Богдан-Тарас Гнатюк. Сонце в темряву внести

Роботу за фахом у Країні рівних можливостей довелося Богдану-Тарасу Гнатюку шукати майже два роки. Упродовж 1951-1957 рр. дипломований доктор наук служив… асистентом професора в Технічному коледжі Університету Нотр-Дам (University Оf Notre Dame du Lac), містечко Саут-Бенд, Індіана. І справа була не у невідповідності європейського документа про вищу освіту американським стандартам освіти.

За президентства (1952-1987) Теодора Гесбурга (Theodore Hesburgh; 1917-2015) колись провінційний навчальний заклад зазнав величезних змін, здолавши шлях від католицької школи, найбільш відомої, хіба що, своєю футбольною командою, до академічного рівня університету, де почали готувати фахівців із спеціальності… авіакосмічна промисловість і машинобудування. Для українського емігранта Сполучені Штати виявилися землею обітованою: тут купували Ідеї, а не вироби, тут цінували рівень знань, а не рівень заслуг.

Настав час, і місце саме знайшло Богдана-Тараса Гнатюка. У 1957-1960 рр. він посідав професорську кафедру в Університеті Західної Вірджинії (West Virginia University). Тут часто згадували колишню талановиту студентку, математика Кетрін Джонсон (Katherine Coleman Goble Johnson; 1918-2020), яка в 1952 р. пішла працювати в Авіаційну лабораторію Ленглі (Langley Memorial Aeronautical Laboratory). У місті Гемптон, Вірджинія, на замовлення Національного консультативного комітету із повітроплавання (National Advisory Committee for Aeronautics, NACA) вона, як людина-комп’ютер, проводила надскладні розрахунки у відділі афро-американських математиків “West Area Computers”, очолюваному Дороті Воган. Бачили біографічну кінодраму “Приховані фігури” (“Hidden Figures”; 2016) режисера і сценариста Теодора Мелфі? Це – про них…

Незабаром Кетрін Джонсон опинилась у відділі досліджень польоту, де займалася інженерними розрахунками для поліпшення характеристик літаків. Після перших стартів радянських супутників усе в Сполучених Штатах дихало космосом. З 1958 р. навіть відділ Кетрін Джонсон почав займатися – в основному – розробкою космічної техніки і розрахунком космічних польотів в рамках щойно організованого НАСА.

*   *   *

Перебуваючи у вирі новітніх наукових досягнень і технологічних проривів, із 1960 р. до 1995 р. Богдан-Тарас Гнатюк багато займався чистою наукою, але знаходив час та читав лекції як професор кафедри машинобудування й інженерної механіки Дрексельського університету (Drexel University) у Філадельфії, Пенсильванія.

Починалася нова епоха. Як слушно зауважив директор НАСА (National Aeronautics Аnd Space Administration; NASA) Джеймс Уебб (James E.Webb; 1906-1992), виступаючи у липні 1967 р. у переповненому Конференц-залі Філадельфії перед 1500 випускниками та гостями Дрексельського університету:

- Тепер зрозуміло, що доля людини є долею її інтелекту. Фізична межа для людства більше не вимірюється горизонталлю. Вона вимірюється вертикаллю і відтепер знаходиться за межами нашого космосу. За останнє десятиліття американська нація мобілізувала на новітній прорив стільки людей, скільки колись було потрібно для будівництва трансконтинентальних залізниць.

Із мрії космос перетворювався на реальність.

Належало, хіба що, створити відповідні транспортні засоби, здатні доставити людину до потрібної зірки. Час потребував геніїв чий Інтелект випереджав час.

*   *   *

Український інженер-конструктор та вчений, майбутній член Товариства українських інженерів Америки, Американського Інституту аеронавтики й астронавтики Богдан-Тарас Гнатюк (Bohdan Taras Hnatiuk) народився 25 липня 1915 р. у селі Заліщики, Королівство Галичини та Володимирії (нині – Заліщицький район Тернопільської області). Свого часу у патріархальний край “Теплого Поділля”, райський куточок винограду та динь, заквітчаний абрикосовими садами, щовихідних десятки відпочивальників привозив швидкісний потяг зі Львова.

