Андрій Халпахчі, гендиректор Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість»
Держкіно допомогло Зеленському зняти фільм, сподіваюся, він це оцінив
22.05.2019 17:50

Він тридцять років поспіль очолює кінофестиваль «Молодість». Майже стільки ж років він є його представником на найпрестижнішому в світі Каннському кінофестивалі. І в ці дні він знову на Лазуровому узбережжі, де наша країна вчергове, з 2007 року, представляє Український павільйон. Для нього червоні доріжки, великі екрани, церемонії вручення найцінніших кінематографічних призів та прийоми міжнародних кінофестів – це є можливості. Можливості знайти цікаве кіно, підгледіти новий формат, умовити зірку на приїзд до Києва. І все це для того, щоб зробити наш кінофестиваль ще цікавішим.

25 травня Андрій Халпахчі вкотре відкриє легендарну «Молодість». Про те, чим здивує 48-й кінофестиваль і які знамениті гості відвідають українську столицю, чому не можна сьогодні змінювати керівництво Держкіно, але вкрай необхідно зламати совкові схеми держфінансування, який терапевтичний вплив мають старі комедії та що заважає українським режисерам знімати кіно на «нетрадиційні» теми – в інтерв’ю генерального директора «Молодості» кореспонденту Укрінформу.

УКРАЇНСЬКОГО КІНО БІЛЬШЕ, АЛЕ СТАРТУВАТИ НАШІ РЕЖИСЕРИ ХОЧУТЬ НЕ У НАС

- Пане Андрію, сьогодні в Україні розвивається кіноіндустрія, тож «Молодість» має з чого вибирати до своїх конкурсних програм. Чи будуть вони наповнені українськими фільмами? Якщо так, то якими саме?

- Насправді, ми маємо складнощі з присутністю в конкурсах українських фільмів, оскільки наші кінематографісти прагнуть презентувати їх насамперед у Каннах, в Берліні, Венеції, Локарно, Карлових Варах, Сан-Себастьяні тощо. Багато наших нових фільмів чекають на рішення великих фестивалів за кордоном, тому не потрапляють на «Молодість». Але ми це розуміємо, бо для українського кіно це вкрай важливо, хоч і представлення на «Молодості» теж є престижним. Скажімо, ми маємо надію, що фільм «Атлантида» Валентина Васяновича буде в офіційний програмі у Венеції – а значить, він не має права на світову прем’єру в нас. Натомість дуже багато західних кінематографістів хочуть мати прем’єру на «Молодості».

Тож загалом нам було з чого обирати, бо цьогоріч ми отримали більше двох тисяч заявок із майже ста країн світу. Причому чверть із них претендували на включення до Міжнародного конкурсу повнометражних фільмів. А за право взяти участь у Національному конкурсі змагалися понад 200 українських короткометражних картин.

- Одеський фестиваль також зацікавлений мати у себе українські прем’єри. Так що навіть між нашими кінофестивалями існує конкуренція...

- Безумовно, вона існує. І тут наших кінематографістів теж можна зрозуміти — їм хочеться поїхати на море, десять днів відпочити в Одесі. Проте з Одеським фестивалем ми партнери, робимо багато спільних проектів. А конкуренція за фільми – це нормальне явище.

З іншого боку, ми маємо складнощі з організацією через те, що, замість встановити дедлайн і закінчити формування програм, ми продовжуємо це мало не до останнього дня, бо нас просять: ось я завершив дипломний фільм, розгляньте, подивіться... І така ситуація – і з Національним конкурсом, і з Міжнародним, де маємо три секції – студентські, перші короткометражні роботи й перші повнометражні.

Але що цікаво, сьогодні Україна – в центрі політичного життя і багато іноземних кінематографістів стали знімати свої фільми у нас. Наприклад, фільм «Анна» ізраїльського режисера Декеля Беренсона, що у конкурсній програмі короткометражних фільмів 72-го Каннського кінофестивалю, був повністю знятий в Україні, у копродукції з нами, українською мовою. І, крім Канн, його запрошують на американський «Sundance», на інші фестивалі. І ми радіємо з того, що українське кіно вже не ізольоване, а все більше присутнє у світовому кінопроцесі.

