Вишневий сад у вогні. Театральна прем’єра

Вишневий сад у вогні. Театральна прем’єра

Укрінформ
Столичний театр «Актор» створив некласичну постановку класичної п’єси Чехова

Одразу скажу, ця вистава «Вишневий сад» – смілива, гучна, відверта й епатажна. Не чекайте, що я додам тут «у міру», або ще якось пом’якшу свої слова, бо справді не виключаю, що в перші хвилини перегляду ви почнете нервово перевіряти квитки – чи не переплутали бодай дату і місце та раптом потрапили замість ліричної п’єси на жорсткий трилер, або, як пожартував сам режисер, – на «бал сатани». Уявляєте такого Антона Павловича Чехова?

Я теж не уявляла, але виявилося – це досить цікаво. Хоча і вкрай несподівано було побачити Любов Андріївну Раневську – сексапільною тигрицею в мережаних панчохах і садо-мазо латексі, до якої невротично-еротично припадають майже всі персонажі-чоловіки (слава богу, Фірс поводився достойно!); усвідомити, що головним фокусом Шарлоти стане оголення її красивих грудей; що всі герої вистави будуть ніби трішечки під кайфом від речовин, про які тут краще не згадувати, а неврівноважено-прекрасний Лопахін – весь час бавитиметься сірниками, доки не розпалить величезне багаття – і в емоціях, і в реальності.

Але вишнева квіточка і стукіт сокир все ж у виставі є, та й текст – практично дослівно до авторського оригіналу. Тому – це Чехов, та й по тому!

Тож після того, як у вас пройде етап заперечення – ви звикнете до незвичного перетворення героїв і зможете цілковито зануритися у реінкарнацію чеховського світу та сповна оцінити сміливість і режисера, й акторів.

ПІД ЧАС РЕПЕТИЦІЙ Я КАЗАВ, ЩО ЦЕ ВСЕ Ж ТАКИ ТРИЛЕР, І МИ НАМАГАЄМОСЯ ГРАТИ САМЕ ЦЮ ІСТОРІЮ

Це практично перша робота директора - художнього керівника театру «Актор» Слави Жили в якості режисера, як він сам уточнив: «з серйозної драматургії – перша», оскільки до того він уже поставив кілька онлайн-вистав та працював з виставами на дитячі теми.

Слава Жила
Слава Жила

«Чехов – давно мною омріяний. Дуже довго я до нього йшов, аби зробити такий серйозний крок», – поділився зі мною після прем’єри режисер.

«Але ж, таки сміливо ви до нього підійшли!», – ще перебуваючи під враженням, вигукнула я й почала розпитувати далі.  

- Славо, ви справді не боялися такого поєднання: Чехов, еротика, агресія, ейфорично-наркотичні натяки?

- А як по-іншому? Мені здається, що Антон Павлович писав аналогічно про свій час, просто ті «збочення» були іншої якості.

Наша постановка – це всього-на-всього дзеркало, яке ми ставимо перед суспільством. Це і є завданням театру! Ми намагаємося бути нетривіальними і відобразити те, що відбувається тут і зараз, деякі вистави ми навіть познімали з репертуару через те, що вони не актуальні.

І от цей наш «Вишневий сад», мені здається, і є відгуком, відображенням того всього, що у нас відбувається.

Під час репетицій я казав, що це все ж таки трилер, і ми намагаємося грати саме цю історію. Нас до таких дій надихає класика трилеру в кінематографі.

- Образ Єрмолая Лопахіна трактують зазвичай так – грубий, далекий від естетики мужик, який своїм «мужицьким розумом» не здатен оцінити красу вишневого саду, і взагалі далекий від естетики. Ви ж запросили на цю роль актора Віталія Ажнова – який, як на мене, абсолютний антипод чеховського персонажа. Чому саме на нього впав вибір?

- Тому що Ажнов – як оголений нерв. Це людина, яка всією своєю шкірою відчуває все, що відбувається навкруги і здатна абсолютно точно передати психологію суспільства, яка зараз панує. Він може це дуже круто інтерпретувати! І, мені здається, чітко потрапляє в яблучко.

