Коли в дитинстві тінню від своїх рук на стіні ми створювали фігурки гусей чи голови кумедних істот, то й гадки не мали, що з цього може бути щось серйозне. Та минув час, і прийшло покоління, яке цю ідею перетворило на повноцінний мистецький жанр.

В Україну його 9 років тому принесли студенти Чернігівського національного технологічного університету. Створивши аматорський театр тіней “Fireflies" і показавши можливості поєднання магії світлотіні, акторської гри й акробатики, вони відкрили українському глядачеві новий, небачений досі вид візуального мистецтва. Виступ молодої команди на телевізійному шоу "Україна має талант" у 2011 році заворожив публіку й журі, вивів театр у півфінал і приніс йому одразу зіркову популярність. Після того були інші талант-шоу, фестивалі, конкурси й нагороди в різних країнах світу. Широке визнання стимулювало підвищувати професійну майстерність, шукати нові образи, сюжети, форми подачі, вражати й дивувати глядачів.

Театр тіней із Чернігова, який з 2015 року називається “Verba Shadow”, створює перфоманси за мотивами відомих кінострічок та мультфільмів і є улюбленцем як дорослих, так і дітей. Він першим у своєму жанрі застосував 3D-технологію, що додало ефекту й новизни тіньовим постановкам. А цього літа "Verba Shadow" був єдиним українським колективом, відібраним до участі в масштабному американському шоу талантів "America's Got Talent". Він потрапив у 250-ку обраних на кастинг із 40 тисяч заявлених претендентів і розчулив публіку своїм виступом.

Сьогодні театр тіней "Verba Shadow" радіє тому, що має змогу говорити з усім світом однією мовою і своїми постановками розповідати про Україну, привертати увагу до соціальних та екологічних проблем і просто дарувати людям гарний настрій. За цим стоїть щоденна титанічна праця, травми і сльози – але результат перекриває всі притаманні акторській професії труднощі й надихає на реалізацію нових ідей.

Про "Verba Shadow", його творчий шлях, повсякдення, проблеми, успіхи, виступ на "America's Got Talent" – в інтерв’ю з директоркою театру Мілою Киселицею.

МИ НЕ ЩУРИ, ЩОБ УТІКАТИ

- Міло, на початку давайте згадаємо, як ваш театр народжувався. Чия це була ідея?

- Коли я студенткою брала участь у конкурсі "Міс університет", хлопець, із яким зустрічалася, побачив відео американського театру тіней і сказав: було б класно зробити тобі таке "домашнє завдання". Тоді ми й почали збирати людей. Першу постановку ми створили з друзями. Це були зовсім не пов’язані зі спортом люди, вони просто хотіли мені допомогти виграти.

- А вже через кілька місяців вся країна, затамувавши подих, милувалась вашим грандіозним виступом на "Україна має талант". Пам’ятаю, я тоді дуже здивувалася, що в студентському середовищі Чернігова знайшлися люди з такою одночасно акторською і спортивною підготовкою. Невже у першому складі дійсно всі були просто студентами?

- Так, хтось вчився на другому, хтось на третьому курсі. На початку це було суто аматорство. Колектив частково складався з людей, навіть не пов’язаних із якоюсь фізичною активністю, – співаків зокрема. А частина – то були гімнастки. У Чернігові дуже сильна гімнастична школа, а щодо хлопців, то тут є проблеми. Тому що художня гімнастика ще якось розвивається, а спортивна – так собі. Отож, коли ми набираємо хлопців, доводиться робити досить жорсткий відбір.

І справа навіть не в силі – накачані є. А нам потрібно, щоб вони були ще й артистами. Однак хлопці менше розвивають у собі артистичні якості й рідше бачать себе в акторських професіях. Ті ж, хто є класними танцівниками і знають собі ціну, давно уже в Києві або за кордоном.

- А як це ви, маючи вже таку славу, залишаєтеся в Чернігові?

- Нам тут подобається. Повертаючись із гастролей додому (а ми виступали вже у 38 країнах), почуваємося щасливими від того, що тут живемо. Є свої нюанси, але ми залишаємося, хоча нам уже 10 тисяч разів казали: переїжджайте в Київ, тут більше можливостей. А ми їздимо в столицю, коли нам потрібно.

Ще до війни на сході України в нас були плани переїхати в Польщу – там на талант-шоу ми посіли 4 місце й мали дуже багато пропозицій. Але потім почались воєнні дії, і ми вирішили, що тут ми потрібніші. І взагалі: що ми – щури, щоб тікати з корабля? І тоді ми провели свій перший концерт, зібрали гроші й закупили рації та спальні мішки для бійців АТО.

