Георгій Гамов. 1. Коли уява важливіша за освітлення

Як можна було описати наукову місію цього самобутнього математика, щоб у вашій уяві він одразу вирізнявся з-поміж тисяч інших талантів?

- Жив-був один молодий хлопак із “трійки мушкетерів”, який узяв квадратний корінь із Нескінченності.

І знаєте, до якої мети всього життя вела його Велика Ідея?

- Отримати звання доктора наук з експериментальної фізики я вирішив тому, що фізики-емпірики мають власні кабінети в Інституті, де вони можуть повісити пальто, тоді як фізики-теоретики повинні роздягатися в гардеробі на першому поверсі.

Потім його не стало… 19 серпня 1968 р. у містечку Боулдер, Колорадо від поширеної  хронічної хвороби печінки помер американський фізик-теоретик і космолог українського походження Джордж Гамов (George Gamow). Утім, і донині він домінує над університетським містечком – сьогодні нове покоління вчених і студентів служить науці в Космічному центрі “George Gamow Tawer” (“Вежа Георгія Гамова”), збудованому на території Колорадського університету.

Кажуть, він спалахнув сліпуче і занадто рано, а згорів у 64 роки – теж занадто рано... Тим не менше, у 24 роки Джордж Гамов виконав роботу майже нобелівського рівня – за допомогою квантової теорії пояснив альфа-розпад (пов’язаний з випусканням двох протонів і двох нейтронів), отримавши гарні кількісні підтвердження ідеї тунельного ефекту і тим самим показавши: елементарні частки – навіть з невеликою енергією – здатні залишати ядро. У 26 років Георгія Гамова колеги визнали провідним фахівцем у галузі ядерної фізики, а в 28 років він став членом-кореспондентом Академії наук СРСР, наймолодшим за всю історію її існування.

Світове визнання хлопак із “трійки мушкетерів” здобув за розробку теорії “Гарячого Всесвіту”, іменовану на Заході теорією “Big Bang” (“Теорія Великого Вибуху”), тобто походження Всесвіту, а також – за розрахунок генетичного коду, чим відкрив самі способи передачі спадкової інформації. Тепер безцінний науковий спадок Георгія Гамова належить людству. А нам, українцям, що з того належить? Хоча б належить пам’ятати, пишатися та всіляко шанувати  нашого геніального земляка.

Саме цей космолог розставив пріоритети, вчитайся:

- На створення атомів знадобилося менше години; кілька сотень мільйонів років пішло на те, щоб зробити зірки і планети, але довелося витратити п’ять мільярдів років, щоб створити людину!

*   *   *

Американський фізик українського походження Георгій (Джордж) Антонович Гамов народився 20 лютого (4 березня) 1904 р. в Одесі в збіднілій дворянській родині. Син став довгоочікуваною дитиною, адже народився на 19-му році шлюбу подружжя вчителів. Може, тому на світло денне Георгій з’явився у результаті кесаревого розтину, виконаного породіллі просто на письмовому столі батькового кабінету в просторій чотирикімнатній квартирі на вулиці Херсонській, 17 (нині – Пастера).

Його батько, росіянин Антон Михайлович Гамов (1863-1938), викладав у 1888-1913 рр. російську мову та літературу в Одеському реальному училищі Святого Павла, що знаходилося на Лютеранському провулку, 2. Він дослужився до рангу статського радника, що відповідав військовому званню генерал-майора. Серед учнів А.М.Гамова був дев’ятирічний Левко Бронштейн, один з майбутніх вождів більшовицької революції Лев Троцький, якого  педагог всіляко вишколював.

Наприкінці государевої служби (1913) А.М.Гамов отримав максимально можливу пенсію в розмірі 2900 рублів на рік; більше за цього викладача в училище ніхто не здобув. Були то чималі гроші. Наприклад, утримання його дружини складало лише 400 руб. У 1895 р. Антона Михайловича Гамова нагородили орденом Святого Станіслава ІІІ ступеня, а в 1909 р. – орденом Святої Анни ІІ ступеня. За батьківською лінією більшість предків Гамова були військовими, а дід – полковник Михайло Гамов, навіть обіймав посаду коменданта Кишиніва. г

Мати, українка Олександра Арсеніївна Гамова (у дівоцтві – Лебединцева; 1865-1913), походила з сім’ї настоятеля Одеського кафедрального Преображенського собору, члена Херсонської духовної консисторії, протоієрея А.Г.Лебединцева. Свого часу типове прізвище Лебединець було ганебно русифіковане. По закінченні жіночої гімназії першого розряду пані К.М. фон Гауеншільд-Кларк молода вчителька викладала у 1892-1913 рр.  історію та географію у жіночій гімназії С.І.Відінської (нині – Одеська середня загальноосвітня школа №50). 15 травня 1913 р. Олександра Арсеніївна померла. Тоді Юрі, як сина кликали в родині, виповнилося лише дев’ять.

