Уляна Супрун, громадська діячка, продюсерка
Фільми «Наші Котики» і «Мої думки тихі» дуже схожі – в обох показано глибокі зв’язки між людьми
Відео 25.01.2020 14:55

У день, коли ми запланували інтерв’ю з ексвиконувачкою обов’язків міністра охорони здоров’я Уляною Супрун, я раптово захрипла. Перед розмовою вибачилася за свій голос та й запитую: – Може порадите мені, як полікуватися?

- Ви ж самі знаєте, я про це писала у Фейсбуці, – сміється вона. – Перше, що треба зробити – з’їсти морозива або попити чогось холодного!

Ось на такій позитивній ноті ми почали інтерв’ю, але я вас здивую – говорили ми не про медичну реформу чи вакцинацію, а про… українське кіно.

УМІННЯ СМІЯТИСЯ СМЕРТІ В ОБЛИЧЧЯ, ДОПОМАГАЄ СТАТИ БІЛЬШ ХОРОБРИМИ І ПЕРЕМОГТИ

- Пані Уляно, як так сталося, що ви раптом маєте пряме відношення до прем’єри фільму «Наші Котики», яка відбудеться 30 січня?

- «Наші Котики» – це неполіткоректна патріотична комедія. Вона про перший рік, навіть про перші місяці АТО.

Коли режисер і сценарист стрічки Володимир Тихий написав сценарій, він передав його моєму чоловікові Марку (Марко Супрун є кінопродюсером кінооб’єднання «Babylon`13» – ред.). Маркові він дуже сподобався, і він тоді передав сценарій двом людям, яким довіряє, щоб вони прочитали і сказали йому правду – мені й нашому другу Стефку Бандері.

Я взялася читати, коли летіла у чергове відрядження – сиджу в кріслі літака, біля мене з обох боків чужі люди, я відкриваю комп’ютер, починаю читати… і сміюся вголос! Потім плачу, і потім – знову сміюся. Мені так тепло на серці стало. І коли завершила читати, то вже бачила, як це кіно має виглядати.

Щойно ми приземлилися, написала Марку: «Ми мусимо зробити це кіно. Цей фільм мусить вийти у світ, бо нам усім потрібно зосередитися на тих моментах, які так чудово описав Тихий».

Це кіно про наших «котиків» – добровольців, які з самого початку війни наважилися покинути своє буденне життя, щоб поїхати на фронт і нас усіх захищати. Так само, як у нас кожного дня відбуваються різні буденні речі, так само й у їхньому житті на фронті також відбуваються буденні речі. І часом вони дуже смішні. 

- Багатьох, до речі, дивує: як це – комедія про війну. У вас не було пересторог щодо цього?

- Ми сміємося смерті в лице – це не є висміюванням війни. Навіть саме слово «війна» фігурує в фільмі всього 2-3 рази. Сміємося з абсурдних ситуацій, в які потрапляють наші добровольці, бо коли люди перебувають у дуже тривожних ситуаціях, один зі способів пережити травматичний момент – користуватися гумором. Коли ми спілкуємося з нашими «котиками», добровольцями, ветеранами, які були на Сході, вони часто розповідають комічні моменти, які з ними там відбувалися.

І ще одна річ: коли ми боремося зі злом, то вміння сміятися в лице наших ворогів і смерті – допомагає – щоб ми стали більш хоробрвмв і могли насправді перемогти. Ця моральна перемога є так само важлива, як і фізична перемога. 

ЦЕ ЗВИЧАЙНІ ЛЮДИ, ЯКІ ПРИЙШЛИ ЗАХИЩАТИ СВОЮ КРАЇНУ Й КОЖЕН ІЗ НИХ – ГЕРОЙ

- Чому ви назвали комедію неполіткоректною? Що там таке показують? Хоча я знаю, що після виходу тизера «Наших Котиків» – на одному одіозному російському каналі цілу програму присвятили критиці того, що українці зняли щось таке дуже образливе для них. 

- Так, ми їх образили – і правильно зробили. А слово «неполіткоректна» ми вирішили поставити на початку жанру фільму, щоб люди відчули, що є ok сміятися під час перегляду. Бо буває – ми дивимося фільм і хочемо сміятися, але нам здається, що це неполіткоректно, табуйовано, і з цього не можна сміятися. А ми відразу говоримо: насправді можна.

