Кілька днів тому влада заявила про остаточну ліквідацію пожеж у Чорнобильській зоні. Тисячі випалених гектарів землі, сотні згорілих будинків та вщент знищені флора й фауна – все це наслідки цьогорічних проявів стихії. Володимир Борейко – відомий український еколог та зоозахисник, директор громадської організації «Київський еколого-культурний центр». Поговорили ми з ним про основні причини та можливі наслідки пожеж у Зоні відчуження, невтішний стан українських річок та зростання популярності еко-культури серед українців. 

ЛІСОВА ПОЖЕЖА — ЦЕ НЕ КУПА ПАЛАЮЧОГО СМІТТЯ, ЩОБ ЇЇ ЗАГАСИТИ, ПОТРІБНА СЕРЙОЗНА ПІДГОТОВКА 

- Розкажіть, будь ласка, яка на вашу думку основна причина пожеж у Чорнобильській зоні?

- Хотілось би почати з того, що лісові пожежі – це звичайне явище. А надзвичайним воно може стати тільки тоді, коли в країні немає достатньо ресурсів для того, щоб їх загасити.

У Білорусі, наприклад, теж трапляються лісові пожежі, але вони не такі, як у нас, бо там існує налагоджена система гасіння. На жаль, у нас такого немає, тому що вже давно зруйнована система авіаційного спостереження.

У 2014 році уряд зняв лісгоспи з державного фінансування, і зараз вони не мають коштів, щоб придбати пожежні машини. Білоцерківський лісгосп, наприклад, взагалі не має пожежних машин, то як тут гасити пожежі?

Також у нас не готують пожежників, бо лісова пожежа – це не купа палаючого сміття; для того, щоб її загасити потрібна серйозна підготовка. Через брак підготовки пожежники з МЧС та лісгоспів зіткнулися з тим, що вони недостатньо обізнані у гасінні лісових пожеж.

Я був у Житомирській області, коли горів ліс, та бачив, що у наших пожежників банально немає рацій, а мобільні телефони там не ловлять зв’язок, то хлопці навіть не можуть нормально додзвонитися один до одного.

Пожежі у Білорусі, як правило, швидко гасять, а у нас, на жаль, буде горіти, доки зі всієї України не доставлять техніку.

Якщо говорити про те, хто ж насправді винен у пожежах, то, по-перше, існує така давня українська традиція – підпалювати суху траву, селяни цим займаються постійно. На жаль, думаю, що вони будуть цим займатися й надалі.

По-друге, мало хто говорить про биті скляні пляшки, які фокусують сонячне проміння, що провокує пожежу. Я багато разів був свідком випадків, коли у лісі взагалі немає людей, і несподівано починає горіти трава.

Також у нас є традиція шукати агентів Путіна чи диверсантів, щоб перекласти відповідальність на когось іншого. Наприклад, у квітні за добу було до сотні пожеж — то, скажіть, це скільки треба диверсантів, щоб таке вчинити?

Головна причина пожеж – це безвідповідальність, нехлюйство та відсутність техніки. 

БУЛИ ПОЖЕЖІ У 1990-Х РОКАХ, БУЛИ У 2008 РОЦІ, АЛЕ НАСТІЛЬКИ МАСШТАБНА – ВПЕРШЕ 

- Чи задоволені ви в цілому тим, як влада впоралася з пожежами, бо ж урешті-решт їх вдалося зупинити?

- Я не задоволений, бо ця пожежа стала наймасштабнішою за всю історію української незалежності.

Насправді, пожежа поблизу Чорнобиля виникла ще 29 березня, а говорити про неї почали тільки п’ятого чи шостого квітня. Влада казала, що горіло десь чотири або п’ять тисяч гектарів, хоча під Житомиром вигоріло тридцять або навіть сорок, а біля Чорнобиля – 60-70 тисяч.

