Яких економічних реформ потребує країна і чи готова до них нова влада
Обіцянки реальних реформ і критика “провальної політики” та “шкідництва” в реформуванні країни за попередників – “фішка” чи не кожної української влади. Виграшна – під час передвиборчих кампаній і, здебільшого, програшна – так би мовити “у процесі урядування”. На старті своєї каденції кожна владна команда божиться швидко й безболісно реформувати “все і вся”. Та потім – або через відсутність реальних намірів і політичної волі, або, переконавшись, що “швидко”, а тим паче – “безболісно”, не вийде – від публічно задекларованих намірів відмовляється. Хоча деякі реформи (зі змінним успіхом) таки вдається втілювати у життя – насамперед, завдяки суспільному запиту, тиску з боку міжнародних партнерів України і громадському контролю. Тим часом інші реформаторські кроки “спускають на гальмах”, а про деякі (й доволі часто, як виявляється, найпотрібніші) взагалі “забувають”.
Нинішня влада обіцяє не припускатися таких помилок і вже з перших днів роботи нових парламенту та уряду узятися за реформування країни. Щоправда, складається враження, що загального бачення картини необхідних Україні реформ у команді президента Зеленського не було – як до виборів, так і зараз. Журналісти, а за ними й суспільство, збирають інформацію про “реформаторські” плани влади, наче “курчатко по зернятку” – то той її представник про щось обмовиться, то той на щось натякне, а то і сам глава держави, між іншим, скаже. Економічні реформи – не виняток. Укрінформ спробував узагальнити, якими ж, на думку експертів, повинні бути реформаторські кроки у цій царині і якими бачить пріоритети “модернізації” української економіки та фінансової сфери оточення президента.
1. Земельна реформа
Особливе місце у реформаторських планах нової влади, безперечно, належить зміні відносин в земельній сфері. Вже до кінця цього року планують скасувати (точніше, не продовжувати на 2020-й) мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення і започаткувати вільний земельний ринок. Про такі перспективи розповів заступник керівника Офісу президента Олексій Гончарук. Наразі, за його словами, триває пошук “найменш болісної і найбільш ефективної моделі” відкриття ринку. “Ціна питання”, за прогнозами Світового банку, від 0,5% (поміркований перехід) до 3% (унаслідок стрімких змін) річного прискорення темпів економічного зростання. Водночас суспільство сприймає “земельні” плани неоднозначно. Занадто довго у нас тягнули з цією реформою і занадто наполегливо українців роками лякали (і продовжують лякати зараз) можливими негативним наслідками відкриття земельного ринку та майже зовсім нічого не говорили про очікувані позитиви й фактично нічого не робили для унеможливлення ризикам, на яких наголошують противники змін. У команді президента це, вочевидь, розуміють. Як зрозумілий і ступінь відповідальності за зроблені і не зроблені кроки. Адже це – саме та сфера, за кожну допущену помилку у якій суспільство “по рейтингу не погладить”.
В експертному середовищі вважають, що найбільшою помилкою влади у процесі реформування земельних відносин може бути поспіх. Із втіленням реформи у нас тягнули щонайменше з початку нинішнього століття. Тепер же, судячи із деяких занадто жвавих заяв представників нової влади, готових шапками закидати вибоїни на дорозі українців до “земельного раю”, може статися як із дурнем, котрий “до мила дорвався”. За півроку-рік такі реформи не втілюють, – попереджають фахівці.
“За нашими підрахунками, для виконання усього комплексу завдань, що має передувати повноцінному функціонуванню ринку землі, потрібно 5-6 років. Тож помиляється той, хто вважає, що можна ухвалити рішення, скасувати мораторій… і за півроку “усе пішло-поїхало”, – наголошує в коментарі Укрінформу заступник голови Всеукраїнської аграрної ради (ВАР) Денис Марчук. – Навіть, за рік-два країна навряд чи впорається і з підготовчими роботами. Адже починати потрібно з розпродажу державних наділів, аби переконатися, наскільки ефективно й надійно працює інститут земельних аукціонів, як діють запобіжники (які ще треба законодавчо передбачити). Далі – врахувати допущені помилки, виправити їх. І тільки потім – переходити до торгівлі землею…”. Серед першочергових завдань – ухвалення “багатостраждального” закону “Про обіг земель сільськогосподарського призначення" (уряд щонайменше тричі переносив терміни підготовки узгодженого законопроєкту). А також – інвентаризація земель та наповнення інформацією Земельного та інших державних кадастрів. Адже насправді ніхто в Україні, виявляється, не знає, скільки землі перебуває у сільськогосподарському обігу.
