Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Обмін: Москві – агента Кузнєцова, Україні – режисера Довженка

Обмін: Москві – агента Кузнєцова, Україні – режисера Довженка

Блоги
Укрінформ
А якщо обміняти останки агента НКВС на Олександра Довженка, який заповідав поховати в Україні хоча б своє серце?

У Росії депутати Держдуми запропонували викупити рештки агента НКВС Миколи Кузнєцова, оскільки міська рада Львова відмовилася передавати їх Росії.

Вважаю, що львівським депутатам і владі в цілому варто було б вчинити нестандартно – виміняти агента НКВС на геніального українського режисера Олександра Довженка, якому Москва заборонила жити в Україні й який заповідав поховати в Україні хоча б своє серце.

Між тим, Довженко за новаторство й експресію у багатьох загальновизнаних світових рейтингах досі входить до сотні найвизначніших режисерів світу.

Під час війни Сталін розкритикував його сценарій фільму «Україна в огні», за те, що «заохочував український патріотизм замість радянського».

Після зустрічі зі Сталіним Довженко готувався до страти і знищив частину свого щоденника. Хоча й та частина, яка залишилася, м’яко кажучи, і так антирадянська.

Стратити всесвітньовідомого на той час Довженка, ще й під час війни, Сталін чи то не зважився, чи то не встиг. Хоча відомо, що Довженку підсовували на знімальному майданчику заряджений бойовими кулями револьвер замість холостого, вочевидь, плануючи видати смерть за нещасний випадок чи самогубство, а іншого разу – підпиляли рульову стійку в його авто.

У розсекречених документах зазначається, що сексоти, які слідкували за ним, писали у своїх доносах: "Уві сні часто розмовляє українською".

Сам Довженко заповів після смерті поховати його серце в Україні (поки що цей заповіт так і не виконано).

"Кара, яку мені придумали великі люди в малості своїй, жорстокіша за розстріл. Я хочу писати серед свого народу... Невже я не можу жити на Вкраїні? Я забуваю мову свою. Пишу, розлучений з народом моїм, з матір’ю, з батьковою могилою, з усім-усім, що любив на світі більш над усе. Мене з’їдає туга по Вкраїні… Ой, земле рідна, мати моя і печаль. Прийми мене хоч мертвого. Що мені робити тут, у Москві, на самоті. Я України син. Нащо одняли у мене Матір?... Я помру в Москві, так і не побачивши України. Перед смертю попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю в Києві десь над Дніпром на горі", – заповідав 1945-го року в своєму щоденнику.

Але Довженку вдалося пережити тирана. Та Москва й далі забороняла йому повертатися в Україну.

"Вже не треба нічого – ні кіностудії, ні роботи, допоможіть тільки переїхати в Україну. Велика квартира мені не потрібна. Тільки треба, щоб з одного хоча би вікна можна було дивитися вдалину. Щоб було видно Дніпро, і Десну десь під обрієм, і рідні чернігівські землі, що так наполегливо почали з'являтися мені уві сні", – писав Довженко незадовго до смерті у президію Ради письменників України.

До Москви Довженко ставився, м'яко кажучи, неполіткоректно.

«Мосфільм», де змушений був працювати Довженко, він називав «конюшнею», і говорив, що на «Мосфільмі» «є такі коридори, де ще не ступала нога людини».

Тому такий обмін був би дуже природний, і, головне – відповідав би заповітові самого Олександра Довженка.

Олександр Палій
FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-