Були пожежі у 1990-х роках, була пожежа у 2008 році, але настільки масштабна – вперше. Зараз в Чорнобильській зоні лісу взагалі немає.

Головне запитання до влади: чому ви не зробили нічого, щоб лісники могли гасити пожежі? Ви не виділили їм грошей та пожежних машин, навіть більше – у пожежників не було респіраторів. Тобто хлопці, як у 1986 році, гасили «рудий ліс» без респіраторів. З 1986 року нічого не змінилося.

СМОГ ВІД ПОЖЕЖ МАВ ПРИНЕСТИ ДО НАС РАДІАЦІЮ 

- Хочеться спитати стосовно радіаційного фону. Влада заспокоює, каже, що все в нормі, немає чого боятися. Як ви вважаєте, чи насправді з радіаційним фоном все гаразд і як він може вплинути не тільки на людей, а ще й на тварин, бо біля Чорнобильської зони живуть рідкісні їх види, наприклад, коні Пржевальського?

- Якщо МНС заявило, що нібито все гаразд, то, мабуть, це так, бо вони спостерігають своїми приладами за радіацією. Але для того, щоб сказати, що у Києві фон нормальний, треба зробити не 50-100 замірювань у трьох-чотирьох місцях, а приблизно 10000 замірювань. Проте, МЧС цього не робить, бо в них просто немає для цього нормальних приладів.

Радіація падає не дощем, а плямами. Існують alfa, beta i gamma забруднення, а прилади у них заміряють виключно gamma-потік, а alfa та beta заміряти не здатні. У фізиці існує газоподібна речовина – аерозоль, у ній може міститися дуже багато радіації, бо аерозоль виникає завдяки пожежам. А у МНС взагалі немає приладів, щоб вимірювати радіацію у аерозолях.

Я вважаю, що радіаційний фон насправді існує, радіоактивні речовини на нас випали. Смог мав принести їх до нас, бо вони не могли просто так кудись зникнути. Я не стверджую, що МНС нам бреше, я просто кажу, що, мабуть, вони просто неефективно шукали.

КОЛИ НАРОДИТЬСЯ 10-15 ПОКОЛІНЬ, МИ ЗМОЖЕМО СКАЗАТИ, НАСКІЛЬКИ СИЛЬНО РАДІАЦІЯ ВПЛИНУЛА НА ЛЮДСТВО 

- Як ця радіація може вплинути на людину?

- Відомий російський вчений Олександр Яблоков написав книгу, яка називається «Антиатомна енциклопедія». У ній ішлося про те, що навіть маленькі дози радіації впливають не тільки на людину, а на будь-який живий організм. Він навів до прикладу циклопа – це такі маленькі тварини, які живуть у річках, вони дуже швидко розмножуються, за 10-15 тижнів з’являється декілька поколінь. Ці циклопи живуть у водах відстійників атомних станцій, про які директори станцій кажуть, що там існує маленький рівень радіації. Та навіть через нього пішов процес деформації генної структури організму.

Після Чорнобиля у нас народилося тільки одне-два покоління. Коли народиться 10-15 поколінь, ми зможемо сказати, наскільки сильно ця радіація вплинула на людство. 

ЧОРНОБИЛЬСЬКА ПРОБЛЕМА ЗАВЖДИ З НАМИ

- Тобто, у людей можуть з’явитися якісь мутації?

- Саме так. Те саме ми можемо казати й про чорнобильських звірів. Коней Пржевальського завезли у 1990-х роках, пройшло тридцять років – це просто секунда для еволюції. Коні розмножуються, бігають Іванківським районом табунами, але ми не можемо сказати, чи дійсно вони себе там добре почувають.

Національна академія наук України десь до двохтисячних років мала гроші на дослідження Чорнобиля, але потім хтось вирішив: навіщо нам витрачати кошти на Чорнобиль, коли про його небезпеку всі забули. Почали возити туди екскурсії, радіаційний рівень начебто вирівнявся, тож гроші на дослідження були заморожені.

