Як Росія готується до нової «газової війни»
Залишається рівно півроку до закінчення контракту на транзит російського газу територією України. Наприкінці червня це питання і безпосередньо пов’язані з ними перипетії довкола будівництва газопроводу Північний потік-2 знову привернули серйозну увагу.
26 червня комітет із закордонних справ Палати представників Конгресу США одноголосно схвалив санкції проти Північного потоку-2 і Турецького потоку. Тепер документ переданий в Палату представників. Нагадаю, в травні Конгресом був прийнятий «Акт про захист енергетичної безпеки Європи» (Protecting Europe’s Energy Security Act of 2019), який дозволяє ввести санкції проти фізичних осіб і компаній, що надають трубоукладальні судна для будівництва російських експортних газопроводів на глибині моря понад 100 футів. Фактично законопроект спрямований проти проектів Північний потік-2 і Турецький потік. Звичайно, для того, щоб стати законом, проект має бути схвалений Палатою представників, Сенатом та президентом США. Однак головне, що процес введення цих санкцій запущений процедурно. А американські законодавці вміють доводити справу до логічного завершення. Якщо хтось вважає, що президент Дональд Трамп може стати перешкодою в цьому питанні, поспішаю заспокоїти — глава США неухильно реалізовує намір організувати поставки американського скрапленого газу в Європу. Про це свідчать, зокрема, і рішення Польщі та Німеччини будувати у себе термінали для прийому і розрідження американського газу, прийняті відразу після зустрічей керівників цих країн з Трампом.
28 червня компанія-оператор Nord Stream 2 AG відкликала свою заявку на прокладку газопроводу Північний потік-2 через територіальні води Данії. Голова Nord Stream 2 AG М.Варніг сказав, що компанія вважає себе зобов’язаною зробити такий крок, оскільки за два роки після подачі заявки уряд Данії не прийняв рішення. Здається, можна стверджувати — до кінця поточного року, як було заплановано, Північний потік-2 побудований не буде. До речі, лише прокладки труби було б недостатньо для його повноцінного введення в експлуатацію — необхідні пусконалагоджувальні роботи, тестові прокачування та ін. Загалом вже навесні було зрозуміло, що бажання керівників Росії та Газпрому припинити транзит природного газу через Україну починаючи з 2020 року нездійсненне.
Європейці будуть тиснути, але на обидві сторони — як на Україну, так і на Росію
Також 28 червня відбулося зібрання акціонерів Газпрому. На ньому було заявлено, що «Газпром» планує до кінця цього року закачати в підземні газові сховища в Європі 11,4 млрд куб. м газу. Це в два з лишком рази більше, ніж було закачано до кінця 2018 року. Чому? Відповідь очевидна — Газпром готується до того, що контракт на транзит газу через територію України до 31 грудня 2019 року укладено не буде, тому створюються передумови для чергової «газової війни». Ключовим елементом буде припинення транзиту газу через Україну з метою шантажу Європи та нашої країни зокрема — сподіваючись, що європейці змусять керівництво України підписати новий транзитний договір на вигідних Росії умовах. Україна пропонує десятирічний договір з встановленням щорічного обсягу транзиту в 60 млрд куб. м. Очевидно, що Росію це категорично не влаштовує — в її інтересах короткостроковий договір (навряд чи більше ніж на 2 роки), який завершить свою дію після повного введення в експлуатацію Північного потоку-2 (проект Турецький потік я свідомо «виношу за дужки», оскільки він повністю став заручником діаметрально протилежних інтересів Туреччини і Росії в Сирії).
До слабких сторін української позиції я б відніс організаційну непослідовність, яка може викликати негативну реакцію європейських партнерів. З одного боку, було рішення Кабміну від 22 травня, згідно з яким газотранспортна система буде виділена з Нафтогазу України за моделлю ownership unbundling, хоча сам Нафтогаз хотів зберегти газотранспортну систему (ГТС) під своїм контролем, але на балансі окремої структури. А 11 червня Кабмін зробив крок у зворотному напрямку, передавши підприємство Магістральні трубопроводи України (воно є оператором ГТС) в управління Нафтогазу до початку 2020 року. Треба сказати, що такий захід критикувалася Єврокомісією і секретаріатом європейського Енергоспівтовариства як такий, що порушує принцип поділу видів діяльності. У відповідь на це керівництво Нафтогазу неодноразово заявляло, що не може передати ГТС до закінчення контракту з Газпромом, оскільки тоді компанія втратить можливість його виконувати.
