Павло Нечитайло, археолог, музикант дуету «Zapaska»
Музика й археологія – це подорожі, романтика й багато позитивних емоцій
18.09.2019 09:00

Павло Нечитайло добре відомий усім, хто слухає українську музику з кінця 1990-х років. Спочатку він був фронтменом гурту «Пропала грамота», а потім у 2009 році створив із вокалісткою колективу «ЧЕЧЕ» Яною Шпачинською дует «Zapaska». Невдовзі після створення дуету Павло та Яна побралися – і вже майже десятиріччя подружжя працює у творчому тандемі.

З Павлом Нечитайлом вдалося познайомитися під час археологічних розкопок підземної галереї ХVIII століття у Полонному на Хмельниччині, де він керує експедицією. Окрім того, що музикант, він ще й кандидат історичних наук та фаховий археолог. Щоправда, Павло на кілька днів залишав розкопки, бо їздив виступати на фестиваль «Khortytsia Freedom».

- Вас знають як археолога, музиканта, радіоведучого і поета. Що із цього всього зараз у пріоритеті?

- У пріоритеті зараз музика й археологія. У мене немає машини, я не ходжу на риболовлю, а тому мої головні хобі – це музика й археологія, які перетворилися у професійну діяльність. Маю достатньо часу, щоб освоювати улюблені заняття і розвивав їх не як хобі, а як професійну діяльність. До 2016 року було більше музики, й археологією я займався спорадично, коли були якісь замовлення. У 2016-му мене призначили на посаду (керівник Кам’янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції, – ред.) і в Кам’янці-Подільському я почав займатися археологією, оскільки на той момент уже був кандидатом наук. Довелося взятися за самоосвіту, щоб трішки підтягти свої знання, вміння та навички для серйозної археології. Зараз вдається поєднувати ці два заняття. Організовую свій час так, аби його вистачало і для музики, і для археології.

- А є зв’язок між цими двома заняттями?

- Так, це подорожі, романтика й багато позитивних емоцій.

- Ви професійний археолог, а як почали займатися музикою? Ходили в музичну школу?

- У мене по материній лінії прізвище Співак (наголос на перший склад, – авт.). Із самого дитинства сестра маминої бабусі вчила мене співати. З музичною школою не склалося, але вже у 16-17 років я навчився грати на гітарі у дворі. Потім почав писати свої пісні, показував їх старшим товаришам-музикантам, на що вони казали «о’кей». Далі почалися конкурси, а участь у них і призові місця завжди підживлюють твоє его і думаєш, що ти музикант, що можна далі йти цим шляхом.

- Скільки музичних інструментів наразі опанували?

- Опанував – це звучало б надто солодко. Я вмію видобувати по кілька звуків з великої й маленької гітар, з клавішних, труби, губної гармоніки, сопілки і трішки граю на семплері.

- Тоді перейдемо до музики. Свого часу ви були фронтменом гурту «Пропала грамота», заснованого у 1998 році, але потім колектив припинив свою діяльність. Він розпався?

- Слава Богу, всі його учасники живі. Наше відродження зразка 2016 року, очевидно, не мало такого фідбеку, на який ми очікували від потенційного слухача. Тоді ми виступили на фестивалі «Respublica», пів року пограли, але через низку обставин не продовжили. Думаю, насправді, для кожної музики є свій час.

- Як правильно називати колектив «Zapaska», в якому ви зараз граєте, – гурт чи дует? Що символізує його назва?

«Zapaska» підкреслює, що ми з України. Адже є такий елемент жіночого одягу

- «Zapaska» – це швидше дует, що звучить як повноцінний гурт, оскільки ми використовуємо велику кількість всіляких інструментів. У назві ми орієнтувалися на фонетичне звучання, яке легко вимовляти завдяки трьом літерам «а». Це підкреслює, що ми з України, оскільки у нас є такий елемент жіночого одягу (запаска – одяг у вигляді шматка тканини, що використовується замість спідниці для обгортання стану поверх сорочки, - ред.). Крім того, ми постійно подорожували на колесах, а всі водії знають, що таке запаска.