Рід неньки сходив до нащадків запорізьких козаків, але переважна більшість чоловіків за материнською лінією служили на духовній ниві. З-поміж козацьких священиків слід назвати священика київського Подільського Свято-Успенського собору Петра Лебединцева (1819-1896), котрий 7 (19) травня 1861 р. відслужив у Києві панахиду над труною Тараса Шевченка. Виняток, хіба що, складали автор низки підручників з алгебри початку XX століття, відомий український математик, педагог-новатор Костянтин Феофанович Лебединцев (1878-1925) і брат у перших Георгія Гамова, народоволець-терорист Всеволод Лебединцев (1831-1908), якого стратили за спробу замаху на міністра юстиції Івана Щегловітова.

*   *   *

Про покійну матір у Георгія Гамова зберегтися куці спогади.

У неформальній автобіографії “Моя світова лінія” (“My World Line, An Informal Biography” 1968) вчений-дослідник згадує, як Олександра Арсеніївна читала йому в сім років… Жуля Верна та французького астронома Каміля Фламаріона. І відтоді він мріяв про польоти на Місяць, а набір олов’яних солдатиків засунув під ліжко. Тим часом тато, Антон Михайлович, чинив більш прагматично і заохочував сина до фізики, астрономі та біології. Георгій Гамов не без іронії пригадував:

- Уже в той час я виконав деякі експерименти з фізики. Наприклад, намагався сконструювати електричний дзвінок, приєднавши звичайний маленький дзвіночок, схожий на той, що брякає на олені Санта Клауса, – до електричної батареї.

Подаровані батьком телескоп і мікроскоп учень Одеського реального училища імені В.А.Жуковського, розташованого на вулиці Херсонській, 26, від 1913 р. зуживав за призначенням. Початкуючий атеїст не лише спостерігав за кометою Галлея, але за допомогою мікроскопа спростував… церковну догму перетворення під час причастя червоного вина і хліба на кров і плоть Спасителя. Пізніше винахідник зізнавався:

- Це був експеримент, що перетворив мене на вченого.

Змалку не лише педагоги, але й “реалісти”-однолітки вважали хлопчину розумником. Зокрема один із однокласників пригадував:

- Гамов добре розумівся на математиці, фізиці і тригонометрії. Коли ми вивчали алгебру, вдома він студіював диференціальні рівняння.. Був випадок, коли Юрко взяв аркуш паперу, намалював Землю та вивів формулу розрахунку польоту… на Місяць. Він вважав, коли подолати земне тяжіння, опір зорельоту зникне, а діятиме місячне тяжіння. Все це діялося на великій перерві – під час “вікна” у заняттях.

Цікаво, а як ставилися до юного дослідника викладачі? Переказують, учитель математики цього “реаліста” майже не питав, а звертався – іноді, начебто знехотя:

- А що, Гамов, скажете з цього питання? – Із фізикою діялося так само. Як, власне, і з іноземними мовами. Пізніше, заповнюючи анкету, фізик-теоретик стверджував:

- Читаю і перекладаю зі словником – із давньогрецької, читаю і можу порозумітися – французькою, володію вільно – німецькою, англійською, данською.

*   *   *

Буремна епоха редагувала підліткові фантазії.

Уявляєте, юність гімназиста Юрка Гамова років громадянської війни?

- Пам’ятаю день, коли я читав книгу з геометрії Евкліда біля вікна в нашій квартирі. Раптом віконне скло розлетілося на друзки від ударної хвилі артилерійського снаряда, що вибухнув на сусідній вулиці… Зранку ми вистромлювали з підворіття голови, щоб дізнатись, яка у нас влада – білі, червоні, зелені, греки, англійці.

У лютому 1920 р. в Одесі була остаточно встановлена влада Радянська, і колись заможну сім’ю обсіли жахливі злидні. За причин матеріального характеру довелося пенсіонеру А.М.Гамову знову викладати, хоча цього разу – у профтехшколі “Метал IV” імені Л.Д.Троцкого, організованій на базі… Реального училища Святого Павла. Колишній статський радник віку доживав самотньо, практично – у злиднях.

Навесні 1938 р. Антон Михайлович Гамов звів рахунки з життям. Ймовірно, трагічне рішення у 74-річного педагога визріло під впливом загальної ситуації в країні і зухвалої кампанії, спрямованої на цькування його єдиного сина. Того ж року Г.А.Гамова позбавили звання члена-кореспондента АН СРСР, яке той отримав шістьма роками раніше. Тільки через 52 роки, в 1990 р., видатного вченого поновили у членстві Академії наук СРСР.

*   *   *

Та наперед не забігатимемо… Закінчивши в 1920 р. семикласний курс Одеського реального училища імені В.А.Жуковського, Георгій Гамов не думав залишати Україну. Хоча патріотизм був тут ні до чого… Із приходом більшовиків у 1920 р Новоросійський університет разом з іншими університетами України були розформовані, а відродився вуз під ім'ям Одеського університету лише… у 1933 р. Задушити нескорену республіку Москва намагалася не лише фізичним Голодомором, але й інтелектуальним.

Довелося юнакові у 1922 р. вступати на математичне відділення у новостворений… Одеський фізико-математичний інститут, що розмістився в головній будівлі колишнього університету на вулиці Петра Великого, 2. Щоправда, працювали в новому вузі колишні університетські викладачі: ординарний професор, завідувач (1906-1922) кафедри фізики Микола Петрович Кастерін (1869-1947), поки його не забрали в Москву, до Інституту біофізики; професор, завідувач кафедри математики Самуїл Йосипович Шатуновский (1859-1929), котрий читав вищу алгебру; професор, дійсний член Науково-дослідного інституту математики та механіки МДУ Веніамін Федорович Каган (1869-1953), котрий викладав багатовимірну геометрію.

