Понад півтисячі фільмів – такий обсяг творчих здобутків кінематографістів Одеської кіностудії художніх фільмів, що відзначила нещодавно 100-річний ювілей. На фасаді адмінбудівлі минулого тижня поряд з іменами корифеїв вітчизняного кіно Олександра Довженка та Івана Кавалерідзе з’явилася третя меморіальна дошка, що символізує трагічну долю видатних митців.

"Репресованим кінематографістам Одеської кіностудії 20-30 років XX століття" – вирізьблено на мармурі. У скорботному списку – 30 імен митців – жертв тоталітарного радянського режиму, яких переслідували чи знищили за інакодумство. Найкращим вшануванням їх пам'яті стане подальший успішний розвиток кіностудії в умовах незалежної України, відродження зусиллями держави та інвесторів потужного кіноцентру, де митці створюватимуть сучасні кінострічки, наголошували промовці.

Про нинішній стан кіностудії, розв'язання проблем і перспективи відновлення кіновиробництва – в інтерв'ю директора Андрія Осіпова кореспондентові Укрінформу.

- Якщо в кількох словах, то чим живе нині Одеська кіностудія?

- Теперішня Одеська кіностудія – це сплав минулого і майбутнього. До 2017 року вона жила спогадами, в тому числі були ідеї відновлення випуску фільмів. Але все це були погляди у майбутнє крізь призму творчих успіхів давно минулих років. Проте навряд чи можна порівнювати форми роботи сучасних кінематографістів із тим, як було організовано випуск кінострічок у двадцятих чи шістдесятих роках ХХ століття: різні умови виробництва фільмів і різні технічні можливості. Тому, по суті, студія упродовж останніх двох років готувалась до поворотного моменту, який чимось нагадує ситуацію в родині, коли батьки усвідомлюють: настав час передати справу свого життя дорослим дітям.

Таке, зокрема, моє особисте враження про попередні два роки діяльності студії, які можна назвати підготовчими до нового потужного творчого старту. Зауважу: наші митці брали участь у реалізації двадцяти кінопроектів. Поступово кіностудія стає базою для зміцнення міжнародної співпраці – з болгарськими, грузинськими, норвезькими та американськими кінематографістами.

- З чого розпочали відродження кіновиробництва?

- 15 березня 2017 року ми зібрали ветеранів-кінематографістів на творчий вечір для відзначення 60-річчя створення фільму "Весна на Зарічній вулиці". Потім – вихід на екрани "Вертикалі", "Коротких зустрічей" та інших картин, що стали вражаючими явищами кіномистецтва. У тому ж 2017-у також заснували щорічну відзнаку для ветеранів-кінематографістів "Легенда Одеської кіностудії", яку цього року втретє вручили групі працівників, що понад чверть століття відпрацювали на студії. Хочу зауважити: ці та інші заходи також зняли напружені взаємини, які спостерігались між нинішнім складом кіностудії та членами Національної спілки кінематографістів України. Зокрема, було покладено кінець судовій тяжбі, що тривала близько десяти років між керівництвом ТОВ "Нова кіностудія" та НСКУ. Закопати сокиру війни вдалося завдяки таким впливовим кіномитцям, як режисер Вадим Костроменко та інші.

Вважаю це головною передумовою позитивних змін, які зараз переживає кіностудія, що поступово відновлює кіновиробництво.

- Випуск яких зокрема фільмів запущено?

- Це три кінопроекти: два повнометражні фільми й серіал "Пантеон Одеси" на замовлення телекомпанії. Ще три проекти перебувають на розгляді Ради з державної підтримки кінематографії, четвертий погоджуємо з Українським культурним фондом. П'ять угод укладено з кінематографістами, що самостійно подали проекти, але будемо здійснювати їх у партнерстві. Крім того, спільними зусиллями реалізуємо пілотний проект української компанії "1+1" та однієї з іноземних компаній. Якщо проект підтримають потужні світові мережі – будемо випускати сучасний серіал.

Проект "Дім імені Нансена" здійснюємо з кінокомпанією FilmCamp, що працює у норвезькому місті Нарвік. Це захоплива історія про того самого полярного дослідника Фрітьйофа Нансена, який свого часу виступив першим адвокатом України у Лізі Націй. У 30-х роках він побував у Харкові, став свідком влаштованого більшовиками геноциду, бачив тисячі безпритульних. Пізніше Нансен виступив із викривальною промовою у Лізі Націй про голод в Україні й майже всю Нобелівську премію витратив на подолання сирітства. Ми та норвезькі кінематографісти сподіваємось, що буде підтримана заявка про виробництво цього фільму урядом Норвегії. Представники дипмісії Норвегії в Україні взяли участь у святкуванні 100-річчя кіностудії, були й інші приємні зустрічі, в ході яких підтримано досягнуті домовленості.

