Енергетичні події місцевого та немісцевого значення. Північний потік-2, припинення експорту нафтопродуктів та запевняння Путіна, що не буде транзиту, не буде реверсу. Чи готова Україна вистояти у ймовірній кризі? Про наш енергетичний порядок денний ми говоримо із президентом Центру глобалістики Стратегія XXI Михайлом Гончаром.
РОСІЯ ХОЧЕ ЛЕГАЛІЗУВАТИ ПОСТАЧАННЯ НАФТОПРОДУКТІВ В УКРАЇНУ ТИМ КОМПАНІЯМ, ЯКІ ГРАТИМУТЬ НА ЇЇ БОЦІ
-Михайло Михайлович, ви всі роки проводите лінію енергетичного унезалежнення держави, і тепер нас чекає випробовування реальністю. Як ми обійдемося без російського бензину та нафти? Адже російські поставки припиняються вже з 1 червня?
-Три позиції, які є в постанові російського уряду - це нафта, нафтопродукти, вугілля. Так ось - російська нафта нами не імпортується. Ще в довоєнний час обсяги її імпорту вже були мінімальними, трохи ввозили нафти з Казахстану та Азербайджану. Але нафту в бак автомобіля ніхто не заливає, її використовують тільки нафтопереробні заводи для того, щоб отримати бензин та дизель. Кременчуцький НПЗ, використовуючи нафту власного видобутку та трохи імпорту азербайджанської нафти покриває приблизно 20% річної потреби в необхідних нам нафтопродуктах. Решта 80% імпортується. Переважно з Росії та Білорусі, трохи з Литви, Румунії, Польщі.
-Так, тож експорт нафтопродуктів припиняється…
Хто вам сказав, що припиняється? В урядовому російському документі йдеться про введення режиму ліцензування експорту нафти, нафтопродуктів, вугілля в Україну без якого в подальшому постачання цих ресурсів неможливе.
Російський прем’єр Медвєдєв, анонсуючи у квітні появу урядової постанови зазначив, що експорт здійснюватиметься за окремими дозволами, наданими компаніям. Міністерство економічного розвитку і торгівлі Росії повідомило, що вже проводить роботу з потенційними експортерами щодо надання їм ліцензій. Тому мова не йде про безпосереднє встановлення блокади, хоча вони можуть на це піти, але в даному випадку, мені здається, що Кремль переслідує іншу мету.
Росія хоче надати відповідні дозволи тим компаніям, які будуть лояльними Кремлю і плюс, на мій погляд - це головний задум цієї схеми, - частину доходів, які будуть отримувати ці компанії від продажу нафтопродуктів на українському ринку, спрямовувати на підтримку певних політичних сил проросійської орієнтації, слід розуміти – на підривну діяльність зсередини країни.
Мета – згенерувати контрольовані ресурсні потоки в Україні (це ж мільярдні обсяги!), які будуть живити як бізнес лояльних до Кремля фігур, так і відповідні політичні сили з ними пов’язані.
Старт нових правил - 1 червня, фактично, незадовго до старту майбутніх парламентських виборів в Україні. За рахунок вливання легалізованих у такий спосіб фінансових ресурсів мається на меті стимулювати появу якомога більш чисельної фракції чи фракцій в майбутньому складі парламенту.
Те ж саме стосується і вугілля, точно така ж схема. Зараз будуть «зачищені» з ринку суб’єкти господарювання, які надто засвітилася та забруднилася протягом 2015-2018 р.р. на поставках в Україну й створені нові, яким будуть надані ліцензії.
Усе це механізм продовження руйнації України зсередини через внутрішніх агентів, які будуть в такий спосіб підживлюватися. Відзначу, що цей механізм був би запущений Кремлем незалежно від результатів виборів – хто би не став президентом України. Таке собі перезавантаження кремлівської політики щодо України, від якої її суть не змінюється.