Здавалося, тут можуть народжуватись і визрівати лише талановиті садівники, здатні землю перетворити на заквітчаний едем. Минулося… Перша світова війна, рішучі революційні зміни, і відомий на всю Галичину центр виноробства на початку червня 1919 р. буквально на кілька днів став столицею Західно-Української Народної Республіки: тут не просто перебував уряд нової держави, 9 червня 1919 р. в Заліщиках Президента ЗУНР Євгена Петрушевича проголосили повносправним Диктатором ЗУНР. У Заліщиках той гарант видав свої перші укази.

Від 1926 р. почалася, як пишуть польські історики, епоха “польської Рив’єри над Дністром”, тобто сувора пацифікація, коли край окупували війська 2-ї Речі Посполитої. Це не могло не викликати спротив українства. Адже на Галичині та Волині закривалися не лише читальні, а самі філії товариства “Просвіта”.

*   *   *

Ще учнями брати: старший – Богдан-Тарас, та молодший – Мирослав-Володимир (1917-2001) Гнатюки – стали членами Організації українських націоналістів (ОУН) та в її лавах боронили волю України. Ні, ніхто з них із гвинтівками горами не бігав та потяги під укіс не пускав. Діяльність ОУН в Галичині й на Волині виявлялася, насамперед, у бойкотах політики польських властей практично в усіх сферах – державній, економічній, адміністративній, освітній. Ясна річ, траплялися й акції саботажу та підпали.

Тим часом, поширюючи власні ідеї, ОУН видавала величезну кількість підпільної літератури. Йдеться про українофільські часописи “Розбудова нації”, “Сурма”, брошури та листівки, що заборонялися та негайно вилучалися польською владою. Після 1930 р., коли полонізація набула нестерпного тиску, значна більшість української молоді проходила ідеологічний вишкіл у підпільних гуртках ОУН.

Одні приходять у світ як поборники Ідеї, інші – як поборники Інтелекту. Богдан-Тарас Гнатюк належав до когорти останніх. У 1935 р. юнак закінчив Заліщицьку державну гімназію, засновану на початку вересня 1933 р. та названу ім’ям… прем’єр-міністра Польщі Юзефа Пілсудського.

За логікою речей, про що міг мріяти сільський хлопець того часу?

Хіба що, закінчити вчительську семінарію, одержати свідоцтво шкільного педагога, що й зробив Богдан-Тарас. Проте сіяти розумне, добре вічне він на село не поїхав, а продовжив навчання… в Данцигському технологічному університеті (Technische Hochschule Danzig). Чи правильний юнак зробив вибір? Акценти розставила національна історія. Відновлена 15 листопада 1995 р. в суверенній Україні Заліщицька державна гімназія нині носить ім’я братів Богдана-Тараса та Мирослава-Володимира Гнатюків.

*   *   *

Тим часом спалахнула ІІ Світова війна, і фактично почалася вона із показового захоплення Третім Рейхом упродовж двох із половиною тижнів вересня 1939 р. 2-ї Речі Посполитої. Тепер – увага: знаєте, що стало формальним приводом окупації? 21 березня 1939 р. нацистська Німеччина зажадала від Польщі передати їй вільне місто Данциг (з 1945 року – Гданськ), вступити в Антикомінтернівський пакт і відкрити для неї “польський коридор”, створений після Першої світової війни для забезпечення виходу Польщі до… Балтійського моря. Горда Варшава відкинула всі вимоги Берліну.

Відтоді колишній член ОУН Богдан-Тарас Гнатюк назавжди поховав бажання повернутися на історичну батьківщину – в Україну. По-перше, для Країни Рад він негайно перетворився на “колабораціоніста”, який підтримав нацистський режим. По-друге, як “зрадник Вітчизни”, він не став зі зброєю в руках, у підпіллі чинити опір, а продовжував навчатись у… гітлерівському вузі. По-третє, як “німецький шпигун”, передавав отримані наукові знання Третьому Рейху. Те, що наука може бути чистою, ні Сталін, ні агенти НКВС укласти собі в голові не могли.

Отже, у 1942 р. Богдан-Тарас Гнатюк навчання завершив, а через три роки захистив докторську дисертацію з механічної інженерії та аеронавтики у Гданському політехнічному університеті (Reichshochschule Danzig). Деякий час він працював у Польщі за фахом інженера-конструктора літаків.