- Як складаються взаємини між державою та акціонерами ЗАТ "Нова одеська кіностудія", що беруть участь у приватизації студії?

- Ситуація така: з одного боку, контрольним пакетом акцій кіностудії володіє Українська держава, а з іншого – мають свої інтереси приватні акціонери, які потрібно збалансувати. Виходимо з того, що кіностудія є перш за все важливим об'єктом розвитку культури, тому з 2017 року нікого з працівників студії не звільняли. При цьому врахували й те, що ветерани зберегли важливі об'єкти майнового комплексу, підтвердивши, що вони є, в найкращому сенсі слова, фанатами своєї справи. Зокрема, їм вдалося зберегти 60 тисяч найменувань реквізиту, в тому числі найкращий склад зброї часів Другої світової війни на просторі країн СНД.

Взагалі-то, сучасне кіно можна робити і без кіностудій, але чомусь поки що цей творчий процес немислимий без студії. Тому вважаємо важливою справою збереження іміджу найстарішої в Україні студії з випуску художніх фільмів, приділяємо належну увагу підтримці Музею кіно. До речі, спостерігаємо збільшення кількості екскурсантів, маємо прекрасні відгуки про музей, а також поповнився майже двома мільйонами гривень наш бюджет.

Цікавляться люди й відкритим у цеху освітлювальної техніки Музеєм техніки кіно імені Йосипа Тимченка – винахідника кінематографа, який за рік до першої демонстрації кінофільмів у Парижі братами Люм'єр влаштовував подібні кіносеанси в Одесі. Ще в листопаді 1893-го його «рухомі картинки» змогла побачити місцева публіка. Відремонтували арт-центр імені Віри Холодної, видатної артистки німого кіно. Маємо чудові фотозони, захистили права на знак для товарів і послуг – логотип «Бригантини» у титрах, супроводжуваний звучанням морських склянок (назва годинника з півгодинним ходом, поширеного за часів вітрильного флоту, – ред.), автором якого є найстаріший кінооператор комбінованих зйомок Одеської кіностудії Всеволод Шлемов.

- Ви назвали п'ять кінопроектів, над реалізацією яких працюють кінематографісти.

- Зараз наш кінорежисер Костянтин Коновалов знімає у павільйоні №3 кадри історичного фільму "Пам'ять сонця". Художник-постановник цієї стрічки Ігор Філіппов, оператор – Володимир Гуєвський. Креативний продюсер картини – оскарівський номінант Заза Урушадзе, ще один продюсер – колишній член уряду Грузії Мірза Давітая, який зараз проживає в Лос-Анжелесі, генпродюсером фільму є ваш покірний слуга. Усі разом працюємо над картиною, що відтворює події ХVIII століття на тлі змагань Росії й Туреччини за володіння землями Північного Причорномор'я.

Загони українських козаків тоді воювали на боці турків, і в фабулі сценарію задунайський козак Андрій отримує завдання від командира: доставити листа до містечка-фортеці Хаджибей (предтечі нинішньої Одеси). Але потрапити до Хаджибея і вручити листа турецькому паші не вдається, бо фортецю вже захопили російські війська, а сам паша опинився в полоні. Сюжетна канва починається з прибуття Андрія до фортеці, де він випадково зустрічає і закохується в турчанку, яка виявилась дочкою паші.

Хочу додати, що фільм нагадує за настроєм кадри з відомих картин "Д'Артаньян і три мушкетери", "В'язень замку Іф" та "У пошуках капітана Гранта". І переконаний, що такі фільми мають бути створені на рубежі сторіч. Тому не приховуватиму: переживаю особисто, перебуваючи на знімальному майданчику в селі Санжейка, іноді до 3-4 години ночі...

- А про що два інші проекти?