У Володимира Тихого була ідея зробити серіал з 12 серій, щоб описати життя бійців в одному бліндажі на фронті. Зробили 3 серії з них, вони були дуже хороші, смішні й цікаві. Але коли режисер ішов по телеканалах і пропонував серіал, вони не були готові показувати це на телебаченні.

Серії, що були на ютубі «Babylon`13», набрали дуже багато переглядів – і наші реальні «котики» почали смішні розповіді та відео з життя, як вони проживали у своїх бліндажах, чи там, де вони були на місцях дислокації.

Тоді у Володимира з’явилася ідея зробити ціле кіно – взяти багато чого з їхніх історій і створити з них збірні образи деяких наших добровольців і ветеранів. Це звичайні люди: актор, продавець квітів… 

- Це ви вже про героїв фільму зараз говорите?

- Так. Ще один герой фільму – до війни був тренером жіночої футбольної команди. Бачите, це звичайні люди, які прийшли захищати свою країну, і кожен з них – герой. Вони лишили своє звичне життя і свій комфорт, хоча не мусили цього робити, але зробили, бо мали прагнення допомогти своїй країні, своїм дітям, своїм близьким. Суть героїзму – саме в тому, що це не щось надзвичайне для них, для них – це нормально. І ті, хто бачить це як нормальну частину свого життя, вони насправді є найбільші наші герої. 

Коли ми дивимося фільм, кожен бачить у тих людях маленьку частинку себе. Там також є журналістка Оля, і багато хто з ваших колег побачить у ній шматочок свого буття.

Я впевнена, що коли ми будемо виходити з фільму, то почнемо краще розуміти ветеранів – вони пережили те, що ті, хто не був на війні, може не розуміти, але фільм допоможе це зробити.

Дуже важливо ще й те, що ми запрошуємо на покази ветеранів. Щоб вони прийшли самі подивитися фільм і щоб прийшли їхні друзі, близькі, побратими, посестри. Щоб вони між собою могли поспілкуватися.

- Тобто, перегляд фільму – це певною мірою й посттравматична реабілітація для ветеранів?

- Реабілітація відбувається в багатьох аспектах – ми ж розуміємо, що гумор часто допомагає пережити травматичні моменти або спогади про них.

На одному з передпоказів ми побачили, що після перегляду люди хотіли спілкуватися між собою, ділитися спогадами. І ми дамо змогу ветеранській спільноті в закритому режимі разом зі своїми дружинами, чи чоловіками, подивитися кіно, а тоді поспілкуватися між собою, поділитися враженнями й спогадами.

Це допомагає їм подивитися на все крізь іншу призму – більш гумористичним і реалістичним способом. 

ДМИТРО ТУБОЛЬЦЕВ – АКТОР, ЯКИЙ ВОЮВАВ ТА ГРАЄ У КОТИКАХ МАЙЖЕ СЕБЕ

- Один з акторів фільму насправді був учасником АТО? 

- Так. Дмитро Тубольцев. Він реальний чоловік, який поїхав і воював. Тепер він ветеран і грає майже себе. Хоча це не зовсім його історія, але він є уособленням людини, яка насправді була тим героєм – актором, який пішов на війну, щоб захищати своїх. 

- Я вже зрозуміла, що всі смішні історії, показані в «Наших Котиках», бралися з реального життя, а можливо щось курйозне траплялося й під час зйомок?

- Так! Траплялося багато разів, як зазвичай на зйомках і відбувається (сміється).

Переважно ми знімали в Чернігівській області, й у кіно є момент, коли в Донецьку захоплюють ОДА (в тому епізоді в кадрі є вся атрибутика Новоросії: прапори, чеченці стоять, ми завезли повно людей, які виглядають як чеченці), а люди в Чернігові подумали, що то справжні сепаратисти і викликали поліцію! Поліція приїхала і каже: «Що тут відбувається?». Говоримо: «Ми робимо кіно».