- У програмі головного, Міжнародного конкурсу фігурує картина «Julia Blue», режисер Роксі Топорович, виробництво США-Україна. Чи можна вважати, що вона представляє Україну?

- Ну так! Це Роксолана Топорович, українка, яка живе в Сполучених Штатах Америки. Вона багато буває тут. Вона, знову ж таки, повністю зробила фільм українською мовою, зняла його в Україні, на нашому матеріалі. Це історія медсестри, яка працює в госпіталі з пораненими бійцями, які повернулися з АТО і мають, зокрема, психологічні проблеми. У героїні виникає роман з одним із них, що родом із Донецька. Вони їдуть до її батьків у Карпати... Одне слово, це дуже цікава історія, яку треба подивитися. Фільм уже запрошено на кілька американських фестивалів. І ми вважаємо, що його міжнародна прем’єра на фестивалі «Молодість» – це гарний поштовх для того, щоб фільм помітили у світі.

Так що з 12 картин повнометражного конкурсу маємо одну, що представляє Україну. Так само по одній є у студентському та короткометражному конкурсах. Загалом же в Міжнародному конкурсі — 41 картина.

ДЛЯ МУРАТОВОЇ КОРОТКИЙ МЕТР БУВ ТВОРЧОЮ ПАУЗОЮ, А ДЛЯ МАРКЕРА – ВЕЛИКИМ КІНО

- Досить потужна конкуренція, схоже, очікується і в Національному короткометражному конкурсі…

- У нас великий вибір — 24 картини. І це вже не той випадок, коли треба було обирати краще з гіршого, а дійсно треба обрати краще з кращого, бо короткометражне кіно у нас дуже цікаво розвивається, ви бачите багато молодих кінематографістів, яким вже час стартувати у великому метрі. Це і Дмитро Сухолиткий-Собчук, який переміг торік на «Молодості» з фільмом «Штангіст». Зараз він навчається в Каннській лабораторії й буде запускатися з повним метром. Те ж стосується й Павла Острікова, який так само переміг у нас минулого року на «Пролозі» з фільмом «Випуск-97». Його нова картина – «Mia Donna», яка отримала «Золоту дзигу», – включена в Національний конкурс, і режисер вже теж готовий запускатися з повнометражним фільмом.

- Як знаємо, повнометражний дебют Нарімана Алієва «Додому» відбудеться у конкурсній програмі «Особливий погляд» 72-го Каннського кінофестивалю…

- І це дуже приємно! Наріман Алієв тричі, починаючи від студентської роботи і до свого першого короткого метра, брав участь у «Молодості». Те, що його повний метр потрапив до такої престижної програми в Каннах, дуже важливо, так само, як і те, що цей фільм отримав міжнародного дистриб’ютора — компанію Wild Bunch, яка займатиметься продажами цього фільму за кордоном. Це французька компанія, яка дорівнює найбільшим голлівудським, яка займається прокатом фільмів найбільших режисерів світу, починаючи з таких, як Франсуа Озон. І це вперше Wild Bunch взяла український фільм, що теж є визнанням українського кіно як конкурентоспроможного у світі.

- Цікаво взагалі поговорити про те, що таке короткометражне кіно. Воно нібито є сходинкою до повнометражного. Але деякі молоді режисери, от як Марина Степанська, яка мала успішний дебют у повному метрі – фільм «Стрімголов», – зараз знову в Національному конкурсі на «Молодості» з короткометражною роботою.

- Ви знаєте, це нормальне явище. І розвиток самостійного короткометражного кіно є ознакою справжньої кіноіндустрії. Його знімають і великі режисери, які ніколи не знімали повнометражні фільми. Скажімо, француз Кріс Маркер, який приїжджав на «Молодість» 25 років тому, все життя знімав короткометражне кіно. Зараз, після його смерті, ретроспективи його фільмів демонструються в усьому світі. І ми це, до речі, робили позаторік.

