Скасування “земельного” мораторію: чи вистачить “політичної волі” владі
До кінця 2019-го планується скасувати мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення і започаткувати вільний земельний ринок. Про такі перспективи розповів заступник керівника Офісу президента Олексій Гончарук. Наразі, за його словами, триває пошук «найменш болісної і найбільш ефективної моделі» відкриття ринку. “Ціна питання”, за прогнозами Світового банку, від 0,5% (поміркований перехід) до 3% (унаслідок стрімких змін) річного прискорення темпів економічного зростання. Але кожен із варіантів має й свої ґанджі. І, вочевидь, обидва сценарії сприйме “в штики” значна частина суспільства, в тому числі, й виборців “Слуги народу” та її новообраних представників у парламенті.
Тож наскільки “добровільним”, своєчасним, продуманим і, зрештою – популярним буде це рішення? Чи не призведе несприйняття багатьма українцями ідеї скасування земельного мораторію до хаосу і протистояння, чим поспішать скористатися любителі “половити рибку у каламутній воді” – представники обох “глобальних” таборів: прибічників і противників вільного ринку сільськогосподарських земель? Головний ризик: поспіх, а отже – ймовірні помилки при ухваленні рішень і штучне обмеження тривалості підготовчого періоду до практичного втілення відповідних ідей. Адже однією з основних цілей запровадженої далекого 2001 року заборони на продаж земель сільськогосподарського призначення було “забезпечення нормативного врегулювання земельних відносин та створення в Україні інфраструктури ринку землі”. За 18 років на цьому шляху було зроблено лише кілька початкових кроків. Приміром, ухвалено Земельний кодекс, який охоплює лише “загальні питання” і системи ринкових відносин у цій сфері не регулює.
Тож левову частку важливих законодавчих рішень належить ухвалити новій українській владі. Зрозуміло, що знову затягувати цей процес на десятиліття чи навіть на 3-5 років не варто – занадто багато втрачають при цьому країна і українці. Але ж і поспіх може призвести до непрогнозованих наслідків. Тому, за оцінками більшості експертів, “ідеальний” перехідний період між ухваленням ключового рамкового Закону “Про обіг земель сільськогосподарського призначення” і започаткуванням ринку – півтора року. Паралельно ще щонайменше 3-4 роки триватиме його “обкатка”, виправлення помилок і наповнення необхідних реєстрів.
Відкриття ринку землі: у пошуках спільного знаменника
Ніхто не сумнівається: якщо в команді президента дійдуть остаточної думки щодо пришвидшення реформування земельних відносин, знайдуть “найоптимальнішу модель”, – відповідні законодавчі рішення будуть ухвалені “переважною більшістю голосів”. Хоча й складно при цьому припустити, що для більшості народних “ново-обранців” це рішення буде усвідомленим. Що вже й казати, про значну частину їхнього електорату. Звісно ж, і у Верховній раді 9 скликання, як і в попередній, буде кому лобіювати (і в хорошому сенсі, й не дуже) інтереси вітчизняного АПК. Приміром, до парламенту потрапляють відомий аграрій, депутат ВР 8 скликання від БПП, а тепер – висуванець від “Слуги народу” у виборчому окрузі №13, – Петро Юрчишин; “слуги-списочники”: заступник голови Всеукраїнської аграрної ради, співвласник ТОВ «Український зерновий союз» і ТОВ «Торговий дім Агроспецсервіс» Олег Тарасов, директор і власник компанії «Агро-Центр» Дмитро Соломчук, власник двох десятків переробних підприємств та компаній-імпортерів, найбільший імпортер риби і морепродуктів в Україну Юрій Аристов, власник «Першої м’ясної хати» (ТМ «Гощанські ковбаси») Олександр Салійчук, фермер, власник семи агрофірм на Харківщині Микола Кириченко та інші.