*   *   *

Під час ІІ Світової війни українського фахівця запросили до Віденського університету. Там він сконцентрувався на дослідженнях у царині швидкохідної аеронавтики й турбореактивних двигунів. Через наближення фронту важливого вченого у терміновому порядку перевели на авіаційне підприємство “Дорньєр Верке ГмБХ” (“Dornier Werke GmbH”), розташоване у швейцарському містечку Санкт-Галлен. Що воно значило для фюрера?

Дуже багато, адже фірма мала власний аеропорт в Альтенрейні, розташований на стику трьох кордонів – Німеччини, Австрії та Швейцарії. Саме “Дорньєр Верке ГмБХ” розробило і побудувало дві моделі важких бомбардувальників – “Do 19” та “Do 217”, які бомбардували Лондон та Париж.

Одне слово, в індустріально-технологічному центрі в Санкт-Галлені, яким керував середній син знаменитого німецького авіаконструктора та винахідника Клаудіуса Дорньєра – Петер Дорньєр (Peter Dornier; 1917-2002), багато чого можна було навчитися; і – д-р. Б.-Т. Гнатюк часу не марнував…

Щоб став зрозумілий інтелектуальний рівень підприємства, скажу так: наприкінці Другої світової компанія “Дорньєр Верке ГмБХ” створила двотактний важкий винищувач “Do 335”, що розвивав швидкість 763 км/год і став найшвидшим у світі винищувачем із двома поршневими двигунами. На щастя, аси Люфтваффе так і не встигли його масово підняти в повітря, а то б хід війни був непередбачуваний.

*   *   *

Як самі бачите, ні Гітлер, ні агенти Абвера укласти собі в голові не могли, що наука може бути чистою. Кожен із тоталітарних режимів намагався поставити науку під рушницю: байдуже, в якому вигляді – або до стінки, або до дослідницької лабораторії. Американці теж не пасли задніх у делікатному питанні перерозподілу наукового Інтелекту планети…

Про це у своєму “Звіті: Спадщина таємної космічної програми” (“Report: Secret Space Program Legacies (Dornier, Caroni, Lear, et. al.)” прекрасно написав американський історик та дослідник Пол Коллін (Paul Collin):

 – Буквально одразу після Війни США оприлюднили маленький секрет. Виявляється, в Офісі стратегічних послуг (Office Of Strategic Services; O.S.S) у роки Другої світової війни діяв у своїй секретній версії один із підрозділів Служби економічної розвідки (Economic Intelligence Collection Units; ECONIC). Та прихована від ока громадськості організація пізніше стала широко відомою в світі, як… Центральне розвідувальне агентство (Central Intelligence Agency; ЦРУ). Отже, настав час, і 26 червня 1945 р. агенти O.S.S допитали 27-річного директора авіаційного підприємства “Дорньєр Верке ГмБХ” Петера Дорньєра.

Колишній студент Мюнхенського технічного університету (Technischen Hochschule München), котрий лише у 1944 р. отримав диплом інженера авіаційної техніки, за рік створив багато секретів Люфтваффе. Разом зі старшим інженером Ойгеном Йєгером (Eugen Jäger) Петер Дорньєр розробив проєкт найшвидшого в світі гвинтокрила – “Do 335”. За той прорив у науці винахідники отримали у 1944 р. престижну німецьку премію Товариства Отто Ліліенталя (Preis der Lilienthal-Gesellschaft).

*   *   *

Одразу по закінченні Другої світової, коли Білий Дім лише налагоджував механізм використання для оборони Сполучених Штатів напрацьованих військово-технічних активів Третього Рейху, до співпраці американська розвідка схилила швейцарського юрисконсульта, д-ра Клаудіо Кароні (Claudio Caroni; 1907-1984). Для дядечка Сема він став козирною картою, адже мав тісні стосунки з… Петером Дорньєром та роботою в юридичному відділі “Dornier Werke GmbH”. Далі було діло техніки.

Агенти Служби економічної розвідки Сполучених Штатів прекрасно зналися на вченні Зігмунда Фрейда, котрий навчав:

- Жоден простий смертний не здатен тримати секрет. Якщо мовчать губи, говорять пучки пальців; зрада просочується з нього крізь кожну пору.

Керівництво Військового відомства (U.S. Department Of War; тепер – U.S. Department Of Defense; Міністерство оборони США) подякувало д-ру Кароні за плідну співпрацю, а головне – за передані креслення німецьких військових літаків останнього покоління та списки винахідників й інженерів, які працювали на різних проєктах компанії “Дорньєр Верке ГмБХ”. З-поміж інших почало фігурувати й незвичне українське прізвище – d-r Bohdan Taras Hnatiuk.

Як це по-американськи розмірковував через півстоліття телевізійний д-р Хаус:

- Нам усім потрібні секрети, якщо вони не смертельні, – вони нас захищають.

*   *   *

Волею долі та кількох розвідок світу в 1946-1948 рр. у французькій зоні окупованої союзниками Німеччини інтернований Богдан-Тарас Гнатюк обіймав посаду… експерта Міністерства військово-повітряних сил Франції (Armée de l’Air) та викладав у школі механіків, спонсорованій реабілітаційною адміністрацією ООН.

Роботи знову була купа. Адже єдиним національним літаком, збудованим у Франції, були машини… зв’язку “Morane-Saulnier MS.500” та “Nord NC.702”, що подеколи використовувалися – скажімо, у В’єтнамі – для авіарозвідки та евакуації особового складу. Такий стан речей батьківщину Вольтера не влаштовував.

Тим часом ситуація в світі докорінним чином, із надзвуковою швидкістю змінювалася – колишні союзники, поділивши переможену Німеччину на чотири окупаційні зони та побачивши, які досягнення в новітніх видах озброєнь здобув Третій Рейх, – взялися інтенсивно готуватися до… ІІІ Світової війни. Почалася секретна битва за Інтелект, який міг забезпечити уряди новими, переможними видами зброї.

*   *   *

У 1946 р. Білий Дім вирішив забрати відповідальність від численних стратегічних служб та доручити роботу в цьому напрямку новоствореному Агентству національної безпеки США (U.S. National Security Agency; АНБ). Утім, швидко виявилося, що така структура, як Служба економічної розвідки настільки розгалужена по цілім світі та діє через численні агентства, що ніхто у Вашингтоні точно не знав, де і що вони уже знайшли, а що лише шукають. Науково-технологічне шпигунство стало для дядечка Сема військовим завданням №1.

У “Звіті: Спадщина таємної космічної програми” Пол Коллін продовжує викладати голі факти:

- Загадковим чином на тлі дії Версальського договору та реалізації союзної програми демілітаризації європейського неба “SAFEHAVEN” Агентство національної безпеки США дозволило д-ру Клаудіо Кароні продовжити роботи з виробництва літаків оборонного типу, що не стало загадкою для більшості агентів американської розвідки.

Відтоді містер Кароні таємно працював на ЦРУ (про всяк випадок, німецькій родині Дорньєр союзники заборонили займатися авіаційною промисловістю. – О.Р.). Дивним чином у 1948 р. він отримав власну авіаційну компанію “Flug und Fahrzeugwerke AG” (“Корпорація з виробництва авіатехніки і транспортних засобів”; FFA), що раніше належала… родині Дорньєр. Тепер відомо, що тією фірмою, розташованою побіля заводу в Санкт-Галлен, Швейцарія, від самого початку керувало ЦРУ – в особі контр-адмірала ВМС США Р.Г.Гілленкоеттера (Roscoe Henry Hillenkoetter; 1897-1982).

*   *   *

Чим важливим був комплекс FAA в Санкт-Галлені, окрім аеропорту Альтенрейн? Обмаль фахівців знало про те, що за часів нацистів саме тут проєктувались і розроблялися новітні конструкції крил усіх типів літаків фірми “Dornier Werke GmbH”, яка за контрактом працювала на створення секретних програм, рахуючи й нове покоління бомбардувальників Luftwaffe.

Ще до початку Другої світової війни Третій Рейх створив прообраз невидимого бомбардувальника! У тій моделі застосовувалася така сама конструкція крила, яку сьогодні США використовують на своїх бомбардувальниках типу “B2-D Spirit Stealth”.

Далі секретні технології нацистів почали розповзатися світом.

Зокрема доктор Ганс Штудер (Hans L.Studer), у минулому – головний інженер авіаційної компанії “Flug und Fahrzeugwerke AG” д-ра Клаудіо Кароні, перейшов працювати до… британського концерту “Hawker Siddeley”. У м.Ковентрі не перше десятиліття фірма будувала літаки, авіамотори та автомобілі.

Науковим проривом став спроєктований швейцарсько-німецький турбореактивний літак-винищувач “Sapphire” P-16 MK I, що розвивав швидкість до 800 км/год. Далі – більше. Для тієї моделі у рамках програми військово-технологічної інтеграції д-р Клаудіо Кароні сконструював небачені раніше крила з наконечниками, що збільшували аеродинамічну стабільність.

Тим часом у 1949 р. український інженер та винахідник Богдан-Тарас Гнатюк із Франції вирушив до Сполучених Штатів.

Відпустили? Перекупили? Примусили плисти?

За лаштунками великих таїн зберігається безліч скалічених доль.

*   *   *

Окрім педагогічної роботи професор кафедри машинобудування й інженерної механіки Дрексельського університету у Філадельфії, Пенсильванія, Богдан-Тарас Гнатюк реалізував себе в 1967-1979 рр. як консультант Національного управління аеронавтики і дослідження космічного простору (НАСА).

Певний час д-р Б.-Т. Гнатюк працював із видатним американським конструктором ракетно-космічної техніки німецького походження, одним із основоположників сучасного ракетобудування, творцем перших балістичних ракет Вернером фон Брауном (Wernher Magnus Maximilian Freiherr von Braun; 1912-1977), котрий керував Місячною програмою США.

Подеколи вони – два європейці, зрештою, два вигнанці – спілкувалися. Про першу в світі балістичну ракету далекої дії – Фау-2 (Vergeltungswaffe-2) ціною в 120 тисяч рейхсмарок, розроблену особисто ним і прийняту на озброєння Вермахту наприкінці Другої світової війни, – Вернер фон Браун ніколи не розводився. Для винахідника творіння те було жахливою наступальною зброєю ведення війни… Зокрема 16 грудня 1944 р. одна з його Фау-2 впала на кінотеатр “Rex” в бельгійському портовому Антверпені, де фільм переглядало близько тисячі відвідувачів. Загинуло 567 осіб. Це стало найбільш смертоносною атакою ракети за всю Другу світову.

В основному розмови у колег точилися довкола іншого дітища Вернера фон Брауна – американської надважкої ракети-носія “Saturn V”, що мала стати, за влучним висловом генерального конструктора, “транспортним засобом розкішних людських пригод на Місяць”. І досі “Сатурн 5” залишається найбільш вантажопідйомною, найбільш потужною, найважчою і найбільшою із досі створених людством ракет, які виводили корисне навантаження на орбіту, перевершуючи більш пізні моделі, як-то: “Space Shuttle”, “Энергия” та “Falcon Heavy”.

Одного разу фон Браун розповів, як ще в студентські роки, навчаючись у Берліні, прочитав фантастичну статтю про уявну подорож на Місяць. Піонер світового ракетобудування зізнався:

- На все життя це виповнило мене романтичним спонуканням. Міжпланетні подорожі! З’явилася мета, якій вартувало присвятити ціле життя. Це вам не просто дивитись у телескоп на Місяць чи планети, а пролетіти півнеба, щоб на місці досліджувати таємничий Всесвіт. Я вперше збагнув, як велося Колумбу.

*   *   *

Настали часи, коли все, що могла уявити собі одна людина, інші навчилися реально реалізовувати. Отже, від 1972 р. наш славетний земляк, д-р Б.-Т.Гнатюк брав участь у створенні міжконтинентальних триступеневих балістичних ракет “Trident” (“Тризуб”), які корпорація “Lockheed Martin” (тоді – найбільший підрядник Міністерства оборони США) розміщувала на підводних човнах.

І тоді доля звела д-ра Бориса-Тараса Гнатюка у Пало-Альто, Каліфорнія, з іншим емігрантом, вихідцем із Південно-Африканської Республіки Кімом Бейлі (John Alexander Hope Bailie; 1929-2008). Той вважався незаперечним авторитетом зі структурної динаміки балістичних ракет, які запускалися з підводних човнів. Опинившись у США в 1956 рр., на замовлення новоствореного підрозділу “Lockheed Missiles Аnd Space Company” від 1958 р. Кім Бейлі розробляв конструкцію та обчислював управління тягою стратегічних ядерних ракет нового класу; маю на увазі “Поларіс” і “Тризуб”.

Нічого подібного ніхто до них для ВМФ не робив. Жодного прецеденту виконання обчислень напружень, спотворень і тяги, накладених на проєкцію величезної ракети, запущеної з морських глибин, – не існувало. Почувши ідею технічного завдання, д-р Б.-Т. Гнатюк висловився доволі однозначно:

- Це один із найбільш складних та сміливих інженерно-конструкторських проєктів, який можна було собі уявити. – Природно, що вони взялися за справу.

*   *   *

Наукової роботи було не просто багато, адже унікальної наукової роботи довелося виконати дуже багато.

Перші дві моделі ракет – “Trident І” і “Trident ІІ” – перенесли корпорацію Локхід у новий світ композиційних матеріалів, а команда науковців “Lockheed Missiles Аnd Space Company”, які працювали над проєктом, – перетворилася на світових авторитетів. Як справді великих вчених, і Кіма Бейлі, й Богдана-Тараса Гнатюка вирізняла гранична людська скромність. Часто виступаючи з доповідями або читаючи лекції студентам, вони ніколи не розводилися про власні заслуги перед сучасною наукою і про те, як розробляли систему стратегічного озброєння ULMS (Undersea Long-range Missile System). Перший віддавав перевагу обговоренню… англійського чемпіонату з регбі, бо свого часу грав в основному складі за аматорську команду “de Havilland Aircraft”, а другий міг годинами говорити на теми авіації, яку не просто знав, а вважав найбільшим захопленням свого життя.

Цікаво, що востаннє модифікована ракета класу “Trident II D5”, як стратегічний засіб стримування, запускалася з підводної атомної субмарини “USS Rhode Island (SSBN-740)” 9 травня 2019 р., коли Північна Корея насуплено починала брязкати власною зброєю. То був 172-й успішний тестовий пуск американських сил ядерного стримування.

Справжня слава приходить тоді, коли лавровий вінок накладають поважні колеги. У 1993 р. Богдана-Тараса Гнатюка вшанували престижною професійною премією Американського інституту аеронавтики та астронавтики (American Institute Оf Aeronautics Аnd Astronautics), що вручається лише один раз на чотири роки.

*   *   *

Автобіографічних матеріалів, біографічних розвідок, згадок у світській хроніці про нашого земляка практично немає: складається враження, важливого науковця вчасно засекретили і від стороннього ока інформаційно заховали. Так, Богдан-Тарас Гнатюк відомий, у першу чергу, як автор численних наукових праць, присвячених проблемам динаміки газів, теплообміну, балістики, керованих ракет. Але… Якими б ми були пошуковцями, якби власними професійними стежками крихта за крихтою не зібрали розрізнені факти і не склали їх у загальну картину?

Після кількох тижнів роботи над цим есеєм несподіваним чином на очі мені потрапив дбайливо укладений опис… архіву д-ра Б.-Т.Гнатюка часів перебування професора на кафедрі машинобудування та інженерної механіки Дрексельського університету, підготовлений в 2009 р. Стенлі Елстоном (Stanley L.Alston). Йдеться не лише про дослідницькі нотатки науковця, рукописи, відскановані публікації, конспекти лекцій та презентації, доповідні записки, буклети про основні проєкти, кілька пропозицій до важливих спільних проєктів, навіть протоколи зборів викладачів, – а про сім (!!!) містких скринь.

У першій – серед особистих паперів нашого земляка – зберігається різноманітний епістолярій: програма дозволів, міжнародна та міжміська кореспонденція, факси, електронні листи, кілька брошур кафедри машинобудування та інженерної механіки.

Наступні чотири скрині містять навчальні матеріали. До них належать конспекти лекцій для професорських курсів, як-то: “Газова турбіна, реактивні установки та реактивні турбіни” (G667) з акуратно пришпиленими підсумковими оцінками студентів за різні роки, нариси інших курсів – “Проєктування теплових систем” (E660), “Тепловіддача” (E619) та “Аналіз теплових систем” (MEM 440), персональні списки студентських груп, які слухали його семінари, домашні та екзаменаційні роботи вихованців, діафільми.

В останні дві скриньки були складені допоміжні та наочні матеріали, які д-р Б.-Т.Гнатюк використовував як під час досліджень, так й у викладанні чи готуючи наукові публікації. Йдеться про фотографії, діапозитиви, буклети, брошури, резервні копії, результати досліджень, креслення, наукові бюлетені, друковані публікації та два примірники його “Теоретичного аналізу явища поділу граничного шару перед вторинним вприскуванням в основний надзвуковий потік”. Тут також зберігається котушка з 16-міліметровою плівкою учбового фільму “Канальний потік стисненої ​​рідини”.