Звісно, за певних обставин Кремль може вдатися і до відкритої блокади. Наприклад, газову блокаду вони готують доволі відверто, використовуючи як привід завершення поточного транзитного контракту між Газпромом та Нафтогазом. До речі, з червня по грудень 2014 року Росія вже встановлювала повну газову блокаду України, ми просто вже забули про це. Але це не мало того ефекту на який вони розраховували.
Що стосується ринку нафтопродуктів, то це також не матиме очікуваного ефекту колапсу. Постачання можуть бути диверсифіковані. Ми можемо отримати додаткові постачання нафтопродуктів з Литви, Польщі, Румунії. Не виключаю, що це може бути ціновий стрибок на якийсь період - ситуацією скористаються трейдери, як зазвичай. Але зараз росіяни навряд чи підуть на таку відкриту блокаду. Я думаю, що такий варіант вони опрацювали, але він буде задіяний тоді, коли вони вирішать вдатися до якихось більш жорстких дій стосовно Донбасу. Ліцензування експорту до України – це одна з ланок ланцюгу дій на доповнення до тієї ж паспортизації, яку вони зараз оголосили для мешканців не тільки окупованих територій, але й усієї України.
Це один з напрямків демонстрації новій українській владі і особі, обраній президентом, що, мовляв, ми можемо діяти жорстко, а ті, хто до нас лояльний можуть отримати «морквину» у вигляді дозволу на постачання енергоресурсів до України. Отже, батіг і пряник в дії.
Диверсифікацію по вугіллю ми теж вже проходили, можна купити вугілля не обов’язково у Росії. Можна замовити в міжнародного трейдера, який вибере найбільш зручне логістичне плече і доставить його, швидше за все, з Росії чи Казахстану.
10 ТАНКЕРІВ РОСІЙСЬКОЇ НАФТИ БОВТАЄТЬСЯ У МОРЯХ, НІХТО НЕ ХОЧЕ БРАТИ
- 5 млн. тон забрудненої нафти з РФ, яка потрапила в Білорусь та Україну, прийнято трактувати, як надзвичайний випадок…
- У росіян є три основних версії на сьогодні. Перша, офіційна версія: це диверсія. Там навіть чотирьох осіб затримали, ще двох розшукують. Але вони розуміють, що якось воно виглядає дивним, бо 5 млн. тонн забрудненої нафти це забагато для малих трейдерів, які оперують обсягами в сотні тисяч тонн. Ну, можуть мати мільйон-другий, але ж їм треба накопичувати цю партію місяцями, а тут воно все вилилось в трубу. Тому поширюється і друга версія, яка виглядає більш правдоподібно – мовляв, типовий російський бардак. Третя версія – жадібність і скупердяйство малих трейдерів. Вони, начебто, залили хлорорганіку в обсязі перед тим вкраденої якісної нафти, щоб отримати додатковий дохід. Скупердяйство у тому, що треба було б ту неякісну нафту очищати, утилізовувати дихлоретан, нести додаткові витрати, тому злили все в трубу.
Західні інформагентства повідомили, що в європейських водах перебуває десять танкерів з забрудненою нафтою, яку ніхто не хоче брати. А це загалом мільйон тонн нафти. «Транснефть» прозвітувала, що після зустрічі 26 квітня в Мінську, всі питання з операторами з Білорусі, України, Польщі, Угорщини, Словачини, Чехії вирішені. Потім з’ясувалося, що 29-го в Будапешті була ще одна зустріч, теж відрапортували, що все остаточно вирішено, але виявляється, що далеко не все вирішено. «Транснефть» запевняла, що в першій декаді травня поставки чистої нафти відновляться в повному обсязі. Але є великі обсяги некондиційної нафти, яка ще в трубах, і її кудись потрібно викачувати. З білорусами все ясно – їм росіяни пропонують вантажити нафту на залізницю і вивозити в Новоросійськ, де її, начебто, будуть підмішувати в якісну нафту і поступово, десь протягом півроку кудись там продадуть.