Ще був один кумедний момент, коли наша корова Раїсочка, яка також грає роль у фільмі, біжить по полю галопом. Всі нас запитують: як ви змусили корову так швидко бігти? А ми її не гнали, вона просто дуже втомилася цілий день стояти в полі, що сама побігла, щоб повернутися до свого хазяїна!

Був дуже смішний момент із танком у річці. Уявляєте, ми мусили завезти танк у річку, щоб усе виглядало натуралістично!

- А як ви потім той танк витягли?

- Було важко (сміється).

- У вас була справжня техніка? Де ви її брали?

- Ми поговорили з нашими силовими структурами, розповіли про фільм і про те, чому ми його знімаємо. Вони погодилися, ми лише мусили заплатити за пальне, а танкістів і танк нам дали в оренду, щоб наше кіно виглядало справжнім.

- От так, вам дали танк, а ви його потопили…

- Та ні! Ми їх віддали в тому ж стані, в якому вони були.

До речі, над фільмом працювали 600 людей! Ми створили досить багато робочих місць на період зйомок – це велика кількість тих, хто мав зайняття і сплатив усі свої податки. Крім режисера й акторів, також було залучено багато фахівців, які займалися звуком, картинкою, корекцією.

А ще, у нас назбиралося дуже багато цікавих штук – сувенірів, які нам передавали наші «котики», і деякі ми теж зняли у фільмі!

Наприклад, наш іграшковий котик з лапкою, який є скрізь на постерах, має цікаву історію: наш художник-постановник Володимир Любий приніс китайського котика, ніби як талісман, щоб усе пішло добре.

І от така фішка стояла у нас, всі трохи сміялися з того, а тоді почали думати: якщо ми маємо талісман під час зйомок кіно, то чому б не зробити такий талісман і для наших котиків у їхньому бліндажі? Його дещо змінили для фільму, трохи перемалювали – він має тризуби в очах і вони в нього світяться! Але це талісман наших «котиків», побачите – коли у кіно його лапка рухається, то все ok, а як перестає рухатися – є якась проблема.

ЦЕ КІНО КАЖЕ –– КОЖЕН З НАС МОЖЕ СТАТИ ГЕРОЄМ

- Ой, мені так подобається назва «Наші Котики»! Така тепла, приємна і налаштовує на позитив.

- Я думаю, всі люблять котиків, і всі точно полюблять «Наших Котиків». Мені здається, що кіно буде дивитися широка аудиторія, бо кожен зможе знайти у ньому частинку свого життя або життя людей довкола себе. Це є фільм про нас, про всіх українців і не лише про українців, це кіно – про людей.

- Зрозуміло, що фільм більше спрямований на українську аудиторію, але чи плануєте ви його возити по міжнародних фестивалях? 

- Насправді це кіно містить універсальні теми і тези, що кожен із нас може стати героєм. Ветерани – це люди, які живуть посеред нас і свій героїзм бачать, як нормальне життя.

У нас є субтитри англійською мовою, і є ідея – показувати фільм не лише в Україні, бо теми, які порушуються у фільмі, – універсальні по цілому світі. Вже є декотрі переговори, щоб показати в Канаді та інших європейських країнах, але не лише на кінофестивалях, можливо, через дистриб’юторів – у кінотеатрах.

- Пані Уляно, я знаю, що ви давно товаришуєте з Володимиром Тихим, ще від самого Майдану. І коли я побачила вас на прем’єрі його фільму «Брама» у минулому році, то спочатку здивувалася, а потім зрозуміла – а чому б вам там і не бути? Адже ви приїхали в Україну в 2013 році саме для того, щоб займатися розвитком української культури, а потім життя внесло свої корективи – і після вашої активної волонтерської роботи в медичній службі Майдану та потужної громадської діяльності, у 2016 році вас призначили на очільну посаду в МОЗ.

- Так, у нас була ідея займатися саме українською культурою і надати більш широкий доступ у західному світі до українських книг і фільмів. Тоді, у 2013-му році ще не було дуже багато українських авторів, перекладених на англійську мову, і вони були не дуже розповсюджені по західному світу. Також і українське кіно було на досить низькому рівні.