А ще часто буває так, що режисер має паузу, бо, наприклад, триває підготовка до повного метру або потрібні сезонні зйомки, оскільки щось не встигли зняти цієї весни. І він знімає короткий метр.

Ви пам’ятаєте, так дебютувала у короткому метрі Кіра Муратова, коли не було грошей на повний метр, а є потреба знімати. Той же Сергій Лозниця, який після свого фільму «Донбас» готується до зйомок картини про Бабин Яр, зараз робить картину «Смерть Сталіна» – монтажний, короткометражний фільм, і це дуже цікаво. Взагалі Лозниця любить робити документальне кіно й щороку його знімає. Згадаймо фільм «Процес», що пролунав у головній програмі на Венеційському фестивалі...

Ось у нас буде невеличка ретроспектива великої французької режисерки Аньєс Варда, яка померла у березні. Перед тим, у лютому, вона була на Берлінале, її нагородили «Золотою камерою», і от її не стало. Я подивився її фільмографію – вона знімала дуже багато короткого метру, більше, ніж повнометражних фільмів.

І вже, ви знаєте, в прокат виходять альманахи короткометражних фільмів. На жаль, ця традиція, яка існувала раніше – показувати перед сеансом короткометражний фільм, – не дуже у нас приживається. А це важливо – підтримувати наших молодих кінематографістів, взагалі розвивати самостійну індустрію короткометражного кіно. Тож, безумовно, після фестивалю ми будемо робити якісь блоки, альманахи і показувати їх і за кордоном, і в Україні.

СПОДІВАЮСЬ РАЗОМ ІЗ ГРІНУЕЄМ ПОРЕГОТАТИ НАД ОНОВЛЕНОЮ «В ДЖАЗІ ТІЛЬКИ ДІВЧАТА»

- Андрію Яковичу, на прес-конференціях, що передували цьогорічній «Молодості», ви майже нічого не сказали про класику — ретроспективну програму «Століття». Що цікавого готуєте?

- Чимало цікавого. Наприклад, 2019-го виповнилося б 100 років Джеку Пелансу. І це привід згадати цього великого голлівудського актора українського походження. Ми покажемо фільм «Міські піжони», за який він отримав премію «Оскар». Це дуже цікава картина 1991 року, в якій Пеланс знімався з іншими чудовими артистами, зокрема з Біллі Крісталом.

Джек Пеланс, до речі, колись планував приїхати на «Молодість». Я тоді розмовляв з ним по телефону, він саме потрапив до лікарні, йому робили штучний апарат для серця... На жаль, він так і не зміг приїхати. А я не можу забути, як він мені співав українську пісню...

Ще маємо 100-річчя видатного оператора Саша Верні. Я саме згадував Кріса Маркера, то вони разом приїжджали до нас на «Молодість». Саша Верні – до речі, походженням з Одеси, Саша Вірний, — справжня постать у світовому кінематографі. Він працював з такими видатними режисерами, як Ален Рене, Пітер Грінуей. І до 100-річчя Саша Верні ми сподіваємося показати одну з картин Грінуея.

- Ви, до речі, обіцяли нам сюрприз на кінофестивалі!

- Так. І він пов’язаний з приїздом цього чудового британського режисера, бо Грінуей сам представить свій фільм «Зет і два нулі», який зняв Саша Верні. Він приїде на три дні й проведе в рамках «Молодості» великий майстер-клас. Ми також плануємо вручити йому почесного «Скіфського оленя» за внесок у світовий кінематограф.

