На Прикарпатті наприкінці 2019-го презентували «Червону книгу Івано-Франківської області. Тваринний світ». Нині її тираж сягає близько тисячі примірників. Автори видання стверджують, що своя «Червона книга» повинна бути не лише в кожній області України, а й у кожній громаді.

Що спонукало науковців написати «Червону книгу Прикарпаття», за чим їдуть туристи на Бурштинське водосховище і для кого створений «Пташиний тур»? Про це кореспондент Укрінформу розпитав у заступника директора з наукової роботи Галицького національного природного парку, співавтора «Червоної книги Івано-Франківської області» Володимира Бучка.

СОВУ СИПУХУ ВАРТО РОЗВОДИТИ ШТУЧНО

- Пане Володимире, що спонукало вас взятися до «Червоної книги Івано-Франківської області»? У нас є види тварин, які зникають, чи з’явились нові, про які варто розповісти?

- «Червона книга України» – це один із головних природоохоронних документів, відповідно до якого охороняються види, яким загрожує вимирання. Кожні 10 років національна «Червона книга України. Тваринний світ» і «Червона книга України. Рослинний світ» оновлюються через те, що відбувається динаміка у популяціях тварин. Чисельність одних видів збільшується, інших – навпаки. Окрім «національних червонокнижних» видів, є й рідкісні регіональні. Часто деякі області видають свої «Червоні книги». Для Прикарпаття – це перше таке видання. На її основі буде сформовано перелік тих видів, які на нашій території потребують охорони.

Чим іще корисна наша «Червона книга»? Інколи у лісництвах чи в школах Прикарпаття на стендах, присвячених «червонокнижним» видам, зображені тварини або рослини, поширені далеко за межами нашої області й не мають до регіону жодного відношення, тоді як види, що потребують охорони на Прикарпатті, – взагалі не вказані. Ось тому в нашій «Червоній книзі» ми зробили кадастр знахідок. Тобто – перелік населених пунктів, де виявлено той чи інший  вид. Це означає, що будь-яка громада Прикарпаття може зробити свою «Червону книгу» на основі нашої. У жодній іншій раніше виданій “Червоній книзі” такого не було.

Щоб зробити цей кадастр знахідок, науковець Ігор Скільський (кандидат біологічних наук, співавтор видання – авт.) опрацював близько 1300 літературних джерел, а це – роки натхненної праці. «Червона книга Івано-Франківської області» – це, в основному, його заслуга. Загалом, у цю книгу увійшли 313 видів тварин, з яких третя частина – рідкісні в нашому регіоні, а тому потребують охорони в області навіть попри те, що вони не занесені до національної “Червоної книги”.

- Про які види йдеться?

- Це понад 130 безхребетних і понад 170 видів хребетних. З них усіх 211 видів включені до третього видання “Червоної книги України”, а 102 підлягають охороні лише на регіональному рівні. Тут є комахи, риби, земноводні, плазуни, ссавці та птахи. Для прикладу, з птахів – це представники гусеподібних, багато видів диких качок. Серед них – Чирянка велика, яка раніше у нас гніздилась багато, але у зв’язку з меліорацією її чисельність постійно зменшується. Також вона серйозно потерпає від мисливців. Це – Широконіска, чисельність якої теж мала: всього 20-30 пар. Попелюх ще частенько зустрічається на водоймах, але є невтішна тенденція – і його чисельність теж падає. До речі, цей вид занесений у міжнародний охоронний список. Ще одна качечка теж сюди увійшла – Чернь чубата. Припускаю, що у нас гніздяться всього 30-40 пар цих качок, а може й менше.

- А цих качечок не можна переселити з інших регіонів, якщо вони там гніздяться?

- Є таке поняття як інтродукція. Це, коли люди завозять на територію чужорідні види. Науковці-зоологи це не схвалюють, бо завезені види можуть негативно впливати на аборигенів. Ось наприклад, у зв’язку з ненавмисною інтродукцією, в Україні нині домінує американська норка, яка майже повністю витіснила європейську «червонокнижну». А ось реінтродукцією, поверненням видів у їхній історичний ареал, потрібно займатися. До прикладу, на Прикарпатті треба відновлювати популяцію соколів та орлів, деяких сов, наприклад Сипухи. Це ж стосується лосося чи Севрюги звичайної.

За даними науковців, у 1957 році в Галичі була застрелена сова Сипуха і можна припустити, що вона була однією з останніх особин цього виду на Прикарпатті. Її опудало зберігається у Львівському природничому музеї. Сьогодні Сипуху можна було б штучно розводити та випускати у природу. Є особини цього виду, які через каліцтво не можуть літати і жити у дикій природі, але від них можна взяти потомство, адаптувати до життя у дикій природі та випустити на волю. Припускаю, що Сипуха може конфліктувати лише з найбільшою совою Європи – пугачем. Щоправда, у них різні біотопи полювання: різний спектр корму та різні смаки на мисливські угіддя.