Розвиваючи абстрактне мислення, одного разу на лекції з вищої алгебри професор Шатуновский запитав: – “Що вийде, якщо помножити п’ять візників та три підсвічники?” Правильна відповідь студентів спантеличила: – “П’ятнадцять візників-підсвічників”. Як зізнавався пізніше Георгій Гамов:

- Це було моє перше знайомство з основною ідеєю аналізу розмірностей (фізичне моделювання процесу – О.Р.), що вплинуло на  всю мою подальшу роботу в науці.

*   *   *

Це були улюблені викладачі; решта предметів викладалася убого. Скажу більше, фізику як курс в Одеському фізико-математичному інституті, взагалі, не подавали; голова фізичного відділення вузу, професор М.П.Кастерін відмовлявся читати лекції, посилаючись на відсутність приладів та асистента з демонстрації дослідів… Окрім іншого, заважали побутові незручності…

Ширяючи в емпіреях, майбутні математики побутовою жахливістю не переймалися. Як пригадував Георгій Гамов у неформальній автобіографії “Моя світова лінія”:

- Лекції професор Каган зазвичай читав вечорами, і завжди слід було побоюватися, що аудиторія не освітлюватиметься: через обмеження електрику часто вимикали. Тим не менш, Веніамін Федорович продовжував заняття, посилаючись на те, що однаково багатовимірні фігури не можна намалювати на двовимірної дошці.

Тим часом, чимчикуючи до аудиторії, студенти і професор мали перелазити через залізну огорожу, що оточувала університетське містечко, – вечорами, коли воротар йшов додому, нікому було відчинити браму. Тож, проходячи університетськими коридорами, вони освітлювали собі шлях свічками. Утім, невеличка групка студентів, яка пережила ці незручності, отримала відмінні оцінки на заключному іспиті.

- Це доводить, – зробив висновок професор Каган, – що уява важливіша за освітлення.

*   *   *

Розумієте чому, у Юрка Громова виникла ідея їхати навчатися до Петроградського університету? До всього ж, розголос про нову фізичну школу докотився до Одеси. І тоді Антон Михайлович Гамов продав усе фамільне срібло та придбав синові залізничний квиток. Утриманство Юрка не влаштовувало…

 Готуючись до від’їзду,  першокурсник Гамов заздалегідь почав підробляти, де тільки було можна. У 1922-1923 рр. він викладав фізику і математику в міській мистецькій школі, а ще – трудився обчислювачем в Одеській астрономічній обсерваторії. Дорога до знань брукована окрайцями черствого хліба.

В Одеській обсерваторії Юрко почав відвідувати астрономічний гурток, створений директором закладу, професором Олександром Яковичем Орловим (1880-1954).

Ті заняття відвідували й інші представники талановитої молоді: майбутній творець багаторазового ракетно-космічного комплексу “Енергія” – “Буран” Валентин Глушко (1908-1989), котрий листувався зі засновником ракетобудування та сучасної космонавтики Костянтином Ціолковським та проектував космічний корабель, що мав використовувати для польоту… сонячну енергію, а також – видатний дослідник змінних зірок – “поет зоряного неба” Володимир Цесевич (1907-1983) та інші.

*   *   *

В Одеському фізико-математичному інституті талановитий студент провчився лише один рік. Незадоволений загальним рівнем викладання у липні 1922 р. Георгій Гамов перевівся до Петроградського університету. Лекції там читав автор першої нестаціонарної (розширеної) моделі Всесвіту, професор математики, справжній геній Олександр Олександрович Фрідман (1888-1925). Він першим побачив помилку в теорії Ейнштейна і ще в 1924 р. в холодній аудиторії пояснив студентам:

- Всесвіт не статичний, він розширюється….

Ідея полонила 19-річного одесита; друге потрясіння викликала теорія відносності Альберта Ейнштейна, з якою першокурсник познайомився у  1923 р. У місті на Неві, як у другій столиці СРСР, науковий рівень був значно вищим. Його однокурсниками стали (у майбутньому) відомі фізики: довгий худорлявий бакінець із непокірним кучерявим волоссям – Лев Ландау (1908-1968) та гладенький полтавчанин Дмитро Іваненко (1904-1994), котрий нагадував французьку здобну булочку. Тріо на чолі із Георгієм Гамовим склало неформальну групу інтелектуалів “Джаз-банда” або: “Джо-банд”.

Безжурна “трійця мушкетерів” новітньої радянської фізики обрала собі відповідні космополітичні прізвиська: Дау (прізвище Ландау до прізвиська скоротив Гамов помітивши, що перша частина “Лан” – l’âne, французькою значить “віслюк”), Дімус (той часто цитував “Фауста” Гете, особливо – рядки, де згадувався Нострадамус, утім, першу частину скоротили, відкинувши “Ностра” і замінили “а” на “і”, – от і вийшло “Дімус”) та Джонні (Джо). Коли ж до компанії приєднався вінничанин Матвій Бронштейн (1908-1968), його перейменували на Абата.

