Василь Лазоришинець, директор Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М.Амосова
Нам довелось освоювати новий напрямок – військова кардіохірургія
21.10.2019 09:00

Медична реформа по праву вважається однією з найскладніших і найскандальніших тем в суспільстві. Навколо неї постійно ламають списи прихильники і противники, і водночас досить мало ми чуємо думок практикуючих лікарів, які не на теорії, а на практиці відчувають усі плюси й мінуси змін у медицині.

Аби зрозуміти – чому відтерміновується початок реформи на вторинці, чи вистачить 19 тис. грн на операцію на серці, чи потрібно заборонити високоспеціалізованим медзакладам робити прості операції, чи готові українські хірурги до трансплантації – про це та інше Укрінформ запитав у дитячого кардіохірурга, директора Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М.М.Амосова, академіка Василя Лазоришинця.

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я НА СЬОГОДНІ НЕ ГОТОВА ДО ПРОВЕДЕННЯ РЕФОРМИ ВТОРИННОЇ ЛАНКИ

- Як відомо, старт реформи на вторинному рівні (районні та обласні лікарні) перенесено на квітень 2020 року. Як ви оціните готовність системи охорони здоров'я до запуску цього етапу реформи? В чому полягають найбільші проблеми з її стартом?

- Система охорони здоров’я на сьогодні не готова до проведення реформи вторинної ланки. Я думаю, що з нинішнім міністром охорони здоров'я ми нарешті реально оцінимо – коли це можна буде зробити і як перейти до цього етапу. Оскільки ті методи, які використовувались до сьогодні, коли в лікарнях нічого не підготовлено, а всіх заганяють в реформу, вони не годяться. Адже навіть по реформі первинної ланки ми бачимо, що попри великі плюси й великі здобутки, є й недоліки, які залишають мільйони людей без первинної медичної допомоги. Тож я вважаю, що вторинний рівень медичної допомоги треба готувати ретельно. Що можна позитивного сказати про попередню команду МОЗ? Що, слава Богу, здогадались зробити пілот на базі Полтавської області, де вже практично півроку працює ця система. Там також є всі плюси і мінуси. Реформу вторинки однозначно треба проводити, але необхідно все це пройти виважено, необхідно все порахувати для того, щоб не втратити ні фахівців, ні здоров’я пацієнтів країни.

ЯКЩО ОДНА ОПЕРАЦІЯ НА СЕРЦІ ВАРТУЄ 100-120 ТИС. ГРН, ТО ЇЇ НЕ МОЖНА ПРОВЕСТИ ЗА 19 ТИС. ГРН

За попередніми розрахунками НСЗУ, за одного пацієнта з інсультом держава збирається платити 19,5 тис. грн, з інфарктом – майже 16 тис. грн. Гарантований пакет медичних послуг включає допомогу при мозковому інсульті, інфаркті міокарда (ангіографія, реканалізація і стентування) й у вартість входить і робота хірурга, й анестезія, і медикаменти. Виходячи з вашого досвіду, цих коштів буде достатньо?

Я не знаю – за якою системою і за якою методикою підраховувалась вартість послуг і чому саме такі цифри озвучені. Розумієте, від інститутів Академії меднаук нікого не запросили, щоб поспілкуватись чи порадитись. Це при тому, що Інститут Амосова також бере участь у проєкті з реформування, у нас є реальні цифри – скільки що вартує. І я так скажу: якщо одна операція на серці вартує 100-120 тис. грн, то її не можна буде провести за 19 тис. грн. Чи може, це буде так, як попереднє міністерство нам «порахувало»? Назвали приблизно такі ж самі цифри – 15-16 тис. грн вартість операції на серці, але дописали «плюс медикаменти та вироби медичного призначення», які – уявіть собі – складають 90% вартості послуги. Виникає питання: так а хто платитиме за «медикаменти і вироби медичного призначення»? Якщо ж йдеться про те, що на вторинці буде солідарна система оплати послуг, як на первинці, то так потрібно і пояснювати людям.

- Можливо, така сума відображає лише вартість за роботу?

- Ну, якщо це тільки за роботу, то можу погодитись, оскільки воно приблизно так і є – це комунальні платежі, зарплата, це амортизаційні витрати. Тобто ніде в світі немає таких низьких розрахунків. Якщо закладається така низька вартість, то хто все інше покриває?