- Цікавий проект "Вогняна ріка" здійснює молодий режисер-сценарист Дмитро Косигін. Це його дебютна кінострічка. Коли Косигін сказав, що мріє знімати, не могли відмовити йому в підтримці. Адже Одеська кіностудія відома давньою традицією – підтримувати молодих талантів. Свого часу в Одесі дебютував геніальний Марлен Хуцієв ("Весна на Зарічній вулиці"), саме тут з'явився у фільмі "Вертикаль" і став мегапопулярним кіноактор Володимир Висоцький, так само й Кіра Муратова самостійно зняла свою першу картину "Короткі зустрічі". Перелік дебютантів можна продовжити. Додам: "Вогняна ріка" – це вражаюча містерія, цей фільм, на мою думку, матиме свою фестивальну історію, хоча й складний, про такі кажуть: "Не для широкого глядача".

А третій проект – це ситком, фільм під назвою "Іванова, 45" знімається в одному з павільйонів кіностудії на замовлення "Першого міського телеканалу". У зйомках зайняті відомі одеські актори, захопливий сюжет розгортається у двох квартирах, розділених стіною. Цікавий експеримент для нашої кіностудії.

- Кілька слів про проекти, які перебувають на розгляді в Держкіно.

- Тут варто згадати, що 2019 рік – особливий не лише для Одеської кіностудії, а й для геніального українського кінорежисера Олександра Довженка, що теж тут розпочав свій творчий шлях. 125-річчю від дня його народження присвячуємо кінопроект "Довженко: одеський дебют". Сценарій фільму якраз і перебуває на розгляді в Держкіно: молодий художник, одягнений, як англійський денді, прибуває в 1926 році до Одеси. Знімає спільно з оператором Данилом Демуцьким низку приголомшливих фільмів, у тому числі стрічки "Сумка дипкур'єра", "Звенигора" – й за три роки стає всесвітньо відомим кінорежисером і відбуває до Києва...

Готуємось цієї осені до зйомок. За умови фінансової підтримки з боку Держкіно. Якщо спитаєте, чому плануємо знімати цю кінострічку за державні кошти, відповім так: Одеська студія – підприємство державного сектора економіки, а фільми такої тематики актуальні для українського суспільства. Іншими словами, це – некомерційний проект, таким картинам важко конкурувати з фільмами-комедіями чи стрічкам з еротичним підґрунтям. Разом з тим, хочу зауважити: картина "Довженко: одеський дебют" – не академічний проект, не занудний, бо достовірно відомо, що одеський період життя Довженка був дуже цікавим. Тут він закохується, перетинається з багатьма непересічними особистостями. Але не відкриватиму далі завісу, щоб наша бесіда не мала ознак спойлера.

Ще один проект, який передано в Держкіно, – це сценарій Євгена Митька під робочою назвою "Тепер я турок – не козак". Багато хто пам'ятає цього славетного сценариста – автора "Бумбараша", "Республіки ШКІД" та інших кінострічок. А сценарій, який готуємо до зйомок, – правдива історія про передвоєнне та воєнне дитинство автора-маріупольця, про окупацію його рідного міста, колаборацію, взаємовиручку тамтешніх українців і євреїв. Цікаво, що цей сценарій, що має колосальний кінематографічний потенціал, автор раніше нікому з режисерів не надавав для екранізації. Аж наприкінці життя Митько довірив сценарій відомому одеському режисеру Вілену Новаку, який уже підібрав кінооператора для зйомок, сформував акторську групу.

На мою думку, зйомки цього фільму уособлюватимуть поєднання зусиль двох поколінь: старої школи митців, до якої належать і сам режисер та художник-постановник Валентин Гідулянов, що брав участь у створенні фільмів "Принцеса на бобах", "Ворошиловський стрілець", "Десять негритят", а також групи молодих кінематографістів. Просто мрію про той день, коли зможу зателефонувати режисеру і повідомити: ми запускаємо фільм.

- Відомо, що в останні роки активізувалась співпраця українських і зарубіжних кінематографістів, розкажіть, будь ласка, про спільні проекти.

- Розпочну з плідної співпраці з болгарськими кіномитцями. Зокрема, торік було відзнято стрічку режисера Костянтина Бонєва "Вдалині від берега", яка вже здобула визнання за розкриття теми конфлікту між творчою особистістю та владою й отримала спеціальний приз на Варненському кінофестивалі "Золота троянда". А зараз гарно складається співпраця з Васілем Барковим, що запропонував спільно екранізувати його сценарій "В кінці річки". Сюжет стрічки розгортається у придунайському містечку Вилкове: двоє молодих представників "золотої молоді" з Болгарії прибувають до міста рибалок, щоб порозважатись і поганяти на човнах, і один із них потрапляє в історію, яка змушує його тут надовго залишитись. Фабула картини, що знайомить глядача з віруваннями і традиціями старовірів-липован, які свого часу втекли з Росії до Європи, іноді поєднує трагічне з комічним. Словом, дуже цікава драматургія картини, сценарій якої теж зараз на розгляді в Держкіно.