*   *   *

Діставалося від розвеселих і розумних колег і самому Георгію Гамоу. Через нереально височезний зріст (192 см), худорлявість, короткозорість та тонкий високий голос став він “канаркою на десятому поверсі”, як пожартував англійський фізик Рудольф Пайерлс (Rudolf Ernst Peierls; 1907-1995). Тим часом Джонні вигадував і вигадував складні махінації, щоб ошукати чи ввести в оману друзів.

Одного разу він розповів “трьом мушкетерам”  про цікаву молоду теоретикесу з МГУ на ім’я Стелл. Підготувався Георгій ґрунтовно: показував її листи, а коли колега приїхала з Москви, запропонував познайомити її з друзями в Маріїнському театрі. На якусь театральну прем’єру їм довелося спеціально викупити цілу ложу. За півгодини “Стелла” виявилася переодягненим у жіночу сукню студентом з тієї ж “Джо-банди”, але з фантастичною психологічною підготовкою.

Квартет розумників видавав рукописний журнал… “Покидьки фізики”, що згодом перетворився на солідний часопис “Фізики жартують”. Влаштовували вони не тільки “Паради дотепності”, але й наполегливо обживали передній край науки ХХ століття, постійно ознайомлюючись із зарубіжною науковою літературою, публікуючи в зарубіжних виданнях перші наукові роботи. Ними водила пристрасна любов до науки. Про новини сучасної фізики “четверо мушкетерів” дізнавалися з журналів у численних бібліотеках. В одній із них, Боргманівській, названій на честь професора І..І.Бортмана – 23 вересня 1924 р. Джонні та Дімус настільки захопилися дискусією, що не помітили, як почалася… грандіозна повінь! Тоді вода у Неві піднялася на 380 сантиметрів вище норми. Тож із Петропавлівської фортеці “двійко мушкетерів” ледь встигли перебігти через Палацовий міст.

Їхнім слоганом стало: “Не бути знаменитим – некрасиво”. І справді всі “четверо мушкетерів”, до яких також долучилися тбілісець Віктор Амбарцумян (1908-1968; він же – Абрамчик) та корінний петербуржець Андрій Ансельм (1905-1908),, – стали по-справжньому знаменитими. Що ще варто знати? Як і належить генію, молодий одесит  навчався блискуче, але кульгав із двох найважливіших для радянських фізиків дисциплін – Конституції СРСР та історії Світової Революції.

*   *   *

Вони не тільки подавали надії, скільки задавали тон у сучасній вітчизняній фізиці. Зокрема на початку 1928 р. “троє мушкетерів”: Джонні, Дімус та Дау, – опублікували в часописі Російського фізико-хімічного товариства статтю “Світові постійні і граничний перехід”, де грайливо визначили… ієрархію фізичних теорій на основі системи фундаментальних констант – швидкість світла, гравітаційна постійна і постійна Планка. Попри те, що самі автори: Гамов, Ландау та Іваненко – вважали наукову роботу… жартом і ніколи на неї не посилалися, із часом стаття привернула увагу дослідників свіжими ідеями, що стосувалися фундаментальних основ фізики і принципів її розвитку. Цікаво, що рукопис “Світові постійні і граничний перехід” був створений як подарунок… до Дня народження “Міс фізфаку ЛДУ”, майбутнього професора ЛДУ Ірини Сокольської.

Жарти-жартами, та під час навчання в університеті студент Гамов також мав дбати про себе, заробляючи у недешевій Північній Пальмірі на життя. Він працював метеорологом в Державному лісовому інституті (1922-1923), завідував польовою метеорологічною обсерваторією 1-ї Артилерійської школи (1923-1924), де також викладав фізику. У жовтні 1924 р. засновник і перший директор (1918-1932) Державного оптичного інституту Дмитро Рождественський (1876-1940) запросив студента позаштатним співробітником до свого накладу, де за участі здібного студента розроблялася методика оцінки… якості скла та вивчалася аномальна дисперсія світла у парах калію.

Де мешкав тоді наш земляк? У гуртожитку? Ні… На квартирі у  Лева Ландау, куди прохав надсилати йому кореспонденцію за адресою: Ленінград, вул. Троїцька, 29, кв. 41. Разом із тим, у той період Георгій Гамов опублікував перші наукові статті з теоретичної фізики. Про що вони свідчили? Він не був ні великим математиком, ні великим фізиком, але мав розум, здатний зрозуміти Всесвіт. Здається, це більш важливе за прорив в одній із точних наук. Про талант і працездатність студента, котрий університетський курс прослухав… за три роки, говорили поважні викладачі. Тож, одностайним було рішення про необхідність закордонного стажування Гамова Г.А. в одному із центрів теоретичної фізики .

*   *   *

Зрештою, 22-річний аспірант Георгій Гамов отримав державну стипендію. У це важко повірити, але два роки довелося чекати… на відповідні документи від Народного комітету просвіти СРСР. Лише в червні 1926 р. пароплавом він відплив до німецького порту Свінемюнде, аби потім дістатися півдня Саксонії – на нього чекало стажування в Геттінгенському університеті (Georg-August-Universität Göttingen), земля Нижня Саксонія, що вважався у світі провідним центром квантової механіки. Лекції тут читали “королі та крон-принци сучасної фізики”: Альберт Ейнштейн, Нільс Бор, Макс Планк, Марія Кюрі, Норберт Вінер.

