Цей день в історії: 140 років з дня народження українського художника Казимира Малевича
Народився Казимир Малевич у Києві у сім’ї Северина та Людвіки Малевичів. Батько був інженером цукрового виробництва, сім’я часто переїжджала з одного містечка до іншого, від однієї цукроварні до іншої.
До 17 років жив на Поділлі (Ямпіль), Харківщині (Пархомівка, Білопілля), Чернігівщині (Вовчок, Конотоп). Малювати вчився у Миколи Пимоненка, в Київській мистецькій школі (1895–1897).
У 1904 році переїхав до Москви, але згодом, поживши недовго у білокам’яній, червоному Пітері та білоруському Вітебську, в 1927 році знову переїхав до Києва.
В 1927–1930 роках викладав у Київському художньому інституті, мав намір працювати з Олександром Архипенком. Але початок репресій в Україні проти інтелігенції змусив Малевича знову повернутись у Ленінград. Митець неодноразово зізнавався, що найяскравіші враження і спогади, всі кольори – українські, з дитинства.
Декілька років тому вийшов двотомник листів Казимира Малевича і спогадів про нього («Малевич о себе. Современники о Малевиче. Письма. Документы. Воспоминания. Критика») – найповніше і найфундаментальніше зібрання текстів про життя і творчість художника, з якого можна дізнатися чимало цікавого про непересічну особистість митця. Наприклад про те, що у нього був сильний, владний характер. Хоч і був дещо недорікуватим, але блискуче володів мистецтвом риторики – супрематичними маніфестами так і сипав. Міг бути різким, кривдником, самодуром. Любив побитися (особливо з Татліним). Але його обожнювали численні учні (на відміну від Шагала).
А ще він мав надзвичайний нюх (головний спогад дитинства – часниковий запах торговок салом, головний спогад юності – запах студента Академії мистецтв). Любив резонерствувати, наприклад, давав поради Меєрхольду («Якщо йтимеш так і далі… то Станіславський у театральному світі переможе»). Любив гроші і любив торгуватися («Мене зараз цікавить сума грошей, яка б дала мені змогу прожити рік-півтора в Берліні. Гадаю, що 500 марок на місяць мені вистачить»). Кохав дружину («Мила і люба Наташо»), жив з нею, судячи з усього, як старосвітські поміщики («Дощ, прохолодно. Штани розірвав ззаду, а ключі від шафи у тебе»), сюсюкав («Цілую тебя міцно, люб’ячий тебе Казик», в іншому місці: «Цілую міцно-міцно, боюся, аби кісточка не хруснула. Цілую, Казик»). І багато всього іншого – таких рис характеру, яких начебто й не очікуєш від автора «Чорного квадрата».
У 1930 році Малевич був арештований, сидів у в’язниці (його звинувачували у шпигунстві), але невдовзі випустили. Цілком імовірно, що «вгорі» знали про його хворобу, тому й вирішили, що рано чи пізно рак знищить митця так само як Колима, або куля.
У вересні 2012 року Київрада перейменувала вулицю Боженка у вулицю Казимира Малевича (саме на цій вулиці, тоді Бульйонській, народився художник).