Для прикладу: ось ми зараз маємо державне забезпечення – стенти для коронарографій плюс «пілотні» кошти, то ми вже третій рік працюємо на безоплатній основі, й лікування всіх гострих коронарних синдромів забезпечує держава. Тому я й кажу, що про тарифи треба сідати і розмовляти, адже повторюсь: жодного фахівця нашого інституту на наради по розрахунках, по переліку медичних послуг у МОЗ не запрошували.

- У ЗМІ можна було неодноразово побачити звинувачення в тому, що інститути академії меднаук саботують реформу охорони здоров’я. Що можете сказати про це?

- Суть полягає в тому, що попередня команда МОЗ нічого не зробила для того, аби розвинути пілотний проєкт, над яким працювала академія спільно з Міністерством фінансів України. І саме через бездіяльність колишнього керівництва МОЗ не запрацював цей пілот. Чому? Тому що не були затверджені розроблені нами ні перелік медичних послуг, ні тарифи. Ми просто були паралізовані через це. Ще раз повторюсь: при собівартості операції 100-120 тисяч – нам затвердили тариф 12-15 тисяч грн з припискою «плюс медикаменти та вироби медичного призначення». Тому я й кажу, що реформа вторинного рівня ще не підготовлена, сира, а вони нас закликали вже й на третинному рівні йти на реформу. Тому з нашого боку ніякого саботажу не було і немає – ми все прорахували і готові спілкуватись.

У НАС ВАРТІСТЬ ОПЕРАЦІЇ НА СЕРЦІ В ДЕСЯТКИ РАЗІВ НИЖЧА, НІЖ В ЄВРОПІ Й США

- Одним зі звинувачень МОЗу було те, що інститути завищують вартість медичної послуги…

- Яким чином можна завищити її вартість? Ми ж все показуємо прозоро — що куди витрачається. Мене дуже дивують такі звинувачення. Ось давайте порівняємо. У нас, наприклад, десь 4 тисяч доларів коштує операція на серці. Така ж операція в Прибалтиці та Казахстані коштує 10 тисяч, в Європі – 35-40 тисяч євро, а в США – до 75-100 тисяч доларів. То хіба це можна сказати, що ціна завищена? Вона в десятки разів нижча, аніж в Європі й США.

Зараз ми оперуємо людей за бюджетні кошти, і жоден пацієнт, який з гострим коронарним синдромом потрапляє до Інституту Амосова, не заплатив ані одної копійки за процедуру. Тому, якщо держава буде проводити централізовані закупівлі, безоплатно надавати стенти й обладнання для проведення таких операцій, контрастну речовину тощо, тоді я можу погодитись, що дійсно це так і коштує. Але ж це ми говоримо не про операцію на серці, це екстрена медична допомога для відкриття судини при інсульті чи при інфаркті. Тому я не уявляю – як можна оперувати за ті кошти, про які зараз каже НСЗУ.

- А ви знаєте – хто робив розрахунки в МОЗ?

- Ні, не знаю. Знаю тільки, що за попередню методику розрахунку, яка називалась методикою покрокового аналізу (здається, вона австралійська), заплатили мільйони доларів. А вона, виявляється, не спрацювала.

- Це Уряд виділив кошти на придбання методики?

- Це були грантові гроші, але під егідою МОЗ.

- Коли востаннє представники Інституту Амосова зустрічалися з представниками МОЗ з приводу підготовки до реформи?

- З початку 2018 року не було жодної зустрічі з нами, щоб затвердити наші розрахунки. Адже ми ретельно працювали в рамках пілоту з 2017 року, чотири рази робили перелік послуг, які надає інститут Амосова, чотири рази перераховували тарифи. Все це подавалось і до МОЗ, і до Мінфіну. Фактично міністерство паралізувало нашу роботу в рамках проєкту, адже ми не могли працювати без затвердженого переліку. Чомусь в міністерстві вимагали «ексклюзивності» розрахунків від інститутів НАМНУ. А яка може бути ексклюзивність, якщо на нашій базі проводиться пілотний проєкт по реформі третинної медичної допомоги, яка згодом повинна працювати по всій країні? Ще нам пропонували й зміну форми власності, й акціонування, але все це абсолютно не готове до реалізації. Коли я подивився, то мені потрібно рік, як державній установі, яка має кредитну заборгованість, щоб поміняти форму власності, яка ще до кінця не допрацьована. До речі, в міністерстві чомусь працювали тільки над клінікою, не вдумуючись, що ми є науковою установою, яка в першу чергу має наукові розробки, а потім ці наукові розробки йдуть в практику. Їхня задача була розірвати – окремо наука й окремо практика. А такого не буває ніде в світі.