Останній монолог точно відображає нашу дійсність – як ми все «козиряємося» одне перед одним, ви ж подивіться, що відбувається навіть у нашій тусовці! Ми всі це бачимо, тому намагалися передати саме ті взаємини й емоції, які існують між нами усіма.

МИ НАВІТЬ СЛОВА НЕ МІНЯЛИ В ТЕКСТІ ЧЕХОВА – МИ НАМАГАЛИСЯ РОЗКРИТИ АВТОРА, БО ЦЕ – ЗАВДАННЯ ТЕАТРУ

- Вогонь, який палав у кінці – це все ж ваша інтерпретація, у Чехова його не було. Я трактувала цей символ як вогонь очищення. А що закладали в нього ви?

- Клас! Мені подобається те, що ви побачили. Я вірю, що кожен прочитає своє, повірить у своє, і для кожного будуть актуальними його власні думки та бачення. У той вогонь я закладав буквально – спалений маєток, адже це все флешбеки Лопахіна, який розповідає нам свою історію про те, що відбулося у його житті й як його обвела довкола пальця Раневська...

- Та й з коханням ви трішки додумали: у Чехова – то скоріше було щось дитячо-платонічне, а у вас – між ними ніби все по-дорослому?   

- Взагалі нічого ми не додумували! А щодо історії про кохання, то, знаєте, якось років 15 тому під час вистави Еймунтаса Някрошуса «Вишневий сад» я зайшов за куліси в гримерку до Євгена Міронова і сказав: «То виходить, що Лопахін любить Раневську?!», а він відповів: «Звичайно, це ж лежить на поверхні».

- Просто в школі нам про це не говорили!

- Ага (посміхається). Але ж у тексті він говорить: «Я люблю вас. Навіть більше, ніж люблю». Так що, ми практично нічого не додумали – ми виходили з того, що написано у Чехова. І як ви побачили, фінальна сцена – абсолютно відповідає п’єсі. Ми навіть слова не міняли в тексті Чехова – ми намагалися розкрити автора, бо це – завдання театру, режисера й акторів.

ЛОПАХІН – ЦЕ ПАТОЛОГІЧНА ЛЮДИНА, ЯКУ ВНУТРІШНІЙ КОНФЛІКТ РОБИТЬ ТАКИМ ЗЛИМ, ЯКИМ ВИ ЙОГО ПОБАЧИЛИ

Я вже згадала, що мені було несподівано побачити у ролі Лопахіна Віталія Ажнова, тому розпитала у нього самого – чи бачив він себе у цій ролі.

- Створений вами герой – дуже не схожий на вас, він злий і агресивний. Як ви в собі викресали цю демонічну озлобленість?

- Мені справді здається, що я зовсім не такий, але не можна кардинально заперечувати, що й він зовсім не такий (посміхається). Лопахін – це патологічна людина, яку ображав батько, він насправді є мужиком, але тягнеться до вищого світу, і цей його внутрішній конфлікт робить його таким злим, яким ви його побачили.

Насправді ж – він любить, але не вміє виражати це лірично, він дуже кохає Раневську, але не може цього висловити ніжно… Тому мені було цікаво втілити – не те що його відхилення, а його проблеми, внутрішні страхи і комплекси.

- Показати, що він глибоко нещасний, по суті, хлопець, ще й маленький в душі?

- Так, і ця його злість – це насправді захисна реакція. Я взагалі вважаю, що кожна зла людина – насправді не зла, а це лише її захисна реакція.

- Не було страшнувато йти на такий експеримент із класикою?

- Скажу вам чесно, що було дуже страшно з того моменту, коли Слава Жила запропонував мені цю роль. Оскільки, як ви вже сказали, я добрий (посміхається) і я розумів, що це – абсолютно не моя роль. Але я відчував, що це мій акторський виклик, і що я його можу прийняти. І прийняв. Не знаю, як там склалося, але сподіваюся, що життя вистави продовжиться і вона набиратиме обертів.

Звичайно, було страшно саме так втілювати на сцені «Вишневий сад», бо це дуже відверто, експериментально, подекуди навіть крикливо і дуже провокативно. Але в цьому ми й кайфуємо.

