Крила, що встромилися багнетами. Три номінанти, провокатори, творці
У Довженко-Центрі відбулася яскрава незабутня подія. Комітет Національної премії України імені Т. Шевченка проявив небачену досі ініціативу і представив три проєкти номінантів премії у категорії "Візуальне мистецтво" О. Глядєлова (номінований Школою фотографії Віктора Марущенка), Н.Кадана (номінований Національним Музеєм Українського мистецтва) і людини земної кулі, "російсько-єврейсько-радянського" художника з українським паспортом С. Браткова (номінований Харківською муніципальною галереєю).
Зібрався натовп любителів мистецтва, журналістів, художників і фотографів. Чулися роздратовані репліки кінолюбителів про те, що «Довженко-Центр» просуває не кіно, а незрозуміло що. Напевно, вони жартували. Загалом народ обговорював виставку та здобувачів високої нагороди. Бо нічого подібного досі не траплялося.
Висунення на здобуття і потрапляння в короткий список премії, ймовірно, було повною несподіванкою для номінантів. Принаймні Глядєлов у цьому зізнався.
Усі троє — це нахабна противага традиційній шароварщині, політичній заангажованості, абсолютні нонконформісти, провокатори в хорошому сенсі і великі творці. Усі троє незручні для будь-якої влади, бо піднімають теми жорсткі, актуальні, які неоднозначно сприймаються суспільством, болючі, отруйні і, як сказала одна з відвідувачок виставки, самі по собі ці люди – страшенно розумні. У всіх трьох представлена робота з фотографією, різні рівні інтерпретації документа.
Велика зала, простір для думки, погляду. Блукаєш лабіринтом між експонатами і рефлексуєш, мозок в голові починає крутитися, як дзига і рватися назовні.
Куратори виставки Влада Ралко, Тетяна Кочубінська, Михайло Рашковецький вельми своєрідно продумали експозицію. У центрі зали розміщена інсталяція, швидше - цілий меморіальний комплекс, присвячений кольоровим снам, з гігантських підковдр-фотоколажів і великого екрану, створений Братковим. Усе це називається «Імперія снів».
З боків, як крила братківського птаха-сновидця, розкинулися похмурими чорно-білими плямами роботи Нікіти Кадана і Олександра Глядєлова.
У Сергія Браткова кольорові сни, неспокійні, на межі кошмарів і нав'язливих бачень, що перетворюють свідомість на крихку скляну кульку, яка готова лопнути від неконтрольованих вражень, що нагнітає життя.
Дивимося в один бік, а там брудна дупа нещасного слона у вольєрі-в'язниці, з іншого боку – пре військова техніка країни-агресора...
А на екрані брат Сергія рве на собі сорочку, несамовито рахує чи то роки, чи то просто нервово викрикує цифри, намагаючись чи то вбити себе вічним сном, чи навпаки, не дати собі заснути, бо відбитки снів, що висять навколо у вигляді підковдр, нічого доброго не обіцяють.
Братков сміється, хихотить, плаче. Його кольоровий птах снів летить, втрачаючи пір'я, в нікуди, бо майбутнього немає.
Праве крило експозиції зайняв Нікіта Кадан. Я його вважаю генієм, він чує голоси далеких планет, вміє в'язати вузли з часу і перетворює думку на одну з форм матерії. Його проєкт «(не)означені» глобальний, страшний, нескінченний.
Останнім часом Кадан конкретно підсів на історію. Працює з феноменом пам'яті, виявляючи її як елемент маніпуляцій і абсолютно ненадійне джерело для встановлення істини.
Часто одні й ті самі фотодокументи в своїх цілях використовували пропагандисти з протилежних таборів. Крім того, створення і доля фотографій має ще й свою власну історію. Нікіта перемальовує історичні фотографії погромів, насильства, а також жертв конфліктів. Але зображує не задокументовану сцену, а саму фотографію, папірець, відбиток з якоюсь картинкою. В результаті робота Кадана перетворюється на емоційний узагальнений образ, в контексті якого опиняються усі ворогуючі сторони.
Малюнки величезні і дуже агресивні, глядач відчуває себе безсилим перед злим світом, який зжирає сам себе. Крім того, Кадан як через м'ясорубку пропустив гігантський пласт літератури і виставив також моменти з книг, присвячених насильству та його наслідкам. Наприклад, схвильований дослідженням Мартіна Поллака «Отруєні пейзажі», художник створив кілька пейзажів, глибинно-смоляних, обвуглених, поглинених мороком.
Будь-який, на перший погляд ідилістичний, романтичний пейзаж приховує насильницьку людську смерть, заховані могили, таємні поховання.
Ліве крило виставки належить Олександру Глядєлову. Він - документальний фотограф і його завданням було не інтерпретувати, не спотворювати, не домислювати, не придумувати, не брехати, не створювати художні образи, не іронізувати, не глузувати, а збирати свідчення, документувати і безпосередньо перебувати у вирі подій, пропускаючи через себе усі їхні струми і енергії.
Він створював історії про безпритульних дітей на початку 1990-х і цим багато в чому сприяв ліквідації цього лиха. Глядєлов їздив по тюрмах з лікарями, показуючи катастрофу з туберкульозом в Україні, прожив Майдан на Майдані, провів чимало часу в окопах на російсько-українській війні. Він йшов від проєкту до проєкту через лиха і нещастя людського буття, що породжені безліччю причин, а головне недолугою, злодійкуватою українською владою. В результаті, як узагальнення усієї попередньої діяльності фотографа, і з'явився проєкт «Карусель». Безліч чорно-білих фотографій, які безвихіддю перегукуються з кадановськими вугільними полотнами, вибудувані як темний горизонт, за яким немає сонця.
Два чорних крила встромилися багнетами в сплячий кольоровий організм Браткова, що кричить від болю та відчаю, людиною на екрані, що роздирає душу.
Усі три номінанти дуже класні і в чомусь схожі, бо працюють з фотографією і дивляться на світ без особливого ентузіазму та оптимізму, констатуючи хворобу людства, яка вразила його сильніше за коронавірус.
Ідея кураторів – показати роботи номінантів на премію публіці в єдиному просторі – мені видалася чудовою. Відразу видно – хто є хто, можна поспілкуватися з авторами. Я запропонував представникам Комітету у такий спосіб показати претендентів і в інших категоріях. Цікаво було б послухати проєкти Троїцького «ДахуБраху» і «Йов з Vivienne Mort в одному проєкті, подивитися вистави і послухати поетів з письменниками. Але Юрій Макаров і компанія твердо сказали "Ні". Мовляв, ходіть по театрах, купуйте квитки на концерти, читайте книги. А ця виставка – виключення з правил. А шкода.
Олександр Ляпін
FB
Фотографії А. Пархоменка
реклама