Вражав повсюдний пієтет до науки. Здавалося, навіть власниці пансіонів у Геттінгені пишалися своєю доброчинністю – студентам вони давали гроші в борг і часто-густо не вимагали кошти повернути. Офіціанти не поспішали ні витирати з обідніх столів наспіх накидані формули, ні викидати списані професорами та учнями серветки. За  милою традицією, якій понад два століття, навіть старшокурсники тут натхненно виспівували “Gaudeamus” і перед важливими іспитами ніжно цілували бронзову статую дівчини Лізи, що на центральному майдані пасла своїх бронзових гусей. І, знаєте, ніяким не перебільшенням вважався напис на будівлі міської ратуші:

- Ніде немає життя краще, ніж у Геттінгені.

Незалежний у поглядах одесит і тут залишився самим собою.

Відвідуючи семінар директора Фізичного інституту Геттінгенського університету, фізика-теоретика і математика, одного з творців квантової механіки Макса Борна (Max Born; 1882-1970), українець швидко визначився із темою, коли науковий керівник запропонував узяти… будь-яку невирішену теоретичну проблему, За основний напрямок аспірант ЛДУ вибрав теорію атомного ядра, а підтемою – проблему альфа-розпаду, тобто одного з чотирьох видів радіоактивності.

Окремо слід сказати про наукове оточення, в якому опинився наш молодий земляк. Починаючи з 1925 р., саме в Геттінгенському університеті працювали видатні дослідники, які через невеличкий проміжок часу стали найактивнішими учасниками атомної гонки. Маю на увазі найбільших фізиків-теоретиків ХХ століття, німця Вернера Гейзенберга (Werner Karl Heisenberg; 1901-1976) та американця Роберта Оппенгеймера (Julius Robert Oppenheimer; 1904-1967).

*   *   *

За підсумками стажування у Геттінгенському університеті Георгій Гамов написав та у липні 1928 р. надрукував у науковому часописі “Zeitschrift für Physik” (“Фізичний журнал”) першу визначну дослідницьку працю – про альфа-розпад, де доводилося: частки, навіть із невеликою енергією, можуть з певною ймовірністю вилітати з ядра; йшлося також про потенційний бар’єр атомних ядер і, так званий, тунельний ефект.

Але, попри це, він вів своєї. Для початку у власній науковій статті 22-річний дослідник із СРСР не погодився з висновками… британського фізика, “батька” ядерної фізики та лауреата Нобелівської премії Ернеста Резерфорда (Ernest Rutherford; 1871-1937) щодо розсіювання альфа-часток в урані. Запропонована молодим фізиком-теоретиком формула описувала можливість хвиле-механічного проникнення, що, в свою чергу, відкрило іншим колегам теоретичне обґрунтування альфа-розпаду ядер і перетворило одесита на… вченого світового рівня.

Просто в голові не вкладалося, що якийсь хлопчисько відкрив квантову природу альфа-розпаду, одного з найзагадковіших явищ ядерної фізики. Згодом десятки відкриттів, що ґрунтувалися на Гамовській теорії тунелювання, були вшановані Нобелівськими преміями. Слава – дамочка примхлива і не завжди поштива. Що там казати про “New York Times”, успіхи Г.А.Гамова в яскравих фарбах розписала центральна партійна газета “Правда”.

*   *   *

Відтоді тримати зоряний статус йому допомагало життя. Зокрема, повертаючись із службового відрядження з останніми $10 у кишені, у Копенгагені у вересні 1928 р. українець зустрівся з датським фізиком-теоретиком, одним із творців сучасної фізики, лауреатом Нобелівської премії Нільсом Бором (Niels Henrik David Bohr; 1885-1962). Після зустрічі знаєте, що зробив метр? Член більш як 20 академій наук світу посприяв, аби колезі з Одеси негайно надали Карлсберзьку стипендію датської Королівської академії наук і мистецтв, на яку перспективні зарубіжні науковці стажуються за кордоном.

Це дозволило Георгію Гамову вчасно не повертатися за “залізну завісу”, а вирушити до Великобританії, аби відвідати Кавендіську лабораторію (Cavendish Laboratory) фізичного факультету Кембриджського університету (Department Of Physics At The University Of Cambridge) та особисто познайомитися з лордом Ернстом Резерфордом.

За два місяці він повернувся до Копенгагена – “три дні у кризі Північного моря”, але до невпізнання змінився. Стажуючись за кордоном, всіма фібрами душі українець всотував європейську культуру та ментальність, поглибив володіння іноземних мов, почав брати уроки гри в гольф, відкрив рахунок в банку, куди надійшов перший гонорар за наукову публікацію. На власному мотоциклі він разом зі новим товаришем, майбутнім “батьком водневої бомби”, американським фізиком угорського походження Едвардом Теллером (Еdward Teller; 1908-2003) подорожував Данією. Дотепний ерудит, прекрасний оповідач, переконливий популяризатор науки Георгій Гамов швидко зажив слави у середовищі європейських фізиків.