Масштаб проблеми, насправді, значно більший, ніж про нього повідомляли. Російська сторона інформує в притаманній пропагандистській манері – порціями брехні та напівправди. Спочатку мова йшла про кілька сотень тисяч тонн нафти та «випадковий інцидент». Тепер вони розповідають про те, що якісь диверсанти-шкідники це зробили, але воно не в’яжеться, тому що надто великі обсяги нафти. Не повідомляється чия це нафта, який у нафти відправник, хто її видобув. Але масштаб забруднення свідчить про те, що це «витівки» когось із «крупняка». А такий крупняк – це «Роснефть», вона забезпечує 40% російського нафтового експорту загалом, 5 млн. тонн забрудненої нафти це практично тижневий експорт всієї Росії. Хто може тиждень гнати такий обсяг? Тільки велика компанія. Зрозуміло відповідальність так чи інакше несе нафтотранспортна монополія «Транснефть», за все це вона буде компенсовувати грубі гроші.
Але ситуація може бути інша, якщо в результаті тиску на російську сторону буде висунено вимогу проведення незалежного аудиту в системі «Транснефти» та на виснажених родовищах Уралу-Поволжя, передусім. Зрозуміло, що для цих виснажених родовищ застосовуються методи інтенсифікації видобутку, це не новина, так завжди було.
І в цьому випадку, я гадаю, що ситуація виглядала наступним чином. На виснажених родовищах з високим ступенем обводненості закачували багато розчинів для того, щоб витягнути ту залишкову нафту, і застосовували різні способи інтенсифікації видобутку. В результаті накачали туди стільки хлорорганіки, що вона змішалась з нафтою і досягла свердловин для відбору. Саме так хлорорганіка, власне, й потрапила вже разом з нафтою в труби. Як правило, відповідальні видобувники нафту контролюють по таких показниках вмісту сірки, меркаптанів, механічних домішок, води. Хлорорганіка повинна була б контролюватися, але, як бачимо, на це заплющували очі. Забруднена нафта - результат варварського видобутку з виснажених родовищ.
Некондиційна нафта потрапила в трубопровідні системи не лише України, а й країн ЄС – Словаччини, Угорщини, Чеської Республіки, а по білоруській гілці і до Польщі. Білоруси забили тривогу, офіційно попередили всіх про некондиційну нафту 19 квітня, але чомусь «Укртранснафта» продовжувала качати її до 25-го.
Росія намагається всім зараз роздати директиву хто, що має зробити. На першому етапі росіянам вдалося локалізувати всю проблему на рівень операторів, що мовляв тут немає підстави комусь іншому втручатися. Ми це все залагодимо на рівні компаній і наших контрактних відносин з ними, готові компенсувати затрати, але ніхто сюди не має більше влазити. І от тут так співпало, що у нас пасхально-травневі свята і не було належної уваги з боку уряду, в той час, коли, наприклад, в Білорусії це жорстко контролювалося урядовими структурами, так само в Польщі, так само в Словаччині, Угорщині і Чехії. Там це стало предметом уваги не просто з боку операторів, але й з боку органів влади.
Ця ситуація оцінюється як загрозлива і без з’ясування, а що, власне, відбулося, немає жодних гарантій, що це не повториться. Росія ж дає версії того, що відбулося, але не дає при цьому змоги переконатись в достовірності.
Нам пощастило, що ми не є споживачами російської нафти зараз. Звичайно, що росіяни будуть намагатися заблокувати будь-яку ініціативу якогось незалежного аудиту, але нам потрібно робити те, що відповідає нашим інтересам.
До речі, громадські активісти Руху вільного Ідель-Уралу пікетували посольство Німеччини в Україні з пропозицією Берліну як найбільшому споживачеві російської нафти ініціювати міжнародний аудит. Вони остерігаються, що насправді на родовищах Урало-Поволжя відбулась рукотворна катастрофа. Між іншим, Росії був би вигідний такий незалежний аудит, адже тоді авторитетно було би підтверджено, що це випадковий інцидент, а не щось інше. Але Росія на це не йде. Очевидно, що є що приховувати.
До речі, наші сусіди з країн Центрально-Східної Європи відзначають і високо оцінюють рівень інформування та стратегічних комунікацій Білорусі з ними у ситуації з російським нафтовим токсикозом. Водночас, вказують на те, що у випадку з Україною, вони нічого подібного не бачать. Жодної інформації. Хоча саме Україна та ЄС мають Угоду про асоціацію і там, взагалі-то, є механізм раннього попередження. З Києва мали би інформувати про проблему, яка виникла.
- Давайте тепер по газу. Одна з найпоширеніших тез російського керівництва, що Україна ніколи фізично не купувала газ по реверсу. Фраза «віртуальний реверс» вже присутня у вустах керівництва НАКу. І це б не мало значення, якби нас тепер не переконували, що оскільки по факту ми купуємо російський газ, то труба не підготовлена, не вміє качати газ по реверсу. Ми цього просто ніколи не робили. Як ви це прокоментуєте? І поясність для чайників: як можливо і транзит, і реверс? І чи можливий технічно реверс.
Цитата Путіна звучить так: «Ніякого реверса реально нема! Це неможливо - зранку пускати газ по трубі з транзитом в Європу, а по ночах перевертати потік в реверсний режим. Це неможливо технологічно».
-Реверсне постачання газу здійснюється з 2012 року, підкреслюю з 2012-го, тобто ще з довоєнного періоду, з часів Януковича, з 4 листопада 2012 року, коли була здійснена перша поставка по реверсу німецькою компанією.
-А наша труба пристосована, щоб брати газ з іншого напрямку?
-Так. Після того, як були проведені відповідні комплекси технічних робіт у пунктах перетину кордону, в пунктах здачі-приймання газу зі Словаччиною, Польщею і Угорщиною, частина цього газу, який транзитом проходить через нашу територію, зайшовши на територію Європейського Союзу, повертається назад. Це існує стільки часу, скільки існує реверс. Тут має значення юридична чистота операції, ми купуємо газ за фізичним походженням з Сибіру, але це газ, власником якого є кілька десятків компаній, з якими «Нафтогаз» має контракт купівлі-продажу. Хай у цього газу буде сто разів російське газопоходження, для нас має значення те, що цей газ належить неросійській компанії, яка має його надлишок та інтерес продати його комусь, в даному випадку нам. Загальна схема реверсу виглядає ось так:
-Ще вони кажуть, якщо не домовимося по транзиту, то не буде реверсу...
-«Газпром» уже за директивою Кремля робив експеримент у 2015 році. Він обмежив транзит газу через нашу газотранспортну систему таким чином, щоб мінімізувати поставки своїм європейським клієнтам. Логіка була проста – у них не буде зайвого газу, який вони перепродають українцям, а якщо у них не буде зайвого газу, бо ми їм зменшили, посадили на голодний пайок, то Україна нічого не отримає і реверс лусне.
Що відбулося? Європейські компанії виконали свої контрактні зобов’язання перед «Нафтогазом», «Газпрому» пригрозили штрафами за невиконання своїх зобов`язань. Щоправда, ніхто не подавав потім у суд, тому що «Газпром» все компенсував. «Газпром» втратив 5 мільярдів доларів виручки... Але тут ситуація може бути дещо іншою. Питання в тім, що основний обсяг реверсного постачання ми отримуємо з території Словаччини, менше - з Угорщини, найменше - з Польщі в силу специфіки газотранспортних сполучень.
-А скільки у нас труб, по яких можемо гнати газ?
