для України цілком сприятлива, – каже Сергій Фурса. – Варто лише “закріпити успіх”. Адже зараз (зважаючи на стрімке падіння вартості газу у Європі), маємо ринкові тарифи в середині країни. Але гарантій того, що вартість ресурсу у майбутньому не зростатиме, немає. Навпаки: ціни на газ у світі колись, безумовно, підвищаться. І Україна має бути до цього готова. Адже йдеться про ринок і про товар, вартість якого може змінюватися – незалежно від того, хто, коли, кому і що обіцяв”. Тому, переконаний експерт, українська влада має раз і назавжди відмовитися від ручного керування в тарифній сфері. Ми “приречені” і на виконання інших вимог Фонду. Адже наразі обійтися без подальшої кредитної підтримки цієї фінансової інституції країна не зможе. “Для того, аби наступного року Україна могла безболісно подолати період пікових зовнішніх виплат, потрібна нова програма співпраці з МВФ. Адже проблема рефінансування зовнішнього боргу поки що лише посилюється”, – наголошує Фурса. При цьому експерти нагадують, що вартість комерційних запозичень для нашої країни залишається доволі високою. Позичати кошти на міжнародних фінансових ринках Україна може хіба що під 7-10% річних. Та й то – без співпраці з МВФ інші кредитори нам не особливо довірятимуть...

Продовжити дискусію із Міжнародним валютним фондом українська влада розраховує за два тижні у Вашингтоні, у рамках щорічного зібрання країн-членів МВФ. Про це повідомила перший заступник голови правління НБУ Катерина Рожкова.

“На кону”, нагадаємо, підписання трирічної програми співпраці EFF обсягом $5-6 мільярдів. Щоправда, перед приїздом місії Фонду до Києва в Уряді розраховували на відкриття кредитної лінії у $10 мільярдів. А, на думку деяких незалежних експертів, обсяги кредитної допомоги України мають бути ще більшими – на рівні підтримки європейських держав, приміром Греції і тоді б йшлося про десятки мільярдів. Зокрема, називалися цифри у 40-50 мільярдів доларів. Втім, водночас є сумніви: чи Україні варто укладати таку масштабну програму з огляду на ймовірне наближення світової фінансової кризи. Адже ідеться про кредитні кошти (нехай, і позичені на вигідних умовах), які нам згодом доведеться повертати.

Владислав Обух, Київ