Кожна 3-я жінка в світі протягом життя хоча б один раз зазнавала фізичного або сексуального насильства. Така сумна статистика впродовж останніх років подається у звітах ООН.

25 листопада, у Міжнародний день ліквідації насильства щодо жінок, стартувала всесвітня кампанія «16 днів активізму проти ґендерно зумовленого насильства», вона триватиме до 10 грудня – Дня прав людини.

Український незалежний «Дикий театр» вже 2-й рік поспіль спільно з ООН працює над створенням театрального проєкту, пов’язаного з цією темою.

Цього року вони створили інтерактивну виставу «Нові шрами», засновану на реальних історіях, щоб дослідити не уявні страхи й проблеми, а простежити в театральному контексті, що ж насправді стоїть за цією жахливою статистикою насилля над жінками в Україні.

- Пані Ярославо, у 2019 році Дикий театр показав пронизливу виставу «Шрами», засновану на реальних, питомо українських історіях жінок і дівчат, які постраждали від насилля.

Цього року ви створили «Нові шрами». Це будуть нові героїні, чи нові трагедії тих же персонажів?

- Минулого року нами було зібрано онлайн 50 історій з різних куточків країни, які ми знайшли спільно з «ООН Жінки в Україні», в цьому році – збирали офлайн. ООН контактують з багатьма правозахисними та громадськими організаціями, з тими ж притулками для жінок, де потерпіла може тимчасово знайти прихисток, коли тікає сама або з дітьми від домашнього тирана. Це такі «засекречені» місця – наша режисерка Наталка Сиваненко їздила туди і записувала ці історії, а потім опрацювала їх із драматургинею Кірою Малініною та художницею Лесею Головач. Над сценарієм вистави-гри працювали Маша Ряпулова та Ліда Соклакова.

Треба сказати, що, як у кіно бувають сиквели, так само ми зробили театральний сиквел минулорічних «Шрамів». Це будуть нові шрами, тому що, на жаль, додався «карантинний контекст» – і суттєво зросли показники насилля під час весняного локдауну. 

- Тобто, підтвердилося те, про що на початку карантину застерігали психологи – подружжя опиняться в більш тісному «замкненому» спілкуванні й це може мати негативні наслідки?

- На жаль. Це підтверджуємо не лише ми, а й Національна поліція, МВС і ОБСЄ. За 9 місяців 2020 року в Україні зареєстровано 157 765 заяв-повідомлень про вчинені правопорушення та інші події, пов’язані з домашнім насильством. На секундочку! За цілий 2019 рік їх було 141 тисяча. Тобто, за 9 місяців вже на 15 тисяч заяв більше.

Також українська поліція за 9 місяців винесла 34 тисячі термінових заборонних приписів щодо осіб, які вчинили домашнє насильство. Статистика по світу теж зовсім не радує. Те, про що застерігали, дійсно сталося, і це підтверджено цифрами. 

ПРОЄКТ «ШРАМИ» ЗРОБЛЕНИЙ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЖІНКИ ПОБАЧИЛИ, ЩО ПРО ЦЕ МОЖНА ГОВОРИТИ

- З досвіду цих зібраних життєвих хронік – насилля залежить від статку родини? Можна говорити, що спалахи насилля стосовно жінки рідше трапляються в забезпечених сім’ях? Чи це зло може з’явитися будь-де, незалежно від родинного бюджету? 

- Якщо говорити про статистику, то кожна 3-я жінка в світі (приблизно 33 відсотки жінок), протягом життя зазнала фізичного або сексуального насильства. Чи можемо ми розділити весь світ на тих, хто заробляє мало, середньо чи дуже багато? Напевно, що ні. Це буде нерівний поділ. Звичайно, чим бідніша сім’я, тим, теоретично, там більше передумов і приводів для сварки, але стверджувати я не беруся.  

- Наскільки жінки готові «відкриватися», говорити про це? 

- Проєкт «Шрами», власне, зроблений для того, щоб жінки побачили, що про це можна говорити. Саме це і є дуже важливою дією театру.

Часто людина зі своїми проблемами закривається, думає, що вона єдина, з ким це трапилося, що це лише до неї несправедливе життя чи доля, чи що це саме вона зробила неправильний вибір.

А коли ти приходиш до театру і бачиш, що на сцені актриси розповідають твою історію – просто відкриваються очі, й ти розумієш, що не одна така! І більше не треба мовчати.