-Їх достатня кількість. У нас зараз тільки з окремо взятою Словаччиною потужності по реверсу, по суті, перевищують вдвічі наші потреби по імпорту. У випадку припинення Росією транзиту через Україну та Словаччину, остання отримає необхідний їй газ реверсом з Чехії та трохи з Австрії. І це вже відпрацьовано. У свою чергу ми можемо отримати газ реверсом зі Словаччини. І, відповідно, європейські компанії зможуть продавати нам газ по такому ж реверсному маршруту, з заходу на схід. Звісно, ми не зможемо отримати в таких умовах ті обсяги, які ми отримуємо, як зазвичай, та й ціна буде вищою. Тому, беручи до уваги, що у нас є підземні сховища газу, і те, що зараз «Нафтогаз» їх намагається заповнити на наступний зимовий період, нам не варто панікувати. Якщо впродовж останніх чотирьох років ми запасали 16-17 млрд. кубів, то зараз потрібно закачати до рівня 21 млрд. У нас потужності газосховищ - 31 млрд кубів.
-Ми готові до наступу Газпрому?
-Я бачу, що Нафтогаз разом з Укртрансгазом активно готуються до найгіршого з можливих сценаріїв. Ще б в уряді до цього готувались.
Що намагатиметься зробити Росія, розуміючи, що забезпечити Європу газом по існуючому «Північному потоку-1», вони не зможуть. «Газпром» намагається закуповувати на ринку і скраплений газ, і так само постачатиме його в Європу. Для цього працює лондонський офіс компанії Gazprom Marketing & Trading, вони давно зорієнтовані на ці операції. Швидше за все, компанія «Новатэк» теж буде спрямована Кремлем на те, щоб збільшити постачання ямальського СПГ в Європу в зимовий період. Тому, в принципі, якоїсь серйозної газової кризи в Європі, на відміну від 10 років тому, очікувати не варто. Ну Балканським країнам, передусім, Болгарії, буде кепсько, але кого в Берліні це хвилюватиме?
-Третьої газової війни не буде?
-Вона буде, адже Росія її активно готує, бачачи мляві європейські реакції. Але ці десять років європейці не сиділи, склавши руки. Перше. Вони збільшили обсяги підземних сховищ газу. Друге. Збільшили кількість інтерконекторів між газотранспортними мережами різних країн, щоб підвищити маневреність, можливість доставити газ туди, де його бракує, звідти, де його в надлишку. І третє, вони теж опрацювали реверсні схеми.
А тепер найголовніше. Путін забув, що в 2009 року ми вистояли тому, що перемкнули нашу ГТС в реверсний режим. Творці цього інженерного й управлінського феномену – професіонали з тодішнього топ-менеджменту «Нафтогазу» та «Укртрансгазу»: Ярослав Марчук, Мирослав Химко, Михайло Беккер. Добрим словом слід згадати і тодішнього очільника Нафтогазу Олега Дубину. І газ з підземних сховищ на заході надійшов в центр і на схід. От хто справжні герої України, ось хто утримав тоді «газовий фронт»! Для «Газпрому» тоді це стало абсолютно неочікуваним. Так от, можемо повторити і в 2019-му!
- Ну ми тоді тільки по внутрішніх мережах пускали газ?
-По внутрішніх, звичайно. Але якщо «Газпром» мінімізує постачання в Європу і буде холодна зима, а можливості взагалі взяти якийсь газ з Європи не буде, тоді «Нафтогаз» розверне ГТС в реверс з підйомом додаткового газу з підземних сховищ і спрямуванням його в центр, на схід та південь країни. Власного видобутку, плюс газ у підземних сховищах, якщо накопичити, вистачить, щоб ми пройшли зимовий період.
-Обленерго. Не так давно до купівля 25% Ахметовим в обленерго викликала бурю критики. Дехто, захищаючи рішення АМКУ, сказав, що Ахметов викупив частки росіян, які завжди були співвласниками. Це «оживило» розмови про участь росіян в 10 обленерго. Виходить, що електричні мережі ми теж не контролюємо?