На межі зникнення опинився і Сліпак подільський. Його бажано повернути на території історичного ареалу. Він належить до ряду мишоподібних. У 1938 році польський дослідник Роман Кунце у селі Межигірці, на степовій ділянці, знайшов тваринку, яку місцеві жителі називали «земське щеня». Цей гризун живе під землею, очей не має, тому й називають його «сліпаком». У нього сильно розвинені різці, особливо на нижній щелепі. На відміну від крота, який риє землю лапками, цей риє зубами.

- А яка користь від цього «сліпака»?

- А ось це і є найбільша помилка людей. Не можна говорити про користь тварин. Сліпак має право на життя, як і будь-яка істота на цій землі. Тепер некоректно використовувати поняття «шкідливих», чи «корисних» тварин. Завдання цивілізованого світу – зберегти біологічне різноманіття, бо щороку на землі зникають сотні й тисячі видів.

А люди, зазвичай, звертають увагу на яскраві види тварин і не переймаються «непомітними». Наприклад – Лебідь-шипун. Ось побачили його на озері в Івано-Франківську – й усі кинулись рятувати, бо нібито він примерз до криги... Хоча, насправді, цей птах звиклий до таких температурних умов. Популяції цього виду нічого зараз не загрожує, навпаки – вона прогресує. Біда в тому, що люди не звертають увагу, наприклад, на таку пташку, як Крячок малий, який у нас гніздиться на островах Дністра і є на межі зникнення. Рідкісним тут є і Крячок чорний та інші. Наше завдання – привернути увагу громад, лісників та рибалок до проблем тих видів нашого регіону, популяції яких треба негайно рятувати.

ЯК ЛЕБЕДЯ-ШИПУНА “ПРИПИСАЛИ” ДО ЧЕРВОНОЇ КНИГИ

- А Лебідь-шипун не належить до цих видів?

- Лебедя-шипуна немає в “Червоній книзі”, але його туди часто чомусь «приписують». Навіть у тестах ЗНО я бачив питання, в якому наведено чотири види і один з них – Лебідь-шипун, який, нібито, занесений до “Червоної книги”. Так, він – яскравий представник, який символізує вірність, але це не рідкісний вид. Треба сказати, що є лише один «червонокнижний» лебідь – це Лебідь малий, або тундровий. За всю історію на Прикарпатті його виявили тільки один раз біля Бурштинського водосховища. Це було торік. А ось перше гніздо Лебедя-шипуна знайшли ще у 1980-х роках, на ставку в околицях села Медуха, і тоді це була сенсація на Прикарпатті. Тепер їх лише в Галицькому НПП гніздиться близько 15 пар. Ще близько 300 особин, які не беруть участі у розмноженні, цілий рік живуть на території нацпарку. Цей вид лебедя має довгу шию, не пірнає, а з дна виїдає все, що може дістати. Тому він негативно впливає на популяцію інших птахів. Тих самих качок, яких вистрілюють ще й мисливці. З лебедями вони конкурують не лише за корм, а й за гніздову територію. Були випадки, коли пара шипунів почала гніздуватись на ставку у селі Водники, то люди скаржились, що жодна домашня гуска не могла зайти у водойму.

- А які з парнокопитних є рідкісними на Прикарпатті?

- Зараз зустрічається лише один вид – лось. Раніше були і зубри, й Скельниці гірські у високогір’ї Карпат. Тепер вони зникли повністю. А от лось час від часу заходить до нас, але Прикарпаття – не його природний ареал. Років три тому в околицях Верховини сфотографували трьох лосів, які переходили з одного в інший лісовий масив. А минулого року лось зайшов навіть у місто Тлумач. Але це таки рідкість.

- Чи впливає глобальне потепління на зникнення тварин?

- Через «м’які» зими деякі види птахів, що раніше відлітали, залишаються у нас на зимівлю. Теплолюбні види розширюють свій ареал далі на північ. Наприклад, до таких видів можна віднести Косара, друга назва – Колпиця. Він подібний до «білої чаплі». Єдине місце його гніздування – це ставки біля села Медуха.

«ПТАШИНИЙ ТУР» РОЗПОЧИНАЄТЬСЯ НА ОРНІТОЛОГІЧНІЙ ВЕЖІ

- Нещодавно на Бурштинському водосховищі створили штучний півострів, який оснастили відеокамерами. Це туристична атракція, чи все-таки наукова ділянка?

- Найперше, це – унікальний проєкт, бо заповідний півострів створено на штучній бетонній дамбі Бурштинської ТЕС. Так, це цікаво для науки, для збереження пернатих і корисно для розвитку екологічного туризму. Відеокамери ми поставили в тих місцях, де є найбільше скупчення птахів, які зимують або мігрують. Камери на півострові не лише дозволять нам стежити за птахами, а й допоможуть зберегти гніздові колонії, які, сподіваємось, будуть там формуватись. Ми зможемо бачити, чи не нападають на гнізда птахів хижаки і, за необхідності, реагуватимемо.

