Помста клоуна. Кіно дня

«Джокер» – один із найочікуваніших фільмів року, переможець Венеційського кінофестивалю та ймовірний фаворит у багатьох номінаціях на майбутній оскарівській церемонії. 

Фільм отримав майже одностайне схвалення критиків й є історією одного із найзагадковіших злочинців із коміксів про Бетмена–Джокера, який за останнє десятиліття опинився у центрі уваги низки голлівудських кінематографістів.

Роль Джокера, з одного боку – максимально виграшна для лицедія, оскільки дозволяє йому проявити власну акторську майстерність найнесподіванішим чином, проте, з іншого – вона дуже складна з усіх можливих точок зору – і фізично, і технічно, бо тут дуже легко впасти у стереотипи та кліше.

Найзнаменитішими виконавцями ролі Джокера за останні тридцять років були: Джек Ніколсон (1985), Хіт Леджер (2008), Джаред Лето (2016). Легендарним стало виконання ролі Леджером, який зробив свого Джокера водночас страшним та по-своєму людяним: перед нами був персонаж, позбавлений традиційної для коміксів умовності. Власне, такими були самі фільми про Бетмена, які від 2008 року фільмував британський кінорежисер Крістофер Нолан. Саме він започаткував нову епоху реалістичного підходу до персонажів коміксів, наповнивши їхній зміст реальним стражданням та болем.

«Джокер» режисера Тодді Філіпса, який був також співавтором сценарію та продюсером фільму, йде ще далі, пропонуючи нам не просто портрет людини нашого часу (хоч події фільму й відбуваються у 1981 році), але наповнюючи його актуальними сенсами, які кожен може вичитати самостійно. Головну роль у фільмі зіграв актор Хоакін Фенікс, і його Джокер радикально відрізняється від усіх попередніх утілень. 

У першу чергу фільм розповідає саме про нього, й ні про кого іншого: у цій картині немає ні Бетмена, ні жодного іншого героя коміксів. Нам показують історію становлення цього персонажа, його біографію, також ми стаємо свідками зміни характеру та самосвідомості людини, яка згодом вийде на стежку війни проти суспільства. Власне, на Джокера він перетворюється аж наприкінці фільму, бо спочатку перед нами – Артур Флек, чоловік середніх років з явним психічним розладом, який ледве дає собі раду у великому місті. Він працює клоуном за наймом, відвідує соціального працівника, приймає одночасно сім медичних препаратів та мріє стати стендап-коміком.

Артур живе разом із хворою матір’ю у якомусь дуже непевному районі Ґотема, у занедбаному будинку, у дуже скромній квартирі, й у нього завше погані новини та депресивний настрій. Він вважає, що його життя – це суцільна трагедія. Джокером він стає тоді, коли раптом розуміє, що його життя насправді – суцільна комедія, звісно, чорна.

«Джокер» – перша стрічка з цим персонажем, яка в Америці отримала рейтинг R, себто «дітям до 16», оскільки тут багато жорстокості – й не тільки фізичної, присутні ризиковані сексуальні образи, а сама атмосфера фільму – вкрай похмура. Власне, все це визначає жанр стрічки, яка ближча до драми та трилеру, ніж до екранізації коміксу з його фантастичними та умовними елементами. 

Картина «Джокер» – не дуже приємна у перегляді й у багатьох може викликати відторгнення через низку факторів, серед яких – і малопривабливий головний герой, і насилля, і загальний не особливо радісний та сприятливий для приємного проведення часу контекст. Не підійде фільм і для любителів бойовиків, бо тут загалом не дуже багато дії, проте безліч нюансів психологічного характеру, які апелюють більше до наших страхів, аніж до позитивного сприймання реальності.