-Як і облгази, обленерго - це регіональні дистрибуційні мережі, по яких ресурс потрапляє кінцевому споживачу. Так, вони у нас у приватних руках давно. В обленерго левову частку контролювали «словаки» Бабакова. Але, знову ж таки, теза що, мовляв, краще хай обленерго контролює українець Ахметов, аніж росіянин Бабаков - хибна. Ми розуміємо, що Ахметов українець тільки за місцем роблення бізнесу. Паразитарний олігархат є апатріотичним, його сутність в паразитуванні на ресурсних та фінансових потоках. І в цьому контексті український за місцем базування олігарх нічим не відрізнятиметься від російського, може змінювати свої політичні орієнтації на діаметрально протилежні. Тому тут потрібно розуміти, що не можна допускати монополізації, ми ж вже маємо монополізацію в секторі облгазів і звідси маємо боротьбу між «Нафтогазом» і облгазами Фірташа.
-Де НАК не виграє, поки що?
-Де НАК не виграє, там не виграє жодна сторона, але знову ж таки, з точки зору, скажімо, і національних інтересів - створення конкурентного рику - і з точки зору інтересів кінцевого споживача, себто, конкретного домогосподарства, цієї ситуації не повинно було бути, якби держава виконувала свої регуляторні функції.
«Нафтогаз» має право і повинен виходити на кінцевого споживача, як «Енергоатом» по електроенергії, так само. А інтерес ахметівських структур – максимізувати фінансовий потік від споживачів та продовжити паразитування на «Енергоатомі». Це легалізований свого часу державою, механізм здирництва.
Сутність паразитарної олігархії - використати залишковий технічний ресурс підприємства, мінімізувати оподаткування, працюючи через офшори, і таким чином максимізувати собі прибуток. В результаті, ходять чиновники, бідкаються, говорять, що мережі руйнуються, застарілі, потрібна модернізація, а грошей немає, думайте, народні депутати де брати гроші. А гроші вивели в офшори і конвертували в шикарні пентхауси в Лондоні, вілли на Лазуровому узбережжі Франції чи у Монако, розкішні яхти на маринах чарівної Сардинії чи Барселони. От це ті гроші, які звідти висмоктані і це ті кошти, які могли б при розумному господарюванні бути інвестовані у розвиток мереж.
-І знову про Північний потік 2. Є дві новини хороші: Трамп та Помпео сваряться, щоб Північного Потоку-2 не було. І одна добра на 50%: Путін зможе використовувати лише 50% потужностей, решту мають наповнювати незалежні компанії. Як ви бачите цей результат. І що з цього Україні?
-Я б не став тішити себе ілюзіями щодо того, що тільки на 50%. Так, воно так виглядає, згідно з оновленою Газовою директивою. Але така ж сама ситуація була і з «Північний потоком-1». Росія використовувала його тільки на 50% в силу обмежень, які були для відвідного газопроводу OPAL, по якому газ надходив далі на континент. Але так чи інакше, «не мытьем, так катаньем», через п’ять років «Газпром» домігся того, що заборону було знято попри всі зусилля Польщі, і протести з нашого боку.
Тому, враховуючи те, що в оновленій газовій директиві є пункт, який передбачає виняток за країною, яка приймає газопровід – Німеччина в даному випадку - Берлін може зробити виняток для своїх путінських друзів. І може обгрунтувати це в Брюсселі в Єврокомісії. Тим більше, що позиції Німеччини в Європейській комісії тільки посилюються впродовж останнього періоду, і вона пролобіює всі необхідні погодження. І тому попрацює «Північний потік-2» на 50% потужності років зо декілька, а потім, однак, російсько-німецька «спайка» імені Молотова-Ріббентропа протисне своє. Не потрібно мати ілюзій.
Зараз проект потрапляє у ще більше болото невизначеності через загрози санкцій з боку США та позиції Данії. Але навіть, якщо він буде добудований та запущений в експлуатацію, у нього не буде легкого життя. І затрати на нього прогресують.