Із Марком ми приїхали в Україну саме в ту ніч, коли побили студентів на Майдані, але справді – наш початковий план був займатися саме культурними проєктами.

Марко весь час і займався ними, він є одним зі співзасновників кінооб'єднання «Babylon'13» і має пряме відношення до створення фільмів «Брама», «Бранці» та інші. Також він займався нашою організацією «Захист патріотів», яка навчала військових тактичній медицини.

Але зараз ми трохи повернулися до ідеї культурних проєктів: найкращий спосіб змінювати країну – створювати зміни через культуру, кіно, телебачення, літературу. Бо людям – щоб сприймати зміни – треба ось тут (показує на голову – ред.) щось змінити, ми ж усі дивимося на світ переважно через культурні продукти.

«МОЇ ДУМКИ ТИХІ» І «НАШІ КОТИКИ» ДУЖЕ СХОЖІ – В ОБОХ ФІЛЬМАХ МИ БАЧИМО ГЛИБОКІ ЗВ’ЯЗКИ МІЖ ЛЮДЬМИ

- А ви вже побачили зміни в українському кінематографі? Ось лише за січень у прокат вийшло п’ять нових фільмів! До речі, я вас бачила на прем’єрі кіно «Мої думки тихі». Вам сподобалася дебютна кінострічка Антоніо Лукіча?

- Так, дуже хороший фільм. Класне кіно, й Ірма Вітовська грає чудово.

- Радите нашим читачам подивитися?

- Так. А ще у мене є цікаве спостереження: якщо порівняти фільми «Мої думки тихі» й «Наші Котики», то вони – ніби опис життя наших мам-українок у тилу та опис життя їхніх дітей у бліндажі. Фільми схожі, лише події відбуваються в протилежних місцях – в Ужгороді й на Сході.

В обох фільмах ми бачимо глибокі зв’язки між людьми. У «Наших

Котиках» дуже гарно показана здруженість між добровольцями, які перебувають в бліндажі разом з журналісткою Олею, – їхні переживання, прагнення, мрії. Багато показано їхнє спілкування: як так склалося, що життя їх звело разом, і куди вони йдуть від цього моменту.

Все, що відбувається в нашому бліндажі, так само як і те, що відбувається у сюжеті фільму «Мої думки тихі», – це речі, які з’єднують нас, подають нашу ідентичність, вони унікально українські, але водночас багато з того, що є в цих фільмах – універсальне. Мама із сином – це універсальна річ, подорож, щоб шукати «фішку», яка має змінити твоє життя – це універсальна річ. Так само в «Наших Котиках» – людська здруженість, яка відбудовується в моменти, коли людина переживає великі тривоги.

- Зараз у прокат виходить багато українських комедій: «Скажене весілля», «Пекельна хоругва», «Мої думки тихі», от «Наші Котики» з’являться скоро. Тобто, з’явився запит суспільства саме на таке кіно: позитивне, хороше, світле, тихе, філософське або смішне?

- Я думаю, що в нашому суспільстві відбулася зміна, ми зрозуміли, що можемо почати сміятися знову, що це є ok .

Події «Наших Котиків» відбуваються там, де війна. Так, вона є, але ми маємо далі жити своїм життям і допомогти тим, хто не може зрозуміти – що там відбувається. Це також є наше нормальне життя.

Не знаю про «Скажене весілля», але в інших із тих, які вийшли, є глибокі філософічні речі. І ніхто не запитує: чи можна сміятися? Можна сміятися, так, це нормально, це життя – і можна сміятися з того, що відбувається у фільмах «Мої думки тихі» й «Наші Котики».

- Я на «Думках», до речі, плакала, пускала таку скупу материнську сльозу. Постійно себе впізнавала в Ірмі (у мене теж майже дорослі діти), звичайно – і сміялася багато. Думаю, на «Котиках» я теж і сплакну, й посміюся.

- Там є з чого і посміятися, й поплакати, а тоді встати – і плескати в долоні, і знову поплакати й сміятися. Тихий дуже гарно зробив сценарій: там завжди є баланс між тривожними, сумними ситуаціями і гумором. Все так збалансовано, щоб емоції глядача завжди були залучені, й щоб вчасно полегшити моменти, коли хочеться плакати. Це є суперважкий момент для сценариста, але він впорався!