- Ви також згадали про співпрацю з Українським культурним фондом...

- Так, ми плануємо за підтримки цього фонду екранізувати сценарій рівнянина Миколи Кирильчука, присвячений подвигу активіста українського національного руху Василя Макуха, який вчинив 5 листопада 1968 року акт самоспалення у центрі Києва, поряд із Бессарабським ринком. Це була акція протесту проти комуністичного режиму, русифікації України і введення радянських військ до Чехословаччини, щоб придушити "празьку весну". Жодна з тодішніх газет не повідомила про вчинок Макуха – світ дізнався про нього лише з іноземних видань і радіостанцій.

Після перемоги Кирильчука на міжнародному літературному конкурсі "Коронація слова-2018", на якому автор здобув спеціальну нагороду "Симпатія Одеської кіностудії", ми вирішили виступити як продакшн-студія для створення повнометражного фільму "Світоч свободи", оскільки ми переконанні, що ця історія може бути цікава як українському, так і європейському глядачеві.

Я був членом журі конкурсу і підписав з автором договір на екранізацію кіносценарію, хоча бачив й окремі його недосконалості. Креативним продюсером картини є відомий кінознавець Андрій Алфьоров, до продюсерської команди приєднались відомі українські діячі Юрій і Тетяна Логуші. Розраховуємо також на підтримку з боку Українського культурного фонду і готуємось до запуску фільму.

- Ви зауважили, що кіностудія сприяє творчій співпраці й пропонує свої послуги при виробництві спільних картин із норвезькими, американськими та іншими сценаристами, режисерами і продюсерами. Чи не могли б розповісти про це докладніше?

- З-поміж найбільш цікавих міжнародних кінопроектів, до співпраці над якими готується кіностудія, я б виділив екранізацію сценарію під робочою назвою "Фрейд", співавтором якого є американський продюсер Мірза Давітая. Прототипом героя фільму є всесвітньовідомий психоаналітик Зигмунд Фройд, мати якого Амалія Натансон народилася в Одесі, так само тут проживала його рідна тітка. Фабула стрічки базується на реальних фактах: під час одного з приїздів Фройда до Одеси він дізнається про вражаючу історію хвороби власника приміського давнього замку, спорудженого поряд із лісом. Заможні сусіди цураються його, вважаючи небезпечним сновидою і «людиною-вовком», а його палац – «лігвом вовка». Фройд погоджується надати допомогу страждальцю від психічного розладу і прибуває в «лігво вовка» – у сюжетну канву вписано низку крутих історій, зокрема й про перевтілення одного з героїв стрічки.

Картину зніматимуть англійською мовою, до роботи залучать американського й українського режисерів. Бо, з одного боку, іноземцю важко глибоко осягнути особливості "одеського" контексту стрічки, який сценарист вважає обов'язковим. А з другого – український режисер недостатньо володіє новітніми технологіями кінозйомок, які практикуються в американській кіноіндустрії. Тому й виникла потреба у поєднанні творчих зусиль митців двох народів.

Налагоджуємо також співпрацю з норвезькою кінокомпанією Film Camp, що працює на одному з островів за полярним колом, серед красивих норвезьких гір та фіордів. Продюсери обох країн пророкують успіх спільним проектам, у норвежців прагнемо перейняти досвід роботи на європейському ринку, а також навчитися залучати кошти для відродження потужностей нашої студії та реалізації перспективних кінопроектів, зокрема  й із допомогою місцевої влади.

Серед завершених міжнародних кінопроектів особливе місце займає фільм "Антон", створений режисером Зазою Урушадзе, що виходить найближчим часом на екран. Картину, що є екранізацією однойменної книги канадського письменника Дейла Ейслера, знято зусиллями компанії "ІнсайтМедіа", Одеської кіностудії та деяких інших компаній. У цій стрічці знайшли яскраве висвітлення реальні історії періоду соціально-економічних потрясінь, війни й голоду в Україні. Уже відомо про високий інтерес до фільму на Каннському кіноринку.

