Німецько-українське культурне товариство сприяє культурному обміну між двома країнами

Німецько-українське культурне товариство сприяє культурному обміну між двома країнами

Фото, відео
Укрінформ
Німецький програміст та засновник українського церковного хору Мартін Дітце та українська філологиня Наталія Костяк вже майже 10 років живуть у Гамбурзі і просувають українську культуру за допомоги заснованого ними Німецько-українського культурного товариства.

Про це розповідає Ukraїner, передає Укрінформ.

Як зазначається, в рамках товариства подружжя влаштовує літературні зустрічі з українськими письменниками, виставки, майстер-класи з народних ремесел, сприяючи у такий спосіб культурному обміну між країнами.

IT-фахівець із Гамбурга Мартін Дітце почав вивчати українську мову ще будучи студентом літньої школи Українського католицького університету в Львові. Під час навчання він познайомився з багатьма цікавими людьми і після повернення додому був дуже вмотивований далі вчити українську: спеціально шукав середовище, де б він міг більше слухати і практикувати мову.

Перед тим, як поїхати на навчання в Україну, чоловік вже співав у православному церковному хорі, а згодом і сам заснував хор при українській церкві в рідному Гамбурзі.

Філологиня та україністка Костяк родом із Тернополя мешкала у Любліні, де захистила дисертацію й здобула ступінь доктора філології й саме планувала переїзд до Праги. У Празі вона впреше зустрілася з Дітце, хоча почали вони спілкуватися задовго до того — онлайн, спочатку англійською, але досить швидко вдалося перейти на українську. До того ж викладацький досвід жінки допоміг чоловікові ще краще опанувати мову. «Якщо ти хочеш розуміти людину з іншої країни — просто треба знати її мову. Тому що мова — це джерело душі, ментальності людини», - зауважує Костяк.

Оскільки вона вже мала досвід життя поза Україною, то вважала, що адаптуватися у Німеччині їй буде так само легко. Однак чимдалі на Захід,  різниця в культурі та ментальності відчувалася сильніше, ніж у Східній Європі.

Втім, із родиною чоловіка українка порозумілася швидко, адже її свекор родом із південного сходу Німеччини: за словами Дітце, тут люди більш прямолінійні, що споріднює їх з українцями.

Подружжя Дітце плекає як німецькі традиції, так і українські. На великі свята, як-от Великдень чи Різдво, вони не їдуть до України, бо завжди організовують урочисті святкування у церкві з хором, тож Мартін має бути на місці. Щороку на Великдень пара традиційно пече паски, а ялинка з’являється у них вдома ближче до українського Різдва — 6 січня. Усі свята подружжя здебільшого відзначає на дві сім’ї: те, що за західним календарем, святкують з батьками Мартіна на їхній території, а українське у власному домі.

Вдома у подружжя є окрема кімната, де все нагадує про українську культуру: вишиті рушники, ікони, книжки, писанки, сімейні фотографії, картини самої Костяк та інших українських митців. Жінка переконана: де б людина не жила, завжди можна навколо себе створити атмосферу рідного краю: «Для мене ця кімнатка є символом того, що Україна може бути всюди. Ми скрізь привозимо з собою наш культурний багаж».

Костяк цікавиться багатьма народними ремеслами. Сама вишиває рушники, сорочки, пише писанки. Свій весільний рушник українка вишивала сама. Для її чоловіка ж принципово було взяти шлюб в українській вишиванці. Одружувалась пара в українській церкві в Гамбурзі.

Як розповідається, Дітце з юних літ співав і грав у різних музичних колективах. У 2010 році чоловік знайшов українську церкву у Гамбурзі, запропонував створити там справжній церковний хор і очолив його.

Досвід у програмуванні стає чоловікові в пригоді щоразу, коли треба скомпонувати музичний супровід до церковних пісень: аранжування до них Дітце створює самостійно, переводячи текст у партитуру за допомогою нотного редактора LilyPond.

Зараз у хорі співає у різний час від 12 до 16 учасників. Їхня кількість постійно змінюється, адже не всі мають змогу регулярно долучатися до репетицій і богослужінь: молоді співаки присвячують час сім’ям чи переїжджають до інших міст, а старшому поколінню потрібно час від часу відпочивати для відновлення сил. До того ж, зазначає керівник колективу, через коронавірус стало складно передбачати розвиток подій і будувати плани.