Очевидно, саме внаслідок рішення Кабміну від 11 червня і з’явилася пропозиція Газпрому від Нафтогазу про укладення договору на своп газу замість транзитного контракту. Суть свопу в даному випадку полягає в тому, що Нафтогаз купує призначені для поставки в Європу обсяги газу на східному кордоні України і продає назад на західному кордоні дорожче. Маржа угод є аналогом плати за транзит. Глава Газпрому О.Міллер заявив, що не розглядає пропозицію про своп всерйоз. Причини він не пояснив, але ймовірно, керівництво Газпрому розуміє, що своп — це зовсім інші методики і розрахунки, і тому наполягає на давно відпрацьованій і зрозумілій йому методиці транзиту.
До речі, і позиція для інформаційного висвітлення питання не виглядає добре для України — запропонована схема свопу говорить про намір Нафтогазу України залишитися в транзитному бізнесі, в той час як європейське законодавство недвозначно вказує на необхідність виділити з компанії газотранспортну систему.
Але повернемося до можливої газової війни. Заплановані Газпромом 11,4 млрд куб. м газу для закачування в європейські підземні сховища газу (ПСГ) — це не такий вже великий обсяг, щоб бути впевненим у перемозі. Припустимо, що транзитний договір не буде укладений до 31 грудня 2019 року і разом з новорічними святами почнеться «газова війна». В такому випадку, Газпрому доведеться з цих ПСГ продавати газ європейським споживачам в обсязі 5,5−6 млрд куб. м на місяць. Врахуємо, що газ в ПСГ є ще і технологічним, фізично забезпечує можливість згладжувати піки споживання, які взимку можуть виникати через різкі похолодання, тому відбирати весь газ з ПСГ Газпром не буде. Отже, у найкращому випадку Газпром зможе виконувати свої зобов’язання перед європейськими споживачами за рахунок раніше закачаного в ПСГ газу, до кінця лютого. Тобто, якщо Україна підніме кинуту рукавичку і відповість на виклик, то навряд чи «Газпром» зможе далі, ніж до початку лютого, дозволити собі не напружуватися щодо нового транзитного договору. І, якщо нам дістане витримки і дипломатичної вправності протриматися до того моменту, то на переговорах про укладення транзитного договору козирі будуть на руках у української сторони. Звичайно, європейці будуть тиснути, але на обидві сторони — як на Україну, так і на Росію. Але нам потрібно вміти витримувати і тиск європейських партнерів.
Швидше за все, тут включиться Трамп, який з прикладами на руках розповість — чому США виступають проти Північного потоку-2. У нього буде привід привести ось цю свою ж цитату — «Саме я підняв проблему з трубопроводом Північний потік-2. Ви знаєте, цей газ йде в Німеччину. Ми захищаємо Німеччину від Росії. А Росія отримує мільярди доларів з Німеччини. Це дійсно робить Німеччину заручником Росії, якщо коли-небудь трапиться щось погане…». Здається, підтримка нашого ключового зовнішньополітичного партнера в даному випадку буде дуже доречною.
Судячи з поведінки Газпрому, там вважають, що Нафтогаз України і влада України у цій грі нервів змушені будуть піти на поступки. Але, як тільки обсяг надходжень газу від Газпрому почне падати і європейцям доведеться думати, де брати газ, якого бракує, Газпрому буде дуже нелегко підтверджувати свою надійність, як постачальника газу. Як би там не було, але до кінця цього - початку наступного року ситуація може різко загостритися. На що і натякнув 28 червня на прес-конференції голова Газпрому Міллер, коли на питання — що станеться, якщо до закінчення діючого контракту про новий домовитися не вдасться, відповів — тоді 1 січня буде весело.
Богдан Данилишин
НВ
реклама