Вік української діаспори в Естонії – хоч 30 років, хоч 120!
Наприкінці минулого тижня в Таллінні відзначили 30-річчя Українського земляцтва Естонії. В людському житті 30 років – перший великий крок до зрілого віку. І відзначення цього конкретного ювілею було, так би мовити, дорослим. Тобто добре організованим і великим: два дні свята і ціла низка заходів. Проходило воно у чудовому місці – Естонській національній бібліотеці, будинку витонченої архітектури, в якому аромат древності, середньовіччя вдало поєднується з функціональністю сьогодення.
А якщо вже почали говорити про давнину, то треба згадати про другий святковий український ювілей. У 1898 році, тобто 120 років тому була створена найперша українська організація на теренах Естонії – Дерптська (тобто Тартуська) українська студентська громада. Отже, свято вийшло подвійне.
ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА
Все почалося з конференції «Українці Естонії: вчора, сьогодні, завтра». Можна сказати, що всі доповіді були цікаві. Але зупинюся лише на деяких.
Естонський журналіст і політолог Олег Самородній добре відомий своїми роботами, книжками, що розкривають брудні механізми російської пропаганди в Естонії та країнах Балтії, загалом – на пострадянському просторі. Але цього разу його розповідь була позитивною. Він розказував про те, яким значним був внесок естонських українців у боротьбу за відновлення незалежності Естонії та України наприкінці 80-х – початку 90-х років ХХ сторіччя. Ще тоді роль українців у цьому процесі відзначив один з очільників тогочасної Естонії Арнольд Рюйтель – голова Верховної Ради ЕРСР.
Серед гостей святкувань був киянин, давній знайомий української діаспори, громадський активіст, незалежний дослідник Юрій Косенко. Цікава людина, що багато працює на інформаційному фронті (до речі, у контакті з Міністерством інформаційної політики), збираючи та готуючи до видання просвітницьку гуманітарну літературу, яка розповсюджується всією Україною, в тому числі, що особливо важливо, на Донбасі. Та не тільки – от наприклад графічний роман донеччанина, колишнього бранця окупантів, художника Сергія Захарова «Контейнер для сміття». Книга вже видана не тільки українською, а й англійською, французькою, арабською мовами, наразі готується видання естонською. В планах – переклад на мови інших балтійських країн. Повертаючись до доповіді Косенка – він навів цікаві та маловідомі раніше факти про міждержавні зносини між Естонією та Україною у 1917-1921 роках.
Тетяна Івушкіна з Кохтла-Ярве, де мешкає переважно російськомовне населення (що, на жаль, знаходиться під значним впливом кремлівської пропаганди) розказала про створення та роботу в цьому місті Українського музею. Цікаво було послухати окремі яскраві деталі про особливості спілкування тамтешньої української громади з міською владою Кохтла-Ярве. Наприклад, дуже непросто отримати кошт на запрошення фольклорних ансамблів з України («нема грошей!»), при тому, що фінанси для приїзду колективів із Росії та Білорусі зазвичай знаходяться.
Часом важко буває працювати (зі схожих причин) і в розташованому неподалік, теж на північному сході Естонії місті Сілламяе. Голова місцевого українського товариства Лариса Житник розповіла про те, як можна організувати українську освіту в Естонії – на прикладі діяльності української недільної школи товариства «Водограй». Вона працює з 2000 року за проектом «Крок за кроком». Тут викладаються українська мова, українознавство, фольклор, народно-прикладне мистецтво, слово Боже. Приймаються діти віком від 3 до 18 років. Причому якщо кількість учнів не менше 10 осіб, то Естонська держава щорічно надає фінансування 3-5 тисяч євро.
ЗАКОН І КУЛЬТУРА
Тема створення культурних осередків як форпостів української культури за кордонами України отримала розвиток у доповіді керівника Центру української культури та засновника Талліннської парохії УГКЦ Анатолія Лютюка (хочеться принагідно згадати, що нещодавно в день Незалежності України він був одним із п’яти закордонних українців, яких Указом Президента нагородили орденом «За заслуги»). Але й тут є свої проблеми. Пан Анатолій розповів про складну ситуацію навколо унікального, всесвітньо відомого талліннського Центру української культури, який тепер зазнає руйнації з боку деструктивних антиукраїнських сил. «Кому вигідне руйнування колись єдиного сакрально-культурного комплексу, який відвідували тисячі туристів та через нього пізнавали українську культуру?» - таким риторичним запитанням закінчив свою промову Анатолій Лютюк.