- Тарифи на гарантовані державою послуги вже розроблені й перебувають на розгляді у Міністерстві фінансів, а потім будуть затверджуватися ВРУ. Чи була у вас можливість ознайомитися з цифрами?

- Поки що нічого не бачили. Але я радий, що новий склад міністерства починає співпрацювати з усіма закладами Академії меднаук, і я сподіваюсь, ми зможемо донести свої напрацювання. Я, наприклад, особисто вважаю, що цей пілот – дуже корисний, але його треба правильно використати. Ми дійсно підтримуємо реформу, але треба робити виважені кроки й у правильному напрямку. Тому що, якщо зараз проголосують за тарифи, які не матимуть якогось економічного обґрунтування і ця вартість виявиться в 5 разів нижчою за потрібну, то буде те ж саме, що з 49 статтею Конституції, де ми задекларували, що охорона здоров’я у нас безкоштовна, а насправді – люди платять зі своєї кишені. Ви ж знаєте, що зараз на охорону здоров’я наша держава віддає 3% від ВВП у той час, як інші країни дають від 10% до 15%, США – 25%, незважаючи на те, що там є страхова і приватна медицина.

- Як народні депутати зможуть визначити реалістичність розрахунків вартості медичних послуг, щоб проголосувати за них і затвердити? Чи вони будуть довіряти висновкам профільного комітету?

- Я не знаю, тому що нас до цієї роботи не залучали. Якщо залучать, то ми готові оцінити й надати висновки.

- Інститут Амосова належить до третинного рівня допомоги і він також бере участь у пілотному проєкті щодо розрахунку вартості медпослуг. Розкажіть – що на сьогодні зроблено?

- Як я сказав, ми розробили перелік послуг, порахували тарифи і ми готові в цьому плані співпрацювати з МОЗ. По-друге, нас цікавить не тільки реформа, а й страхова медицина. Ми вже маємо всі науково обґрунтовані матеріали – що потрібно, аби ми могли перейти до реформи, і що потрібно для переходу до страхової медицини. Плюс цією постановою №425 від 2017 року ( “Деякі питання реалізації пілотного проєкту щодо зміни механізму фінансового забезпечення надання медичної допомоги в окремих науково-дослідних установах Національної академії медичних наук” – ред.) надається можливість фінансування медзакладу з трьох джерел – з державного бюджету, з місцевого й від фізичних та юридичних осіб. Але ж коли говоримо про фізичних осіб, то це відразу протирічить 49 статті Конституції.

Мені дуже шкода, що ми не знайшли спільної мови з колишнім МОЗом, і незважаючи на підтримку Мінфіну, не змогли нормативно-правову базу доопрацювати до того рівня, щоб вона працювала як годинник. Шкода, що Інституту не затвердили ні перелік послуг, ні тарифи. Якби затвердили, то ми могли б спокійно працювати, не залежно від форми власності, могли б працювати чи то з НСЗУ, чи зі страховою компанією.

ЯКБИ МИ СКАЗАЛИ, ЩО ВІД СЬОГОДНІ ВСІМ РОБИМО ОПЕРАЦІЇ БЕЗКОШТОВНО, ТО ДЕРЖАВНИХ КОШТІВ НАМ ВИСТАЧИЛО Б НА 3 МІСЯЦІ РОБОТИ

- Яка зараз ситуація в Інституті Амосова з фінансуванням? На скільки відсотків від потреби інститут був профінансований у 2019 році і на який бюджет розраховуєте у 2020-му?

