Говоримо із журналістом Станіславом Асєєвим
«Я і гадки не мав, що взагалі існує таке місце — «Ізоляція», і що там може відбуватися те, що просто за межею людського уявлення. Я знав, що мене можуть заарештувати, знав, що, можливо, кинуть до якоїсь в’язниці, але ж більшу частину свого ув’язнення я провів не у в’язниці і не в колонії, а спочатку в підвалах так званого МДБ, а потім в «Ізоляції». Це неофіційні місця навіть за їхнім власним законодавством».
За словами Станіслава люди, які довго перебували в «Ізоляції» дуже часто казали про себе в минулому часі: «я любив», «я знав», «я гуляв». Тобто, хоча людина ще була жива (і могла все ще любити, наприклад, якусь кулінарну страву), але ніби її взагалі в теперішньому не існувало вже.
Асєєв також висловив думку, що мовне питання роздмухане штучно, але через те, що це вже сталося, мова, на жаль, є елементом війни: «Коли я розмовляв зі своїми однолітками з Макіївки, які всі пішли до так званого ополчення, вони відповідали мені чому це зробили. Казали: “ну как, я же счітаю себя рускім”. І я запитував у них чому ти вважаєш себе саме “рускім”? І перше, що вони мені відповідали: “ну как, я же говорю по-рускі”».
ПРОСТО СЛУХАЙ:
