В епіцентрі подій, на пульсі часу. Як завжди

В епіцентрі подій, на пульсі часу. Як завжди

Блоги
Укрінформ
Нинішній День журналіста відзначаємо за особливих обставин

Коли і хто ініціював День журналіста? Початком була пропозиція делегатів Першого всеукраїнського з’їзду редакторів газет і журналів. За їхньої ініціативи, тодішній президент України Леонід Кравчук підписав 25 травня 1994 року Указ про встановлення професійного свята працівників засобів масової інформації України.

Перед тим була дискусія, яку ж дату обрати для святкування. Врешті зупинилися на 6 червня. Саме того дня – за два роки до підписання Указу –Спілка журналістів України була прийнята до Міжнародної федерації журналістів. Отже, тепер ми відзначаємо День журналіста України 26-ий раз.

РЯДКИ З ІСТОРІЇ

Журналістика – одна з найдревніших професій. Бо завжди в людей була потреба обмінюватися новинами, по-сучасному кажучи, інформацією, а значить потрібні були ті, хто б цей «комунікат» забезпечував. Хіба не до них належав, приміром, Феддіпід зі Староданьої Греції, який у 490 році до нашої ери пробіг з містечка Марафон до Афін 42 кілометри 195 метрів, щоб сповістити про велику радість – перемогу греків над персами: «Торжествуйте, афіняни! Ми перемогли!» Це були останні слова еллінського бігуна тих часів і остання у його славному житті дистанція (нині вона належить до найпочесніших видів змагань на Олімпійських Іграх).

А в першому столітті до нашої ери з’явилося перше «періодичне видання». За велінням Юлія Цезаря, у Римі на «Щоденних громадських дощечках» публікувалися хроніки діянь Римського сенату. Через тисячу років у Китаї почав виходити «Цзінь бао» (Столичний вісник»). Щодо першої газети, то вона з’явилася у французькому Страсбурзі в 1605 році.

Відома й точна дата появи першого періодичного видання на території України – 9 липня 1749 року. Саме того дня вийшов перший номер польськомовної газети «Кур’єр львовскі». Згодом, ще у XVIII столітті, у тому ж Львові почали виходити й деякі інші газети і журнали. На сході України, у Харкові, перші видання – «Харьковский еженедельник», «Украинский вестник», «Харьковский демокрит», «Украинский журнал», «Харьковские известия» – з’явилися на початку XIX століття. Вже з їхньої нази видно, що всі вони були російськомовними.

Лише наприкінці позаминулого століття журнал «Киевская старина» першим у центральній і східній Україні почав друкувати окремі літературні твори українською мовою. Та й то його редакція робила це під постійним пресингом чиновників від цензури. Щодо першої інформаційної агенції України, то нею сто два роки тому стало очолене Дмитром Донцовим Українське телеграфне агентство (УТА), з якого почалася історія нашого Укрінформу.

Журналістське свято було і в радянські часи. Його відзначали 5 травня – саме в той день 1912 року вийшов перший номер більшовицької газети «Правда». У незалежній Україні пішли іншим шляхом, вирішивши пов’язати дату святкування Дня журналіста з наймасовішим у журналістській спільноті професійним об’єднанням – Спілкою журналістів України, зокрема з днем її визнання у світі, в Міжнародній федерації журналістів.

РЕПОРТЕРИ БЕЗ ІЗОЛЯЦІЇ

Українська журналістика за останні три десятиліття пережила різні часи. Гостру фінансову кризу в дев’яності роки, коли нові видання й теле- та радіоканали з’являлися і безслідно зникали в інформаційному просторі – вже й назви їх призабуті. Спроби взяти під контроль друковане і мовлене в ефірі слово через «темники», олігархічні впливи та інші явні й приховані способи тиску. Використання ЗМІ у різноманітних виборчих кампаніях, а потім збайдужіння до них.

Випробування журналістської стійкості й честі під час двох українських революцій. Реформування і роздержавлення, від чого наші ЗМІ, особливо періодика, й досі не можуть оговтатися…

І ось нові суворі виклики, пов’язані з всесвітньою пандемією. Вони, звісно, лягли важким тягарем на все наше суспільство, але й зокрема і передусім на журналістику. Бо можна багато що і кого ізолювати – і це ми з вами бачили за останній час, починаючи із середини березня. Але неможливо ізолювати, перевести на стовідсотковий карантин засоби масової інформації, а отже й тих, хто у них працює. Бо світ не може залишитися без суспільної комунікації, без обміну новинами, які постійно виникають у різних його куточках. Навпаки, в умовах всепланетарної пандемії і породжених нею найрізноманітніших чуток і панічних настроїв потреба в такій комунікації особливо велика і гостра.

І ми бачимо, як українські журналісти не ховаються від цілком реальної небезпеки для свого здоров’я і життя, не тільки не ухиляються від своїх суспільних обов’язків і своєї місії, а й виконують їх самовіддано, повсякденно, на високому професійному рівні. Немає пауз у цілодобовій вахті провідних телевізійних і радіоканалів. На екранах і радіохвилях не тільки збереглися популярні програми, а й постійно відстежується епідемічна ситуація в Україні і світі, даються поради й консультації лікарів, фахівців з різних важливих для людей питань. Цими матеріалами заповнений і простір в Інтернеті.

Один із сегментів у ньому займає і наше агентство Укрінформ, співробітники якого відстежують і оперативно розповсюджують у ньому щоденно й цілодобово, у різних форматах і на найбільш поширених у світі мовах новини про актуальні події в Україні і світі.

Нелегко зараз колективам друкованих видань, яким доводиться у скрутних фінансових умовах не тільки забезпечувати видання матеріалами, трудовий і творчий процес у редакціях, а й діставати недешевий папір, організовувати друкування газет, розповсюджувати їх серед читачів при непростих взаємовідносинах з Укрпоштою та її підрозділами. Але й вони мужньо тримаються. Про це, зокрема, свідчать мої контакти з керівниками багатьох редакцій – від районних газет Київщини до загальноукраїнських «Голосу України» і «Урядового кур’єра». Думається, правильно зробила Національна спілка журналістів, що цього року, напередодні Дня журналіста України, провела конкурс «Журналісти проти епідемії». Ця тема й пов’язана з нею проблематика справді нині найбільш актуальні і значимі.

Насамкінець хотів би повернутися до того, ким був ініційований День журналіста України. Як уже мовилося, ініціатива йшла від делегатів Першого всеукраїнського з’їзду редакторів газет і журналів. Саме так і було сказано в обґрунтувальній преамбулі Указу президента України про заснування цього свята. На жаль, мусимо констатувати, що це був перший і останній з’їзд. Після нього відбулося ще дві – три загальноукраїнські наради керівників засобів масової інформації. На них хоча б озвучувалися ті гострі проблеми, які тоді поставали перед журналістськими колективами (правду кажучи, деякі з цих проблем завдяки високому державно-урядовому представництву на подібних зустрічах вдавалося розв’язати). З роками про такі зібрання забули. Але ж проблем у наших ЗМІ, як і загалом у журналістів аж ніяк не поменшало. Навпаки, їх стало куди більше – від скромних заробітних плат і скорочень штатних працівників до галопуючих цін на все, що пов’язане з продукуванням і поширенням інформації.

Українська журналістика, яка завжди була й залишається в епіцентрі найважливіших подій, у вирі життя держави й суспільства, теж потребує до себе уваги. І не тільки й, мабуть, не стільки у день професійного свята, а у своєму повсякденному непростому бутті.

Але нині – наше професійне свято, з яким щиро вітаємо вас, дорогі друзі, шановні коллеги.

Михайло Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-