2. Пенсійна система
Про реформування цієї сфери в Україні також говорять уже давно. І вона, як і земельна сфера, доволі “чутлива”. Тож продиктовані об’єктивною необхідністю (нездатністю держави вже у найближчому майбутньому дотримуватись зобов’язань перед громадянами у рамках так званої солідарної системи) спроби кардинально її змінити, апріорі будуть непопулярними. Тим паче, що залишилося й чимало незадоволених попередніми спробами “пенсійного” реформування. Утім, на думку старшого економіста Центру соціально-економічних досліджень Кейс-Україна Володимира Дубровського, повноцінної реформи сфери пенсійного забезпечення Україна наразі не дочекалася:
“Те, що зробив свого часу уряд Гройсмана, – лише певне впорядкування чинної солідарної системи. Але в довгостроковій перспективі така система нежиттєздатна. І в цьому переконуємося вже зараз. Виходячи на пенсію, люди отримують менше, аніж свого часу вкладали. А це призводить до низки “супутніх” негативних наслідків – зокрема, до “тінізації” заробітних плат. І зі збереженням нинішнього статус-кво у пенсійній сфері виправити ситуацію не вийде”. Тож зараз, доки рівень довіри суспільства до влади рекордно високий, на думку економіста, саме момент для кардинальних змін. І в Україні вже є експертні напрацювання стосовно втілення відповідних реформ – із тим, щоб жоден з нинішніх пенсіонерів не постраждав. Але країна почала поступово відмовлятися від фінансування пенсійних виплат винятково за рахунок Єдиного соціального внеску. На думку Дубровського, держава повинна визнати: вона не в змозі гарантувати повноцінне пенсійне забезпечення громадян, але має створити належні умови, щоб упродовж трудового життя людина могла самотужки дбати про своє “майбутнє на пенсії”. Натомість держава й надалі піклується про окремі категорії громадян – зокрема, неповносправних, – і гарантує виплату так званої “допомоги зі старості”, яка б задовольняла мінімум потреб громадян поважного віку. Таким шляхом, за словами експерта, йдуть усі прогресивні країни світу. Особливо ті, які потерпають від демографічних проблем.
3. Реформування податкової сфери і митниці
“Україні потрібне повноцінне перезавантаження податкових органів. Так як свого часу зробили у Грузії, де лише 5% колишнього складу податкової потрапили до оновленої служби”, – вважає Володимир Дубровський. Такі пертурбації, за його словами, потрібні і на українській митниці. При цьому експерти покладають великі надії на нового очільника Державної митної служби Максима Нефьодова, який зарекомендував себе як успішний менеджер на державній службі та в бізнесі. Завдання влади – на заважати йому і допомагати у просуванні потенційно успішних ініціатив.
“Поки що саме через “дірки” на митниці Україна зазнає найбільших збитків – як фінансових, так і репутаційних, – каже директор Інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський, – адже саме контрабандні товари, які масово заходять в країну і з яких не сплачуються податки, не лише негативно впливають на наповнення держказни, а й роблять нерентабельним вітчизняне виробництво. Бо єдина для нашого бізнесу можливість конкурувати з такою продукцією – або ухилятися від сплати податків, тобто працювати з використанням “чорних” і “сірих” “схем”, або платити людям суттєво нижчу зарплату. Припинення ж контрабандних потоків стимулюватиме споживчий попит на товари українського виробництва, а отже – бізнес матиме обігові кошти й успішно розвиватиметься”.
Також експерти наголошують на необхідності перегляду системи оподаткування. Йдеться, зокрема, про реформування корпоративного податку.
“Доки в Україні існує податок на прибуток підприємств, ситуація, коли підприємець може сплатити усі збори і “спати спокійно” взагалі неможлива, – пояснює Володимир Дубровський, – бо навіть, якщо людина, як їй здається, сплатила усі податки, до неї можуть прийти податківці чи правоохоронці і обов’язково до чогось “причепитися” – якщо є таке бажання або існує відповідне замовлення. Єдиний спосіб – замінити прибутковий податок податком на виведений капітал. При цьому ми закриємо величезну “діру”, пов’язану із виведенням грошей в офшори. І тоді можна буде оголосити податкову амністію, про яку активно говорять представники нової влади. Без такого “перезавантаження” податкової і зміни системи нарахування податків проводити амністію передчасно і навіть шкідливо”.
