“Роттердам+”: чи така страшна формула, як дехто  “малює”

“Роттердам+”: чи така страшна формула, як дехто “малює”

Аналітика
Укрінформ
Формульний підхід до визначення вартості палива для ТЕС у 2016-му вберіг енергоринок. Та чи правомірно застосували його до вітчизняного вугілля?

Про можливу корупційну складову при використанні формули розрахунку вартості вугілля для українських ТЕС, відомої як “Роттердам+”, заговорили одразу ж після її затвердження (у березні 2016-го). Приміром, про необхідність її перегляду вже в липні того ж року заявляв прем’єр Володимир Гройсман, який назвав таку схему “неприйнятною”. Утім, далі розмов справа не пішла. Як і у січні 2017-го, коли міністр енергетики Ігор Насалик привселюдно визнав: формула “Роттердам+” не спрацювала “на позитив” і не розв’язала проблеми диверсифікації постачань енергетичного вугілля. Формулу критикували й західні партнери України – зокрема, віце-президент Єврокомісії Марош Шефчович написав відповідного листа на адресу тодішнього президента Петра Порошенка. І навіть генпрокурор Юрій Луценко у травні 2017-го визнав, що “Роттердам+” несе корупційні загрози для держави та попросив Верховну раду навести лад у вугільній сфері за прикладом регулювання на газовому ринку – ухваливши закон про ренту на вугілля та інші корисні копалини. З-поміж державних органів найактивніший спротив застосуванню формули чинило Національне антикорупційне бюро. У березні 2017-го почалося досудове розслідування “за фактом зловживання службовим становищем посадовцями НКРЕКП у зв'язку з формулою “Роттердам+”, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України”. 17 серпня НАБУ провело обшуки в будівлі регулятора. Утім, цього разу європейці, продовжуючи критикувати передбачені “Роттердамом+” підходи, стали на захист НКРЕКП, оскільки не вбачали злого умислу в її діях при затвердженні “помилкової” формули. Тож у Секретаріаті Енергетичного співтовариства ЄС назвали розслідування НАБУ і проведений обшук “втручанням в роботу регулятора”. А експерти співтовариства жодних порушень у діях НКРЕКП не виявили.

Відтоді слідство перейшло у так би мовити “пасивну стадію” – аж до нинішнього літа, коли детективи НАБУ під процесуальним керівництвом САП почали повідомляти колишнім та чинним посадовцям, причетним до запровадження формули Роттердам+, про підозру у вчиненні дій, в результаті яких споживачі електроенергії зазнали збитків – майже на 19 мільярдів гривень, 14,3 мільярда з яких – “на совісті” групи компаній ДТЕК.

Утім, і зараз єдиної думки щодо користі або шкоди для України “роттердамської” формули немає. Дехто радіє, що за причетних до її затвердження і застосування посадовців та бізнесменів нарешті “взялися по-справжньому”, і називає ще більші, аніж фігурують у матеріалах слідства, суми начебто заподіяних Україні та українцям збитків. Інші ж стверджують: із формулою “було все гаразд” і говорять про неправомірне переслідування чиновників, оскільки їхні дії мали “благородну” мету – порятунок галузі в умовах дефіциту головного ресурсу: антрацитового вугілля (паливна складова у собівартості виробленої підприємствами теплової генерації електрики – 80%). Словом, думки експертів залежать від “місця їх сидіння”, точніше від того, до яких фінансово-промислових груп наближений той чи інший фахівець. За таких умов “почути” неупереджену думку дуже складно. Але Укрінформ спробував це зробити і розібратися, скільки ж в історії довкола затвердження і трьох років використання формули “Роттердам+” “зради”, а скільки – позитиву.

Як в Україні з’явився свій “Роттердам”

“Роттердам+” – методика формування ціни на паливну складову (вугілля) при виробництві електроенергії об’єктами теплової генерації (теплоелектростанціями), що діяла в Україні із травня 2016-го до липня 2019-го року. 1 липня формула втратила "актуальність" – у зв'язку зі стартом нового ринку електроенергії. Офіційна мета запровадження формули – запобігання потенційному дефіциту вугілля через обмеження його постачань з окупованих районів Донбасу. Неофіційна – інтереси однієї з фінансово-промислових груп, яка займає фактично монопольне становище у тепловій генерації і контролює копальні, з яких постачається вугілля на ці ТЕС. Ні для кого не секрет, що йдеться про бізнес олігарха Рината Ахметова.

Згідно із формулою, вартість вугілля, що постачалося на українські теплоелектростанції, складалося із середньорічної ціни ресурсу у портах Амстердама, Антверпена і Роттердама та витрат на доставку вугілля із цих портів в Україну. Відповідні суми закладалися і в собівартість електроенергії, виробленої тепловою генерацією.

