Ім’я Гаськи (Галини) Шиян увійде в історію української літератури вже тим, що вона стала першим українським письменником, якого було нагороджено Літературною премією ЄС. Урочисте вручення відбулося на початку жовтня в Брюсселі. Варто зауважити, що Україна цього року взагалі вперше була запрошена до участі в цьому конкурсі.
Друга половина місяця стала для Гаськи Шиян не менш важливою та урочистою – вона була одним із 5 хедлайнерів українського національного стенду на найбільшому у світі Франкфуртському міжнародному книжковому ярмарку.
Там кореспондент Укрінформу й поспілкувалася з авторкою роману «За спиною» (видавництво «Фабула», 2019 рік), за яку Шиян отримала премію.
СТРАШНО БУЛО ПИСАТИ
- По-перше, хоча й запізненням, дозвольте вас привітати!
- Дякую! Результати були оголошені ще 22 травня, а урочисте вручення відбулося 2 жовтня. Так що вітання простягнулися між 2 медіаприводами. У мене навіть було відчуття, що я отримала 2 премії. Перший раз вітали, другий (сміється).
- Питання традиційне: які були відчуття? Організатори вперше запросили Україну і ось ви – перший наш лауреат. До того ж, це відкриває двері вашому роману у великий літературний світ.
- Якщо зовсім чесно, то окрім того, що це була дуже велика радість для мене, насправді в премії найважливішим моментом є те, що вони підтримають переклади на інші мови.
- Ну, єврокомісар з питань культури, освіти, молоді та спорту Тібор Наврачич заявив же, що головна цінність премії полягає саме в тому, що твори, які визнані переможцями, будуть перекладені на європейські мови і просуватимуться на книжковому ринку ЄС за підтримки рамкової програми Єврокомісії «Креативна Європа»…
- Сподіваюся. Це також одна з важливих місій, чому я дуже хотіла приїхати до Франкфурта: у мене були на виставці зустрічі з агентами, іноземними видавцями.
На врученні премії в Брюсселі був воркшоп, де нас вчили, як працювати з іноземними видавцями, знайомили нас із агентами.
До цього часу найуспішніший кейс – македонський письменник, якого переклали на 28 мов після отримання ним премії ЄС.
Поки що права на мою книжку купили Болгарія і Сербія. Але процес повинен пожвавитися. І я дуже сподіваюся, що буде хоча б одна велика мова – англійська, німецька, французька. Після цього вже можна буде працювати далі. Книжка ж вийшла тільки в березні, ще півроку лише минуло...
- Ви би хотіли, щоби ваш роман переклали російською?
- Поки до мене не зверталися з такими пропозиціями. Я не знаю, як зараз виглядає російський ринок, чи є в них опозиційні видавництва. Так само я розумію, що з урахуванням того, як працює російська пропаганда, вони можуть мою книжку по-різному трактувати.
Тому, звичайно, якщо такі пропозиції будуть, я буду ставитися до них дуже обережно та більш глибоко аналізувати, ніж пропозиції з інших країн, наприклад, із Німеччини.
До того ж, я завжди зізнаюсь, що мені її було страшно писати. І видання було на рік відкладено, тому що тема провокативна. Книжка особлива. І через те вона затрималась на рік.
Я, коли ще писала, коли вона видавалася, була готова до різкої критики, до того, що книжку одразу сприймуть у штики. Те, що я отримала премію, було для мене подвійним відчуттям, ніби якогось певного захисту, схвалення, розуміння, що в принципі тема все одно важлива, хоча й гостра. І суспільство дозріло до її обговорення, прочитання, до різних поглядів на неї.
НАШЕ СУСПІЛЬСТВО ВСЕ ЩЕ ПАТРІАРХАЛЬНЕ
- То переходимо власне до книжки. У романі «За спиною» про війну не йдеться, але вона присутня. Головна героїня Марта, коханий чоловік якої під час хвилі мобілізації отримує повістку, всіма силами намагається триматися осторонь від війни, ігнорувати її. Що спонукало вас обрати таку героїню?