У нас був великий тур з минулорічною виставою «Шрами», і після кожного показу у нас було обговорення. Я б порівняла це з масовим сеансом психотерапії. Тому що всі жінки, які були в залі й бачили виставу, вставали і говорили: «Й у мене так. А звідки ви знаєте мою історію? Це ж отак трапилося і з моєю сестрою!».

Тобто, театр допомагає, по-перше, зрозуміти, що ти не одна, а, по-друге – вчить говорити. Коли ми озвучуємо проблему – це вже перший крок до її вирішення. 

ЦЕ ДІЙСНО ВПЕРШЕ В УКРАЇНІ – ЛЮДИ ГРАЮТЬ У ТЕАТР, МОЖУТЬ ЙОГО ЗМІНЮВАТИ ТА ПРОЖИВАТИ РІЗНІ СЮЖЕТИ

- Вистава «Нові шрами» відбудеться в кількох форматах: її можна буде побачити наживо на сцені, а також буде доступна інтерактивна версія, де сюжет буде змінюватися за бажанням глядачів?

- Так. Оскільки ми фізично не можемо в цьому році гастролювати і залучити якомога більше аудиторії, тому в нас є вистава і для тих, хто захоче її подивитися офлайн у Києві, для активних користувачів Інтернету є трансляції і на Ютуб-каналі ООН в Україні, й на Ютуб-каналі Дикого, і на UA:Культура ми окремо зробили телевізійну трансляцію.

З пересторогою ставлюся до слів, коли кажуть «вперше в Україні», але ми справді поставили собі дуже амбітну мету. Є прогресивна команда, яка робить серіал «Чорне дзеркало», і там є серія «Брандашмиг», де під час перегляду на платформі ти можеш вибирати дії героя і від цього змінюється сюжет. І ми захотіли зробити таку виставу.

З 25 листопада вона доступна на сайті. Ти заходиш, дивишся – і в якийсь момент тобі пропонують вибрати: залишиться жінка, пробачить чи піде (від цього повністю змінюється сюжет вистави), і кожен глядач і глядачка подивляться абсолютно свою виставу. Такий формат – новий для українського театру, бо глядачі самі грають у театр, можуть його змінювати та проживати різні сюжети. Це наче тест: ти можеш прожити ситуацію, яка, наприклад, була у тебе в житті, а можеш змінити один лише крок – і подивитися, як могло б бути на прикладі героїні. Це дуже цікава річ, вона ігрова, абсолютно безкоштовна і доступна всім.

- Цікаво, а скільки можливих варіантів вам довелося вигадати і програти? Чи це таємниця?

- Десятки варіантів! Якщо точніше – 29. Це досить складний і специфічний виробничий процес: спочатку було кілька діб зйомок, потім монтажів і створення конструкції, важливо використати засоби кіно, але й зберегти формат театру.

ДЛЯ НАС БУЛО ВАЖЛИВО ЗАЛУЧИТИ НЕ ПРОСТО ХОРОШИХ АКТРИС, А ТАКИХ, ЯКІ ВІДЧУВАЮТЬ ПРОБЛЕМАТИКУ

- Кілька слів про актрис, які грають у «Нових шрамах». Склад дуже класний, як на мене!

- Для нас це дійсно важливий проєкт. «Дикий» робить різні вистави і на політичні, й на соціальні теми, але саме на цьому проєкті (який традиційно розпочинає підготовку до акції «16 Днів активізму проти ґендерно зумовленого насильства») ми завжди концентруємося, щоб відібрати найкращих акторок.

У нас грають Ганна Кузіна, Анна Абрамьонок, Анна Сердюк, Марина Сердешнюк і Римма Зюбіна – вони всі відомі й популярні. Але для нас було важливо залучити не просто хороших чи зіркових актрис, а залучити тих, хто відчуває проблематику.

У промоційній кампанії кожна з дівчат записала відверте відео про свій досвід, про свої власні шрами та про те, що вони вважають неприпустимим у стосунках із партнерами. У кожної є своя історія.

- Шкода, що цього року ви не зможете так масово поспілкуватися з глядачками – провести їм наживо сеанс масової психотерапії…

- Ми передбачили, що у нас не буде можливості почути голоси наживо після вистави, але зробили все для того, щоб люди мали можливість розповісти нам свою історію.

Покази у всіх форматах безкоштовні, але, наприклад, для того, щоб прийти на виставу, яка відбувалася на сцені, треба було розповісти свою історію, висловити своє ставлення до проблеми ґендерно зумовленого насильства і опублікувати фотографію з помаранчевим кольором (це колір акції, який використовується вже не перший рік).