До нас іноді приїжджали німці з французами, щоб робити дослідження. Але у Чорнобилі має проводитися системна робота. На жаль, цього зараз немає. Коли хтось із урядовців каже, що у Чорнобилі вже все гаразд та зону можна закрити, мабуть, він просто прогулював хімію та фізику в школі. Чорнобильська проблема з нами назавжди.

У 1957 році в Росії стався ядерний вибух на хімкомбінаті «Маяк», після цього там також зробили зону відчуження, яка діє й досі – і це не 1986-й, а 1957-й рік! Існує радіація, річка Теча повністю забруднена радіаційним пилом. Росіяни не відкривають цю зону та не возять туди екскурсантів.

- Тобто, ви вважаєте, що Чорнобиль все одно дуже небезпечний?

- Так, я вважаю, що він є дуже небезпечним. Я там часто буваю, заміряю шалені рівні радіації. Узагалі не розумію тих людей, які приїздять туди з екскурсіями, бо це є дуже великим стресом для власної імунної системи та ударом по ДНК для майбутніх дітей і онуків. 

Що ж до пожеж, то нашій владі не треба забувати, що Чорнобиль палає двічі на рік: квітень та серпень. То чому ж не можна просто виділити достатньо пожежних машин, техніки та авіації в цей період, щоб одразу все загасити?

ЛІС – ЦЕ ГОЛОВНИЙ ВАРТОВИЙ РІЧОК, ДЕ ЛІСУ НЕМАЄ, ВОДОЙМИ ВИСИХАЮТЬ 

- В Україні доволі невтішна статистика з висиханням річок та озер. У найглибшому озері України – Світязі стрімко знижується рівень води. Схожа ситуація з Десною. У чому причина такого стану українських водойм?

- Про Світязь треба говорити окремо. Справа в тому, що озеро знаходиться поблизу Білорусі. З білоруського боку зробили дуже глибокий кар’єр, через це знижується рівень ґрунтових вод. Вчені вважають, що у цьому вина сусідньої країни.

А якщо говорити про українські річки та озера в цілому, то згідно з Водним кодексом України, біля річок та водойм держава повинна робити водоохоронні зони, де забороняється будувати, пасти худобу, забруднювати землю хімікатами. Проте, про ці зони не йдеться у Лісовому кодексі України, через це лісівники мають право рубати ліс прямо біля водойм.

Де б я не їздив, постійно бачу, що біля річок вирубаний ліс. Ще російський цар Петро Перший заборонив рубати біля річок, пройшло триста років та у 2020 році люди знову це роблять. Ліс – це головний вартовий річок. Є просте правило: там, де є ліс, водойми живуть, де лісу немає – водойми висихають.

Саме через це ми маємо таку жахливу ситуацію. Тому треба негайно ухвалювати закон про заборону рубки не тільки біля водойм, а й біля боліт, бо якщо немає болота – не буде річок та інших водойм.

Якщо зараз дозволяється рубати, то будуть рубати далі. Я можу написати законопроєкт, але, на жаль, зараз у парламенті немає депутатів, які б опікувалися лісом.

- Ви є помічником народного депутата Олександра Маріковського. Скажіть, будь ласка, над якими природоохоронними законопроєктами ви працюєте?

- Маріковський підписав доволі важливий комплексний екологічний законопроєкт, що вносить близько сімдесяти поправок до десяти законів: закон про Лісовий кодекс, закон про Червону книгу, закон про охорону навколишнього середовища, закон про мисливство, закон про тваринний світ, закон про рослинний світ і т.д. У цьому законопроєкті є пункти, які безпосередньо стосуються лісу, водойм та рідкісних видів тварин.