Знаєте, це той момент, коли от відбулася прем’єра, я стою перед вами і розумію, що завтра мені буде сумно, тому що репетиційний процес завершився, а це ж найкращі акторські відчуття – у тому страху, а як це сприйме глядач? – розповів Ажнов.

Віталій Ажнов
Віталій Ажнов

МОЖЛИВО, ЦЕ ЙОГО ПСИХОЛОГІЧНА ТРАВМА, НЕЗАКРИТИЙ ГЕШТАЛЬТ, КОЛИ ВІН ЩЕ ЮНИМ БУВ ЗАКОХАНИЙ У РАНЕВСЬКУ

Сприйняття, мені здається, буде неоднозначне, бо потрібно бути готовим до такого експерименту! Але про одного конкретного глядача можу сказати – я сприйняла виставу з широко розплющеними від подиву очима, заворожена пристрасною грою акторів та грою світла і тіней, мені було трохи загучно – герої спілкувалися на підвищених тонах (чесно, кричали вони, а голос після вистави сів у мене – оце так перейнялася!). І одне моє питання так і залишилося без відповіді: він згорів чи цей вогонь – символічно палав лише в його душі?

- Розумієте, Лопахін – це людина, яка прокидається о п’ятій годині ранку і завжди щось робить заради когось, не заради себе. І коли нібито він уже відбувся, коли він думає, що разом із вишневим садом нарешті зможе купити Раневську, а тут – зась, він себе спалює... – пояснює актор.

- Ви вірите в його почуття до неї? Чи все ж він хотів щось довести собі й дошкулити їй?

- Мені здається, тут дуже двозначно: йому хотілося і собі щось довести, але – Лопахін доводить щось собі, проєктуючи це через Раневську. Якщо розбирати Чехова, то на початку вистави він промовляє монолог про те, як Раневська підійшла до нього, втішила і сказала: не плач, мужичок, до весілля загоїться. І ми достеменно не знаємо, наскільки близькі у них були стосунки потім.

Можливо, це його дитяча психологічна травма, такий незакритий гештальт, коли він зовсім юним був закоханий у Раневську, а вона ще й піддавала іскор до цього вогню. Бо Любов Андріївна теж патологічна, з багатьма скелетами в шафах, як і кожен із нас. Тому не можу однозначно відповісти – любив він щиро чи хотів щось собі довести – напевно, було і те, й інше.

Він же їй пропонує: давай ми тут набудуємо нових маєтків, нехай офіційно буду я власником вишневого саду, але давай бути разом. Але ні, цього не стається – Раневська їде до Парижа, а він залишається один.

- Напевно, кожна актриса хоче зіграти Раневську, ви мріяли?запитала я у актриси Крістіни Синельник.

Вона посміхнулася і твердо відповіла: – Ні.

Крістіна Синельник
Крістіна Синельник

- Тим не менш, ви її зіграли, ще й так нестандартно! Чи не здивувало вас таке режисерське бачення її образу – без томних подихів, без заламування рук, без лірики і сентиментів?

- Мені навпаки – дуже сподобалося, що Слава запропонував таку провокацію! Я люблю експерименти, люблю зростати над собою, ламати всі стереотипи – я за це! Ми живемо у вільній країні, і щоб ми були вільні та могли робити все – тоді це і є театральний Київ – коли є різне.

- Мені здається, що коли берешся за відому річ, яку всі знають, у якої є мільйон постановок по всьому світу, і є більш менш усталений образ героїні – то це величезна сміливість – спробувати зламати стереотип її сприйняття.

- … і коли є багато геніальних актрис, які грали цю роль. Я розумію, про що ви говорите (посміхається). Мені вже доводилося працювати над «Вишневим садом» – у київській студії Лариси Паріс. Це прекрасна актриса і режисер, вона там грала Раневську, я – Варю. І вона геніально грала Раневську. Та й іще багато-багато гарних актрис: Аліса Фрейндліх, Рената Литвинова, Марина Нейолова – напевно, якби я задумалася і почала себе порівнювати, то справді страх взяв би своє. Але я дуже люблю свою професію, тому йду за цікавими мені ситуаціями.

- Дуже цікавий образ: експресивний, чуттєвий, я все боялася, щоб ви не перетнули суб’єктивну межу мого глядацького естетичного сприйняття. Але ви завжди вчасно зупинялися!