Росіяни вважали, що якщо вони почнуть будувати, то всі опустять руки, махнуть рукою, і на тому опір скінчиться. Нічого цього не відбулося, навпаки, опір посилився. Я припускаю, що американці дають можливість Росії потратитися якомога більше, а потім, коли половина буде збудована, можуть ввести санкції проти окремо взятої компанії-підрядника чи групи компаній, без яких, власне кажучи, ні росіяни, ні німці нічого не зможуть збудувати. І зараз ми спостерігаємо цей сценарій, про який я веду мову з 2017 року. Якщо підрядник потрапить під санкції, то іншим там робити нема чого.
Припускаю, що попри весь хаос у Вашингтоні, тим не менше, іде доволі системна робота з протидії російському «відкатопроводу». Але знову ж таки, якщо навіть собі уявити, що американці зрештою не введуть ці санкції по «Північному потоку-2» і він буде добудований, то все одно росіянам не уникнути проблем. Наприклад, якщо новим головою Єврокомісії стане Манфред Вебер, який відверто заявляє про необхідність припинення реалізації цього проекту, то сценарій може ще більше ускладнитися для Росії, але німецька клієнтела Путіна скористається цим, щоб добряче «видоїти» Кремль.
Становище на глобальному газовому ринку таке, що скраплений газ дає все більше можливостей. Хоча в Європі домінування здобув російський наратив, що дешевше російського газу нічого не може бути, бо він по трубопроводах постачається, а американський, мовляв, апріорі дорогий газ. Але ще зо пару років і Австралія стає найбільшим експортером газу. Австралійський газ в Європу не прийде, але він вже прийшов на азійський ринок, і там ціни упали. Відповідно катарський газ, який традиційно був на азійському ринку і лише трохи на європейському, починає розвертатися більше в бік Європи. Зростаючі обсяги американського газу так само будуть йти на європейський ринок. Вже зараз виникає профіцит пропозиції скрапленого газу на світовому ринку – десь порядку 16 млн тонн або понад 22 млрд. кубів, тобто, пропозиція перевищує попит.
Це означає тільки одне: цей газ все рівно десь прилаштують, так чи інакше частина його прийде на той же європейський ринок - ціни підуть ще більше донизу. Вже був зафіксований феномен - Іспанія, яка традиційно отримує багато газу у скрапленому вигляді, мала ціни на газ на внутрішньому ринку нижчі, ніж в Німеччині, яка традиційно отримує тільки трубопровідний газ і за найнижчою ціною з Росії. Тобто, Іспанія, отримуючи більш дорогий газ, за рахунок роботи механізму конкуренції на внутрішньому ринку, має більш дешевий газ, аніж Німеччина, яка апріорі, отримує найдешевший газ. Тому час не працює на Росію,і вони це відчувають і починають діяти агресивно.
З конкурентами як можна боротися? Двома способами: або шляхом чесної конкуренції - ти покращуєш свої показники, підвищуєш ефективність бізнесу і твій продукт купують краще, ніж продукт інших; а можна не працювати в цьому напрямку, а навпаки, взяти і конкурента знищити в позаконкурентний спосіб. Чим займається зараз Росія? Чому вона в Лівії, чому вона зараз звертає увагу на Алжир, чому вона присутня дедалі більше в Східному Середземномор’ї - Сирія, Ліван? Тому що Лівія та Алжир традиційні постачальники газу в Європу, Східне Середземномор’я - там нові велетенські поклади газу відкрито і зараз реалізуються проекти по видобутку і щоб частина його пішла в Європу. Тобто це те, що створює конкуренцію. Отже, за російською рецептурою, країни-конкуренти підлягають дестабілізації. Тому росіяни підтримують хаос у Лівії, хаос у Сирії, прикриваючись гаслами стабілізації, вводячи в оману Захід. Це робиться з метою сказати згодом Європі, що ненадійний, нестабільний Близький Схід і Північна Африка можуть бути замінені Росією в якості постачальника газу: «То ли дело у нас на Ямале, все спокойно, берите больше ямальського газу и никаких проблем». Ну й відповідно: будуйте більше труб, от збудували «Норд-стрім-1», «Норд-стрім-2», давайте «Дрім-стрім» збудуємо і т.д.
