Марія Стеф’юк, оперна співачка, народна артистка України
Ми стільки з Мокренком переспівали! Моя пам'ять про нього світла і вдячна
25.03.2020 16:23

Учора Україна дізналася про смерть легендарного українського співака Анатолія Мокренка. Артиста, який однаково геніально виконував надскладні оперні партії та популярні українські пісні. Голос якого зачаровував мистецькі зали багатьох країн, але так само переконливо звучав, коли треба було сказати «ні» на партзборах театру. Який понад піввіку виходив на сцену і до останнього часу викладав у музакадемії.

Поділитись спогадами про цю надзвичайно талановиту людину Укрінформ попросив його колегу, видатну оперну співачку Марію Стеф’юк. 

- Маріє Юріївно, як ви дізналися про цю сумну новину?

- 24-го вранці про це на сторінці Нацопери у Фейсбуці написали наші колеги. З огляду на його вік, 87 років, я розуміла, що Анатолій Юрійович не зовсім здорова людина. Але не думала, що так це станеться. У будь-якому разі це несподіванка. І це дуже боляче, коли втрачаєш колег і партнерів. Ми стільки разом з ним у житті проспівали – і в рідному театрі, й на гастролях!.. І стільки було пережито… Я дуже сумую з приводу його смерті – великого співака, митця, який багато зробив для українського мистецтва.  

- Коли стало відомо, що помер Анатолій Мокренко, преса написала «внаслідок тяжкої хвороби». Це так? 

- Я не посвячена в деталі, але, думаю, що просто прийшла така штука, як старість… Зрештою, Анатолій Юрійович прожив прекрасне життя. У нього чудова сім’я. Його оточували красиві люди, його обожнювали! Він сам був дуже красивий чоловік і дуже гарна людина. Він умів завойовувати публіку, вмів подати себе, прихилити до себе величезні зали. А це великий талант, для артиста це головне! 

- Мокренко працював у Національній музичній академії до останнього часу? 

- Може, тільки два місяці, як не приходив. Торік Анатолій Юрійович офіційно оформив пенсію. Але визнав: «Я не можу бути вдома. Прийміть мене назад». І його взяли знову. Відчувалось, що фізично йому важко. Він приходив у музакадемію досить ослаблений, у супроводі дружини. І коли я запитувала про нього у його доньки Оксани, – вона завідує в Нацопері оперною студією, – вона цитувала батька, який казав: «Коли я на роботі, серед молоді, учнів, я оживаю». Я думаю, що це справді так і було. Коли він заходив у клас, його це заряджало. Він викладав вокал: зазвичай, у нього були самі хлопці. І учні його дуже любили, ставились до нього з великою повагою. Його шанували як мудру, розважливу людину, яка з дивовижною терплячістю ділилася секретами майстерності. Він випустив дуже багато хороших співаків! 

- Ви сказали «ми стільки разом з ним у житті проспівали». Як із ним працювалося?

- Мокренко був фантастичним партнером! Знаю, бо співала разом із ним і Лючію, і Травіату… Ми співали з ним багато виїзних концертів. Вирушали бригадами  – були в них і Лариса Остапенко, і Діана Петриненко, – співали по селах. Це було чудово! Ми були молоді, й все у нас класно виходило!.. Це дуже теплі спогади… Він був прекрасний актор! Прекрасний співак! 

- Але ж ви гастролювали не лише по селах… 

- Ми об’їздили всю Україну. Буквально! Бували в таких маленьких колгоспах, що доводилось і в якійсь маленькій комірчині переодягатися. Це була сім’я! Сім’я акторів, які одне одного поважали і любили.

Ми бували і за кордоном. Якось їздили на гастролі у Чехословаччину. Я тоді вперше була за кордоном, зовсім ще молода… Чоловік моєї сестри попросив: «Приїдеш туди, купи мені косу». Я сказала про це Анатолію Юрійовичу, бо він був у нас головний. Його моє прохання дуже здивувало: «Навіщо тобі, Марічко? У тебе така класна коса!». Кажу: «Мені треба та, що косить». Він повсякчас потім жартував: мовляв, інші за кордоном купують різні дефіцити, а Стеф’юк – косу. 

- Які ще якості, окрім почуття гумору, вирізняли його серед вашої мистецької спільноти? 

- Анатолій Юрійович був дуже відповідальний, мудрий, я б сказала, життєво тверезий чоловік. У театрі були різні ситуації, й він умів сказати «ні», коли треба було сказати. А це дуже важко. Одне слово, принциповий чоловік, який не йшов на компроміси. І в мистецтві, й на сцені, й у житті! 

- Мокренко був відомий не тільки як оперний співак, а й як виконавець естрадних пісень. В Україні його, може, більше знали, як виконавця пісні «Два кольори». Куди він більше належить – до опери чи естради? 

- Я не знаю, як це розділити. Тому що оперу він співав чудово, всі його партії – прекрасні! І естрадні пісні він виконував так само. Скільки він переспівав розкішних пісень Олександра Білаша! І «Сніг на зеленому листі», «Треба йти до осені», й ті ж «Два кольори» на слова Павличка… Знаєте, вони з Дмитром Гнатюком співали майже однаковий репертуар, але з різною виконавською інтерпретацією. В кожного – неповторною…  Я би сказала, що від нас ідуть останні з могікан. Бо це – висока культура, порядність, патріотизм. У душі – музика. Це дуже важливо. 

- Коли ми от зараз говорили про Мокренка з Анатолієм Солов’яненком, головним режисером Національної опери, він сказав, що я неодмінно маю розпитати більше про нього у вас, бо це когорта славетних – Марія Стеф’юк, Надія Куделя... 

- Надія Куделя багато з ним співала, так само, як і я. Але зникають люди – Євгенія Мірошниченко, Дмитро Гнатюк... Ви знаєте, ми потихеньку всі вимираємо. (Сумно сміється).  

- Стало відомо, що 26 березня у Володимирському соборі відбудеться панахида за Анатолієм Мокренком, а похорон на столичному Звіринецькому кладовищі. В умовах карантину це не буде великим прощанням з Майстром…  

- Це дуже сумно, коли невідомо, як це буде, бо всі бояться... Мені зателефонував мій знайомий з Італії, каже, що там навіть не дають прощатися з рідними… Але смерть завжди невчасна. Проте, знаєте, я переживаю світлий сум, бо Анатолія Мокренка треба згадувати як людину, яка прожила щасливе, гідне, наповнене життя.  

Валентина Пащенко. Київ

Фото Михайла Марківа

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-