Деталі: про “благородну мету”

Майже всі шахти, де видобувають антрацит, який використовують більшість українських ТЕС, після окупації Донбасу опинилися на непідконтрольній Києву території. Тому, щоб забезпечити енергетичну незалежність України від тимчасово окупованих районів, і вирішили купувати паливо на міжнародній біржі в Нідерландах, куди доставляють вугілля з Південно-Африканської республіки та Південної Америки. Представники Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) запевняли: затверджена ними методика розрахунку мала усунути ручне регулювання цін, забезпечити незалежність від постачань палива із зони бойових дій, сприяти накопиченню вугілля для майбутніх опалювальних сезонів. При цьому, як зазначалося, до появи формули ціни на електроенергію і на енергоресурси визначалися в "ручному режимі" – окремо для ТЕС і ТЕЦ. А це було таким собі "каламутним озером" для корупції і зловживань. Ідеологи “формульного підходу”, за їхніми словами, розраховували, що українські ТЕС почнуть укладати угоди з іноземними контрагентами, які постачатимуть таке потрібне країні паливо. А тим часом власники об’єктів теплогенерації візьмуться за переоснащення потужностей – із тим, щоб перейти від використання дефіцитного антрациту до вугілля газової групи, якого вдосталь видобувають у нашій країні.

Деталі: про “корупційний інтерес”

Утім, очікуваних змін Україна так і не дочекалася (прибічники “корупційної” теорії взагалі стверджують, що на ці зміни по-серйозному ніхто й не розраховував). Вочевидь, через те, що такий підхід був невигідним власникам теплової генерації (70% відповідних потужностей підконтрольні компанії Рината Ахметова ДТЕК). Навіщо ж платити справжню ціну за імпортний ресурс, вкладатися в модернізацію ТЕС, коли можна отримувати надприбутки “на рівному місці” – лише завдяки застосуванню передбачених формулою підходів до визначення вартості вугілля, що постачається не за 8-10 тисяч, а за кілька сотень або й десятків кілометрів? Ще однією вигодою, на якій наголошували автори формули, мало бути зменшення обсягів державної підтримки вугільної галузі. Адже українські державні шахти почнуть заробляти більше, оскільки формулу застосовуватимуть і при продажу видобутого ними палива на внутрішньому ринку. Отже, потреба у прямих дотаціях із держбюджету мала б суттєво зменшитись. Але й цього не сталося. Насправді ТЕС, вдаючись до тіньових схем, закуповували вугілля на тимчасово окупованих територіях Донеччини і Луганщини за собівартістю (600-1100 гривень за тонну), але “платили” за нього нібито як за іноземний ресурс – 1800-2000 гривень. При цьому лише 5% використаного на ТЕС вугілля було імпортним. Проте, методику застосовували до всього палива, яке споживали теплоелектростанції! Відповідно, із січня по листопад 2016 року вартість теплової електроенергії в Україні зросла удвічі. Як і доходи бізнес-імперії Ахметова. За словами експерта у сфері енергетики, нині – представника президента у Кабінеті міністрів – Андрія Геруса, – завдяки цій формулі “вигодоотримувачі” додатково “клали до кишені” по мільярду гривень щомісяця.

Андрій Герус
Андрій Герус

“Роттердам+”: для когось – “зло”…

Багато експертів називають формулу “Роттердам+” “сумнозвісною”. Оскільки вона, на їхню думку, завдала країні чималих економічних і репутаційних збитків. Упродовж трьох років вугілля обходилося власникам ТЕС набагато дешевше, ніж закладалося у собівартість електрики, – адже його, в основному, продовжували закуповувати за доволі низькими цінами на шахтах у непідконтрольних Україні районах Донеччини та Луганщини. Та й витрати на транспортування були мінімальними, бо постачалося воно або напряму, або (після запровадження економічної блокади тимчасово окупованих територій) – через Білорусь і Польщу. І в тому, і в іншому випадку – із таким звичним для сучасної України використанням тіньових схем. А ось масового постачання палива із Африки (ПАР, до якості якого у 2014-2016 роках “було чимало запитань”) і Південної Америки, що обіцяли автори та прибічники формули, ми так і не дочекалися. Приміром, за останні три роки за цими маршрутами надійшло лише кілька сотень тисяч тонн вугілля. А річне споживання ресурсу вітчизняними теплоелектростанціями коливається у межах від 3 до 4,5 мільйонів тонн.