Птахи облюбували дамбу, тому ми вже плануємо робити півострів більш природним, а це означає – насаджувати дерева, кущі, очерет та інші надводні рослини. Крім того, треба ще завезти туди пісок та гальку, щоб почали гніздитись рідкісні види птахів. Очікуємо, що побачимо на гніздуванні тут і рідкісного Крячка малого, популяція якого дуже потерпає від весняних повеней на Дністрі.

- Діти часто приходять на Бурштинське водосховище?

- І не лише діти. Ось завтра до нас їде група львівських панів і панянок, які хочуть подивитись на дику орнітофауну національного парку. Для таких туристів ми маємо спеціальний «Пташиний тур».

- А що це за тур? Де він проходить та в чому його зміст?

- Розпочинається цей тур у селі Користовичі. Саме тут розвивається такий вид туризму як орнітологічний, так званий бьордвотчинг (спостереження за птахами та їх вивчення – авт.). Наш «Пташиний тур» триває від однієї до двох годин. Усе залежить від групи людей, яка приїжджає. Перша оглядова точка – орнітологічна вежа, з неї відкривається мальовничий краєвид на Бурштинське водосховище. З вежі за допомогою зорових труб і біноклів можна розгледіти багато цікавих птахів. Про багатьох із них можна дізнатись з інформаційних стендів, які там розміщені. Далі ми мандруємо уздовж водосховища, де є багато оглядових ділянок і можна побачити рідкісних птахів. Є люди, яким просто цікаво подивитись на великих бакланів, чапель, лебедів, лисок, мартинів, зграї качок… А вже справжні бьордвотчери «полюють» із фотоапаратами за дуже рідкісними видами. Для цього вони довго ходять, придивляються.

Ось недавно у нас були бьордвотчери з Києва, Львова, Івано-Франківська. Приїхали за лайнером – так вони називають уперше побачені й сфотографовані види. На водосховищі для них такою стала дуже рідкісна качечка – Чернь червонодзьоба. На Франківщині її можна зустріти лише в двох місцях, це – Галицький природний парк і водойма біля Коломиї.

Треба сказати, що в Європі є близько 20 мільйонів бьордвотчерів, у США – майже 80 мільйонів! Цивілізований світ отримує насолоду, відпочиває, коли спостерігає за дикими тваринами у природі. Кілька років тому був випадок, коли ми цілу зиму спостерігали на водосховищі за качкою – Чилійським свищем. Де ми, а де Чилі? А він якось залетів до нас… плавав тут на дамбі, відпочивав…

ВЕДМЕДІ СПЛЯТЬ ДУЖЕ ЧУЙНО

- Не можу вас не запитати про ведмедів у Центрі реабілітації диких тварин Галицького НПП. Чи відпочивали вони цієї зими?

- Люди думають, що ця тварина впадає у глибокий сон. Насправді, ведмеді сплять дуже чутливо. Я б сказав, що вони дрімають. Мені довелось якось взимку обережно заглянути у барлогу ведмедиці Маші. Вона не спала і відразу відчула, що у неї вдома гості. Машу ми привезли з Херсона з хворими суглобами. Вона слабує, тому і залягає швидше від інших наших ведмедів. Ще з осені затягує підстилку в барлогу і мостить собі «ліжечко» з сухого листя, моху і трави. Недавно, коли був дощ і потепліло, вона вилізла з барлоги і вже тепер виходить майже щодня. Троє інших наших ведмедів не залягали цієї зими взагалі, бо тепло, нема снігу та морозів. Увесь час вони в русі, вештаються вольєром.

- Сьогодні українські міста масово забороняють пересувні цирки, зоопарки. А що має з’явитись на їхньому місці?

- Так, зоозахисний рух в Україні активізувався, як ніколи. Я його підтримую. Дика тварина має жити у дикій природі. Зоопарки та звіринці, зазвичай, створюють не для тварин, а заради розваг людини. Вважаю, з часом їх замінять спеціальні розплідники рідкісних видів та притулки, де утримуватимуть тварин, які не можуть вижити самостійно в дикій природі. Також, з кожним роком з’являються нові Центри реабілітації для скалічених і немічних тварин. Сьогодні ми працюємо над створенням такого сучасного притулку для хижих звірів та птахів. Втім, усі ці притулки мають орієнтуватись на представників нашої, а не екзотичної фауни. А ось притулки для левів мають бути в Африці, для мавп – в Азії, там, де їхній природній ареал.

Ірина Дружук, Івано-Франківськ
Фото Юрія Рильчука