Взагалі нам є що показувати і є кого згадати у цій секції! Це і французький кінематографіст-комедіограф Жерар Руї — пам’ятаєте його «Велику прогулянку»? Це й відомий французький актор Ліно Вентура. Сто років виповнилося б і одному з найбільших продюсерів світу – Діно Де Лаурентісу, який отримав кілька «Оскарів», і один із них – за фільм «Дорога» Федеріко Фелліні. До речі, і «Ночі Кабірії» Фелліні також робив разом з Де Лаурентісом. Зараз дуже важливо, що в Україні розвивається продюсерське кіно і продюсери дійсно стають гравцями кінопроцесу. Так що ми обов’язково нагадаємо про цього видатного продюсера!

- Взагалі ця тенденція «Молодості» – представлення нового, молодого кіно в поєднанні з ретроспекцією світового кіно є потужною фішкою фестивалю.

- Це так. І ми вважаємо, що програма «Століття» є надзвичайно корисною для наших молодих кінематографістів, вони мають краще знати світове кіно, принаймні для того, аби сьогодні не вигадувати велосипед.

- Ви пообіцяли на відкритті кінофестивалю показати відреставровану, дуже якісну стрічку «Дехто полюбляє гарячіше», відому в нас як «У джазі тільки дівчата». Але хоч вона насправді пречудова, у нас весь час крутять її по телебаченню. Чому все ж таки глядач має піти і подивитися її на широкому екрані?

- Знаєте, щодо фільму-відкриття – це завжди проблема, бо «Молодість» нібито більше орієнтована на експериментальні стрічки, на якісь серйозні, філософські роботи. Але сама атмосфера відкриття фестивалю – це зовсім інше! І не можна дивитися щось дуже серйозне в такій атмосфері. Тому ми радилися і обрали саме фільм, який є зразком мистецтва, який Американський кіноінститут визнав кращою комедією у світі.

Після того, як ми оголосили цей фільм-відкриття, мене вже навіть наші колеги-кінематографісти питали – а чи буде тільки один сеанс, бо вони готові його подивитися кілька разів! І тут річ не просто в тому, що в гарній якості й на великому екрані, що теж є дуже важливим, а в тому, що кіно, особливо комедію, треба дивитися спільнотою, аби відчути загальну ейфорію, сміятися гуртом! Я сам знаю, як це класно, бо дивився її не раз, і з доньками, коли вони підростали, і з шестирічним онуком – у мене дві доньки і троє онуків! І кожного разу перевіряєш своє сприйняття цього фільму і отримуєш насолоду. От сподіваюсь нині пореготати над цією найбільш масовою картиною разом із Грінуеєм.

«СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК» – ОДНА З НАЙБІЛЬШ КАСОВИХ ПРОГРАМ «МОЛОДОСТІ», НА ЯКУ ПРИХОДЯТЬ РОДИНАМИ

- А як щодо програми Sunny Bunny / Cонячний зайчик. Чому ми так послідовно її відстоюємо? Звичайно, на будь-яку тему, і навіть таку дражливу, як тема нетрадиційної орієнтації, можна знімати дуже якісне кіно і навіть шедеври. Але нашим суспільством вона сприймається неоднозначно. Нащо нам так наполягати на цьому конкурсі, знаючи, що черговий раз він викличе протести?

- Саме тому, що суспільство неоднозначно сприймає цю тему. Наше суспільство – не толерантне, ми болюче сприймаємо не тільки питання нетрадиційної орієнтації, а й, наприклад, національної чи релігійної приналежності. Згадайте події, пов’язані із погромами у ромських таборах...

Ми хотіли навіть робити ще одну програму, але наразі вирішили, що фестиваль – не безрозмірний…

А «Сонячний зайчик» народився у нас від Берлінського фестивалю, де він існує дуже багато років. І зрозуміло, чому ця програма з’явилася в Берліні – бо фашизм переслідував не тільки євреїв… Важливо те, що ці фільми не є якимись пропагандистськими, серед них справді чимало високохудожніх речей, які порушують питання поколінь, психологічної пристосованості батьків, чимало проблем, що існують і в світі, й у нас.

На фільми цієї програми, до речі, люди приходять родинами, вона у нас – одна з найбільш касових! Тож, зважаючи на важливість теми, на те, що вона завжди збирає повні зали, її місце на фестивалі є постійним.