Пандемія помітно пригальмувала звичний плин життя і життя хору зокрема. Наприклад, цьогорічне святкування Великодня відчутно відрізнялось від традиційного: від звичної літургії довелося відмовитися і зрештою слухати Великодню службу онлайн.

Як зазначається, нині в Німеччині проживає близько 138 тисяч українців, тут активно діють «Пласт» — національна скаутська організація України, Спілка української молоді, Об’єднання українських організацій у Німеччині (ОУОН) і ще низка товариств на місцях.

«У нас є кілька українських товариств, кожен собі вибрав свою специфічну ділянку роботи, тому у нас немає одного великого, а є більше таких дуже згуртованих команд, які між собою співпрацюють. Хтось гуманітарку відправляє або волонтери опікуються, наприклад, пораненими, які в нас тут лікувалися. І ми потім знаходимо якісь точки перетину і допомагаємо», - розповідає Костяк.

У 2015 році подружжя заснувало Німецько-українське культурне товариство з метою поглибити культурний обмін між двома країнами та презентувати українську культурну спадщину. Костяк регулярно проводить майстер-класи з писанкарства, виготовлення ляльок-мотанок, згуртовує місцевих українок, аби разом поспівати, приготувати якісь страви. Жінка наголошує, що не лише українська діаспора зацікавлена у подібних заняттях: приходить і багато іноземців.

Церковний хор також став з’єднувальною ланкою різних культур. Як виявилося, колядки українських композиторів, як-от Кирила Стеценка та Миколи Леонтовича, до вподоби не тільки Дітце, а й багатьом німцям. І коли хору випадає нагода виступити у німецькій церкві, до виконання українських колядок долучаються й німці.

Як зазначається, українське консульство в Гамбурзі активно підтримує культурні заходи, якими опікується подружжя разом із українською спільнотою. Так було, зокрема, з ініціативою Костяк влаштувати в грудні 2019 року виставку художніх робіт пораненого морського піхотинця Вадима Ніколаєва родом із Волновахи, що на сході України, який на той момент перебував на лікуванні в Німеччині.

«Ми зробили дуже гарну виставку. Тоді у Гамбурзі перебував Роман Антонюк зі Львова, артист-бандурист. Він, коли почув, що буде така виставка, каже: «Я хочу заграти на тій виставці». Ми отримали таке свято, якусь масу позитивних емоцій!», - пригадує подружжя.

Після Революції Гідності Україна з’явилася в європейському та й загалом світовому інфопросторі. Про українців почали говорити як про незалежну націю, яка поділяє європейські цінності, але все ще малознайома іноземним сусідам. Важливо показати культурні здобутки України, підтримати її позитивний імідж і показати, чим вона може бути цікава Європі. І тут саме просвітницька культурна робота є вагомим важелем змін, вважає Дітце.

Він переконаний, що «дуже важливо показати німцям трохи більше про Україну, про справжню Україну: як люди живуть, яка у них ментальність, які вони мають традиції».

Читайте також: Українські громадські організації за кордоном запрошують на вебінар, присвячений мистецтву наративу

Окрім майстер-класів, подружжя організовує літературні вечори. Як зазначається, література є не лише своєрідним способом побудувати культурний діалог між країнами, вона потрібна і самим українцям-емігрантам, адже закликає повернутися до свого коріння та усвідомити національну приналежність. Поколінню українців, яке виїхало до Німеччини ще за часів Радянського Союзу, а надто ж — після його розпаду, через тривалу асиміляцію складно ідентифікувати власну національність і культуру. Література ж повертає до призабутого минулого і нагадує про власне коріння, переконана Костяк.

Вона радіє, що в культурному житті України відбуваються позитивні зрушення. Особливо тішиться появі Українського інституту, Українського інституту книги й Українського культурного фонду, адже за допомогою офіційних представництв з обох сторін налагоджувати контакти стає все простіше. Під час карантину чимало спільних заходів влаштовували онлайн: літературні читання, дискусії, концерти.

Костяк і Дітце помічають, що німці потроху починають ідентифікувати українське і відокремлювати його від російського. Впізнаваність України росте тепер не через політичні пертурбації, а завдяки знайомству з давніми традиціями, ремеслами і талановитими українцями. Адже саме це і складається в позитивний образ країни за кордоном.

Засновники Німецько-українського культурного товариства радіють, що мають можливість долучитися до відкривання України світові.

Фото: ukrainer.net

Відео: Ukraїner

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-