Герої коміксів – це ми? Комікс як культура наративу соціально-цивілізаційного позитиву

Герої коміксів – це ми? Комікс як культура наративу соціально-цивілізаційного позитиву

Укрінформ
Комікс – один із видів культурного стилю гри. І є небезпека трансформації його в антигру, тобто гру проти цивілізованого життя

ГЕРОЇ КОМІКСІВ – ЦЕ МИ?!
Комікси як відображення наших настроїв і сподівань

Цьогоріч на екрани вийшов черговий фільм із серії «Люди в чорному», вірніше – spin-off. Перший і найзнаменитіший з’явився ще далекого 1997 року, ставши культовим. Очевидно, що й надалі зніматимуть щось із цієї медіафраншизи. Змінюватимуться герої (нещодавно у віці 88 років помер Ріп Торн – агент Z зразка 1997 року), сюжет доповнюватиметься ідеями, співзвучними часу, нові покоління глядачів переповідатимуть окремі сцени і влучні фрази. Та при згадуванні фільму зазвичай залишається поза увагою, що конспірологічно-уфологічна гіпотеза про пригоди таємних агентів «Люди в чорному» народилася із коміксу 1990 року, виданого компанією Aircel Comics.

Історія ж народження коміксів (розповідей у малюнках) сягає сивої давнини, десь середньовіччя, хоча деякі автори відносять до них навіть наскельні рисунки. Все ж початком поступу цього жанру масової культури слід вважати кінець XIX століття.

Популярність перших коміксів пояснити досить просто. В часи, коли більшість населення не вміла ні читати, ні писати, серія малюнків-оповідей з послідовним розвитком сюжету сприймалася з тим же захопленням, як згодом перші фільми німого кіно. Це був світ пізнання і тематичного спілкування, загального інтересу і водночас розваги.

Сьогодні комікси визнані мистецтвом. Деякі європейські країни (Іспанія, Франція, Бельгія) віднесли ці твори до національної культури, виділяють державну фінансову підтримку на розвиток цього напряму. У Франції в 60-х роках минулого століття навіть започаткували науково-дослідний інститут коміксового жанру образотворчого мистецтва. В багатьох країнах відбуваються міжнародні виставки та фестивалі саме мистецтва коміксу, видаються каталоги творів авторів цього напряму із розгорнутим аналізом мистецтвознавців.

Були часи, коли комікси виконували суто просвітницьку функцію, на якомусь етапі в деяких країнах стали елементом патріотичного піднесення нації (наприклад, капітан Америка проти Гітлера), згодом вони перейшли до категорії відпочинку. Італійський письменник і філософ Умберто Еко вважав їх однією з найдоступніших форм психологічної розрядки.

Коміксами захоплюються різні категорії (вікові, освітні, фахові) читачів, хоча особливої популярності вони набули серед молоді. В чому ж секрет їхньої популярності зараз, коли можна отримати будь-яку інформацію в будь-якому різновиді?

Відповідь на це запитання зараз, як на мене, належить до царини вічної людської проблеми – функції соціалізації нинішнього покоління громадян, причому безвідносно до країни. Водночас в епоху наддинамік контентних потоків та криптокультурних феноменів вони орієнтують у стилістиках дискурсу цивілізаційного позитиву як бази для єднання всіх планетян Землі. Маємо визнати, що новітні технології, інфраструктурні можливості, темпоритми глобалізованого життя, які теоретично запрограмовані полегшити життя кожного з нас, стають фактором і умовою не лише поглиблення індивідуалізації особистості, а й її усамітнення. Причому це усамітнення відбувається в новітніх форматах, які гіперболізують можливості сучасного антагонізму – людина серед людей, але людина в пустелі нерозуміння, несприйняття, розгубленості, розпачу, страху чи принижень. Так, часто надуманих, але дуже вагомих для її віку, ситуації, умов, способів, вибору...

Навіть дошкільнята, попри притаманну їм непосидючість і потребу в живому спілкуванні, часто «залипають» на смартфони, які поступово затягують їх у нетрі індивідуалізовано-технологічної самотності. Постійно зайнятими батьками програми смартфонів сприймаються як позавікові ігри, але ж для дітей вони є і дорослими, і реально небезпечними. Адже технології комунікаційних можливостей у цьому варіанті дію споглядання (дитина переглядає в телефоні програми чи ігри) переводять в категорію споживання і співучасті, впливаючи у такий спосіб на емоційні подразники сприйняття ситуації.