- Мені здавалося, що це персонаж, якого бракує в українській літературі. І це виявилося правдою.
У сучасній українській літературі не дуже розкритий образ self-made молодої жінки, яка не дуже політизована, яка намагається жити якимось сучасним космополітичним життям. Але такий клас жінок уже сформувався і мені було дуже цікаво про цей клас написати. Я сама себе з ним не ототожнюю. Але такі дівчата, жінки є часто моїми подругами. Це дуже цікаво, це в принципі перша хвиля такої справжньої української емансипації.
Те, що мою героїню окреслюють жорсткою феміністкою, мені дуже дивно. Тому що вона не веде феміністичний дискурс, вона нічого не пропагує, ні за що не бореться. Вона просто живе життям самодостатньої жінки, яка сама на себе заробляє, яка має свої сексуальні інтереси та їх «досліджує». Тобто вона просто собі живе нормальним життям. Коли її починають називати жорсткою феміністкою, я розумію, наскільки наше суспільство консервативне та патріархальне. Як так, щоби молода жінка в 27 років не хотіла сім’ю і дітей, щоби працювала і їй подобалося будувати кар’єру, їздила за кермом, приятелювала з подружками, які мають профіль в Tinder (мобільний додаток для знайомств – ред)...
Дуже дивно мені це було, що її сприйняли як просто бунтарку якусь.
-Тобто ви такі відгуки в соцмережах отримуєте?
- Я стежу. В Інстаграмі люди, наприклад, відгукуються. Я стежу за рецензіями, які пишуть професійні оглядачі.
У принципі, я завжди потім поширюю всі відгуки - і позитивні, і негативні. Вже там, у коментарях провокуються якісь дискусії, погляди “за” та “проти”. Це класно.
Насправді, завдяки цим дискусіям мені вдалося зрозуміти момент, який мене як автора дуже тішить: що обговорюють мою героїню, її вчинки та їхні наслідки. Це свідчення того, що мені вдалося зробити її нормальною, живою людиною, в яку повірили, історія якої жива та правдива, реалістична.
Те, що ставлення до неї буде дуже різним, я знала із самого початку, так воно й задумувалося.
- Аудиторію читачів цієї книжку якою бачите? Жінок до 30-ти, віку Марти? Чоловікам можна таке читати?
- О, це супер цікаве! Це те, чого я взагалі не чекала. Я чекала, що найвдячнішими читачками будуть в принципі ті, хто є відзеркаленням моєї героїні Марти - дівчата, молоді жінки до 30-ти. Але насправді відчуваю дуже багато прихильності, розуміння з боку жінок старших за мене, а я сама на 10 років старша за свою героїню. Вони дуже до неї ніжно поставилися, з повним абсолютним співчуттям. Дуже багато було таких відгуків і це було для мене дуже приємно.
А від молодих дівчат було кілька реакцій, досить, так би мовити, ідеалістичних: як вона могла!? Дуже теж цікавий феномен.
А з чоловіками… Я рада, що є й такі, які книжку читають із розумінням, не бачать у ній суто жіноче чтиво. Переосмислюють із чоловічої точки зору.
ЦЯ КНИЖКА МЕНЕ ПОКИ НЕ ВІДПУСКАЄ
- Якось змінилася реакція після премії, змінилося ставлення до теми, до самої книги?
- Я думаю, що, якби не було премії, був би менший розголос, книжка залишилась би більш у тіні та, можливо, й не дійшла би до тих читачів, яких вона, наприклад, дратує. А так більше уваги, відповідно - це збільшує кількість і позитивних, і негативних відгуків. А оскільки вона вже на слуху, звичайно, це підсилило турбулентність, певні віртуальні дискусії, суперечки, додало жару.
Я, в принципі, ставлюся до негативної критики так само добре, тому ще це все одно привід поговорити про тему і про книжку.