САМІ СОБІ ПРОДЮСЕРИ

- Як складалася ваша доля після виходу у півфінал шоу "Україна має талант"? Вами зацікавились продюсери?

- Ні, продюсерів не було. Але ми зрозуміли, що це може бути комерційною справою. Тому що нам стали телефонувати й просити, щоб ми зробили рекламу чи виступили на якихось закритих заходах, корпоративах, наприклад. Чесно кажучи, так ми й заробили на свій перший проєкт. Власної програми ще не мали, їздити з концертами не могли, тому це був наш основний заробіток.

Всі думають, що в нас був якийсь продюсер. Насправді ми все робили самі: дуже багато працювали, самі пробивалися, самі відправляли свої відео і розміщували їх в Інтернеті, давали рекламу.

- Ви поєднуєте посадові обов’язки? Особисто ви – і директор, і акторка?

- Я була акторкою, але кілька років тому "вийшла з тіні". І менеджери, які були з самого початку, теж "вийшли" й стали займатися кожен своєю роботою. Працюючи ще й акторами, ми зрозуміли, що витрачаємо дуже багато часу на репетиції, а на розвиток його вже не вистачає. До того ж ми давно зрозуміли, що не молодшаємо і треба набирати людей сильніших фізично. Тому провели кастинг і підібрали акторів. Зараз наша трупа налічує 12 осіб: артисти, режисер, директор, технічний менеджер, костюмер і хореограф.

- Можете поділитися секретом технології постановки тіньових вистав?

- Спочатку, коли ми починали, у нас були тільки ліхтарик мобільника й простирадло. Ми приходили і години зо три витрачали на те, щоб зробити одну фігуру. Смартфонів тоді не було, і ми не могли навіть фотографувати нормально. А зараз все набагато простіше: у нас є проектор, на нього виводиться картинка у повний зріст, і ми просто її заповнюємо. Збоку наші фігури кимось фотографуються, а ми потім їх коригуємо. Картинку виводимо тільки для репетиції, а коли номер уже відпрацьований, прибираємо її. Ну, зараз ми вже використовуємо сучасніші технології і працювати нам легше.

Забігаючи трохи наперед, скажу, що з минулого року ми почали робити 3D-шоу – такий собі симбіоз театру тіней та 3D-проекції. Використовуємо 3D-сітку, на яку ще виводиться анімація, а люди виступають не тільки за екраном у вигляді тіней, а й виходять перед ним. Таким чином створюється тривимірне зображення.

- А хто є автором ідей ваших постановок?

- В основному – наш режисер Владислав Поліщук. Він пише сценарії й займається постановками. Хореографічну частину ставлять Ліза Соколова і Яна Бригінець.

- А комусь із вашої команди довелося отримувати додаткову освіту для роботи в театрі тіней?

- Влад раніше працював актором, а дівчатам-хореографам вистачило 10 років танцювального досвіду і художньої гімнастики. Музику підбирає наш технічний директор Руслан Бокач. Також ми запрошували попрацювати з нами відомого в Україні режисера-постановника Володимира Маріна. Саме з ним і готували свої 3D-шоу.

- У 2017 році ви, було, створили перший дитячий театр тіней "Verba kids". Він і зараз існує?

- Ми робили його під проєкт "Україна має талант". Нам цікаво було спробувати, як це – працювати з дітьми. Вийшло досить успішно. Ми повезли їх на "Україна має талант. Діти", і вони там виступили так круто, що ми й самі не очікували. Ми зрозуміли, що в Чернігові є потреба в студії театру тіней. У нас достатньо танцювальних шкіл, є вокал, а студій акторської майстерності майже немає. Та й театр тіней – це зовсім інше, ніж драмтеатр. Крім того, ми зрозуміли, що на перспективу це було б круто – готувати для себе кадри. Тому в майбутньому плануємо відкрити школу. Саме зараз на дітей часу не вистачає.

У КИТАЇ ЗАЛ АЖ ПИЩИТЬ

- Ви кажете, що виступали вже у 38 країнах. Де публіка вас краще розуміла і сприймала?

- Чесно скажу: найважча публіка – в Україні. Чи то люди приходять зі своїм багажем емоцій, чи щось інше заважає їм... А от у Китаї нас сприймають взагалі на "ура". А коли наші виходять на сцену (а в нас є номери і перед екраном), коли йде чоловіча акробатика, то зал просто пищить.