Ми дійсно боролися за цей закон. Представники Держлісагентства на чолі з паном Андрієм Заблоцьким прийшли до комітету й у нас була справді бойова ситуація: з одного боку екологи, пан Маріковський, голова комітету Олег Бондаренко, а з іншого – команда лісівників з Держлісагентства, але ми витримали всі атаки. Наш законопроєкт вже прийнятий у першому читанні, сподіваюсь, що у цьому році він стане законом.

У МАЛЕНЬКИХ МІСТАХ ІСНУЄ СПОЖИВАЦЬКА АНТИКУЛЬТУРА: Є ЛІСОК – ВИРУБУЄМО, ПЛИВЕ РИБА НА НЕРЕСТ – СТАВИМО СІТКИ 

- Ви вже доволі давно займаєтеся екологією. На вашу думку, чи змінилася культура ставлення українців до захисту довкілля? Тому що останнім часом з’явилося доволі багато природозахисних рухів, здебільшого серед молоді, ці ідеї стають дедалі популярнішими та навіть набувають ознак культу.

- Якщо ми беремо міську культуру, то це дійсно так. У таких містах, як Київ, Харків, Дніпро та Львів, здебільшого серед прогресивної молоді, існує доволі серйозне ставлення до екології та, в першу чергу, до захисту тварин.

Що стосується маленьких міст та селищ, там така культура відсутня. У маленьких містах існує виключно споживацька антикультура: є лісок – вирубуємо, пливе риба на нерест – ставимо сітки, прийшов заєць – ми його вб’ємо, практично всі браконьєри звідти.

Я дуже тісно спілкуюся з зоозахисним рухом у великих містах, і коли ми минулого року вносили лося до Червоної книги й зіткнулися з доволі міцним опором з боку мисливців, саме зоозахисні організації підставили своє плече і допомогли нам із Міністерством екології все ж таки добитися свого. Потім були суди, у яких нам допомогла перемогти адвокат з організації «Відкриті клітки» Світлана Руденко.

Десять років тому такої культури не було, були тільки жінки літнього віку, які займалися захистом котів та собак. А зараз у нас є дійсно потужний екологічний рух, який здебільшого підтримують культурні люди з вищою освітою.

ТРЕБА ЗАХИЩАТИ ВСІХ ТВАРИН, А НЕ ТІЛЬКИ ТИХ, ЯКИХ МИ БАЧИМО НА ВУЛИЦЯХ

- У одному зі своїх інтерв’ю у 2010 році ви назвали зоозахисні організації України «собакозахисними» через те, що вони займаються виключно захистом бродячих собак. Якими тваринами ці організації опікуються сьогодні? 

- Дійсно, я так казав. Потім ще було багато суперечок із цього приводу. Просто хотів вказати їм на помилки. Зараз так само є організації, які займаються кішками й собаками, але з’явилося багато й таких, які піклуються тваринами в цирках, дикими тваринами. Є, наприклад, рух проти притравочних мисливських станцій, рух проти того, щоб тварин використовували у медичних дослідженнях, є навіть організація, яка займається сільськими тваринами, чого взагалі ніколи раніше не було.

Зоозахисний рух стає дедалі масштабнішим та солідарнішим. Люди розуміють, що треба захищати всіх тварин, а не тільки тих, яких ми бачимо на вулицях міст. 

ЯКЩО Б НЕ КАРАНТИН, ВЕРХОВНА РАДА УХВАЛИЛА Б ДЕКІЛЬКА ЕКОЛОГІЧНИХ ЗАКОНІВ 

- Деякі екоактивісти навіть радіють тому, що є карантин, бо через нього зупинилися великі підприємства, які зазвичай здійснюють викиди небезпечних речовин у повітря. Звісно, це погано для економіки, а для навколишнього середовища – непогано. Як ви думаєте, наскільки довго буде зберігатися це покращення екологічного стану?

- По-перше, я не знаю, коли закінчиться цей карантин. Скоріш за все, це буде продовжуватися ще кілька років, бо я вивчав вірусологію, тому розумію природу вірусу.