- А от цікаво, чи Україна подавала колись роботи на конкурс Sunny Bunny? У нас знімають таке кіно?

- Ні, й це при тому, що якраз у творчих професіях – чимало людей нетрадиційної орієнтації. Але у нас не наважуються робити фільми на такі теми і такого кінематографа не існує. Може, і потреби такої у наших кінорежисерів немає. Хоч це є світовим трендом і якщо український фільм на цю тему знімуть, то, я певен, він обов’язково потрапить на Берлінський чи якийсь інший фестиваль.

КІНОФЕСТИВАЛІ РІЗНІ: БЕРЛІНСЬКИЙ ПРАЦЮЄ ЯК ДОСКОНАЛА МАШИНА, КАННСЬКИЙ – ЯК СВЯТКОВИЙ ЯРМАРОК

- Гаразд, давайте поговоримо про позаконкурсну програму. Моя улюблена – «Фестиваль фестивалів», де ви збираєте чи не найсильніші, найсвіжіші фільми, які ще не були і, можливо, й не будуть у нас в кінотеатрах. Як багато стрічок ми в ній наразі маємо? Попередньо було оголошено тільки сім, це все, що ви відібрали?

- Ну, по-перше, однозначно буде декілька фільмів із Каннського кінофестивалю. Ми звернули увагу на ці фільми раніше і от зараз уточнюємо з дистриб’юторами деталі.

Ми багато подорожуємо фестивалями. Протягом останнього року як член журі я був на міжнародному кінофестивалі на острові Іскія в Італії, на національному кінофестивалі в Польщі, а далі вже – із командою в Берліні. Мої колеги відвідали фестивалі у Карлових Варах та короткометражного кіно Curtas Vila do Conde в Португалії. І щоразу ми придивляємося, що можна відібрати на «Молодість».

Кінофестивалі мають різне спрямування. І на кожному можна знайти не лише кінокартини, а й цікаві формати. От цього року я вперше був на невеличкому фестивалі в Трієсті, де найбільш потужна платформа копродукції. Там величезний пітчинг, якого я не бачив на жодному з фестивалів. І це дуже цікаво! До речі, ми теж маємо Boat Meeting – щорічний пітчинг для кіновиробників. Це наша копродукційна платформа. Цьогоріч ми проводимо її ще за старим принципом, але відбудеться презентація нового напрямку цієї нашої індустріальної програми. Вона для України є дуже важливим майданчиком у плані залучення наших продюсерів і режисерів до світової копродукції.

Взагалі про кінофестивалі можна багато чого цікавого розповідати. Чудовий фестиваль у Карлових Варах, він дуже важливий для Східної Європи. Знову ж таки, він проходить наприкінці червня – на початку липня, і це курорт, а фестивалі в курортних містах є найбільш привабливі.

- Берлінале, Канни, Венеційський... Ви відвідували багато кінофестивалів. Який із них найбільше вражає? Що на них запам’ятовується?

- Є світовий рейтинг фестивалів і, безумовно, головний фестиваль у світі – це Каннський. На ньому представлені найкращі фільми року, є величезний ринок, і тільки акредитованих осіб – 50 тисяч. А ще він запам’ятовується своїм безладдям, бо чим більший фестиваль, тим важче його організувати. І порівнюючи Канни з Берліном, де фестиваль працює, як машина, всі жартують, що Канни – це великий базар. Але, звісно, то добрі жарти, бо фест є фест, це свято, кіно, коктейлі, зірки…

- Мабуть, Канни збирають найбільше зірок…

- Безумовно! Канни – це травень, майже літо, море, сонце… У холодний лютневий Берлін не так уже й хочеться їхати. А Лазурне узбережжя збирає дуже багато зірок, молодих, видатних... Ось цього року Канни нагороджують почесним призом зірку світового кіно Алена Делона. Але на фестивалі ці зірки абсолютно ізольовані – від преси, від глядачів, від усіх, і не так просто з ними зустрітися, їх побачити.