- Почну з того, що однією з помилок пілотного проєкту є те, що нас залишили без базового фінансування. Тобто ми не маємо жодної копійки на комунальні платежі, на електроенергію, на зарплату. Тільки те, що ми заробили, – те й отримали. Бюджет наш раніше був близько 100 млн грн, в 2018 році він становив 200 млн грн. Але з них 170 млн грн – це кошти «пілотного проєкту» і 30 млн грн було виділено в рамках загальнодержавної програми з надання допомоги дітям для ендоваскулярного лікування вроджених вад серця. Мало чи багато це? Для порівняння, наприклад, з 2016 роком, тоді нам лише на 15% вистачало коштів на вироби медичного призначення для проведення 5 тисяч операцій, тобто все інше забезпечували пацієнти, на жаль. Зараз за рахунок пілотного проєкту, нас десь на 40% забезпечує державний бюджет і 60% – забезпечують пацієнти. Це не секрет, тому що тих коштів, які виділяє держава, замало. Якби, наприклад, ми сказали, що від сьогодні всім безкоштовно робимо операції, то державних коштів нам би вистачило на 1200 операцій, це десь на 3 місяці роботи – і тоді треба закривати інститут. А так ми покриваємо за бюджетні кошти десь 50-60% операцій, а деякі категорії пацієнтів – на 100%. Це діти, вагітні жінки, учасники АТО/ООС і всі екстрені випадки, які йдуть по інституту за рахунок пілотного фінансування.

Зараз завдяки пілоту ми мали можливість, наприклад, укласти договір з Мукачівською міською радою, яка відправляє до нас пацієнтів. Після виконання операції, ми надаємо акт – і по ньому міськрада оплачує вартість операції. Таким чином, ми в минулому році надали допомогу на 2 млн грн, які надійшли на рахунок інституту.

- Скільки зараз працює співробітників у вашому інституті й скільки виконується операцій?

- У нас працюють 93 науковці, біля 200 лікарів, близько 400 медичних сестер і близько 400 осіб молодшого медичного та інженерного персоналу. До речі, за останні 3 роки ми скоротили близько 100 посад. Щодня у середньому в нас проходить 25-30 операцій і ще десь 25 хірургічних маніпуляцій. Як правило, у нас залучено 16 операційних. Зараз вони добре відремонтовані, можна сказати – на європейському рівні. За минулий рік ми виконали 5230 операцій і більше 3 тис. хірургічних маніпуляцій, тобто понад 8 тисяч осіб отримали медичну допомогу в інституті Амосова за минулий рік. В 2019 році вже проведено 4 тисячі операцій і десь 3 тисячі маніпуляцій, а попереду маємо ще три місяці роботи, тож до нового року наші показники збільшаться. І це, до речі, завдяки тому ж самому пілоту, який частково знімає фінансову проблему з пацієнта.

НА СЬОГОДНІ ПОКАЗНИКИ УСПІШНОСТІ ОПЕРАЦІЙ У НАС КРАЩІ, АНІЖ У ЄВРОПІ

- Як відбувається співпраця вашого інституту з регіональними кардіоцентрами?

- Для регіонів наш інститут завжди був головною установою і ми завжди з ними співпрацювали. Але моя ідеологія і моя філософія полягає в тому, що в кожному куточку України має бути кардіохірургічний центр, або хоча б реперфузійний центр. А в деяких регіонах – і на рівні районних міст мають бути реперфузійні центри для надання допомоги при гострому інфаркті міокарду. Тому що протягом 90 хвилин від початку болю треба відкрити судину, аби людина з інфарктом потім не була інвалідом все життя. Зараз працює 42 кардіохірургічних центри по всій Україні. Уявіть, якщо в 1990 році їх було лише 2 – Інститут Амосова і Львівський кардіохірургічний центр, то зараз їх 42. Це дуже добре. Наше завдання – всіх навчити, щоб вони могли виконувати невисокої складності оперативні втручання. Якщо хтось із них хоче, – може брати операції й більш високої складності, але результат має бути такий, як по всій Україні. До речі, на сьогодні в нашому інституті показники успішності операцій навіть кращі, аніж у Європі. Наприклад, за минулий рік в Україні в усіх центрах було виконано 24500 операцій з летальністю 1,3%. В нашому Інституті – 5240 операцій з летальністю 1,4%. У той же час, в середньому по Європі летальність становить 2-3%. Крім того, в Україні було виконано 39 тисяч коронарографій і стентувань. Я завжди говорив і буду говорити, що стентування повинні виконуватись у регіонах, щоб хворого встигли довезти. Якщо з інфарктом міокарда відправляти хворого з Закарпаття чи з Донецька до Києва, то це неправильно. Ніде такої ідеології немає.