*   *   *

У цій різноманітно обдарованій особистості вражає спектр людських інтересів. Це не секрет, що, перебуваючи в Сполучених Штатах, Богдан-Тарас Гнатюк став поважним членом Американського інституту аеронавтики і астронавтики, Асоціації військово-повітряних сил США, Американської спілки університетських професорів.

Разом із тим, колишній член ОУН у Заліщиках – не замериканізувався, не перетворився на космополіта, а до кінця життя д-р Б.-Т. Гнатюк залишався справжнім патріотом, котрий до певної міри боронив волю України, адже активно працював у Товаристві українських інженерів Америки, був дійсним членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка, Українсько-американської спілки університетських професорів, Українсько-американської координаційної ради, нарешті, належав у 1967 р. до ініціативної групи Світового конгресу українців (до 1993 р. – Світового конгресу вільних українців), що тепер об’єднує 20 млн українців у 133 країнах світу.

У 1964-1970 рр. та 1974-1980 рр. Богдан-Тарас Гнатюк очолював Центральну управу – громадсько-політичну Організацію державного відродження України (Organization For Тhe Rebirth Of Ukraine), яка ще в 1957 р. викупила у м. Лігайтоні, Пенсильванія, оселю імені українського поета, археолога та політичного діяча Олега Ольжича (власне: Олег Олександрович Кандиба; син поета Олександра Олеся; 1907-1944) та влаштовувала там власні з’їзди. Окрім іншого, до 1985 р. д-р Б.-Т. Гнатюк керував громадською організацією “Дослідницька фундація імені Олега Ольжича у США”.

Більш ніж півстоліття він при нагоді цитував вірш “Ах, як стогнали ми, як плакали в вигнанні” (1927) улюбленого Олександра Олеся:

- Ах, як стогнали ми, як плакали в вигнанні, / Який тягар з нас кожний ніс! / Моря б повстали з наших сліз, / Затихли б бурі в нашому зітханні. / На площах ми чужі стояли, босі й голі, / І кожний кидав камінь в нас… / Ми стільки винесли образ, / Ми стільки бачили сваволі!! / І все за те, що ми свій край любили, / Що рвались сонце в темряву внести. / …І понесли в світи хрести / Та сиві голови похилі.

*   *   *

Останні роки життя Богдан-Тарас Гнатюк прожив у комуні Меріон (Merion Station), округ Монтгомері, Пенсильванія. Це одна з громад, що утворюють Філадельфійську магістраль; вона – частина містечка Нижній Меріон, округ Монтгомері.

Чим вирізняється Станція Меріон? Хіба що тим, що тут збудовані просто грандіозні особняки, де мешкають дуже заможні жителі. Між іншим, тут після втечі з Європи тимчасово оселилися австрійський офіцер-підводник Георг Людвіг фон Трапп та його співуча родина, виведена в кіномюзиклі “Звуки музики”.

Якщо серйозно, то в комуні Меріон знаходиться широко відомий у світі Фонд Барнса (Barnes Foundation), солідна колекція картин імпресіоністів та постімпресіоністів, свого часу зібрана підприємцем Альбертом К.Барнсом.

*   *   *

У тій далекій від України, якійсь стерильній ідилії під назвою Меріон, що межує на заході з Філадельфією, Пенсильванія, Богдан-Тарас Гнатюк помер 28 листопада 1998 р.

Поховали покійного на українському католицькому кладовищі Святої Марії (Saint Mary’s Ukrainian Catholic Cemetery) в містечку Елкінс-Парк, округ Монтгомері, Пенсильванія.

Вірна дружина – Ірина Михайлівна Гнатюк (Irene M.Hnatiuk; з дому Томків; 1925-2016), пережила чоловіка на півтори декади й померла у віці 91 року в їхній затишній резиденції Весняне передмістя (Spring Township) 29 квітня 2016 р. За бабою, як і за дідом, які “понесли в світи хрести / Та сиві голови похилі”, ой, і сумували четверо їхніх онуків – Ешлі, Ніколас, Крістіан та Джеєл.

Олександр Рудяченко