Хочу додати, що наприкінці травня ми з директором кіностудії імені Олександра Довженка Олесем Янчуком також уклали договір про співпрацю між двома нашими творчими колективами. Вважаю, що сприятиме активізації діяльності кінематографістів також те, що 24 травня глава Мінкультури Євген Нищук оголосив конкурс короткометражних фільмів "Короткі зустрічі" імені Кіри Муратової.

- Наскільки розумію, Одеська кіностудія та Мінкультури – співзасновники конкурсу. Які умови участі авторів та обсяг призового фонду конкурсу?

- Розпочну з того, що одна з цілей конкурсу – підтримка молодих кінематографістів. Це не конкурс сценаріїв, а готових кінопроектів, у яких має бути як сценарій, так і бюджет, сформована група виконавців проекту. Хочемо відсікти прояви графоманства і непрофесіоналізму.

Можу також уточнити: сформований за рахунок держбюджету призовий фонд обсягом півтора мільйона гривень. Автор найкращого проекту отримає 600 тисяч гривень, а за здобуті друге і третє місця – 500 і 400 тисяч гривень. За ці кошти можна реально відзняти короткометражку, навіть із використанням дорогого сучасного обладнання. Заявки на участь у конкурсі можна буде подати вже наприкінці червня, а церемонія нагородження переможців відбудеться 5 листопада – в день народження Кіри Муратової.

Оргкомітет конкурсу очолить Одеська кіностудія, а кошти буде виділено відразу після підбиття професійним журі підсумків конкурсу – упродовж першого, другого і третього місяців. Й останнє: зйомки цих короткометражок буде здійснено у павільйонах нашої кіностудії.

- Оскільки ви торкнулись роботи кіностудії з молодими кінематографістами, хотілося б почути оцінку діяльності сценарної лабораторії "FilmAve", заснованої студією "Alba Film" за підтримки Українського культурного фонду. Наскільки вдало надає лабораторія професійну підтримку авторам-початківцям у доопрацюванні та вдосконаленні сценаріїв художніх фільмів? І що можете сказати про діяльність продюсерського центру "Made in Odessa", який час від часу запрошує талановитих дітей Одеси на кастинг?

- Одразу скажу: реалізацію проекту сценарної лабораторії "FilmAve", який виконувався протягом року групою кінематографістів, очолюваною Вікторією Трофіменко, успішно завершено. Результатом залучення до роботи з десятьма молодими сценаристами маститих вітчизняних і зарубіжних кінематографістів стало створення щонайменше двох чудових сценаріїв: "Світоч свободи" та "Доктор". А від оцінки роботи згаданого продюсерського центру утримаюсь, бо ця структура не є дітищем кіностудії, а лише орендує приміщення на нашій території. Йдеться про комерційну діяльність наших орендарів, інших ділових чи професійних інтересів не існує.

- Багатьох одеситів хвилює, як вирішується майнова проблема, зокрема з особняком Сан-Донато, переданим НСКУ постановою Кабміну? Чи зміниться ситуація, якщо ВР внесе зміни до законопроекту № 8251 про приватизацію кіностудії? Чи не розпочнеться реалізація будівельних проектів і забудова багатоповерхівками 7-гектарної території над морем?

- Можу сказати, що цим законопроектом можуть бути ухвалені важливі зміни в регламентуванні діяльності кінокомісії, він також покликаний урегулювати процеси в самому кіновиробництві. А в перехідних положеннях законопроекту містяться норми, які втратили чинність ще в 2017 році. Тому піднята хвиля обурення довкола цього законопроекту є не більш як маніпуляцією. Рішення про приватизацію державного пакета акцій було прийнято ще в 2016 році. Це одна з вимог цивілізованого суспільства: демократична держава може мати у своїй власності підприємства, які забезпечують обороноздатність і виконання функцій держави. Усі інші об'єкти, наприклад, майнові комплекси заводів, театрів чи, приміром, кіностудій, підлягають роздержавленню на прозорих аукціонах. Необхідності мати державні кіностудії немає.