Зараз, завдяки цьому, у нас є майже дві сотні історій, якими поділилися глядачі та глядачки в соціальних мережах і подали цим приклад іншим – теж говорити.

ПОКИ МАНЕВРУЄМО, АЛЕ ВПРОВАДЖЕННЯ НОВОГО ЛОКДАУНУ НА НЕВИЗНАЧЕНИЙ ТЕРМІН – ДЛЯ ТЕАТРІВ Є ВБИВЧИМ

- Будемо сподіватися, що з озвучення та проговорювання цих болючих тем у них почнуться позитивні зміни і з’являться вже хороші історії.

- Ми впевнені. Коли ти проговорюєш свої травми, ділишся ними, то навіть старі шрами починають боліти менше.

- Ви сказали, що для декого з жінок жорсткий карантин мав жорсткі й болючі наслідки, які, сподіваємося, потихеньку загояться і нових шрамів вже не з’являтиметься. Але ж для вас, театрів, карантин триває, зокрема, карантин вихідного дня. І це теж болюча тема. Як ви це переносите?

- Найгірше, що могло бути, ми вже пережили, це – локдаун, коли нам взагалі не можна було працювати. У Дикого театру немає жодної підтримки від держави, і якщо ми не працюємо, ми фактично помираємо. Наші глядачі, це, власне, ті єдині люди, які нас підтримують. І коли роботу театру зупинили на три місяці, ми реально були близькі до закриття. Влітку ми отримали грантову підтримку від міжнародної програми Hilfsfonds Гьоте інституту, що дало протриматися кілька місяців.

Зараз важко в тому плані, що, наприклад, «карантин вихідного дня» ввели за два дні до вихідного – і нам потрібно було попередити про перенесення величезну кількість людей! Ми мали спланований репертуар на весь листопад і грудень, зараз його треба повністю змінювати.

Таке відчуття, що хтось висуває свої неймовірні теорії, а на нас їх перевіряють. Фактично половина українського малого бізнесу, що пов’язаний із туризмом, громадським харчуванням і культурою, помре й не зможе відновитися – це факт.

Ми намагаємося комунікувати з глядачами, пояснювати, що ми маємо виконувати вимоги і не можемо показувати вистави на вихідних. Звичайно, це важко, тому що, як не крути, всі люди працюють у будні – й в суботу-неділю їм хочеться кудись піти й переключитися.

Коротше, поки маневруємо, як можемо. Але впровадження нового локдауну (і якщо він буде невизначений за термінами, як весною, коли спочатку два тижні, потім ще два, а потім ще, коли ти не знаєш, на скільки розраховувати свої сили і де брати кошти, щоб підтримувати команду й платити оренду) – неприйнятне. Оптимістичного варіанту в мене на цей рахунок немає. 

ОНЛАЙН-ВИСТАВИ НЕ ЗАМІНЯТЬ ЖИВИЙ ТЕАТР ПОВНОЦІННО – НІ ЕМОЦІЙНО, НІ ЗА ВІДДАЧЕЮ, НІ КОМЕРЦІЙНО

- Деякі театри, і ваш у тому числі, намагаються в нинішній ситуації перейти на роботу в режимі онлайн.

На вашу думку, наскільки реально «заманити» і привчити глядача дивитися театр онлайн і платити за це гроші, щоб театри змогли вижити?

- У нас був такий досвід, ми показували дві вистави «Лабрадор» і «Борщі», спеціально створені під онлайн. Звичайно, наші прихильні глядачі їх дивилися, але, я не скажу, що це могло б повноцінно замінити живий театр – ні емоційно, ні за віддачею. Це не замінить живі вистави – немає обміну енергією. Також я не впевнена, що це може бути комерційно вигідно.

Зараз ми знайшли ось цю форму інтерактивної вистави, яка є дієвою і новою: ти змінюєш сюжет, театр дає тобі можливість обирати, яку історію дивитися, ти можеш переграти одну історію кілька разів.

Для вистави «Нові шрами», яка буде йти на сцені, спеціально писалася п’єса, а паралельно проводилася велика й абсолютно інша робота для її інтерактивної версії (це окремий продакшн). Виробництво подібного формату – досить дороге, і якби не підтримка ООН, я сумніваюся, що ми могли б такий проєкт створити самостійно.

Любов Базів. Київ

Фото: Юлія Вебер, Олексій Товпига