- Премія – це не тільки перспективи перекладів та поширення книжок, але й 5 тисяч євро. В що інвестуєте їх?
- У мене коли з’являється додатковий НЗ, то я завжди його інвестую в подорожі, приємні дрібниці для себе. З премії ось цю сукню купила (демонструє на собі). Але загалом віддаю перевагу чомусь, що буду носити 20-30 років (сміється).
- А творчі плани теж будуєте на 20-30 років наперед? Поділиться хоча би на рік-два...
- Поки ще не знаю. Я можу писати тільки, коли дистанціююся від буденного життя. Зараз я відчуваю, що мене ще ця книжка не відпускає. Я думаю: о, треба було тут вставити малесеньку главу, тут дописати. Я з нею ще повністю не сепарувалася, це потребуватиме деякого часу.
Книжка писалася досить швидко технічно. Але я розумію, що це накопичений, пережитий і «перетравлений» досвід 10-15 років. Пошук теми, яка, передусім, зачепить мене і буде цікава читачам. Я тішуся тим, що письменники – не інстаграмери, їм не обов’язково кожен день щось постити, вони можуть взяти паузу між книжками 3-5 років. І це нормально. Сподіваюся, що до своїх 50-ти я наступну свою книжку напишу (сміється).
ВЖЕ ТРЕБА БУТИ БІЛЬШ СЕРЙОЗНОЮ
- Ви були серед хедлайнерів Франкфуртського ярмарку. У компанії із Сергієм Жаданом, Андрієм Курковим, Іреною Карпою та Олегом Сенцовим. Це через премію?
- Думаю, що це пов’язано з премією однозначно - така увага до моєї персони. Це дуже круто і приємно! Починаючи від простих радощів, що бабуся моя і батьки дуже раді.
Цікава річ, яку я вже починаю відчувати, що це накладає певну відповідальність. Не те, щоби переживаєш, що про тебе подумають, але все одно вже намагаєшся якусь дурницю не ляпнуть, умовно кажучи. Ти розумієш, що треба бути більш серйозною, читати серйозні джерела, мати серйозне бачення на геополітичну ситуацію.
- Серйозні речі ви пишете, наприклад, у добірці «Ukraine in Histories and Stories: Essays by Ukrainian Intellectuals», яку вже було презентовано в кількох європейських столицях і на книжковому ярмарку. Це англомовне видання. Ви ж самі писали свою оповідь англійською?
-Так, я там ризикнула написати англійською. У мене був дуже цікавий метод: я написала англійською, потім у процесі перекладу українською редагувала англійський текст.
Але, загалом, себе перекладати не можна. Набоков писав російською, а потім перекладав англійською, але, як кажуть, це були 2 різні книжки.
- У вас і розмовна англійська дуже добра…
- Учила в школі, потім в університеті, а зараз вона у мене в побуті та в роботі друга щоденна мова. Ще й французька підмішується. Мій чоловік – француз, але говоримо ми вдома англійською.
- Ви самі зі Львова, а де зараз переважно живете?
- Я виросла у Львові та жила там до минулого року. Між 2008-м і 2013-м дуже багато подорожувала. Я з людей яким важко бути на одному місці, мені потрібні нові середовища. Для мене домашнє гніздо - не дуже комфортне в тривалій перспективі. Мені постійно потрібні зміни. Зараз - найбільше в Києві. Донька там пішла до школи. Треба було осісти, зупинитися на якісь час. Київ мені дуже подобається. Така дуже динамічна столиця.
- Повертаючись до премії. Ваша книга «Hunt, doctor, hunt» (Видавництво Старого Лева) була названа найочікуванішою на Форумі видавців у 2014 році. Але ж серйозна така премія - це саме Європейська?
- Перша. Взагалі перша премія, і відразу міжнародна! Я не приховую, що вона мене зробила щасливою, але я розумію відповідальність.
Ольга Танасійчук, Франкфурт - Берлін
Фото автора