Збільшення напруги та потоковості інформації в геометричній прогресії, зростання ролі публічності, зокрема у досягненні успіху, тотальна потреба в швидкому ухваленні рішень та постійний вибір між векторами дій в обмежений термін часу – все це та багато іншого чинить нестерпний тиск на особистість.

Відповіді на масштабні життєві питання не завжди можна знайти у батьків, вчителів, ровесників. Читати товсті розумні книжки не хочеться, немає часу тощо. Доводиться ці відповіді шукати самому. Ситуації ж, в яких перебуває молода людина (або споріднені з його внутрішнім станом), разом із персонажами, нехай дещо гіпертрофованими, часто зустрічаються саме в коміксах. У поєднанні з короткими текстами-сенсами, які нерідко набувають форми та якості афоризму чи хоча б влучного формулювання потрібного рішення (філософія життя), малюнки дають поживу для уяви, навіть фантазій, стають відправною точкою моделювання розвитку ситуації і першочергових подальших кроків.

Не забуваймо при цьому і супутні індустрії, які доповнюють коміксові атрибути сенсами індивідуального сприйняття, що нерідко переходить у потребу копіювати вигаданих героїв у реальному житті. Так може формуватися власний життєвий стиль, який піднімає людину до горизонтів надій та мрій.

З певною категорією дорослих ця історія повторюється періодично або навіть стає потребою для внутрішнього виправдання власних невдач і налаштування на перспективу (хоча б як фантазію).

Тут комікс уже відіграє іншу методологічну роль, він вчить людину підніматися після невдач, імплементує в життя розуміння версії автора як права на потенційну спроможність і нову версію життєвих дій. А це формує мотиваційно-генерувальні спроможності особистості, відкриває їй перспективи.

У будь-якому разі в Європі з 60-х років минулого століття до культури коміксу ставляться досить серйозно. Із розважального жанру він перейшов у суспільно-філософську категорію, яка переростає в культуру життєвого тренду не лише підготовки до реалій дійсності, але й супроводу людини в її повсякденні. На дорослу аудиторію працюють художники, сценаристи, письменники.

Те, що комікс може виходити на рівень цивілізаційних проблем глобально-планетарної відповідальності людства за минуле і майбутнє, доводить успіх і визнання на міжнародному рівні двотомного графічного роману Арта Шпігельмана «Маус: історія тих, хто вижив» («Maus: A Survivor’s Tale») – несподівана форма-розповідь про Голокост. Автор став лауреатом Пулітцерівської премії 1992 року, і це наразі єдиний такий випадок.

Отже, якщо розвивати і стимулювати поширення культури якісних коміксів та спрямувати їх у русло суспільних надій, запитів і вимог, вони можуть не лише сприяти, але й ефективно і дієво впливати на формування громадянської та соціумно-суспільної активності нинішніх поколінь, виробленню певних культурно-ментальних та соціальних установок, спонуканню до невідкладної дії. Той же У. Еко припускав, що комікси є сукупністю відповідних знаків, образів і символів, які створюють певний код з метою попадання в різноцільову аудиторію (наприклад, для піднесення патріотизму, національної гордості). Мета досягається шляхом того, що споживач продукту інтерпретує посил на своєму рівні і пристосовує для власного використання.

КОМІКС НОВОЇ ГЕНЕРАЦІЇ – УКРАЇНСЬКИЙ
Комікс як становлення людини-громадянина через співпереживання, спонукання, вимірність успішності та людяності

Для України теж настав час коміксів. І це навіть не жарт (або не тільки жарт). Культура коміксів йшла до нас надто довго. В часи мого юнацтва найбільшими «коміксами» були карикатури в журналах «Перець» і «Крокодил». Про існування коміксів (не кажучи про наявність культурно-креативної індустрії) ми не знали. Пригадую свій подив і захоплення збіркою коміксів Герлуфа Бідструпа, на яку випадково натрапив в одній приватній бібліотеці. Тоді я ще не знав, що Бідструпа невеликими накладами видавали в СРСР, оскільки він був не просто відомим у світі карикатуристом, а й данським комуністом.

До 2014 року культура коміксів в Україні займала нішеві позиції. Однак відтоді цей напрям набрав обертів. Очевидно, що не останню роль тут відіграла нова якість агресії путінського режиму проти нашої держави і світу загалом, в основі якої – комунікаційно-контентні впливи.