ПЕРЕЇЗД «МОЛОДОСТІ» З ОСЕНІ У ВЕСНУ, ЯК ЗМІНА КВАРТИРИ: ТРЕБА ПРИЗВИЧАЇТИСЯ

- Щодо привабливості фестивалів. Минулого року, з метою зробити «Молодість» більш привабливою, ви пересунули її з осені на весну. Цьогоріч вона стартує 25 травня. Каннський кінофестиваль проходить з 14 до 25 травня. Трошки наш фестиваль «наїжджає» на Канни, ні? Учасникам Канн треба трошки оговтатися перед «Молодістю». Чи, навпаки, це нам треба прийти до тями після Канн.

- Так, фестивальний графік досить щільний. Для тих же французів, багатьох наших гостей, яких ми запрошували, це є деякою проблемою. Вони кажуть, що для них неможливо одразу після Канн приїхати до нас. Так що ця проблема, безумовно, існує.

- Зміна часу проведення «Молодості» якось позначилася на відвідуваності? Ви відчули якісь якісні зміни?

- Минулий рік був першим роком, коли ми перейшли на новий час, і багато людей до цього ще не пристосувалися. Для студентів і старшокласників, які ходять до нас на фестиваль, кінець травня – час екзаменів, сесій. Та й для багатьох пересічних глядачів, які є глядачами «Молодості», жовтень був більш звичним часом. А ще весною кияни їдуть копати свої городи... Крім того, відомо, що бокс-офіс у кінотеатрах теж залежить від сезону й у жовтні загальний бокс-офіс, незалежно від фестивалю, значно більший, ніж у травні-червні… Одне слово, минулого року ми відчули, що трохи втратили глядача.

Але я вважаю, що це питання звички і часу. Ми посилимо рекламу – і культурний травень асоціюватиметься із «Молодістю». Сподіваюсь, сприятиме цьому й те, що травень – найкрасивіший час для Києва. Тому нам дуже хочеться, щоб фестиваль став ще й майданчиком культурного туризму, щоб гості з-за кордону, з України приїжджали на «Молодість», купували абонементи, щоб просто дивитися кіно і насолоджуватися майже вже літнім Києвом.

Знаєте, у нас багато планів на майбутнє. Наприклад, створити студентське містечко або організувати кемпінг на Трухановому острові, щоб до нас приїжджали кіношколи світу й молодь не платила за дорогі готелі. І погода для цього важлива. Але за один рік це не робиться. Переїзд «Молодості» – це як переїзд з однієї квартири до іншої, і навіть якщо ця інша – чудова, то сам переїзд – то велика-велика проблема. Але я вірю, що поступово ми повернемо глядача.

- Окей, нам треба потроху виправляти цю ситуацію з глядачами. А як щодо зірок – режисерів, акторів? Чи не втрачаєте ви зіркових гостей?

- Із зірковими гостями завжди не так просто. Були роки, коли до нас приїжджали і Фанні Ардан, і Жерар Депард’є, і Софі Марсо, й Крістофер Ламбер. І Ріната Літвінова була, і Людмила Гурченко виступала на закритті, тоді у нас був справжній зірковий десант.

А цього року, я ж розповів, ми чекаємо на Пітера Грінуея. Зачекайте, може, я привезу вам когось прямо з Каннського кінофестивалю! Ми зараз ведемо перемовини і з режисерами, й з акторами. Але не хочеться оголошувати того, що ще не підтверджено, бо найперше зірки полюбляють гонорари, це не секрет...

ТРОХИ НЕРВУЄМО, БО МАЄМО ТІЛЬКИ 600 ГРИВЕНЬ НА ГОТЕЛЬ ДЛЯ УМОВНОГО БРЕДА ПІТА

- О, це дуже цікава тема! Коли я зраділа, що раз Держкіно дає цьогоріч на «Молодість» більше грошей, то, значить, – буде більше зірок, ваш програмний директор Ігор Шестопалов сказав: не факт, тому що іноді одна зірка може запросити такий гонорар, який вартий усього фестивалю. Цікаво, хто у вас просив найбільше?