*   *   *

Та реальність повернула його на грішну землю, коли по закінчення терміну стажування влітку 1929 р. довелося повернутися до “тюрми народів”, де одним-єдиним незаперечним академіком була і залишалася Партія. Звітуючи про підсумки роботи за кордоном, високо оцінені науковою спільнотою СРСР, аспірант Ленінградського університету ніби відкрив у Країні Рад нову сторінку сучасної фізики – квантову механіку. Про молодого фізика наукові досягнення у 1928 р. пролетарський рапсод Дем’ян Бєдний утнув вірша “До атомов добрались”:

- С.С.С.Р. зовут страной убийц и хамов / Недаром. Вот пример, советский парень, Гамов, / – Чего хотите вы от этаких людей / – Уже до атома добрался, лиходей.

Невдовзі аспірант ЛДУ знову вирушив до Європи, але навесні 1931 р. 27-річний стипендіат – тепер Рокфеллерівського фонду ($120 на місяць), завершив наступне стажування, організоване також Нільсом Бором. Він повернувся до міста на Неві, де включився в дослідження з ядерної фізики, що почали проводитися в Радієвому інституті, Фізико-математичному інституті (ФМІ) та Ленінградському університеті. Сам професор Абрам Іоффе запросив колишнього одесита консультантом новоствореного Відділу фізики ядер Ленінградського фізико-технічного інституту.

Отже, наукова кар’єра розвивалася бурхливо. Деякі наукові відкриття йому хотілося оприлюднити у власній доповіді на І Міжнародному науковому конгресі із питань будови атомного ядра. На жаль, поїздка 11-18 жовтні 1931 р. молодого фізика до Риму, куди його особисто запросили Нільс Бор, Марія Кюрі, Енріко Фермі, Вольфганг Паулі та інші світочі сучасної фізики – не відбулася... Георгій Гамов просто не дістав дозволу на поїздку за кордон. Попри це його доповідь – “Квантова теорія будови ядра”, на прохання автора зачитав на науковому зібранні його колега по Копенгагену, німецький фізик Макс Дельброк (Max Ludwig Henning Delbrück; 1906-1981). Попри всі ці негаразди, за підсумками Римського тижня статтю радянського вченого включили до збірки матеріалів Конгресу.

Що цікаво, відмовили 27-річному науковцю за совковим принципом – як показовий ідеологічний демарш СРСР проти Заходу. Саме з огляду на те, що кількома місяцями раніше Королівська Прусська академія наук (Königlich-Preußische Akademie der Wissenschaften)… не запросила на Конгрес пам’яті Гегеля групу радянських вчених!

У подібні нісенітниці не хотілося вірити, але… У 1932 г. Георгію Гамову відмовили у науковій поїздці до Сполучених Штатів, куди молодого фізика офіційно запрошував Чиказький університет (University Оf Chicago). Квантова механіка для нього перетворювалася на механіку покори.

*   *   *

Оселившись у високому світі чистої науки ХХ століття, надихаючись першими фаховими успіхами у середовищі зарубіжних колег, Георгій Гамов і Лев Ландау, котрий нещодавно повернувся після наступного стажування у Нільса Бора в Копенгагені, у 1932 р. взялися рішуче критикувати досягнення попереднього покоління науковців і дедалі частіше вимагали створити в СРСР Інститут теоретичної фізики. Партія чхати хотіла на забаганки молодих фізиків – подібні ідеї, як то кажуть, були не на часі. Щоб закрити тему, скажу: омріяний першовідкривачами Інститут теоретичної фізики імені Л.Д.Ландау в Радянському Союзі з’явився лише у 1964 р. Та й то, після автотрощі, жертвою якої 7 січня 1962 р. став видатний радянський фізик-теоретик. Науковий заклад заснували у Черноголовці за 4 км від Москви вимушено: щоб, бодай якось, зберегти національну наукову школу Л.Д.Ландау.

Тим часом, не витримавши цькувань та посварившись із академіком А.Ф.Іоффе, якого він у гріш не ставив, Лев Ландау залишив Ленінград та переїхав до столиці тодішньої Української СРР – Харкова. У 1932-1937 рр. він очолював теоретичний відділ Українського фізико-технічного інституту (УФТІ) та завідував кафедрою теоретичної фізики на фізико-механічному факультеті Харківського механіко-машинобудівного інституту. У Партії було власне альфа-тунелювання. Льва Давидовича заарештували 28 квітня 1938 р. У в’язниці він скнів рівно рік, а звільнили фізика-теоретика лише завдяки листу на його захист від Нільса Бора та особистому втручанню Павла Капиці, який взяв безневинного арештанта “на поруки”.

Колишньому “другому мушкетеру” – українцю Дмитрові Іваненку, не менш пощастило із Совком. У 1933-1935 рр. він служив професором, завідував кафедрою фізики Ленінградського педагогічного інституту імені М.М.Покровського. Проте… 27 лютого 1935 р. вченого, котрий за ніч перетворився на “соціально небезпечний елемент”, заарештували й постановою Особливої ​​наради при НКВС СРСР від 4 березня 1935 р. засудили до трьох років позбавлення волі. Потім Д.Д.Іваненка етапували з Ленінграду і Карагандинський виправно-трудовий табір. Оце і вся вам була квантова механіка.