Патріотичний спротив суспільства, громадянський поклик юних поколінь, цивілізаційна солідарність світового українства в опорі одвічному московському насильству вилилися, зокрема в низку мистецьких проектів. Серед них гідно представлені і комікси. Вважається, що першим виданням цього спрямування був роман-блокбастер (трилогія) «Даогопак» авторства М.Прасолова. Це графічна історія про козаків-характерників, де з правдою переплелися легенди та міфи. Минуле і сучасність проявляється у коміксі Д.Фадєєва «Звитяга. Савур-Могила», в якому через бої за цю висоту влітку 2014 року проступає козацька доба. Із підступними прибульцями «московитами» борються українські супергерої в коміксі В.Назарова «Патріоти». Героям АТО присвячена робота "Охоронці країни" авторства Л. Краснопольського та І.Рогового (розповсюджується безкоштовно у школах і бібліотеках). Перелік цей можна продовжувати, що свідчить про потенціал напряму, інтерес суспільства та цивілізаційні перспективи такого виду мистецтва.

У даному контексті досить привабливою виглядає тема використання коміксів в освітньому процесі. Приміром, до класичного вивчення історії додавати такий незвичний наразі для школи супровід, як блокбастер "ВОЛЯ: The WILL" – українські фантастичні графічні романи в жанрі альтернативної історії. Починаються вони із 1918 року, а героями коміксів є голова Центральної Ради Михайло Грушевський, гетьман Павло Скоропадський, авіаконструктор Ігор Сікорський, академік Володимир Вернадський, козацький ватажок Максим Кривоніс. Вони відстоюють Україну в боротьбі із загарбниками Леніним, Троцьким тощо. Здається, що краще такі твори обговорювати на уроках з учителем, це дасть потужніший ефект розуміння (і запам’ятовування) історії.

Або чому б у школі не розглядати тему корупції через український комікс «Хроніки Аптауна»/Uptown Сhroniсles (керівник міжнародного проекту М.Піменов). Історії мешканців вигаданого великого міста досить співзвучні з нинішньою ситуацією в нашій країні та її столиці.

Та якщо в цих проектах для школи можна побачити певну небезпеку чи хоча б спрогнозувати ґвалт щодо неприпустимості такого поєднання, то реальний досвід однієї з найкращих учителів країни Наталії Рудницької з Кам’янця-Подільського вартий наслідування. Вчителька зарубіжної літератури та української мови на уроках долучає учнів до малювання коміксів про героїв, яких вони вивчають, про їхні подорожі, за якими можна вивчати ще й географію. Це дотепно, весело і продуктивно. А те, що такий матеріал учні запам’ятають надовго, якщо не на все життя, безсумнівно.

Елементи коміксів власного «виробництва» застосовує при поясненні математики Мар’яна Уляк, вчителька з Калуша. Вона створила перший україномовний ресурс корисної математики, де засвоїти матеріал допомагають веселі чоловічки. Зробила вона це, до речі, в Instagram, де здебільшого проводять час її учні.

*  *  *

Життя стрімко змінюється. Загальносвітова тенденція – воно набуло ігрових форматів, форм та масштабів. Життя як гра, гра як життя.

Ігрові версії в нашому житті (безвідносно до галузі, сфери чи виміру реальності) вже домінують, хоча ми це ще не до кінця усвідомлюємо. Результати цих ігрових версійних трансформацій наразі невідомі, застережень і небезпек – украй багато.

Комікс – це один із видів культурного стилю гри, але лише один із багатьох. І є небезпека трансформації його в антигру, тобто гру проти цивілізованого життя.

Протистояти цій світовій тенденції неможливо, та й не варто. А от шукати та творити власний стиль, практики геостратегічної гри (на рівні держави, суспільства, соціуму) – завдання цікаве, відповідальне, перспективне. І передусім – вкрай необхідне.

Ми (Україна, отже, цивілізований світ) стоїмо перед індивідуальними і водночас глобальними викликами. Одночасними і різними. Перспективними і такими, що можуть нас розчавити.

Ми маємо шукати відповіді. Невідкладно. Поки це можливо… Поки наше життя не стало коміксом у своєму початковому значенні, а ми не повернулися до форматів наскельних малюнків.

Валерій Король

В ілюстративних матеріалах використані фрагменти коміксів «ВОЛЯ The WILL»

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-