МИ ВЖЕ ДУМАЄМО ПРО «НАШІ КОТИКИ-2»

- Окрім «Наших Котиків», що ще плануєте робити у найближчій перспективі?

- Зараз найважливіша подія – прем’єра «Наших Котиків». Сподіваюся, багато людей прийде. І ми вже думаємо про «Наші Котики-2» (сміється).

Також розглядаємо роботу над декотрими українськими серіалами, написаними Володимиром Тихим й Ігорем Савиченком.

А по роботі в інших напрямках: ми створили громадську організацію Arc.UA. Це такий мозковий аналітичний центр, який буде займатися різними сферами. Його ціль – допомогти, щоб у нашому політичному і суспільному житті панував здоровий глузд, бо нам цього дуже бракує.

Коли ми працювали в міністерстві, то побачили, що дуже часто рішення приймалися так: «мені вчора хтось щось сказав», «я це побачив по телебаченню», чи «наші донори вимагають від нас», тоді як має бути: «доказова база показує, що це є правильний крок». Тобто, перше – треба створити ці доказові бази, організувати їх, далі – робити рекомендації, а тоді якісно комунікувати ті рекомендації державі й державним структурам, а також суспільству.

Якщо в Україні й є такі мозкові центри, що творять якісь продукти, то вони не виходять назовні – їх напрацювання комунікуються в дуже вузькому колі: або в державних структурах, або в інших організаціях, у тій чи іншій сфері, але назагал люди не знають про них.

- Ви й надалі будете опікуватися здоров’ям українців, давати поради та розвіювати міфи на своїх сторінках у ФБ? Коли ви тільки встигаєте все писати?

- Так, це стало навіть якимось українським мемом, що Уляна Супрун має або дозволити, або заборонити щось (сміється).

Я не сама пишу тексти, у нас є команда – наша SMM-армія – двоє людей (сміється). Маємо ще одну людину, яка допомагає на 10-20% ставки, я вичитую всі тексти, ще декілька наших людей читає їх. Але контентом насправді займається двоє-троє людей.

Багато тем, які ми описуємо, – універсальні – вони стосуються як молодих людей, так і старших. І найголовніше – ми пишемо дуже доступною мовою, нашу інформацію може прочитати й 10-літня дитина, й 70-літня бабуся – і зрозуміти, про що йдеться.

Мені дуже приємно читати у коментах, що цей пост допоміг людині знайти щось нове в своєму житті, або заспокоїти, бо раніше їй здавалося, що те, що вона переживає, ніхто інший не переживав.

- Пані Уляно, я вам дуже дякую за вашу роботу в усіх напрямках! Бажаю вам повних залів на показах «Наших Котиків» і щоб усі глядачі обов’язково вставали в кінці фільму й довго плескали в долоні. Це, мені здається, найдорожча винагорода для творців.

- Але фільм треба додивитися аж до самого кінця! Бо на завершенні фільму іде пісня «Жовтий скотч», вірші якої спеціально для нас створив ветеран Максим Кривцов, а музику написав гурт «Юркеш», і під пісню показуємо реальні кадри з АТО. На відео наші справжні «котики» у смішних і веселих ситуаціях, є дуже цікаві та зворушливі моменти. А після цього далі ще йде розмова між двома «котиками» по рації – ви можете почути, як вони спілкуються між собою. Це вже показують у кінці, коли йдуть титри, так що додивляйтеся кіно до самого кінця!

Прокат «Наших Котиків» у кінотеатрах розпочнеться 30-го січня, але будуть декотрі допрем’єрні покази: 25-го січня у Тернополі, 26-го січня – показ в Одесі, Харкові та Луцьку, 28-го – великий допрем’єрний показ у Львові, 29-го буде сама прем’єра фільму, а від 30-го січня вже буде в кінотеатрах.

Ми сподіваємося, що багато людей захочуть піти на фільм, і не лише, щоб підтримати українське кіно (хоча це дуже важливо!), але щоб насолодитися тими моментами, які насправді роблять нас українцями.

Любов Базів. Київ

Фото Юлії Овсяннікової

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-