Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Від хорошої корпорації – до успішної держави. Наукові поради українцям

Від хорошої корпорації – до успішної держави. Наукові поради українцям

Блоги
Укрінформ
Сучасні наукові поради українцям

Якщо перед розпадом СРСР Україна відставала від інших соціалістичних країн на десятки процентів, то зараз вона відстає від них у рази! Статистика Світового банку за 2015 рік свідчить: середній ВВП на одну людину в світі становить 9997 дол. Україна серед усіх країн світу перебуває на 131 місці з показником у 2005 дол., перед Україною на 130 місці Нікарагуа, за Україною — ​Республіка Конго!

Просте виконання моїх історичних порад дозволить Україні існувати і розвиватись, але не дозволить швидко (за 10– 15 років) подолати тотальну бідність більшості українців, а також подолати прірву між Україною та нашими сусідами: я маю на увазі Польщу та Туреччину. Для більш динамічного розвитку українського суспільства українці мають зрозуміти більш складні сучасні наукові поради і реалізувати їх на практиці: тобто вимагати від влади проведення більш складних соціально-економічних реформ, та уникати помилок реформування.

Почну з праці Ернандо де Сото «Загадка капіталу. Чому капіталізм перемагає лише на Заході і ніде більше». Головна ідея його праці полягає у тому, що країни, які розвиваються, та майже всі посткомуністичні країни не здатні перетворити власність (насамперед нерухомість та землю) в капітал.

Якщо взяти Україну, то аграрна бізнес еліта вже протягом майже двадцяти років блокує перетворення на капітал землі сільськогосподарського призначення. Мільйони українців, які отримали землю у приватну власність ще в минулому столітті не можуть її продати чи взяти під неї кредит через мораторій, який весь час продовжують законодавці (які в більшості контролюються зацікавленими бізнесменами-латифундистами).

Таким чином, аграрна бізнес еліта забезпечує собі надприбутки за рахунок зменшення в декілька разів орендної плати за землю селян та маленьких українців, які схвалюють таку заборону.

Розглянемо не меш корисну для розуміння соціально-економічного розвитку окремих держав теорію насильства та соціальних устроїв Д.Норта та його колег. Згідно з цією теорією всі країни можна поділити на дві групи. До першої входять держави з устроями обмеженого доступу: це країни, які розвиваються, де лише правляча еліта має доступ до ресурсів та ринків, всі інші групи за доступ до державних ресурсів мають сплачувати ренту правлячий еліті.

Що конкретно мають вимагати українці від своїх еліт?

По-перше: зменшити персональні ренти (тіньові доходи, хабарі) керівництва країни за рахунок відмови від системи продажу більшості державних посад, яка почала існувати в Україні з 1993 р. Відомо, наприклад, що в Україні ціна призначення міністра чи губернатора складає приблизно 5 млн. дол. За посаду голови НБУ чи прем’єра вимагали вже 50 млн. дол. Чужі (з іншої партії чи клану) мають платити зразу, свої розраховуються як грошима, так і послугами, а також за допомогою розробки та реалізації різноманітних корупційних схем.

По-друге: ліквідувати інститут «смотрящих»; як правило, це народні депутати з правлячої партії чи коаліції, які закріплюються за державними підприємствами, банками, організаціями з метою стягнення з них тіньових доходів на свою користь, а також на користь партії та державного чиновника, який поставив на це підприємство апріорі корумпованого керівника. Як правило, — ​це збиткові підприємства. Збитки покриваються за рахунок бюджету. За останні п’ять років розмір збитків щорічно перевищує 100  млрд. грн.! Якщо є прибутки цих корпорацій, то вони базуються на дотаціях з державного бюджету!

По-третє: мінімізувати масштабні хабарі та «відкати», які беруть чиновники при використанні фінансових ресурсів державних, місцевих, галузевих бюджетів, а також бюджетів державних підприємств, банків та інших організацій. Це є найскладніше завдання. Воно передбачає системні заходи як в сфері державного менеджменту, так і в правоохоронній сфері.

В-четвертих: запровадити на практиці в державному управлінні інститут конфлікту інтересів.

Російські політтехнологи, які, безперечно, знайомі з теорією Д. Норда насильства і соціальних устроїв, розробили для В. Путіна план окупації Донбасу з метою довічного утримання в Україні устрою обмеженого доступу, який стримує розвиток країни, гарантує вікову бідність та ізолює Україну від членства як в НАТО, так і в ЄС. План Росії, який вона закріпила у Мінській угоді передбачає безпрограшну для Росії альтернативу: якщо Україна поверне назад територію Донбасу, захоплену Росією, то вона легалізує не лише ворожі Україні цивільні структури влади разом з антиукраїнськими релігійними організаціями, але і проросійську поліцію та служби безпеки. Тільки на таких умовах Росія погодиться повернути Донбас Україні. У разі відмови України від такого плану, вона отримає постійні військові сутички на Донбасі з російськими військами, які Росія називає громадянською війною в Україні. Як вирішити цю проблему? По-перше, її треба зрозуміти, по-друге, зробити цю окупацію дуже дорогою для Росії.