Про негативний, хоча й далеко не фатальний вплив російської пропаганди на українську громаду Естонії розповів професор міжнародного права Євген Цибуленко, що мешкає в Таллінні. Це спеціаліст, відомий не тільки в Балтії та Україні. Кілька місяців тому в одному з провідних видавництв світу Springer вийшов збірник: «The Use of Force against Ukraine and International Law» («Застосування сили проти України і міжнародне право»). Цибуленко – один із двох співредакторів цієї книги. Особливо важливо, що до збірки увійшли роботи юристів-міжнародників із багатьох країн і континентів світу. Ця книга успішно шириться світом, представляючи на міжнародній арені об’єктивну, науково достовірну і юридично аргументовану картину російської агресії проти нашої країни. І все це без реверансів у бік Кремля, без цинічного «врахування думки» країни-агресора. (Слід зазначити, що співредактор Цибуленка в названому збірнику – Сергій Саяпін, казахстанський вчений з Алмати; де-де, а в цій країні також чудово розуміють потенційну небезпеку російської агресії).
Враховуючи всі позитивні та негативні фактори, учасники конференції спробували у підсумку відповісти на поставлене модератором Вірою Коник питання «камо грядеше?». Куди буде йти та як розвиватиметься українська громада, що зараз стрімко збільшується за рахунок нової міграційної хвилі? Запитання залишається відкритим, відповідь на нього залежить від позиції та роботи наших діаспорян.
КОНЦЕРТ НА СЛАВУ УКРАЇНІ
А після конференції свої книги презентувала українська поетеса Любов Бурак (псевдонім – Дзвінка Торохтушка). Наступного дня вона ж читала свої вірші на святковому концерті.
Але переважно на концерті панували музика, пісні, танці. Він був присвячений не тільки двом вказаним українським ювілеям, але й 100-річчю Естонської Республіки, шо відзначається весь 2018 рік. В концерті взяли участь фольклорні ансамблі «Журба», «Перелаз», вокальні колективи «Надвечір’я», «Калина», танцювальний ансамбль «Kullaketrajad» та багато інших українських виконавців з усієї Естонії. Велике задоволення отримали слухачі від фантазії на теми українських народних пісень, виконаної відомим скрипалем Валентиною Гончаровою.
На завершення концерту виступив відомий український музикант Руслан Трочинський (екс-«Гайдамаки»; одружившись на естонці, він залишився в цій країні, де заснував популярну групу «Свята Ватра»). Під час виступу Руслана стався цікавий випадок. Поміж своїх концертних номерів він вигукнув три рази «Слава Україні!», отримавши відповідь від присутніх: «Героям слава!».
Але була у залі й зовсім інша реакція. З-поміж глядачів 10-15 чоловік почали лаятись на адресу артиста, до речі російською мовою: «Идиот! Зачем?.. Так всё хорошо было…». Після чого швиденько покинули залу. Але залишилося запитання: навіщо взагалі приходили? Невже ці люди очікували, що буде такий собі політично абсолютно нейтральний концерт? Якщо так, то сильно помилилися.
Наприклад, серед гостей святкування були п’ятеро жінок – українських військових медиків, які наразі проходять в Естонії реабілітацію в спеціалізованому медцентрі. Чудові дівчата, молоді жінки, в чиїх очах є і лагідність, і твердість, і спогад про пережите. Вони цілком слушно нагадали, що віднині «Слава Україні!» - «Героям слава!» офіційне вітання Української армії, тому така реакція на нього є відверто антидержавницькою, антиукраїнською.
На свято взагалі приїхали багато гостей не тільки з України, а й Фінляндії, Литви, Латвії. Найбільше мені запам’яталося спілкування з ветераном української діаспори Литви Михайлом Максимюком. Він згадав про своє життя, про те, як опинився в Литві: «Зараз мені 83-й рік. А в одинадцять років (тобто відразу після закінчення Другої світової війни, - ред.) я тричі їхав з Сибіру. Двічі повертався в Україну. Але мене там ловили та запроторювали знов до Сибіру. Тому на третій раз я вже поїхав до Литви. Там і залишився…».
Святкування проходило в чудовій атмосфері української єдності. З ювілеєм присутніх привітав Тимчасовий повірений у справах України в Естонії Василь Яковенко. А організовували свято Віра Коник (Конгрес українців Естонії) та Євген Цибуленко (Українське земляцтво Естонії).
Олег Кудрін, Естонія.
Фото, відео автора