Утім, для більшості новообраних парламентаріїв, власне – як і для політичної верхівки країни загалом, – аграрна сфера, схоже, така собі “китайська грамота”, яку за тиждень не засвоїш – навіть, на “інтенсиві” у Трускавці. Про землю, її віддачу, ефект започаткування вільного обігу сільгоспугідь у нас звикли говорити не стільки “мовою цифр”, скільки за допомогою завчених гасел, зміст яких залежить від “місця сидіння політика”. Прибічники ліберальної ідеології чи ті, хто під них “фарбується”, говорять про пришвидшення темпів економічного зростання України, підвищення інвестиційної привабливості, запоруку стабільності гривні (приміром – долар “по 20”)... Популісти ж і ті, хто будує політику на ностальгії частини суспільства “за радянщиною”, попереджають про “зажерливих іноземців-імперіалістів”, транснаціональні компанії, які за безцінь розкуплять “останній стратегічний ресурс”, що ще перебуває в руках українського народу. Водночас, і “перші”, й “другі” прекрасно розуміють – ресурс цей, як і всі інші наші природні багатства, народові давно не належить. Бо лише крихти зі столу аграрних олігархів та їхніх “кишенькових” чиновників перепадають номінальним власникам земельних паїв (номінальним – позаяк забрати “свою” землю “в натурі” вдається одиницям). Мова про “скромні” за європейським мірками від 800 до 3500 гривень оплати за річну оренду гектара землі. Ну, може, дещо більше дістається фермерам, котрі самостійно обробляють наділи, зокрема – і орендовані. Та ще “пощастило” хіба власникам розпайованих угідь і присадибних ділянок, розташованих поблизу великих міст (зокрема, столиці), яким вправні ділки “допомогли” розпродати “земельне багатство” – чи то через зміну цільового призначення землі, чи через механізм довготривалої оренди, або ж у якийсь інший, переважно, не зовсім законний “сірий” спосіб. Інші ж змушені рік у рік чекати осені, коли орендар підкине із “панського плеча” зерна, олії або грошенят “за пай”. З одного боку, добре, що “з поганої вівці” можна бодай якесь пасмо вовни “висмикнути” (адже для багатьох селян – це чи не єдиний вид додаткового, для когось же й – основного, заробітку). З іншого – назвати “поганою вівцею” найродючіші у світі українські чорноземи, що могли б приносити власникам сотні тисяч, а країні – десятки мільярдів, якось язик не повертається, а права рука так і тягнеться, щоб натиснути на клавіатурі кнопку “Деліт”...
У результаті – й через згадану вже активну популістську контрпропаганду, а головним чином – через відсутність послідовної державної політики в земельній сфері (про це згадували, зазвичай, тільки перед датою закінчення чергового мораторію), одним з елементів якої давно мала б бути інформаційно-роз’яснювальна кампанія, – маємо доволі невтішні цифри. “68% опитаних українців не підтримують скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення”, – йдеться у результатах дослідження Соціологічної групи “Рейтинг”. І лише 20% респондентів підтримують відповідні рішення, ще 12% не визначилися.
За таких умов для скасування мораторію справді потрібна “політична воля”, про яку так люблять говорити в оточенні нового президента. Адже йдеться про апріорі непопулярний крок – зовсім не те, що кілька тижнів тому. Але при цьому, навіть якщо в декого із “народних слуг” – зокрема, мажоритарників, – і здригнеться рука перед натисканням на кнопку “так”, частину політичної відповідальності, на щастя для країни і, на жаль – для противників упорядкування земельного ринку, вочевидь, візьмуть на себе представники інших політсил. Приміром, як свідчить досвід роботи попереднього скликання парламенту, агросектор був у сфері стратегічних інтересів найвпливовішої його фракції – БПП. Більше половини членів профільного парламентського комітету (з питань аграрної політики та земельних відносин) є (були) її представниками. А комітет, розглядаючи питання скасування земельного мораторію, завжди підтримував відкриття ринку. Інша справа, що народні обранці до його висновків не прислухалися...