Також впровадження податку на виведений капітал підвищить інвестиційну привабливість України. Адже сприятиме активному реінвестуванню отриманих коштів та виведенню економіки “з тіні”. “Занижувати чи приховувати свої прибутки, як це масово роблять зараз, не буде сенсу, – пояснює Ілля Несходовський, – бо, скільки б ти не заробив, ніхто не вимагатиме платити податок із грошей, які вкладатимеш у розвиток власного виробництва. Крім цього, такий податок перекриє потоки, що йдуть на офшорні рахунки закордон. І це також матиме кумулятивний ефект для зростання вітчизняної економіки”.
Водночас Несходовський висловився на підтримку ініціатив нової влади щодо запобігання так званому “дробленню” бізнесу з метою мінімізації податків. Насамперед, це стосується невиробничої сфери – Інтернет-магазинів та великих рітейлерів, – коли представники великого й середнього бізнесу, створюючи десятки чи й сотні ФОПів, використовують спрощену систему оподаткування задля мінімізації податків. “Якщо ці кроки спрямовані саме на це і не стосуватимуться реального малого бізнесу, який працює в Україні, а також самозайнятого населення, така реформа дуже доречна”, – наголошує експерт.
Серед “варіантів” змін у сфері оподаткування – можливість зменшення ставки податку на додану вартість при наданні послуг. Нині це – одна із найбільш “тінізованих” сфер. Податкові послаблення дозволять виправити ситуацію. Окремого вивчення (з точки зору впливу на державні фінанси) потребує можливе зменшення ставки ПДВ на соціально важливі продукти. Такий механізм, як відомо, активно застосовують у Європі.
“Щодо податку на доходи фізичних осіб, то його також потрібно зменшувати, – вважає Ілля Несходовський. – Єдиний спосіб зробити це – запровадити механізм реальної податкової соціальної пільги. Тобто, встановлення реального (а не лише розрахункового, як зараз – 17 гривень – неоподатковуваного мінімуму доходів громадян). Звісно ж, така пільга не повинна надаватися людям з високими зарплатами. Оптимально розповсюдити її дію на тих, хто заробляє від 4 до 8 тисяч гривень на місяць. Таким чином, податкове навантаження на них суттєво зменшиться. Це виведе частину зарплат із “тіні”. Хоча з точки зору наповнення бюджету така ініціатива і “дорога”, але позитивний ефект вже у середньостроковій перспективі “перекриє” початкові втрати. Адже йдеться про продовження детінізації економіки, підвищення добробуту незахищених верств населення і певне стимулювання споживчого попиту на товари широкого вжитку”.
4. Замість висновків – про “головну” реформу країни
При цьому про які б реформи – політичні, економічні, соціальні – не йшлося, експерти обов’язково згадують як запоруку їх ефективності та мірило справжніх змін “перезапуск” багаторазово “недореформованої” судової системи країни. Без цього усі інші реформаторські кроки приречені на неуспіх. У чому ми ледь не щодня переконуємося, дізнаючись про чергові рішення українських служителів Феміди. В контексті економічних реформ йдеться про припинення судової анархії у сфері захисту приватної власності, коли “рацію” (і позитивний вердикт) “за версією судів” має той, хто “вище сидить” або більше заплатить. Що не лише нищить у зародку нашу власну підприємницьку ініціативу, а й унеможливлює прихід в економіку реальних іноземних інвестицій і шкодить інвестиційним рейтингам та іншим маркерам “успішності” країни.
“Без реформи судової і правоохоронної систем на ефективність реформаторських зусиль у інших сферах розраховувати не варто, – наголошує Володимир Дубровський. – Йдеться про принципову зміну відносин, коли в країні запанує верховенство права замість такого собі “особистого урядування”. А доти ми не матимемо справжнього механізму захисту прав власності, без чого ринкова економіка не працює. З іншого боку, які б хороші закони ми не ухвалювали, якщо чиновник може їх безкарно порушувати і за рахунок своїх зв’язків чи хабарів відкуповуватися від переслідування і покарання, діловий клімат в країні не поліпшиться. Скільки б ми не пишалися прогресом у “Дуінг бізнес” чи інших “паперових” рейтингах”.
Владислав Обух, Київ