- Ну, журналістам це легко дізнатися – написати декільком агентам, бо всі актори мають своїх агентів, і поцікавитися. Вони вам назвуть усі ціни. Інша річ, що фестивалі, і Каннський зокрема, якщо й не платять зіркам безпосередньо гонорар, то їм платить Chopard чи якась дизайнерська компанія. Тобто там існує подвійна система оплати. Я вам можу сказати, що гонорар Бреда Піта через агента становить приблизно 100 тисяч доларів за ті два-три дні, на які він приїжджає, ще й з умовою, що вийде там лише на прес-конференцію – і не більше.

Приїзд Софі Лорен, знаю, коштував 80 тисяч євро, але це було багато років тому, коли вона була найбільшою зіркою. І треба було знайти окремого спонсора, зацікавленого в приїзді такої зірки, бо за державні гроші ви не маєте права це робити. На жаль, ця проблема існує для будь-якого фестивалю, навіть для Канн, куди зірки мріють потрапити і де одержують гонорари через спонсорів чи то у вигляді коштовних прикрас, чи брендового одягу…

- Практично щороку, і це, на жаль, уже сумна традиція, Київський кінофестиваль має проблеми з фінансуванням. Нещодавно ви повідомляли, що не одержите очікуваних коштів від Українського культурного фонду. Ще маєте якісь ризики з проведенням 48-ї «Молодості»?

- Завжди є ризики в нашій країні. Наприклад, ви знаєте, державні гроші завжди приходять пізніше. У нас два напрямки держфінансування: Держкіно і Київська міська держадміністрація. І тільки Держкіно має право перерахувати нам одразу 70 відсотків коштів. КМДА перераховує вже по звіту, після проведення фестивалю. На жаль, ми не отримали гроші від Українського культурного фонду, які планували витратити на облаштування кінотеатру на Поштовій площі. А дуже багато підрядників, зрозуміло, вимагають гроші наперед. Тобто, як завжди, постає питання – чи треба брати кредити, позичати, чи пробувати домовлятися? Крім того, у зв’язку з новими політичними реаліями може виникнути проблема зміни курсу долара, бо ніякого коефіцієнта не буде і ми отримаємо те, що заплановано, у гривнях. Але ж вартість авіаквитків прив’язана до долара, розміщення у готелі – до євро. І це вже не старі часи, коли можна було поставити розкладачку в комунальну квартиру! Мають бути пристойні умови не тільки для журі фестивалю, а й для всіх гостей, яких запрошуємо.

- Розкладачка для гостей – це майже екзотика...

- Кому як. До речі, у нас існує система використання державних грошей з нормою не більше 600 гривень на добу. А де можна в Києві зняти готель за 20 євро? Ми вдячні готелю «Алофт», який дав нам 50 відсотків знижки. Але це все ж таки 63 євро зі сніданком... Тобто ми трохи нервуємо.

МИ Й ДОСІ ПО-СОВКОВОМУ ПРОСТАВЛЯЄМО ВІДРЯДЖЕННЯ У КАННАХ

- Ви згадали про нові політичні реалії. Чи не виникає побоювань, що кінематограф може втратити державну підтримку, що ці політичні реалїї позначаться й на кінофестивалі?

- Вважаю, що які не були б політичні проблеми і виклики, Україна вже є демократичною країною – і навіть ці вибори це продемонстрували. Незважаючи на корупцію, ми маємо поступ. Побачимо, як воно буде. Але однозначно, що ми – не Голлівуд, де кіно є величезною не просто індустріальною, а економічною складовою, де кіно себе окупає й існує як самостійна бізнесова система. Натомість у жодній країні Європи такого немає. І навіть у Франції, яка виготовляє 300 фільмів на рік, кіно має державну підтримку. Українське кіно ще багато років потребуватиме державної допомоги. Хоч насправді ми не знаємо, що нас чекає.