Нині до майбутнього парламенту від “ребрендованої” “Європейської солідарності” потраплять кілька членів фракції БПП, які послідовно підтримували скасування мораторію: Сергій Алєксєєв, Володимир Ар’єв, Максим Саврасов. Не раз публічно агітував за відкриття земельного ринку і експрезидент Петро Порошенко. Тож якщо не вся фракція, то більша її частина, певно, підтримає рішення про скасування мораторію. Це, мабуть, стосується і фракції партії “Голос”, представники якої постійно заявляють про намір відстоювати розвиток ринкових відносин. Інша справа – депутати від “Батьківщини”, яка разом із фракцією “головного любителя корів” в попередній ВР була “драйвером” просування ідеї “вічного продовження” мораторію. Те ж стосується й представників ОПЗЖ та мажоритарників від Опозиційного блоку. На підконтрольних телеканалах вони вже відновили транслювання “казочки” про “сірого іноземного вовка”, який вже чистить зуби перед тим, як проковтнути найбільш ласі шматки української земельки... Натомість, частину голосів за скасування мораторію “дадуть” і самовисуванці, серед яких також є потенційні лобісти-аграрії. Зокрема, нардеп попереднього скликання, засновник сільськогосподарського ТОВ «Октан», автор багатьох законопроектів у аграрній та земельній сферах Олег Кулініч, вчений-агроном, колишній голова правління ДАК “Хліб України”, один із керівників холдингу МХП Микола Кучер, власник кондитерського дому Геннадій Вацак та інші.
Перш ніж проголосити реформу, її потрібно підготувати
“За нашими підрахунками, для виконання усього комплексу завдань, що має передувати повноцінному функціонуванню ринку землі, потрібно 5-6 років. Тож помиляється той, хто вважає, що можна ухвалити рішення, скасувати мораторій… і за півроку “усе пішло-поїхало”, – наголошує в коментарі Укрінформу заступник голови Всеукраїнської аграрної ради (ВАР) Денис Марчук. – Навіть, за рік-два країна навряд чи впорається і з підготовчими роботами. Адже починати потрібно з розпродажу державних наділів, аби переконатися, наскільки ефективно й надійно працює інститут земельних аукціонів, як діють запобіжники (які ще треба законодавчо передбачити). Далі – врахувати допущені помилки, виправити їх. І тільки потім – переходити до торгівлі землею …
А із “пробуксовуванням” стикаємося ще на етапі формування законодавчої бази. Експерти нагадують, що вже кілька разів (щонайменше, тричі), уряд переносив терміни підготовки узгодженого законопроєкту "Про обіг земель с/г призначення". При цьому прем’єр Володимир Гройсман не раз висловлювався за якнайшвидше відкриття ринку землі... Окрім того, щоб перейти до обігу земель сільськогосподарського призначення, потрібно нарешті впорядкувати роботу Державного земельного кадастру. Багато проблем пов’язано із тим, що він і досі не наповнений. І досі маємо безліч “білих плям” на земельній мапі країни. В реєстрі не відображені дані щодо мільйонів гектарів ріллі, яку обробляють “в тіні”, без контролю і сплати податків.
“Також потрібно перенести усі дані Держгеокадастру щодо землеволодіння і оформлених договорів оренди до Єдиного реєстру майнових прав. Тоді буде чітко зрозуміло, де зафіксована земельна ділянка, хто нею володіє і хто користується. Такий облік фактично унеможливить рейдерські атаки, коли хтось, скориставшись “прогалинами” в документації, переоформлює орендні договори і незаконно претендує на чужі земельні ділянки”, – нагадує Денис Марчук.
“Звісно ж, і зараз ми оперуємо якимись цифрами. Як-от, із гордістю говоримо, що “в Україні – чверть усіх чорноземів світу”, що ми можемо похвалитися 42 мільйонами гектарів землі, 10 з половиною із яких – у власності держави, решта – в пайовиків. Насправді ж, я переконаний: якщо здійснити інвентаризацію, виявиться, що державних земель в Україні – лише трішки більше мільйона гектарів. Решта – уже “розбазарені”, – робить висновок заступник голови ВАР.
Тож практичним діям зі скасування мораторію обов’язково має передувати інвентаризація земель запасу та земель резерву, які також необліковані. Поспіх же може призвести до системних помилок, що дозволить противникам реформування земельних відносин потирати руки: “а ми ж казали...”. А головне – з огляду на те, з яким “апетитом” частина українців ковтає популістські гасла, – існуватимуть ризики, що влада знову повернеться до теми мораторію. І тоді країна втратить іще з десяток років (це в кращому разі).
Владислав Обух. Київ