- Розкажіть про музичний стиль свого дуету.

- «Zapaska» розвивалася так, що щороку ми повністю переробляли звучання наших пісень, постійно це був пошук. Раді, що цим довгим важким шляхом не розгубили всіх слухачів. Якщо подивитися у прогресі, то порівнюючи 2010-й, 2016-й і цьогорічний сингл – почуєте три різні колективи. Здається, зараз ми уже закінчили із творчими пошуками, і це буде щось схоже на восьмибітну музику – веселу, трішки з дитячим наївом і диско. Гарно це ілюструє наш останній сингл «Міцний, веселий і добрий». Десь у такому напрямку ми й будемо розвиватися.

- Колектив «Zapaska» з’явився у 2009 році, тобто зараз йому 10 років. Що вважаєте найбільшим його досягненням, а чого не вдалося реалізувати?

- Найбільші досягнення – це наші поїздки з виступами у Європу впродовж 2011-2016 років. Щороку мали, як мінімум, 2 тури, і це були поїздки по 2 тижні. Ми виступали в Чехії, Словаччині, Польщі, Румунії, Франції, Німеччині, Північній Європі. Грали у клубах, а також довелося виступати разом із супер-пупер світовими зірками на одному з найбільших фестивалів «Pohoda Festival» у Словаччині. Під час першого туру ми познайомилися зі словацьким дуетом «Longital», у яких був лейбл «Slonko Records», на якому ми видали більшість своїх альбомів. Можливо, нам не повністю вдалося втілити кілька концепцій у «Zapaska». Так, наприклад, зараз тільки починається те, що я задумав у 2016 році. Це такий альбом або стиль – «NANASHKA».

- До речі, десь читала про «NANASHKA». Поділіться деталями – що це буде.

- Це обробка народних пісень і стилізація під них. Ми намагалися поєднати традицію весільної синтезаторної музики 1990-2000-х років, яка частенько грає у маршрутках. Тобто, мова йде про українське весілля під так звану самограйку з гарною ритмічною основою, аби це не сприймалося як архаїка й під неї могли танцювати молоді люди. Придумували свої тексти і робили знамениті весільні хіти під свою музичну обробку, як от із піснею «Зелений листочок».

- Як вам працюється разом із дружиною в одному колективі, чи є у вас розподіл обов’язків у музиці? Мені «Zapaska» дещо нагадує творчий тандем подружжя Ярини Квітки і Володимира Муляра в гурті «Фолькнери».

- Нам чудово працювати. До речі, Вова Муляр певний час грав у «Пропалій грамоті», ми навіть з ними двічі з’їздили до Польщі. Так, у нас є певний розподіл обов’язків. Яна більше відповідає за логістику подорожей, вона дивиться, де ми пересідаємо і купуємо квитки. У музичному плані на ній всі аранжування, розбір музики на частини. Я частенько пишу тексти, мелодію і основну гармонію пісні. Буває, що в нас є цілий цикл Яниних пісень, і це одразу відчувається, бо вони дуже жіночі.

- Можете навести приклади пісень вашої дружини і безпосередньо ваших?

- Пісні «Колискова», «Помалу» – це Янині, а от «Міцний, веселий і добрий», «Я радію сам» – мої.

- Склад колективу плануєте розширювати?

- Ми робили такий крок у 2017 році. Тоді по всіх основних фестивалях прокаталися у більш широкому складі з барабанщиком і басисткою. Це був такий експеримент, ми записали кілька живих програм. Тоді спробували і повернулися до старого складу, бо так зручніше.

- У вашому репертуарі є пісні на вірші Богдана-Ігоря Антонича («Подорож літаком») і Миколи Бажана («Запитайся»). Яких ще поетів виконуєте під музику?

