У Варшаві придумали, як повернути заробітчан. Чи підійде “рецепт” Україні?
У Польщі скасували податок на доходи фізичних осіб для працівників, яким не виповнилося 26 років. Щоправда – за умови, що їхній річний дохід не перевищуватиме 85,5 тисяч злотих (20 тисяч євро). Мета – обмежити виїзд громадян з країни та збільшити статки приблизно двох мільйонів поляків, які працюють на вітчизняну економіку. Експерти вважають, що це – доволі важливий крок, який запобігатиме відтоку робочої сили до більш успішних країн (для поляків це, зазвичай, Німеччина, скандинавські держави та Великобританія). За словами прем’єр-міністра Матеуша Моравецького, із часу приєднання Польщі до Європейського союзу (2004 рік) з країни виїхали приблизно півтора мільйона громадян, переважна більшість з яких – “тимчасові” трудові мігранти. Це майже дорівнює населенню Варшави. За іншими ж даними, за півтора десятиліття Польщу залишили майже два мільйона людей...
Останніми роками, з огляду на постійне підвищення заробітних плат та рівня життя у Польщі, ситуація дещо поліпшилася – відтік робочої сили уповільнився. Певні “надії” польського керівництва пов’язані і з очікуваним ускладненням правил перебування іноземців походженням із держав ЄС у Великобританії – після Брекзіт. Тож уже зараз, за результатами опитувань, 15% поляків-заробітчан готові повернутися до рідної країни. В уряді розраховують, що нові соціальні ініціативи суттєво поліпшать цей показник. Тим паче, що паралельно із преференціями для молодих працівників Варшава планує зменшити податкове навантаження на усіх громадян – до розгляду готують законопроєкт щодо зниження податку на доходи фізичних осіб із нинішніх 18 до 17%.
Ні для кого не секрет, що нестачу робочої сили в сусідній країні сповна компенсує активний приплив заробітчан із інших, бідніших, держав – насамперед, з України. За “найскромнішими” підрахунками, на “польського дядька” працюють понад мільйон наших співвітчизників. Тож великою мірою саме завдяки українцям польська економіка нині стрімко зростає. Приміром, згідно із розрахунками Організації економічного співробітництва та розвитку, цьогоріч Польща за темпами розвитку буде четвертою країною у світі (щонайменше – 4,2% зростання ВВП). А Україні, дай Боже, іще заплановане у бюджеті трьох-відсоткове зростання забезпечити. При цьому “стартові” умови – годі й порівнювати…
Але це вже інша “історія”. Наша – про заробітчан. З одного боку, чим більше поляків повернеться на батьківщину, тим менше шансів для працевлаштування в сусідній країні буде в українців. Бо, незважаючи на те, що польським роботодавцям вигідніше наймати на роботу іноземців (і платять їм менше, і рівень соціальних гарантій обмежений, та й “сірих” схем працевлаштування в сусідній європейській державі остаточно ще не позбулися), так, схоже, буде недовго. Варшава бере чіткий курс на втілення політики протекціонізму щодо “ісконнополяків”...
Але це не означає, що сотні тисяч наших заробітчан, втративши роботу у Польщі, повернуться на Батьківщину. На жаль, більшість із них “переорієнтуються” (як це, до речі, відбувається вже й зараз, на країни із вищими заробітками – як-от, Чехія, Словаччина чи Німеччина). Берлін, приміром, цьогоріч лібералізує умови працевлаштування для трудових мігрантів із-за меж ЄС. Тож, як підрахували польські експерти, вже найближчим часом Польщу можуть залишити до 60% українських заробітчан. Але не радіймо: більшість із них повернуться не додому, а поїдуть “піднімати економіку” Німеччини. Також планомірно збільшує квоти на працевлаштування українців Чехія. Отже, скористатися змінами на польському ринку праці Україні не вдасться?
Повернення заробітчан: польський досвід і власний “велосипед”
Погодьтеся, з точки зору українського трудового мігранта, те, що наших працьовитих співвітчизників “з відкритими обіймами” чекають у заможних європейських державах, лише радує. Приміром, мінімальна зарплатня українця у Польщі – 12-14 тисяч гривень (у перерахунку), середня – 15-20 тисяч. Мінімум у Чехії – 27 тисяч, у Німеччині – 30-35! Фахівці окремих спеціальностей мають набагато більше. Зокрема, водії-далекобійники – 30-40 тисяч гривень (у Польщі) та понад 50 тисяч – в Німеччині. Те ж стосується і “айтішників”, інженерів, висококваліфікованих слюсарів. А “вузькопрофільні” лікарі можуть розраховувати і на 100 та більше тисяч гривень!
З одного боку, “переорієнтація” заробітчан “на багаті держави” начебто вигідна і країні. Адже чим вищі заробітки – тим більше коштів земляки перекажуть на Батьківщину. Вже зараз “остарбайтери” щороку надсилають родичам більше 10 мільярдів доларів. Таким чином, вони впливають на курс гривні набагато більше, аніж інвестори та банкіри. Але ж, із іншого боку – Україна втрачає власний трудовий ресурс, а отже – перспективу.