РОЗРАХОВУВАТИ НА КОМПРОМІСИ З РФ МОЖНА ХІБА ЩО ТІЛЬКИ ПІД ТИСКОМ ДОДАТКОВИХ САНКЦІЙ ПЕКЕЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ
-У цьому році завершується дія 10-річного контракту Тимошенко і Путіна, злощасного, переглянутого. Що далі? Прямі переговори з РФ, яка нам винна по арбітражу, і яка не хоче з нами розмовляти? Як ми вийдемо з ситуації, коли Росія не хоче говорити, поки вона не визнає результатів арбітражу?
-Є кілька опцій. Перша, що внаслідок все-таки системного тиску на Росію з боку Європейської комісії і України, вони погодяться на підписання контракту на якихось там взаємокомпромісних засадах. Це оптимістичний сценарій. Другий варіант: ніякого підписання контракту не буде, буде газова криза, вже спланована Кремлем, і лише потім, можливо, десь навесні, почнеться післякризовий раунд переговорів. Третій варіант – може бути підписаний не довгостроковий контракт, а, наприклад, річний контракт. «Газпром» виходитиме з того, що обійтися наразі без нашої газотранспортної системи, поки не добудовані і не ведені в експлуатацію «Північний потік-2» і «Турецький потік», неможливо. «Газпрому» ще знадобиться 1,5-2 роки після побудови, щоб вивести «Північний потік-2» на проектну потужність. Не мусимо намагатися підписати контракт за будь-яку ціну. Не виключаю, що в Брюсселі, як і 2009 року, вимагатимуть цього. От ми в 2009 році підписали контракт за будь-яку ціну, отримали проблеми на 10 років. І зараз маємо проблеми, тому що, не дивлячись на те, що Стокгольмський арбітраж прийняв рішення на користь «Нафтогазу», «Газпром» ігнорує це. Тому, я думаю, що у нас переговірна позиція доволі сильна і нам не потрібно йти ні на які т. зв. "компроміси", в російському розумінні цього слова. Тому що в російському розумінні компроміс полягав би в тому, щоб «Нафтогаз» відмовився від свого виграшу в Стокгольмському арбітражі і, власне кажучи, тоді «Газпром» з барського плеча погоджується на пролонгацію чинного проблемного контракту. І все, "наша пісня гарна, нова, починаймо її знову". Натомість є позитив. Це спільна, по суті, консолідована позиція України та Європейської комісії, що новий контракт має бути базований на європейському законодавстві.
Якщо європейці не дотиснуть Росію, то так, ми повинні просто пройти через цю зимову газову кризу, як літак проходить через зону турбулентності. І не будемо забувати, що «Газпром» і Кремль роблять ставку на зміну влади і в Києві, і в Брюселі. Новий президент, новий уряд після парламентських виборів, вибори до Європейського парламенту, новий склад Європейської Комісії з новими обличчями. Росія робить ставку на те, що через рік матиме справу з абсолютно іншими людьми. І, мовляв, багато хто з них може виявитися лояльним до Кремля - і в Україні, і в ЄС. І тоді ми зможемо нав’язати свої правила гри, свої підходи, а тим більше спровокувавши і звинувативши Україну в газовій кризі, показати європейцям, що треба якраз швидко доробляти, добудовувати «Північний потік-2» і 2-у нитку «Турецького потоку» по європейській території.
Тому розраховувати на компроміси з РФ можна, хіба що, тільки під тиском додаткових санкцій, який зараз здійснюють США. На якусь реальну компромісність з боку Росії розраховувати не доводиться абсолютно.
Лана Самохвалова, Київ