Дуже цікаво працювати в арабських країнах, тому що там потрібно бути обережними: не можна руками торкатися одне одного, треба якісь підтримки міняти, тому що вони для них виглядають вульгарними або є неприйнятними за ідеологією, поцілунки заборонені. Зброю – мечі, автомати – показувати не можна, хрести теж. У нас була десь фігура-церква, то ми її прибирали. Тобто там дуже багато табу, але публіка сприймає класно. Єдине, що не дуже тішить, – у залі залишається дуже багато сміття, особливо після дітей.

- Чим для вас є театр тіней – театром емоцій, почуттів чи розваг, як ви себе позиціонуєте?

- Не розваг – це точно, бо в нас є постановки серйозні й повчальні. Наша місія – дивувати, повчати й надихати.

- Які проєкти для вас найулюбленіші? Знаю, ви пропагуєте українську національну культуру, розповідаєте про війну, привертаєте увагу до проблем довкілля...

- Постановку "Я – українець" ми зробили років 4-5 тому. Це був поклик душі, і відтоді ми почали частіше виступати. Разом із постановкою "Ні – війні!" ми показували її на концерті в Болгарії. Аплодуючи нам, люди встали. Вони так близько взяли це до серця, що ми зрозуміли: не даремно працюємо.

Хоча загалом не всі глядачі люблять, щоб на концертах показували щось серйозне. Вони приходять відпочити, а ти тут розповідаєш про те, що тобі болить. Але в Болгарії ми ризикнули й були дуже зворушені, коли публіка піднялася зі своїх місць.

- На сайті вашого театру написано, що ви єдині серед театрів тіней ставите перфоманси за мотивами відомих фільмів, серіалів та мультфільмів. А що показують ваші колеги з інших театрів?

- Ми дійсно одними з перших робили рімейки на фільми, на знані постановки, і це було непросто. Бо треба було і сюжет не "здерти", і смисл передати. Інші театри тіней такого не роблять. Вони готують різні постановки, але ставку роблять більше на емоції. Хтось показував про війну, один театр "здер" наш номер "Врятуйте землю!" на екологічну тему — переробили всі наші фігури на свій лад. Про булінг показують, переселенців, інші соціальні теми. Є дуже достойні театри тіней. Але на сьогодні ми входимо у п’ятірку кращих колективів цього жанру в світі.

- Скільки театрів тіней в Україні зараз?

- Ще один є у Києві – з’явився трішки пізніше за нас. Він доволі-таки відомий в Україні, але я знаю, що за кордон вони особливо не виїжджають.

- А що з театром, який утворився після розпаду першого складу вашої команди?

- Наскільки знаю, вони збираються, коли отримують якесь замовлення, а на постійній основі не працюють.

- Що є найважчим у вашій роботі, а що дається легко?

- Взагалі робота – ідеальна, як мені здається. Тому що ми, репетируючи тут, удома, маємо можливість не сидіти на місці, а їздити й показувати свою творчість світові. Звичайно, як і в будь-яких артистів, труднощі бувають: на виступах нервуєш через те, що може підвести техніка; на репетиціях мусиш проходити не надто приємний етап "шліфування" фігур – коли потрібно вичищати й прибирати "бруд"; під час переїздів – долати фізичну втому. І на сцену треба йти, незважаючи на підвищену температуру чи вивихнуту ногу. У нас, на жаль, часто бувають травми. Раз трапилося, що й на виступі дівчинка зламала ногу. Ми їй ногу “заморозили”, і вона допрацювала концерт.

ВИРІШИЛИ ЗДИВУВАТИ АМЕРИКАНЦІВ

- Настав час поговорити про цьогорічну поїздку в США. Як ви потрапили на "America's Got Talent", як пройшли відбір із 40 тисяч претендентів на участь?

- Туди ми подавалися-пробувались два роки. Нами навіть цікавилися, нам писали звідти кастинг-менеджери, але ні до чого ми не приходили. У цьому ж році вирішили потрапити будь-що. А оскільки театрів тіней у світі зараз досить багато, і всі стараються заявити про себе через талант-шоу, ми вирішили, що треба всіх здивувати і показати щось нове – таке, чого до нас ніхто не робив. Саме тому в співпраці з "Marin art studio" ми й створили театр тіней 3D. Нам допомагала подружня пара: режисер Володимир Марін та його дружина-хореограф Ірина.

Постановки “Ні – війні!”, "Wizard Boy", "Ігри престолів" – це все робота Володимира. Готувати новий жанр було складно, ми, по суті, стали першими в ньому. Та завдяки цьому нам нарешті все вдалося. Думаю, суддям сподобалась ідея 3D в театрі тіней – і тому нас відібрали. Зйомки були навесні, а по телебаченню шоу показували вже влітку. Тобто ми з’їздили відзнялися, а потім кілька місяців чекали, коли вийде наш ефір.