Чому ж фільм був підтриманий та високо оцінений кіноспільнотою? Можна висувати різні версії, проте одна із них – це висока кінематографічна якість картини, яка стосується не тільки новаторського підходу до персонажа, а й наявності у картин безлічі референсів до класичних фільмів кінця 1970 – початку 80-х років. Про це говорить сам автор стрічки Тодд Філіпс, зазначаючи, що натхненням йому слугували в першу чергу фільми Мартіна Скорсезе – «Таксист» (1976), «Скажений бик» (1980) та «Король комедії» (1982), що ведуть мову по соціальних аутсайдерів, які прагнуть справедливості на власний розсуд, і заради її встановлення готові на багато що. Список посилань цими двома фільмами не вичерпується, проте йдеться у першу чергу про голлівудські стрічки тридцятирічної давності, й це картини доволі тривожні, сповнені соціальної непевності та насилля. Ймовірно, автор «Джокера» побачив паралелі між тим часом та нашою епохою, яка відзначається ще більшою тривожністю та непевністю. Дія фільму відбувається 1981 року і сама стрічка стилізована під фільми того часу.

Окрім очевидних та видимих референсів до фільмів минулого, «Джокер» напряму апелює до сьогодення, звісно, у першу чергу – до американської дійсності, до окремих її малопривабливих сторін, пов’язаних із соціальними процесами останніх десятиліть, які розділяють американське суспільство на ворогуючі табори. Відчужений, із проблемами психологічного та навіть психіатричного плану, соціально невлаштований білий гетеросексуальний чоловік, який перебуває на обочині світу, бачиться ніби героєм нашого часу, утіленням багатьох його конфліктів.

Американські коментатори кажуть, що головний герой схожий на представника руху так званих «незайманих не по своїй волі», інселів/incel (скорочено від involuntary celibate), які проявили себе невтомними критиками процесів емансипації жінок, а також від слів перейшли до терору. Цей терор почався 23 травня 2014 року, коли 22-річний студент Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі Еліот Роджер убив шістьох та поранив ще чотирнадцять чоловік через те, що не отримував від жінок уваги та взаємності. 

Власне, побоювання, що фільм «Джокер» може спровокувати насилля, змусили представників американських правоохоронних органів коментувати показ картини в американських кінотеатрах. Вони поки що не бачать загрози, проте показ фільму було скасовано у мультиплексі торговельного центру «Аврора», штат Колорадо, де 2012 року, під час прем’єри стрічки «Темний лицар повертається», присвяченому Бетмену, сталася стрілянина, під час якої загинуло 12 людей і 70 було поранено. Ініціатором стрілянини був Джеймс Холмс, який, за окремими твердженнями, порівнював себе із Джокером.

Всі ці та інші побоювання виникають, звісно, не стільки через наявність самого фільму, скільки через певні суспільні проблеми, які нікуди не діваються самі по собі, а також через широкі можливості для здійснення насилля, яке мають незгодні чи просто божевільні люди.

Якщо ж повертатися до самого фільму, то найяскравішою його складовою є виконання головної ролі актором Хоакіном Феніксом, який зробив усе, аби його персонаж був максимально виразним. Для цього актор не тільки змінився фізично (для ролі він схуд на 25 кілограмів), а й зумів змінити власну пластику. Його персонаж проходить шлях становлення, який дається тут не стільки через слово, рефлексію (хоч і через них також), скільки через фізичні зміни. Із заляканого, невпевненого у собі Артура Флека, який тільки скаржиться своєму соціальному працівникові, він перетворюється на вправного танцівника у масці клоуна, чий танець збурює Ґотем-сіті, провокуючи у ньому масові заворушення та насилля. Перед нами – не просто вправна акторська робота, а ніби саме життя, фіксоване прихованою камерою.

Закінчити варто певними міркуваннями стосовно можливих українських асоціацій, які обов’язково виникнуть у глядача під час перегляду фільму чи згодом після нього. Теперішня українська дійсність – так само тривожна і непевна, тут також запущено безліч соціальних процесів, наслідки яких годі й передбачити. І тут також може знайтися свій месник під маскою клоуна – дуже вразливий та соціально невлаштований чоловік, чиє неухильне переродження відбуватиметься у на очах у всього суспільства.

Цінність «Джокера» – у тому, що, не будучи політичним фільмом, він викликає неодмінні політичні асоціації.

Ігор Грабович. Київ