На моє глибоке переконання, реформа поміняє і статус лікарів, і доступність пацієнтів до медичної допомоги – і це добре, але якщо в Україні не буде загальнонаціональної програми боротьби з серцево-судинними захворюваннями, то справа буде залишатися на місці. Тому що у 2000-х роках в структурі летальності ми мали 60% від серцево-судинних захворювань, а зараз – вже майже 70%. І це не наші підрахунки, а дані ВООЗ, яка назвала 69,8% в структурі летальності серцево-судинні і нейроваскулярні захворювання. І тут треба не одноразове вкладання коштів, а потрібна програма, яка буде включати профілактику, лікування та реабілітацію. В першу чергу – профілактику серцево-судинних захворювань, яка значно дешевша, ніж лікування і реабілітація.

- Чи не вважаєте ви проблемою, коли в інститутах третинного рівня виконуються прості операції?

- Проблеми не існує взагалі, тому що пацієнт має право вибору, він може оперуватись в будь якому закладі, який обере. Але для цього треба запровадити перелік послуг, які оплачуються державою за бюджетні кошти. Наприклад, якщо в закладі буде прописано, які послуги оплачує НСЗУ, то все інше просто йде на платній основі. Якщо пацієнт хоче кращого лікаря, кращі умови, то він за це повинен заплатити сам. Наприклад, якщо прийдуть в інститут із проханням зробити венектомію, то вони повинні знати – скільки вона коштує, адже зі стелі вартість ніхто не може брати. Прораховувати потрібно все.

- А чи не варто взагалі заборонити високоспеціалізованим інститутам виконувати прості операції, які можуть зробити в звичайній лікарні?

- Навіщо забороняти? Просто потрібно навести лад із переліком послуг, які оплачує держава, і які пацієнт оплачуватиме сам – якщо має бажання і фінанси. І до речі, в ліцензії медзакладу можна вказати – що вони мають право робити, а що ні.

- Чи сформований вже бюджет Інституту на наступний рік – і як він відрізнятиметься від нинішнього?

- Проєкт на сьогодні вже є, він буде дещо збільшений, незважаючи на те, що нас намагались «загнати» в боргову яму та зруйнувати інститут. Я кажу про попереднє керівництво МОЗ, яке нас викинуло з паспорту бюджетної програми. Фактично вони залишали великий колектив інституту, який виконує понад 5 тисяч операцій в рік, без копійки грошей. Зараз проєкт бюджету на рівні Академії меднаук доробляється. У будь-якому разі, він не буде меншим, аніж у минулому році. Навіть дали трохи більше на пілотний проєкт, який буде продовжений і зрештою, сподіваюсь, наш досвід буде розповсюджений на всю Україну на третинний рівень.

НАМ ДОВЕЛОСЬ ОСВОЮВАТИ НОВИЙ НАПРЯМОК – ВІЙСЬКОВА КАРДІОХІРУРГІЯ

- Коли почалась війна на Сході України, ви й ваші колеги неодноразово допомагали військовим. Як часто військові звертаються по допомогу в інститут?

- На жаль, з 2014 року нам довелося освоювати новий напрямок – це військова кардіохірургія. За цей період у нас в інституті прооперовано 168 хлопців. Із них 22 – з бойовою травмою серця. Переважно ми забирали бійців із Центрального військового госпіталя та Дніпровської лікарні Мечникова. Наші хірурги і кулі діставали, й осколки, і на сьогодні ми вже написали велику монографію, яка так і називається – «Бойова травма серця та магістральних судин». Крім куль та осколків, інші бійці мали ішемічну хворобу серця, аневризми аорти, бактеріальні ендокардити, тому що бійці переносять різні інфекції. Також ми міняли клапани серця, оскільки після ударної травми відриваються хорди від клапанів – і тоді треба робити або пластичну операцію, або заміну клапана серця. Я переконаний, що наша праця з бойової травми серця буде цікава й на міжнародному рівні.