У ніч на 1 серпня 1937 р. співробітники НКВС ввалилися з ордером на арешт до ленінградської квартири ще одного “мушкетера” – Матвія Бронштейна, та “агента іноземної держави” там не знайшли. Заарештували професора Ленінградського політехнічного інституту 6 серпня 1937 р. в Києві, в будинку батьків. Невдовзі Абата включили до розстрільного списку “Ленінградська область” від 3 лютого 1938 р., затвердженого підписами Сталіна, Ворошилова, Молотова і Кагановича. Одного з творців квантової теорії гравітації 18 лютого 1938 р. засудила Військова колегія Верховного суду СРСР під головуванням заступника голови Військової колегії Верховного Суду СРСР Івана Матулевича (з освітою три класи міського училища) за статтею 58 пп.8,11 КК РРФСР. Розстріляли вінничанина того самого дня – буквально за кілька хвилин після оголошення вироку.

*   *   *

Як із такої ситуації виходив Георгій Гамов? Повертаючись додому, раз у раз він вигукував: – “Расея, Расея!”, махав руками на Ленінград, збирав наплічник та вирушав до Криму, аби лазити горами, купатись у Чорному морі та думати… про  “нутрощі зірок” (Sterne und Kerne; “зірки та ядра”). Чомусь дедалі менше діяла теорія Щастя, єдина теорія Льва Ландау не з царини фізики, що ґрунтувалася на постулаті: кожна людина повинна і зобов’язана бути щасливою. Та формула описувала Щастя  у трьох параметрах: робота, кохання і спілкування з людьми.

Із першим у Георгія Гамова все гараздилося – у березні 1932 р. на пропозицію українського вченого-натураліста, творця науки біогеохімії, директора Державного радієвого інституту Володимира Вернадського (1863-1945) одесита обрали членом-кореспондентом Академії наук СРСР – із рекордним рахунком голосів – 42:1. 28-річний науковець став наймолодшим в історії Академії членом-кореспондентом.

Із другим параметром також усе було в ажурі. Під час відрядження до Москви восени 1931 р. Георгій познайомився з випускницею фізмату Московського університету Любов'ю Вохмінцевою (1909-1985), котра за кілька днів стала його офіційною дружиною. Незабаром у подружжя народилася дочка, але дитя померло на першому році життя. А ось формація інтелектуалів “Джаз-банда” Любу недолюблювала та нагородила прізвиськом – “Ро” (“Ro”, інколи – “Rho”), бо вважала ефектну красуню занадто честолюбною. Петро Капиця навіть стверджував, що “авантюристка” Ро плекає в Джонні (Г.Гамову) “антисоціальні риси”.

Як би там не було, проте, згадуючи свій перший шлюб, Георгій Гамов стверджував:

- Причина нашого одруження спиралася на закони генетики або, можна сказати, хіромантії. Справа в тому, що розташування трьох ліній на моїх долонях має цілком певний сенс для циганських передбачень долі.  – Виявилося, що лінії на обох долонях фізика теоретика повністю відповідали лініях на долонях його майбутньої дружини, а згодом і на долонях їхнього сина Рустема-Ігоря Гамова (Rustem Igor Gamow), народженого 4 листопада 1935 р.; тепер він – професор мікробіології в Університеті Колорадо, містечко Боулдер, штат Колорадо

А ось із третім компонентом Щастя дедалі більші виникали проблеми. Чим сильніше він прагнув вивчати “нутрощі зірок”, тим важчим виявлялося в СРСР “спілкування з людьми”. З року в рік фізик-теоретик глибше розумів: у світі заполітизованої й забюрократизованої радянської науки шансів у нього катма.

*   *   *

І молодий доцент ЛДУ почав шукати спосіб, як емігрувати з СРСР. Одним із варіантів втечі, як відомо зі спогадів самого фізика, був сміливий план, коли пара надумала перейти кордон… на лижах, аби з Кольського півострова потрапити до Норвегії.

Затим виник не менш навіжений план… Відпочиваючи в Криму, улітку 1932 р.  подружжя Гамових спробувало з-під Ялти допливли до… турецького берега. На звичайній двомісній байдарці – із запасом їжі на п’ять днів, двома пляшками коньяку та $5! Надвечір як справдешній мореплавець Георгій Гамов виконав навігаційні обчислення і з’ясував: половину подорожі до турецьких берегів орієнтиром їм слугуватиме вершина Ай-Петрі на півночі, а потім на півдні мають з’явитися вершини Малої Азії. Потім із академічної бази відпочинку в Кацивелі вони вийшли в путь. Першого дня море було до мандрівників поблажливим, але через добу зустрічний вітер повернув знесилених веслярів не просто до Расєї, а майже до місця… старту. На щастя, та спроба втечі з СРСР залишилася непоміченою, а тому безкарною. Щоразу пригадуючи “кримську кампанію”, Георгій Гамов наголошував:

- Я й досі вірю, що ми могли б зробити це, якби погода була сприятливою.