- Після першого кастингу ви потрапили в сотню відібраних, а що було далі?

- Так, вийшли в сотню, а далі не пройшли. Найцікавіше, що всі судді сказали: "Ви – класні. Але розумієте, це талант-шоу і тут важлива не стільки професійність, як те, щоб талант був із народу". Крім того, в учасника має бути якась неординарна історія. Як, наприклад, у хворої на рак жінки: вона почала співати – й одужала. Або ж історія про п’ятьох індійських пацанів, які просто на вулицях займалися паркуром і шоу підготували самі.

- А як американські глядачі сприйняли вашу постановку про війну, про Україну?

- Спочатку на кастинг ми хотіли привезти історію про українських військових жінок-медиків із "Невидимого батальйону". Ми взяли реальні історії, надихнулися ними, зробили номер, відправили його. Але продюсери сказали, що їм треба орієнтуватись на американського глядача, а він воєнні дії більше асоціює з чоловіками. І з ними більше співпереживатиме. Жінку на війні він ментально не зрозуміє. Тому нам довелося дуже швидко переробляти історію. Часу було мало, тож ми, можна сказати, ночували на роботі, репетирували до виснаження. І в результаті в Америку таки поїхали. І навіть іще під час репетиції (зал там заповнюють і на неї) публіка нам так аплодувала! Коли ж ми пізніше виклали відео постановки на YouTube, воно за першу ж добу набрало понад 4 мільйони переглядів.

- Чого вас навчила участь в американському талант-шоу, які почуття і бажання привезли звідти?

- Хочеться повернутися туди ще й попрацювати саме на американських засадах. Бо, як не крути, а в Америці все набагато технологічніше й чіткіше. І люди... От правда, хоч і кажуть, що в них там емоції нещирі, але ми не зустрічали награно щасливих. У них просто така позитивна енергетика, вони постійно посміхаються. Для нас це незвично, але там навіть під час твоєї ранкової пробіжки люди можуть звернутися до тебе, привітатися, похвалити, сказати, який ти молодець, що займаєшся спортом. Дуже звертають увагу на спортивні заняття, фізкультура у них на високому рівні. Або ти можеш іти, зустрітися з кимось поглядом, і це стане початком вашого діалогу. А на самих зйомках, незважаючи на те, що це дуже тривалий процес (там сидиш по 12-14 годин, а персонал взагалі працює добу), американці нас постійно підтримували, додавали позитивної енергії. Хочеться поїхати туди ще, аби побути в тій доброзичливій атмосфері.

- Чи побільшало у вас запрошень після американського талант-шоу?

- Звісно, з Америки нам стали частіше писати. Але поїхати в США досить проблематично через складність отриманням візи. За президентства Трампа іще більше вимоги посилилися. Ми виступали в Америці 2 роки тому з концертами, а торік, коли хотіли поїхати, опинилися в неприємній ситуації: організатори все для нас забронювали, але у візі нам відмовили...

- Ви брали участь у багатьох талант-шоу – загалом восьми чи дев’яти. Хоча б десь вам за це платили, бодай якусь заохочувальну премію?

- Ні, якщо ти перше місце не зайняв, то нічого не отримаєш. Нам не платять за участь у талант-шоу, єдине (і це класно) – що нам оплачують дорогу і проживання там. Раніше ми їздили власним коштом, а зараз уже дійшли до такого рівня, що нас запрошують на все готове. Поїздку в США самі б ми не потягнули – один авіаквиток туди коштує більше тисячі доларів, плюс віза... А вони ризикують заради шоу, та й грошей у них вистачає.

- І – про найближчі плани...

- Нещодавно ми почали працювати над створенням нового шоу з Володимиром Маріним – він знову підкинув нам класну ідею. Потім хочемо запустити соціальний проєкт – почнемо, певно, з благодійного концерту для глухонімих діток і дорослих. Маємо намір вивчити це питання. Мені здається, що для такої верстви населення в нашій державі проводиться замало активностей. Ми зрозуміли, що говоримо з усім світом однією мовою, тому дуже хочемо допомогти. Не тільки провести благодійні концерти із запрошенням таких людей, а й заробити грошей на кохлеарну імплантацію. Адже якщо в дитинки рано виявити ваду слуху і вживити імплантат, то вона зможе чути.

- А куди поїдете найближчим часом на гастролі?

- У Китай. Ми там виступаємо частіше, ніж в Україні, 2-3 рази на рік. Нас там люблять.

Наталія Потапчук, Чернігів
Фото – автора та надані театром тіней "Verba Shadow"