- Чи правильно я зрозуміла, що інститут – на постійному зв’язку з військовими госпіталями?

- Так. Якщо виникає проблема з серцем, то вони звертаються до нас напряму. Всі учасники АТО лікуються у нас за бюджетні кошти.

- Шостий рік триває війна, люди часто перебувають у стресі, чи можна сказати, що кількість серцево-судинних хвороб у суспільстві зростає, чи так говорити некоректно?

- Однозначно – збільшення йде в учасників АТО/ООС. Тому що вони потерпають і від переохолоджень, і від стресів. Населення місцеве також дуже потерпає. В Інституті кардіології імені М.Д.Стражеска проводилось дослідження, яке підтвердило, що таке збільшення фіксується. В десятки разів збільшується кількість гострокоронарного синдрому.

- В інституті щодня проводяться операції, але серед рутинної роботи є, напевне, пацієнти, які запам’ятовуються надовго. Яка операція в цьому році запам’яталася найбільше?

- В цьому році ми робили операцію вагітній жінці на 25-му тижні вагітності в Вінницькій обласній лікарні, у якої була масивна тромбоемболія легеневої артерії. Як правило, протягом двох діб 90% таких пацієнтів помирають, якщо не надати своєчасну хірургічну допомогу. І ми з мультидисциплінарною командою з Інституту педіатрії, акушерства і гінекології виконали цю операцію, врятувавши життя і мамі, й дитині. Друга операція, яка запам’яталась, – це коли ми діставали кулю. Боєць підірвався на фугасній міні – і всі думали, що це осколок. Але коли дістали, то з’ясувалось, що то куля калібру 5,45. Ми розповіли про це бійцю – і він пояснив, що бойовики дострілювали наших поранених. Нас дуже вразило це. Але слава Богу, кулю дістали, він живий. І ще вперше в цьому році ми поставили штучний шлуночок серця. Це найсучасніший шлуночок, сподіваємось, що «моторчик» працюватиме 10-12 років.

МИ ВІДКРИЄМО ФІЛІАЛ МІЖНАРОДНОЇ ШКОЛИ КАРДІОХІРУРГІЇ В ІНСТИТУТІ АМОСОВА

- Чи продовжуєте ви відправляти на стажування за кордон своїх хірургів?

- Так, ми співпрацюємо з багатьма центрами, клініками: це й Польща, і Німеччина, й Італія, США. Зараз один із наших лікарів перебуває в Чикаго. Також ми давно співпрацюємо з Міжнародною школою кардіохірургії (International Heart School) – і вже 26 наших лікарів пройшли навчання в цій школі. Протягом року вони отримують і теоретичні знання, й практикують. До речі, директор цієї школи в минулому році відвідав наш інститут, ми показали наш звіт, реанімацію, розповіли – що робимо, і він запропонував відкрити філіал Міжнародної школи кардіохірургії в Інституті Амосова. Якщо чесно, я думав, він пожартував, але в кінці травня цього року ми отримали лист, де зазначено, що відбулась нарада директорів, де ухвалено рішення про те, що на нашій базі 4-5 хірургів з різних країни світу будуть проходити практичне навчання. Таким чином, цього року ми започаткуємо філіал Міжнародної школи кардіохірургії. Тепер вже не лише ми будемо їздити на навчання, а й до нас приїжджатимуть. Крім того, ми співпрацюємо з Міжнародною студентською асоціацією і до нас щороку приїжджає десь 20-30 студентів з усіх країн світу — зі США, Канади, Ізраїлю, Китаю та ін.

ЩОБ ПОЧАТИ ВИКОНУВАТИ ТРАНСПЛАНТАЦІЮ В УКРАЇНІ, ПОТРІБНА СПІВПРАЦЯ МОЗ, МВС, ДСНС

- Тема трансплантології починає рухатись, вже є і політична воля, й законодавство почали приймати. Готовий Інститут робити трансплантацію?