Стратегія повернення Криму та окупованих територій Дон-басу під юрисдикцію України має враховувати певні моменти. Перший: повернення захоплених територій має не послабити, а посилити, насамперед, економічно Україну. Другий: повертати і боротись потрібно не тільки і не стільки за землі; самі по собі, без свідомих українців (а у випадку з Кримом і кримських татар), української мови, української культури, українського духу, українських інтересів вони — ​ці землі — ​не варті крові українських воїнів. Третій: землі, які українці не можуть, а місцеві мешканці не хочуть захищати, де не діють українські закони, де не звучить українська мова, де все контролюється іноземними спецслужбами, де всі школярі вивчають історію окупантів за їх підручниками, — ​не є зараз де-факто частиною української держави, в кращому випадку вони є частиною української території. Ба більше: навіть до захоплення цих територій Росією ці землі були лише частиною української території, а не держави!

Четвертий: боротися за ці українські території варто лише за умови наявності жорсткого плану військово-політичної, соціально-економічної, культурної інтеграції Донбасу і Криму з Україною. Ці землі мають бути українізованими, причому методами європейської цивілізації. Без реальної інтеграції, українізації та вестернізації населення Донбасу і Криму боротьба за їх повернення чи фактичне повернення цих територій до складу України буде суттєво гальмувати, якщо не зупинить повністю перетворення України в успішну державу.

Теорію Д.Норта розвиває праця двох сучасних економістів — ​Д. Аджеманглу та Д. Робінсона: «Чому нації занепадають. Походження влади, багатства та бідності».

В рамках наведеної концепції дам пораду міжнародним фінансовим організаціям, а також ЄС і США стосовно їх допомоги країнам, що розвиваються, тобто країнам з екстрактивними політичними і економічними інститутами до яких належить і Україна:

не варто надавати кредити бідним державам, варто кредитувати лише малий та середній бізнес в цих країнах та підприємства, які займаються розвитком соціально-економічної інфраструктури, причому переважно приватної форми власності;

не варто надавати технічну допомогу бідним державам, варто надавати технічну допомогу неурядовим організаціям, інститутам громадянського суспільства та іншим інститутам, які провокують творчу деструкцію.

Десятки мільярдів доларів кредитів, та мільярди доларів технічної допомоги, які отримала Україна за 25 років, були бездарно використані (це в кращому випадку), значна їх частина пішла в приватні кишені корупційних правлячих еліт, та на цементування їх влади! Повернення цих кредитів разом з відсотками тільки посилює бідність та соціальну несправедливість. Бідні держави нездатні конвертувати державні кредити та технічну допомогу в економічне зростання та соціальний розвиток. Ба більше: вони використовують їх для посилення тиранії статус-кво.

Завершу презентацію корисних для українців нових теорій і доктрин своєю концепцією розвитку молодих держав, що розвиваються. Коротко суть моєї концепції «від хорошої (правильної) корпорації до успішної держави».

Якщо взяти економіку, то хорошими можна вважати ті корпорації, які, по-перше, заробляють прибутки за рахунок інновацій, якісного менеджменту та напруженої, інтенсивної праці, по-друге, сплачують податки, виплачують гідну зарплату персоналу, розраховуються з кредиторами та постачальниками, дбають про навколишнє середовище та соціальний розвиток регіону, де вони розташовані, виплачують дивіденди, займаються доброчинністю. Погані підприємства, що складають другу групу, заробляють в основному на державному бюджеті та державних ресурсах за допомогою корупційних схем, організують за допомогою влади закриті для конкуренції монопольні ринки, не платять податки, займаються рекетом тощо.

В країнах з устроєм обмеженого доступу з високім рівнем корупції переважна більшість бізнес-структур (підприємств) належить до поганих — ​і, навпаки, в країнах з відкритим доступом чи з інклюзивними інститутами домінують хороші підприємства. Центральним положенням моєї концепції успішної держави є відповідь на питання: чому так? Тому, що в країнах з устроєм обмеженого доступу чи з екстракційними інститутами інвестиції в корупційні схеми більш вигідні, більш рентабельні, більш безпечні, ніж інвестиції в інновації, новий менеджмент тощо. Саме тому погані компанії мають більше грошей і більше можливостей для просування своїх людей до влади. За поганою владою стоять погані корпорації. Коли в країні будуть домінувати хороші корпорації, до влади прийдуть нові, некорумповані лідери. Але спочатку нові, некорумповані лідери мають очолити чи створити більшість корпорацій в країні.

Важливо зрозуміти, що в слабких державах люди самі по собі нездатні перемогти корпорації. Тому на першому етапі політичної боротьби їм треба підтримувати створення нових хороших компаній та неурядових громадських організацій і зменшувати чисельність поганих корпорацій, а також державну бюрократію та її структури. Коли потенціал хороших корпорацій принаймні зрівняється з потенціалом поганих,— ​до влади можуть прийти правильні партії та лідери, які будуть обстоювати інтереси цих компаній.

Соціально-економічні явища дуже складні і багатогранні, тому їх неможливо описати в рамках логіки однієї концепції. Варто розуміти логіку всіх наведених теорій, та дотримуватись практичних рекомендацій, які з них випливають.

Олександр Савченко

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-