Як стверджував урядовець Павло Розенко на врученні Національної премії «Золота дзиґа», нова влада вважає, що кіно не повинно підтримуватися державою. Хоча фільм «Я, ти, він, вона» режисера, продюсера і виконавця головної ролі Володимира Зеленського отримав державну підтримку, і компанія-виробник не всі гроші за нього повернула. Але сподіваюсь, він зрозумів, що українське кіно державної підтримки справді потребує.

- Ми ще не маємо власної потужної кіноіндустрії, але активний розвиток українського кіно в останні роки очевидний. Кадрові зміни в галузі можуть загальмувати цей процес?

- Переконаний, що сьогодні дуже важливо зберегти ту систему, яка вибудовувалася за останні роки. Вона ще не є досконалою, але вона – на правильному шляху. Важливо, я про це вже говорив з нашими продюсерами, зберегти Держкіно на чолі з Пилипом Іллєнком. Це людина, яка є фахівцем, яка вміє почути, яка розуміє, що треба робити, і яка спілкується зі своїми колегами з Європи й світу. Його треба зберегти. Бо якщо прийде нова людина, яка нічого не знає... Цього просто неможливо сьогодні допустити!

А зробити треба дуже багато. Бо в наших реаліях ще так багато від совка! Зокрема, ті ж правила використання державних коштів, про які я вже згадав. От, скажімо, ми звітували і продовжуємо звітувати за поїздку в Канни. На Каннському кінофестивалі ми орендуємо павільйон і маємо підписати акт виконаних робіт. Ми готуємо папери двома мовами: українською і англійською. І маємо їх завірити. Те саме для робітників павільйону – щодо оренди житла, бо дешевше зняти квартиру, ніж готель. Треба мати угоду, треба, щоб інвойс теж був перекладений двома мовами, треба підписати акт виконаних робіт... Ви просто маєте собі це уявити – як ми приходимо з цими документами до оргкомітету Канського фестивалю… Спочатку на нас дивилися як на пацієнтів психлікарні, але за ці роки призвичаїлися, вже знають, де підписувати, де поставити печатку. Ну, такого немає більше в світі!..

- Будемо сподіватися, що в майбутньому у нас це зміниться. Що папери вам у Каннах знову підпишуть. Що «Молодість» стартує без проблем і пройде, як завжди, на високому рівні. Що українське кіно здобуде «Скіфського оленя». До речі, Андрію Яковичу, ви могли колись передбачити переможця? Ви ж маєте великий досвід проведення кінофестивалю.

- Ну, на моєму рахунку – вже 30 років принаймні. Та моя думка щодо фільмів-переможців з думкою журі ніколи не збігалася... Але, знаєте, за ці роки багато що змінилося. І я хочу подякувати нашій команді, бо, по-перше, у нас є рада фестивалю з її головою Владиславом Лясовським, який взяв на себе величезну частину проблем. Є генеральний продюсер Іванна Дядюра. І якщо раніше перед «Молодістю» я ніколи не міг кудись поїхати, на той же Варшавський фестиваль, куди мене запрошували в журі, то нині можу дозволити собі поїхати в Канни, залишивши роботу на Іванну і нашу програмну команду з Ігорем Шестопаловим на чолі. Раніше, бувало, я сидів і писав тексти для ведучих церемонії відкриття, тепер це за мене робить хтось інший. Тобто мені стало легше і я більше займаюся творчою частиною. Але, безумовно, існують нові виклики. Вони є завжди, бо кожного року хочеться зробити щось краще.

А щодо перемог українського кіно, то вони на «Молодості» були. І були різні. Скажімо, перемагав Сергій Лозниця з фільмом «Щастя моє». Крім Гран-прі, були призи у різних категоріях: і в короткому метрі, і серед студентських робіт. І я вірю, що чим далі, тим цих перемог ставатиме більше!

Валентина Пащенко, Київ

Фото: Володимир Тарасов, Укрінформ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-