Водночас можна говорити і про певну позитивну роль, яку зіграло застосування передбаченого цією методикою принципу. Оскільки це частково розв'язувало проблему забезпечення України дефіцитним вугіллям антрацитової групи, потужностей із видобутку якого на підконтрольних Києву територіях фактично не залишилося. І якщо у 2014-2016 роках постачання вугілля з-за лінії розмежування та із держави-агресора фактично не припинялося, то після початку економічної блокади «республік» (офіційно – з березня 2017-го) і обмеження економічної співпраці з РФ українська теплова генерація взагалі могла залишилися без палива. Вартість вугілля на світових ринках на той час була доволі високою. А Україна, до того ж, не мала логістичних можливостей (насамперед, розвантажувальних терміналів) для постачань такої великої кількості палива – приміром, морськими маршрутами. І це стало одним з аргументів на користь “суспільної користі” від впровадження формули. “Коли ж вартість вугілля на світових ринках суттєво знизилася й основні логістичні маршрути були налагоджені – принцип “Роттердам+” став непотрібним”, – наголошує економіст Олексій Кущ. Утім, скасовувати формулу, яка стала невигідною усім, окрім власників ТЕС, не поспішали: надприбутки ж останніх продовжували зростати. За висновками Олексія Куща, після скасування дії формули у липні цього року економічні інтереси Рината Ахметова особливо не постраждали, оскільки він “домовився про спільну вигоду із групою Коломойського-Боголюбова”.

…А для інших – “порятунок країни”

Олександр Трохимець
Олександр Трохимець

 Тим часом президент Асоціації енергетики України Олександр Трохимець стверджує, що держава через дію формули “Роттердам+” жодних збитків не зазнала. Адже виробники електроенергії змушені були з об’єктивних причин (через неможливість продавати вироблену електроенергію за неконкурентними цінами) використовувати формулу лише як індикатор – для визначення максимальної вартості. При цьому у собівартість закладали набагато нижчі показники. “Роттердам+” є прогнозною ціною. Тобто орієнтиром, або верхньою межею. ТЕС у попередній моделі ринку працювали за так званими “ціновими заявками” – приблизно те ж саме, що зараз відбувається на ринку на добу наперед чи на внутрішньо-добовому ринку. Тобто за моделлю аукціонів – давали завжди нижчу ціну. Інакше б жодна ТЕС не змогла продати електроенергію в Оптовий ринок. Фактичний тариф ГК ТЕС завжди був нижчим індикативу по "Роттердам+". Іноді – нижчим аж на третину”, – пише Трохимець.

Щоправда, експерт не пояснює, навіщо при цьому було додавати до кожної тонни вугілля, видобутої на Донеччині, Луганщині чи Дніпропетровщині, вартість нібито перевезення її з далекого Роттердама. Це – 15 доларів (до 400 гривень) за тонну, що іноді, в періоди зниження світових цін на вугілля, збільшувало вартість палива фактично на третину. А саме із цим, а не із тим, відповідала чи не відповідала вартість ресурсу визначеному за “роттердамською” формулою “максимуму”, пов’язане розслідування, яке проводять детективи НАБУ. І саме такий підхід до ціноутворення в енергетиці, на думку Андрія Геруса, призвів до того, що “бенефіціари цієї формули” додатково викачали із вітчизняної економіки та зі споживачів щонайменше 35 мільярдів гривень. “Відбувся банальний перерозподіл матеріальних благ – від усіх українців до вузької групи осіб. Ніхто не придумував нового продукту, ніхто не вигравав жодної конкуренції. Те ж саме екологічно шкідливе вугілля – із високим вмістом сірки та золи (породи) – просто почали закладати у тарифи відповідно до нової “казкової” формули. Втрати значно перевищують суму, яку Україна останнім часом отримала як позику від МВФ”, – зазначає експерт.

Погоджується із такими оцінками і старший науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАНУ Олександр Кошик. Метою впровадження формули, на його думку, було штучне підвищення цін на енергоринку. “Якщо орієнтуватися на ціни світових бірж, то можна було б враховувати вартість ресурсу в Румунії, яка була набагато нижчою. А закладати в ціну начебто доставку вугілля аж із Роттердама – безумна ідея”, – вважає експерт.

Геннадій Рябцев
Геннадій Рябцев

А ось директор спеціальних програм НТЦ “Психея” Геннадій Рябцев просить “не демонізувати” формулу. “Якщо говорити саме про ринок електроенергії, то вплив використання котирувань на біржах Голландії при визначенні оптової вартості електричної енергії незначний. В Україні відсутній ринок енергетичного вугілля. І це підтвердив Антимонопольний комітет. В його рекомендаціях 2015-2016 року зазначено, що варто прив'язати вартість енергетичного вугілля не до “списку бажань” окремих компаній чи посадових осіб, а до якогось відомого показника, що використовується у Європі. Обрали один із таких індикаторів – api2 (“Роттердам+”). Він справді широко застосовується, відомий і ніким у Європі не заперечується”, – вважає Рябцев.

Чи вдасться детективам НАБУ і прокурорам САП довести протилежне – покаже час. Найближчий, сподіватимемося.

Владислав Обух, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-