Інша річ, що є таке побоювання: територію кіностудії можуть забудувати багатоповерхівками. Але народні депутати мають виписати в законопроекті відповідні умови приватизації, збереження статусу і встановлення обмежень відносно таких об'єктів, як кіностудія, що становлять історичну і культурну цінності. Нагадаю також, що земельна ділянка, на якій розміщені об'єкти студії, належить міській територіальній громаді. Саме від депутатів залежить, чи буде ухвалено рішення про заборону забудови багатоповерхівками таких ділянок, як на Французькому бульварі, 33. І я першим поаплодую цьому рішенню (про заборону, – ред.). А корупційна небезпека – не в кабінетах кіностудії, а в зовсім інших. Чи є така загроза? Очевидно так, бо це пов'язано з великими капіталами. Але як директор кіностудії я хочу, щоб вона збереглася. Якщо ж така небезпека справді буде – зведення багатоповерхової забудови і фактично знищення кіностудії, – то перш за все я звільнюсь із теперішньої посади, а після цього теж приєднаюсь до кампанії протидії свавіллю. Хочу зауважити: перед прибуттям на роботу до Одеси у мене була прекрасна кар'єра в Києві.

І ще хочу наголосити: у планах акціонерів ЗАТ "Нова Одеська кіностудія", у планах наглядової ради ЗАТ та моїх планах як керівника студії – розвиток матеріально-технічної бази, створення кінематографічного центру, формування на 3-4 поверхах адмінбудівлі структури постпродакшн повного циклу. Крім того, актуальним завданням вважаю реставрацію з допомогою обласної влади історичного особняка Сан-Донато, про що торік підписано меморандум між керівництвом кіностудії та облдержадміністрації, а також зведення павільйонів і нової будівлі для складу реквізиту і костюмів тощо.

Тому влаштовувані час від часу тими, хто іменує себе членами Гільдії кінематографістів, гучні акції протесту проти приватизації перед адмінбудівлею, на мій погляд, нікому не приносять користі.

- А з членами Національної спілки кінематографістів України вдається знаходити спільну мову?

- У тім-то й річ, що "гільдійці" адресують безпідставні звинувачення не лише представникам адміністрації кіностудії, а й членам відділення Національної спілки кінематографістів України, яке очолює народний артист Ярослав Лупій, називаючи їх зрадниками. Свого часу я провів кілька тривалих зустрічей із цими людьми, аргументуючи свою позицію. Але все намарне – усі наші доводи було проігноровано. Тому не бачу сенсу брати участь у нових публічних акціях.

Водночас можу констатувати, що наші взаємини з Одеським відділенням і центральним офісом Національної спілки кінематографістів складаються цілком нормально, ми прагнемо конструктивно вирішувати проблеми, пов'язані з використанням і збереженням об'єктів майнового комплексу. Для прикладу, дійшли цілковитої згоди щодо використання історичного особняка Сан-Донато на території кіностудії, який свого часу належав графині Демидовій-Сан-Донато. У ньому вже багато років поспіль функціонує Музей кіно. Оскільки у самому приміщенні є вдосталь місця для збереження музейних раритетів, зала для проведення зустрічей чи вечорів, а поряд із особняком – окрема автопарковка, вихід до парку сторічної давнини тощо.

Не так давно ми звернулися спільно з керівництвом відділення НСКУ до Одеської облдержадміністрації та знайшли порозуміння щодо необхідності виконання технічної документації для проведення реставраційних робіт і реконструкції особняка. Адже цю роботу можуть виконати лише фахівці спеціалізованих підприємств. І як тільки пакет проектно-кошторисної документації буде підготовлено, обласна влада пообіцяла виділити кошти на реставраційно-відновні роботи на цьому важливому об'єкті культурної спадщини. Сподіваємось, що це буде зроблено після призначення нового голови Одеської облдержадміністрації, оскільки підписано відповідний Меморандум про джерела залучення коштів та уповноважених осіб.

Хочу додати, що водночас плануємо об'єднати усі зібрані музейні експонати саме у приміщенні особняка Сан-Донато, бо досі багато студійних раритетів розміщено у трьох приміщеннях. Не приховуватиму, що мрію, аби 5-й павільйон кіностудії був звільнений від експонатів й у подальшому його можна було використовувати для кінозйомок. А загальної площі приміщень особняка Сан-Донато – понад двох тисяч квадратних метрів – цілком вистачить і для розміщення архівних документів, і для експонатів, і для роботи істориків кіно. Причому нашу точку зору повністю поділяють члени відділення НСКУ – ветерани студії, що створили протягом десятиріч сотні чудових фільмів під знаменитим логотипом бригантини в титрах, супроводжуваним звучанням морських склянок.

Михайло Аксанюк, Одеса
Фото Ніни Ляшонок