- Слава нам запропонував так існувати, але ми розуміли, що маємо бути делікатними – якщо хтось із нас перетне оцю межу, це вже буде перебір. Ми намагалися не перейти грань і пройти по лезу.

- Можу сказати, що ви справді перетнули межу – межу між ефірним та плотським коханням Лопахіна та Любові Андріївни. Але то був режисерський задум, а можливо – я чогось у Чехова не догледіла таки… 

- Мені здається, що в неї були закохані й він, і всі інші чоловіки! У постановці Марка Захарова, де Раневську грає його донька – Олександра Захарова, теж усі робили певні натяки, і коли ми з Ларисою Паріс працювали – натяки теж були, але Слава молодець, він – епатує, він цей натяк у Чехова, як мені здається, довів до кінця – проявив його на повну!

- У певний момент я навіть подумала: а можливо, цей Лопахін залишить сад для своєї коханої? Але режисерська думка гайнула ще далі – не подарував, вирубав, ще й спалив усе. А я все ж хочу вірити, що він не загинув у тому вогні, а очистився…

- Це ж і добре, коли все так неоднозначно! Кожен має свій простір, щоб творити, і глядач – теж творить свою реальність. Наприклад, у нас там у другій дії були наркотики – я розкидаю блискітки, а деякі глядачі сприйняли це інакше, що це – життя – театр. Дуже добре, що символи, які є у виставі, кожен розгадує по-своєму і може вигадати свою виставу.

Ми закладали, що Лопахін гине: ніби все зробив для Раневської, а вона не оцінила, і йому це не потрібно без неї. Але ми на цьому не наполягаємо.

- Слава як режисер – авторитарний? Чи він ішов на діалог з акторами, дослухався до ваших пропозицій та бачення?

- З ним цікаво. Є сцени, де він точно знав, як має бути, але була й демократія: ми разом щось придумували, він дослухався. Це творчий процес, і це правильно.

Я працювала з Лінасом Зайкаускасом і з Михайлом Резніковичем, тому я знаю, що таке диктатура (посміхається). Слава не диктатор, просто коли він знає якусь конкретну сцену, то він наполягає, щоб було саме так, а у якихось сценах дає нам простір, щоб ми теж імпровізували.

Коли Слава мене запросив, він одразу сказав, що це – трилер, і мені здавалося – це класна крута провокація.

Я рада, що зараз Київ перетворюється на європейське театральне місто, 10 років тому ми працювали над Чеховим з відомим литовським режисером Лінасом Зайкаускасом (я грала Машу у виставі «Три сестри»), і він тоді казав, що на театральній карті світу не існує міста Київ. Він тоді був правий, і мені було дуже образливо, тому що у нас потужні актори, режисери, є наша школа, але тоді ще не змінилися покоління. А зараз нове покоління – вони такі всі круті й різні! І те, що робить Слава – дуже сучасно.

Для мене театральне місто – це коли в театрі є все, є різні театри, різні напрямки, різні інтерпретації, тоді це – театральне місто. У Києві зараз дуже круто! – розповіла виконавиця ролі Любові Раневської, актриса Крістіна Синельник.

У виставі також грають: Тамара Антропова (Раневська), Настасья Зюркалова/Інна Бульботко (Аня), Світлана Шалига (Варя), Валерій Шалига (Гаєв), Михайло Самарський (Лопахін), Володимир Канівець (Трофимов), Петро Зузяк (Семионов-Пищик), Діана Фролова/Юлія Гапчук (Шарлотта Іванівна), Артем Сухина (Єпіходов), Христина Комарова (Дуняша), Анатолій Тихомиров/Олег Головко (Фірс), Владислав Дмитрук (Яша).

Художник з костюмів - Любава Сокол, композитор - Юрій Звонар, пластика і хореографія – Ольги Семьошкіної.

Якщо ви готові до сміливого режисерського експерименту, екзальтованої експресії та пристрасної акторської гри, емоційного вибуху (і на сцені, й у власній душі), тоді вам на цю виставу! Наступні покази театрального трилера «Вишневий сад» пройдуть 2, 10 і 16 червня.

Любов Базів, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-