- Звичайно, наш інститут готується до цього. Але хочу зауважити, що ми виконуємо зараз операції, набагато складніші, аніж трансплантація серця. Повертаючись до теми трансплантації, вважаю, що в Україні до сьогодні не вистачало не тільки закону – у нас не налагоджений сам процес організації трансплантології. Зараз приймуть закон, і ви думаєте – почне працювати трансплантологія? Не почне. Тому що тут треба відпрацювати констатацію смерті мозку, повинні бути трансплант-координатори. У нас в інституті на сьогодні є дві бригади, які мають сертифікати, пройшли навчання в Білорусі, які готові виконувати пересадку серця. Але пересадка – це не тільки робота МОЗ, як організатора, не тільки робота трансплант-координаторів, але ще й треба міняти ментальність нашого суспільства. Тому що в Білорусі запровадили презумпцію згоди на донорство. Тобто, якщо людина не написала відмову, значить її можна використовувати як донора. А у нас цього немає – і в підсумку ми платимо величезні гроші для трансплантації за кордоном. Ось трансплантація серця в Білорусі коштує 120 тисяч доларів. У нас за ці гроші можна виконати 10 таких операцій. Але ж тут треба співпраця і МВС, і прокуратури. Плюс треба залучати ДСНС, санітарна авіація має бути на належному рівні. Адже ми – не маленька Білорусь, де з Мінська до найвіддаленішого куточка – 200 км, а у нас від Києва до Закарпаття чи Донецька – 800 км, від Києва до Криму – 1000 км. Тому всі ці організаційні моменти потрібно доопрацювати, бо фахівці-медики готові до виконання трансплантації, а все інше – ні.

- Відтоді як ви очолили інститут у січні 2016 року, що із запланованого вдалося зробити і що – у планах?

- Інститут Амосова завжди був флагманом кардіохірургії, тому перше моє завдання було – підтримати цей рівень і далі його розвивати. За цей період головне, що я зрозумів, – що буде зміна поколінь, потрібно набирати молодь і вчити її. На сьогодні у нас навчається 50 лікарів-інтернів. Це наше майбутнє.

Ще у нас з'явились нові напрямки роботи — військова кардіохірургія, акушерська кардіологія, яка у нас дійсно на європейському рівні. Акушерська кардіологія, до речі – це абсолютно новий напрямок, який ми почали розвивати в 2013 році. За цей період маємо близько 3 тисяч проконсультованих вагітних жінок, які мають вади серця. Вже виконано 68 операцій вагітним – і ми втратили тільки один плод. Також лікування гіпертрофічної кардіоміопатії у нас розвивається. За останні роки ми маємо один із найбільших досвідів у світі, адже по Європі загалом є лише 10 госпіталів, які виконують ці операції, – і ми в тому числі.

Надзвичайно важливо, що мені вдалося – це продовжити зупинене в 2011 році будівництво нового корпусу Інституту Амосова. Десь 2,5 року пішло на те, щоб відновити всі проєкти, пройти експертизи. Перший транш на будівництво був виділений у минулому році, наступний – виділений на цей рік і вже розпочалось будівництво. У нас буде сучасний інститут європейського рівня з сучасним обладнанням, що дасть можливість удвічі збільшити кількість пацієнтів, які зможуть отримати кардіохірургічну допомогу.

Також ми співпрацюємо з американським фондом «Novic Cardiac Alliance». Спільно з його представниками і за підтримки ВООЗ наші лікарі виїжджають у Лівію, Ірак, Іран і виконують операції дітям.

Що стосується наукової роботи, то всі наші наукові розробки юридично захищені, ми маємо 160 публікацій, з яких майже 60 – за кордоном. І за кордоном – я маю на увазі не в Білорусі чи Молдові, а в Німеччині, США. Ось днями повернувся із Сан-Франциско наш колега, який робив доповідь про пацієнтів з ішемічною хворобою серця.

Ще одним із досягнень вважаю те, що вдалося зберегти науковий потенціал. На сьогодні в Інституті працює три академіки, один член-кореспондент НАМНУ, 9 професорів, 17 докторів наук, 54 кандидати медичних наук. Це величезний науковий потенціал, якому немає рівних в Україні.

Ірина Кожухар, Київ
Фото Олени Худякової та з особистого архіву Василя Лазоришинця

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-