По-друге, я б не сказав, що дійсно існують якісь помітні покращення стану екології. Великі підприємства в Україні досі працюють, фермери як труїли бджіл, так і труять, лісівники як рубали ліс, так і рубають, у кар’єрах як добували пісок, так і добувають. ТЕЦ теж димлять, машин у Києві все одно багато.

Навпаки, якщо б зараз не було карантину, Верховна Рада ухвалила б кілька наших екологічних законів. А так – не працює екологічний комітет парламенту, не працює екологічна комісія Київради, все зупинилося. Проте, ми все надолужимо, як тільки карантин закінчиться.

А щодо екологічних поліпшень… Дійсно, я читав, що десь на Заході почали повертатися дельфіни, однак у цих країнах дельфіни були й раніше, це просто журналістські перебільшення. До карантину там було так само. У Німеччині, наприклад, олені заходили до міст, їх ніхто не вбивав, не переїжджав машинами, диких качок не ловлять на вудочку – на жаль, взимку в Україні їх ловлять саме у такий варварський спосіб. 

ПОВІТРЯ В СТОЛИЦІ ДІЙСНО ЗАБРУДНЕНЕ 

- Кожного року в Києві з’являється смог. Люди задихаються, їм нічим дихати, а у цьому році все це збіглося з карантином та вималювало доволі апокаліптичну картину. На вашу думку, в чому реальна причина київського смогу?

- Тут є три складові. По-перше, хоч що казала б київська влада, а повітря у столиці дійсно забруднене, наприклад, на Хрещатику, бо це — яр. На Львівській та Дарницькій площах забруднення у три-чотири рази перевищує норму. Там так завжди, тільки якщо немає сильного дощу та вітру, бо він все здуває.

По-друге, це дим, який ішов з Чорнобиля та Житомира.

По-третє, це пилові бурі, які є чимось новим для нашої історії, раніше про них можна було хіба що прочитати у підручниках 1960-х років. Дощу немає, земля всихає, потужний вітер розганяє цей пил.

Колись давно Сталін за планом Докучаєва дав розпорядження висаджувати лісосмуги біля полів для того, щоб вони тримали вологу та вітер не міг піднятися. Ці лісосмуги були підпорядковані колгоспам. Після цього у нас не було пилових бур. Після того, як розвалився СРСР, ці лісосмуги залишилися нічийними, за них не відповідають ні лісники, ні сільради. До цих лісосмуг почали приїжджати хлопці з сокирами та вирубувати їх. Лісосмуги були знищені. У Херсонській, Кіровоградській, Полтавській та навіть у Київській області вони були вирубані на 30-40%. От у цьому й наша проблема, відсутній нормальний державний контроль.

- Що ви могли б побажати українцям? Бути більш обізнаними у проблемах екології?

- Хотів би побажати українцям, щоб вони підтримували ту владу, яка має схильність до підтримки екології. Це вже навіть не моє побажання, а особливість сьогодення. У нас взагалі уряд, парламент та президенти завжди не дуже опікувалися екологічними питаннями. Можливо, тільки Ющенко багато зробив для розвитку заповідників, при ньому було створено близько двадцяти Національних парків та заповідників. За Порошенка Мінекології розробило близько п’ятнадцяти указів про створення Національних парків, але всі ці укази були відкладені до архіву, і тільки під час передвиборчих перегонів хтось натякнув, що пора їх знайти, і Порошенко підписав половину з них.

Хтось може саджати дерева, хтось сортувати сміття, але цього замало. Треба, щоб у нас дійсно була екологічно спрямована влада на всіх рівнях: села, міста, області, бо саме зараз там таких депутатів практично немає. Якщо людина не говорить про екологію та просто забула про неї, моє побажання до людей – не обирайте таку людину депутатом.

Давиденко Олег. Київ

Фото Павла Багмута та Вадима Грига