Правда гола, але не вся. Кіно дня

Правда гола, але не вся. Кіно дня

Укрінформ
Той кінематографічний випадок, коли глядачеві пропонують стерильну картину світу

В українському прокаті демонструється комедія кінорежисера Олександра Бєляка «Гола правда». Це вже третій повнометражний фільм цього одеського кінематографіста, який він знімає без участі держави – за власний кошт. І кожного разу перед нами – стрічка, яка, маючи ознаки популярних жанрів – детектива, трилера чи фантастичної комедії – залишається по-своєму самобутнім твором. Цього разу перед нами – «доросла комедія», і йдеться у ній про речі здебільшого сексуального плану, принаймні, на сексі побудовано сюжет і чи не більшість жартів цього фільму.

Дія «Голої правди» відбувається в Одесі, й ідеться у ній про сімох друзів та одну повію, які збираються на відкриття ігрового клубу. У цьому клубі є кілька ігрових кімнат, і в одній із них – останній – і відбувається дія більшої частини фільму. Річ у тім, що це незвична ігрова кімната, своєрідний детектор брехні, у якому гравці відповідають на відверті запитання, а спеціальна програма оцінює правдивість їхніх відповідей. Власник клубу пропонує присутнім зіграти – і вони погоджуються, не знаючи – до яких наслідків призведе ця гра.

В описі стрічка виглядає набагато кращою, аніж у перегляді, бо, взявши доволі поширену жанрову формулу, автор цього фільму не зумів її наповнити хоч трохи переконливим змістом. З цього могла би вийти стрічка будь-якого жанру, бо такого штибу гра передбачає як розмаїття сюжетних ходів, так і розмаїття характерів. Це може бути й сатирична комедія, і параноїдальний трилер, і фільм жахів – тут усе залежить від фантазії автора та його таланту.

Чому Олександр Бєляк вибрав комедію, та ще із сюжетними перипетіями на сексуальну тему – зрозуміти непросто, бо це хоч і гаряча тема, проте доволі непроста для реалізації, оскільки потребує багатьох речей: від добре написаного сценарію та вмілої режисури – до відповідного акторського складу, який готовий до розмаїтих перевтілень. На жаль, ні першого, ні другого, ні третього «Гола правда» запропонувати не може. Сценарій цієї картини – доволі заплутаний та надто літературний: у якийсь момент просто перестаєш розуміти мотивації персонажів та губишся у стосунках між ними; сюжетні лінії несподівано з’являються і так само несподівано щезають; у стрічці фактично немає генеральної теми, яка збирала би докупи сюжет: все складається якось само собою – і доволі хаотично.

Щодо режисури, то вона зводиться до того, що автор садить своїх героїв за стіл то в одній, то в іншій кімнаті. Герої ведуть діалог, перекидаються жартами – і все в якомусь шаленому темпі, так що встигаєш зреагувати власне тільки на репліки, за якими не бачиш персонажа, який їх виголошує.

Фільм складається фактично із реприз, ізольованих реплік, гри словами, назагал – перед нами ніби читка сценарію акторами, які вперше зібралися разом. Між персонажами немає взаємодії, важко повірити, що ці люди чимось пов’язані між собою. Відтак акторській грі немає звідки взятися, так само, як і повноцінним персонажам.

Зрештою, такими самими були попередні фільми Олександра Бєляка – «Конкурсант. Смертоносне шоу» та «Сотка». Перший був трилером, у якому переможець телевізійного талант-шоу вбивав своїх колег та членів журі, другий був фантастичною комедією про піджак, у якому ніколи не закінчувалися сотенні доларові купюри.

Обидва фільми трималися на цілком притомних сценарних ідеях, проте обидва погубила недбала реалізація на рівні літературного сценарію, режисури та акторської гри.

Сценарні ідеї Олександра Бєляка – цілком універсальні, у них фактично немає регіональної специфіки: те, що дія відбувається в Одесі, є фактично випадковістю, нічого специфічно одеського у фільмах немає. Такі сюжети могли б зафільмувати де завгодно.