- Ми, взагалі, прихильники того, аби поезія звучала, а особливо українська класика. Із кожною піснею – своя історія. Якось Богдан Логвиненко (автор проєкту «Ukraїner», – авт.) організував «Антонич-фест», присвячений Богдану-Ігорю Антоничу. Він запропонував усім знайомими гуртам виконати по одній пісні поета. Саме там був перший виступ гурту «Zapaska» і перша пісня на слова Богдана-Ігоря Антонича «Подорож літаком». Крім того, у нас є пісня на слова Володимира Сосюри «О, недаремно, ні, в степах гули гармати...» та Василя Герасим’юка «Перший сніг». Останню виконали у межах співпраці з фестивалем «З країни в Україну». Ще у нас є переспів сучасного класика Дмитра Лазуткіна. Нам цікаво працювати зі складними поетичним формами, надаючи їм легкого звучання.

- Дует випустив чотири альбоми. Який із них вважаєте найуспішнішим?

Після запровадження квот на українську музику стало легше перебувати в громадському транспорті

- Одним із найуспішніших був альбом «Помалу». Він гарно зроблений завдяки саунд-продюсеру Alex J Kramer. Крім того, кліп на пісню «Запитайся» з нього переміг на міжнародному фестивалі анімації «Anibar» у Косово завдяки Олегу Щербі, який створив це відео.

- Ви відчули, що запровадження квот на українську музику змінило ситуацію для вас на краще?

- Мені особисто стало краще і легше перебувати у громадському транспорті й громадських місцях. Все одно музичні редактори на всіх радіо залишилися ті ж самі. Вони ставлять 5 пісень Вакарчука щогодини і нічого не хочуть знати. Хоча музичний редактор має займатися дослідницькою діяльністю, переслуховуючи сотні треків. За всі 28 років (незалежності, – ред.) написано багато української музики для всіх форматів та радіостанцій. У цьому плані мій заклик до музредакторів – будьте більш уважними, багато слухайте української музики, це вдячний процес. Щодо нашого дуету, то я не моніторю – де нас крутять.

- Розкажіть, про свою аудиторію. Хто ваш середньостатистичний слухач?

- Все залежить від того, де ми виступаємо. Якщо брати середньостатистичного слухача за кордоном, то це батьки з дітьми до 5 років. Дітям така музика дуже подобається, вони виходять на сцену і танцюють з нами. Та нас із задоволенням слухають люди середнього й старшого віку. Мабуть, у нас пробіл в аудиторії між 20-30 роками. Хоча наша музика нішева, але вона достатньо лагідна, без різних різких звуків.

- Де вам комфортніше виступати – у клубі з більш локальною атмосферою чи на велелюдному фестивалі?

- Тут – по-різному і до таких виступів ми по-іншому готуємося. Для клубного формату, якщо це сольний концерт, ми намагаємося зібрати «all the best». На фестивалі, де більш щільний формат, треба так само проводити селекцію програми, бо люди там хочуть рухатися.

- Яку музику слухаєте самі?

- Безліч різної музики. Зараз слухаю південноамериканський реп і такий напрямок, що заснував у 1990-х техаський DJ Screw, який почав уповільнювати десь у півтора рази всі реп-хіти 1990-х. Слухаю всю музику півночі Африканського континенту після музичної революції, а також пост-дабстеп, експерименти Арчі Маршала під псевдонімом King Krule. Намагаюся слухати музичні новинки і тримати руку на пульсі українського репу, бо дуже за нього переживаю. Великий респект і теплі побажання – у місто Калуш, яке є центром українського музичного речитативу. У 2018 році «Псючий Син» зі своїм альбомом «Торба» був номінований на кращий реп-альбом, але, на превеликий жаль, не отримав цю нагороду. Композиції виконавця зроблені під керівництвом саунд-продюсера Nashiem Worryk.

- Ви живете у Кам’янці-Подільському. Це місто не обмежує вашу творчість, адже у столиці більше можливостей?

- Ми вже пожили у столиці, а Кам’янець нам поки що зручний. Записуємося вдома і виходить нормально, навіть без суперапаратури.

Ірина Чириця, Житомир
Фото надані Павлом Нечитайлом
Перше фото: vezha.vn.ua

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-