Не один раз Георгій Гамов домагатися дозволу на наукові закордонні відрядження. Решті-решт, за посередництва члена колегії Наркомату важкої промисловості СРСР Миколи Бухаріна він потрапив на прийом до Голови Раднаркому СРСР В’ячеслава Молотова. Українському фізику-теоретику хотілося мати статус, яким володів колега – Петро Капіца, котрий працював у Великій Британії, але із радянським паспортом вільно роз’їжджав Західною Європою… У клопотання Георгію Гамову відмовили.

*   *   *

Не за простої інтелігентської забаганки, а за нестерпних умов наукового життя в СРСР 1933-й рік став переломним в житті видатного вченого. За пропозицією академіка Абрама Іоффе, котрий готував радянську делегацію на Сьомий Сольвеївський конгрес (Conseils Solvay; міжнародна конференція з обговорення фундаментальних проблем фізики і хімії, що проводиться раз на три роки), Георгія Гамова із дружиною включили до складу делегації. Цьому, кажуть, сприяло особисте клопотання французького фізика, почесного члена Академії наук СРСР Поля Ланжевена (Paul Langevin; 1872-1946), якого в СРСР вважали солідним вченим, адже той був… членом ЦК Компартії Франції.

Насправді колишній одесит удався до… відвертого шантажу радянських топ-чиновників. Георгій Гамов знав, що йому дозволили виїхати на представницький конгрес, але – без дружини. Проте, знаючи, що уряд СРСР дуже зацікавлений в його участі у поважній конференції, фізик-теоретик відмовився їхати один.

- Спілкуючись із офіційними особами, я поводився як божевільний: – “Не поїду в Брюссель один, і – все. Ви, звісно, можете вислати мене аж до радянського кордону під конвоєм, але варті не дозволять супроводжувати мене до Брюсселя і змусити зайняти місце в залі Конгресу. Будь ласка, зателефонуйте, коли будуть готові обидва наші паспорти”. Ще на кілька днів я залишався в Москві, очікував арешту. На четвертий день мені повідомили телефоном, мовляв, паспорти готові.

Кажуть, остаточне рішення приймалося на найвищому рівні. Знову за підтримки Миколи Бухаріна наш земляк отримав аудієнцію у Голови Раднаркому СРСР В’ячеслава Молотова, який особисто дозволив тов. Гамову Г.А. виїхати в Брюссель разом з дружиною. Знаєте, що утнув вдячний фізик? Залишивши стіни Кремля, на радощах він пішов до ГУМу, придбав портрет товариша Молотова і поставив того на робочому столі. За який він більше ніколи не сів.

*   *   *

Коли у жовтні 1933 р. разом із дружиною Любов’ю Вохмінцевою вони перебували у Брюсселі, пара відмовилася повертатися до СРСР по закінченні на Сольвеївського конгресу. Негайно тов. Гамова Г.А. виключили із штату наукових співробітників фізичного відділу Державного радієвого інституту та відділу фізики ядра Ленінградського фізико-технічного інституту. Чи у його випадку це було смертельно? Ніяк! Перед Тим, Чий Мозок Намагався Осягнути Всесвіт, розчахнулися двері зовсім в інший Світ – світ чистої науки, світ по-справжньому вільних людей, світ, де зважають не на команди згори, а на великі Істини.

Свідомий вчинок одесита мав серйозні наслідки: на півстоліття повздовж Західної Європи впала “залізна завіса”, на десятиліття радянська наука самоізолювалася від світової. Що там говорити про інших, десять молодих радянських фізиків не поїхали на стажування за кордон. І – нарешті – “невиїзним” став улюбленець радянської науки, член Лондонського Королівського товариства, директор власної лабораторії при Кембриджському університеті Петро Капиця.

У Расєї влада фізики різко перетворилася на фізику влади. Після 13 років прожитих у Великобританії у члена-кореспондента Академії наук СРСР П.Л.Капиці 21 вересня 1934 р. анулювали виїзну візу, відібрали паспорт і залишили в розпачі. Коли новина про це долетіла до Островів, у жовтні т.р. світова громадськість зазнала шоку. На першій шпальті газета “Times” подала заяву “Затримання професора Капіци в Росії – потрясіння для наукового світу” лорда Резерфорда. На підтримку колеги в СРСР висловилися академіки Володимир Вернадський, Абрам Іоффе, Микола Семенов, Іван Павлов, Володимир Фаворський та багато інших, але – пусте.

Чому? Бо як голова Комісії партійного контролю ВКП(б), тов. Каганович Л.М. писав Сталіну: “Ситуації, коли наш вчений постачає чужій країні винаходи військового призначення, – слід покласти край”. Щодо радянського фізика на вищому рівні навіть планувалася спецоперація. Наприклад, 1-й заступник голови Раднаркому СРСР і Ради праці та оборони СРСР Валеріан Куйбишев пропонував затримати Петра Капицю для “відбування військової повинності, яку той ще не проходив”. Сталін схилявся до застосування “Закону про неповерненців”, згідно з яким радянські громадяни, що залишилися за кордоном, оголошувалися зрадниками Батьківщини і підлягали розстрілу. Щоправда, при цьому Горець застеріг гарячі голови, що заарештувати фізика слід “лише формально”, аби “не дати повернутися в Англію”.

(Закінчення буде)

Олександр Рудяченко