«Голу правду» прийнято порівнювати з італійським фільмом режисера Паоло Дженовезе «Ідеальні незнайомці» / «Perfetti sconosciuti» (2016). Це – дуже успішний фільм, який має міжнародну славу і більш як десять офіційних римейків у різних країнах. Там так само ведеться гра, тільки правила трохи інші. Там група італійців, які прибули у гості до своїх друзів, викладають на стіл мобільні телефони і домовляються, що вголос зачитуватимуть повідомлення, які їм приходитимуть, та відповідатимуть на дзвінки, ввімкнувши гучний звук. Гра розпочнеться – і незабаром виявить дуже багато цікавого та несподіваного. Друзі дізнаються про таємниці одне одного та про певні особливі зв’язки, які склалися між ними. Закінчується фільм тим, що герої розходяться, і глядач дізнається, що насправді ніхто у цю гру не грав, що це було тільки фантазією.

Фільм Дженовезе дуже добре написаний та зіграний. Річ тут не тільки у сюжеті та правилах гри, які є цілком універсальними, проте й у певній атмосфері, яку вдалося створити у цій картині. Дія відбувається у Римі, в теплу пору року, ввечері, під час місячного затемнення. Персонажі перебувають не тільки всередині приміщення, а й часто виходять на терасу, аби поспілкуватися, подивитися на місто та місяць. Перед нами – певна цілісна картина життя, яка сприймається водночас і як побутова, і як символічна реальність. Ще одна важлива деталь: фактично всі персонажі – люди середнього віку – із родинами та навіть дітьми. У них є цікаве минуле та теперішнє доросле і непросте життя. Тут безліч рольових моделей та передумов для ідентифікації глядача. Це – хороше кіно.

Зрештою, усі фільми Паоло Дженовезе такі: починаючи від його повнометражного дебюту – комедії «Незрілі» / «Immaturi» (2011) – він майже завжди малює групові портрети італійців, які пов’язані між собою розмаїтими і непростими зв’язками. Перед нами – новітня комедія по-італійськи з типовим для неї поєднанням іронії, гумору та примиренням із реальністю, яку годі виправити. Остання за часом картина Паоло Дженовезе «Місце зустрічі» / «The Place» (2017) – якщо і є комедією, то дуже чорною. У цьому фільмі режисерові вдається наповнити життям дуже умовний і навіть у чомусь абсурдний сюжет.

Власне більшість фільмів Дженовезе мали умовний та універсальний сюжет. У «Незрілих» ішлося про однокласників, які дізнаються, що їм через двадцять років треба заново складати випускні екзамени у ліцеї, у картині «Ідеальна родина / «Una famiglia perfetta» ( 2012) йшлося про багатія, який наймає акторів, аби вони зіграли членів його вигаданої сім’ї для святкування Різдва, у «Місці зустрічі» мова – про невідомого чоловіка, який весь час сидить за столом у кафе і роздає завдання людям, які прагнуть, аби збулися їхні заповітні мрії.

Всі ці сюжетні ідеї прості у своїй очевидності та водночас складні для виконання, бо потребують від виконавців таланту й відваги. Дженовезе та його співавторам такі речі вдаються, нам, як можна побачити із низки українських фільмів з універсальним сюжетом, – не дуже. І не має значення, яке фінансування фільму – державне чи приватне.

У «Голій правді», фільмі, здавалося б, цілком незалежному в фінансовому та у всіх інших планах, мала б бути більша свобода – й у показі теперішньої реальності тієї самої Одеси, й у зображенні інтимної сфери сучасної людини. Проте натомість ми отримуємо цілком стерильну картину світу, яка обмежена ігровим клубом, де годі відшукати якісь предмети сьогодення, та дуже приблизну сексуальність, яка вкладається у кілька невибагливих жартів для підлітків.

У Дженовезе усі комедії, так чи інак, проте серйозні, бо у них зачеплені важливі для сучасних італійців теми, пов’язані із дорослішанням, родинними стосунками, довірою, мріями та ціною за них, потребою у близькості та водночас – в особистому просторі й тому подібним. У «Голій правді» – начебто, все це також наявне, проте якось дуже поверхнево, непереконливо, несерйозно.

Причини такого стану, ймовірно, криються не у кінематографі, таланті чи ще якихось доволі ситуативних речах, а у загальній закритості українського суспільства у всіх його сферах – від політичної, де рішення приймаються за зачиненими дверима, і за них ніхто не звітує суспільству – до інтимної, яка залишається прихованою за визначенням. Це можна зрозуміти, проте важко виправдати, тим паче – для кінематографа, бо, як відомо, об’єктив камери завше бачить більше, ніж людське око.

Ігор Грабович. Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-