Найвідоміша бразильська письменниця з України: 100-річчя від дня народження Кларісі Ліспектор

Про це йдеться у публікації ВВС News Україна, передає Укрінформ.

«Її порівнюють з Вірджинією Вульф та Джеймсом Джойсом, а її творчість вважається складною для розуміння, пронизаною лінгвістичними експериментами між рядків та "мовчанням". Сюжетів у неї практично немає, і вона відома своїм порушенням правил пунктуації, наприклад, один її роман починається з коми і закінчується двокрапкою», - зазначається про письменницю.

Розповідається, що твори Кларісі Ліспектор (1920-1977) нелегко читати. «Проте письменниця, 100-річчя з дня народження якої відзначили 10 грудня, є однією з найбільш цитованих в інтернеті. І, як це не парадоксально, багато з приписуваних Ліспектор висловлювань та фраз насправді їй не належать», - йдеться у публікації.

Письменниця і професорка літератури Емілія Амарал у своїй книзі «Любляча Кларісі. Як відкрити і оцінити новаторські аспекти її роботи» написала, що Ліспектор «жила і писала під знаком захоплення і парадоксу: її багато хто обожнював, її обрали як символ кілька критичних течій». «Достатньо цитована, фальсифікована, популяризована... Письменниця також вважається такою, чию творчість складно зрозуміти», - зазначається про Ліспектор.

Майбутня письменниця народилася у містечку Чечельник на Поділлі (нині Вінницька область) в єврейській родині. Потім батьки перевезли її до Бразилії у 1922 році, рятуючись від переслідувань євреїв.

Ліспектори спочатку оселилися у місті Масейо на сході Бразилії, звідки переїхали до Ресіфі 1924 року, а 1935 - до Ріо-де-Жанейро.

Як розповідається, у Бразилії члени родини змінили імена. Батько Пінхас став Педру, а мати Маріан - Марієтою. Донька Леа стала Елізою, Чарна - Танею, а вона, Хая - Кларісі.

У шлюбі з бразильським дипломатом письменниця з 1944 по 1959 рік мешкала за кордоном (Італія, Швейцарія, Англія та США). Коли вони розлучилися, Кларісі Ліспектор повернулася до Бразилії, де жила до своєї смерті 9 грудня 1977 року.

Творчість письменниці – поза канонами. Дослідниця теорії тексту і дискурсу бразильського Федерального університету Ріу-Гранді-ду-Сул (UFRGS) Ноелі Лісбоа каже, що в романах Ліспектор практично немає сюжету.

«В оповіданні "Жива вода" каже: «Жанр мене більше не приваблює», і вона дійсно порушує структуру літературних жанрів», - розповідає дослідниця.

«Що дійсно цікавить мене в Кларісі, так це те, що вона ставить під сумнів мову, її обмеженість, її здатність висловити людський досвід. Це виражається двома фразами: "Життя не підлягає опису" і "Реальність не має синонімів". Її робота здається мені надзвичайно важливою, тому що вона новаторська саме в цьому питанні про мову», - пояснює пані Лісбоа.

Інші дослідники бачать у творах Ліспектор «зосередженість на внутрішніх переживаннях персонажів, їхній рух до відчуження і пошуки того, що виходить за межі пізнання»; «поворот до внутрішнього світу людини, до внутрішнього досвіду та впливу різноманітних речей на персонажів», але «таке радикальне внутрішнє переживання є руйнівним, оскільки розкриває незвичайність кожного з них, що не відповідає соціальним ролям в повсякденному життю».

На думку професора Арнальдо Франку-молодшого з Державного університету Пауліста (Unesp), Кларісі Ліспектор належить до великих творців літератури.

«Її твори, які відзначаються гібридизацією жанрів, лінгвістичними експериментами, затвердженням жіночої точки зору, сприяли розширенню цінностей бразильської літератури».

«Можна сказати, що переклад її текстів вплинув і на літературу інших країн. Вона створила літературу, яка турбує читача, провокує критичне ставлення щодо схем, які відчужують людину від енергійного спостереження за собою, за іншими, за життям», - вважає науковець.

На думку академіка, можливо, головною відмінною рисою роботи Кларисс Ліспектор є утвердження свободи творити без підпорядкування ідеалізованим нормам, критеріям і параметрам того, як має виглядати текст художньої літератури.

За всієї складності її творів, багато хто ставить собі питання, чому Ліспектор є однією з лідерів за цитатами, які поширюють в інтернет.

За однією з версій, висловлених літературознавцями, певні уривки з творів письменниці, вирвані з контексту, можна прочитати як надихаючі послання, настанови для життя.

Інше пояснення – «ті, хто прагнуть реалізувати себе поза місцем, зумовленим походженням, родиною, соціальним класом, статтю, як правило, намагаються віднайти себе в її творах».

Настпуне пояснення - це вирвані з контексту фрази, які набувають характеру висловлювань і прислів'їв.

Зокрема, люди беруть фрагменти, які на них вплинули, і публікують їх в соціальних мережах. Вирвані з контексту, ці уривки в кінцевому підсумку функціонують як висловлювання, «настанови». Будь-який літературний твір стає об'єктом таких дій.

Поширення цитат з текстів чи фраз Ліспектор, як її власних, так і тих, що їй приписують помилково, може бути палицею з двома кінцями для поширення знань про її творчість.

Позитивним моментом, як зазначається, є розкриття імені та літературної творчості Кларісі Ліспектор, оскільки це може залучити нових читачів, людей, які будуть прагнути читати її розповіді, романи, хроніки, пояснює професор Арнальдо Франку-молодший з Державного університету Пауліста (Unesp).

Негативний бік полягає у вириванні слів з контексту і втраті критичного змісту, трансформації творів до статусу текстів-настанов для життя, приписування авторства над текстами, які вона ніколи не писала, йдеться у публікації.

Фото: EDITORA ROCCO/DIVULGACIÓN (bbc.com)