“І це головне, – наголошує в коментарі Укрінформу директор Інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський, – адже такий стан речей сприяє нашому “тупцюванню на місці”. “Ефект” від валютних переказів з-закордону – мізерний у порівнянні із тим, що могла б мати Україна, якби належним чином розпоряджалася своїм трудовим ресурсом. Скажімо, значна частина валюти, що надходить від заробітчан, повертається закордон – через великі обсяги купівлі українцями імпортних споживчих товарів”.
Натомість, чим більше продукції вироблятимемо всередині країни, тим більше з’являтиметься нових робочих місць. Працедавці конкуруватимуть за кваліфікованих працівників. Тож рівень зарплат зростатиме. Паралельно триватиме заміщення насамперед некритичного імпорту вітчизняною продукцією. Отже, потреба країни у валютних надходженнях зменшуватиметься. А коштів від експорту буде більше. Адже якщо українці працюватимуть на конкурентних виробництвах, нашу продукцію, зважаючи на нижчу собівартість та інші важливі чинники, охоче купуватимуть за кордон. Тому вже у найближчій перспективі надходження від експорту можуть в рази перевищити суми переказів від заробітчан. Такий підхід, за висновками експертів, забезпечуватиме постійне зростання рівня заробітних плат у нашій країні. Тож “зацікавленість” співвітчизників у виїзді на роботу закордон зменшуватиметься.
“Звісно ж, навіть при втіленні найоптимістичніших сценаріїв, ніхто не обіцяє, що вже за два чи три роки рівень зарплат в Україні і Польщі зрівняється, – каже Ілля Несходовський, – але різниця у рівні заробітків стрімко зменшуватиметься. При цьому, за розрахунками фахівців, різниця в оплаті праці, що не перевищує 20%, – достатня підстава (враховуючи інші обставини – зокрема, житло, родину, мовне середовище тощо), аби людина вирішила залишитися працювати удома”. Тобто, українцеві, який отримує 15-20 тисяч гривень, немає сенсу їхати до Польщі, а тому, хто “тут” зароблятиме 25-30 тисяч, – до Німеччини.
“Але це стане можливим не лише за умови підтримки – у тому числі, і через механізми пільгового оподаткування, – громадян, а й забезпечення державою преференцій для бізнесу, – вважає виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин. – Це має стосуватися як вітчизняного підприємництва, так і потенційних зарубіжних інвесторів. Без таких пільг жоден серйозний інвестор сюди не прийде”.
Є вже й конкретні пропозиції щодо “зацікавлення” працювати на власну, а не на чужу економіку, потенційних українських заробітчан.
“Проєкт Податкового кодексу розвитку (документ, підготовлений провідними вітчизняним та зарубіжними експертами) передбачає зниження навантаження на заробітну плату. Один із запропонованих способів – якраз впровадження податкової соціальної пільги, – каже економіст Ілля Несходовський, – Щоправда, дозволити собі повне скасування оподаткування навіть для обмежених груп населення, як це зробили у Польщі, Україна не може. Але цілком реально запровадити пільгове оподаткування (в розмірі 50% від мінімальної зарплати) для тих, чий місячний заробіток не перевищує трьох мінімальних зарплат (нині це – трохи більше 12,5 тисяч гривень. – Ред.). Отже, вдасться збільшити реальні доходи низькооплачуваних працівників (додатково щомісяця вони отримуватимуть “на руки” приблизно 400 гривень). Таким чином, ми підтримаємо кілька мільйонів співвітчизників. Зрозуміло, що це не збільшить їхніх доходів в рази. Та все ж – із паралельним підвищенням загального рівня заробітних плат в Україні – це стане доволі важливим “початковим” кроком”, – вважає експерт.
Тим паче, що такі заходи, за його словами, частково сприятимуть і детінізації заробітних плат. Щоправда, це коштуватиме бюджету приблизно 32 мільярди гривень на рік. Здавалося б, для наших умов – дуже багато. Але вже з першого року дії таких пільг, за розрахунками експертів, частину бюджетних втрат вдасться компенсувати завдяки позитивному впливу цього рішення на вітчизняну економіку. А у середньостроковій перспективі країна взагалі “вийде у плюс”.
Також є пропозиції щодо надання додаткової соціальної пільги тим, хто має дітей, і молодим людям, які тільки-но починають трудову діяльність. Останніх, зокрема, пропонують звільнити від сплати ПДФО із розміру мінімальної заробітної плати (майже 800 гривень “заощадження”). Але не звільнятимуть від сплати соціального внеску, що врятує від додаткових “проблем” при наповненні Пенсійного та інших соціальних фондів.
“Звісно ж, цих кроків наразі недостатньо, оскільки різниця в оплаті праці між Польщею та Україною доволі значна. Але це хоча б трішки урівняє шанси українських і польських роботодавців при пошуку кваліфікованої робочої сили. Тим паче, що поліпшенню ситуації сприяє і нинішнє зміцнення національної валюти. Адже це зменшує різницю між рівнем зарплат в Україні і закордоном”, – підсумовує Ілля Несходовський.
Владислав Обух, Київ
