У нашому житті, крім буденної купи справ, проблем і дрібних негараздів, насправді, є безліч гарних моментів, які ми у цій щоденній круговерті просто не встигаємо відчути, пережити, вдихнути.

От, буквально, хочеться, щоб хтось узяв та й сказав: зупинись, відчуй, переживи цю мить, тобі ж так приємно...

Поки я рефлексувала на цю філософську тему, співак і композитор Діля випустив сингл із простою назвою з моїх фантазій – “Так приємно”.

І, повірте, після прочитання нашого інтерв’ю ви також промовите саме ці слова.

Діля розповів про новий етап у своєму житті після перемоги над важкою хворобою, про народження маленького щастя – донечки, яка надихає на нові звершення, про музичну терапію, яку він практикує з дітками на своїх авторських уроках.

Звичайно, торкнулися нагального – квот для української музики на радіо, проблем з виплатою авторських винагород та роялті, а також нішевих прогалин у вітчизняній музиці.

- Мені чомусь здалося, що ви останнім часом ніби трішки зникли, принаймні – з телеекранів. Ми вже засумували, аж раптом Діля знову увірвався в інформаційний простір. Це приємно. Чим займалися впродовж останніх кількох років?

- Я почну з 2017 року, тому що 16-й був дуже складний. Тоді я лікувався, мені робили операцію. Був важкий період. Але вже навесні 17-го в співавторстві з Орестом Крисою я записав літературно-поетичний альбом під назвою «22». У ньому були тексти виключно українських авторів: як класиків – Шевченко, Костенко, Богдан-Ігор Антонич, Сковорода, Михайло Яцьків, так і сучасних поетів і письменників – Андрій Фріл, Юрій Дубінський та інші.

Минуло два роки, і я зараз часто читаю в засобах масової інформації натхненні публікації, от, вона заспівала пісню на вірш Богдана-Ігоря Антонича, а вона – на вірш Костенко, чи він – переспівав Шевченка. Коли ми випустили наш альбом, то ЗМІ якось тихо реагували.

- Той літературний альбом не потрапив у ротацію на радіо?

- Чому ж? Його підтримали радіостанції, він звучав на ДжемFM, РадіоРокс, ще десь, здається. Ми з Орестом зробили клубний тур на 12 міст України, тому що атмосфера, все ж таки, має бути камерна, щоб нести слухачу цю поетичну музику. У нас було 7 концертів в Україні й 5 концертів у Німеччині.

У німецьких містах теж виступали в клубах. Людям, які там мешкають, – й українцям, і німцям – було цікаво слухати наші пісні. Вони отримували переклади нашої поезії і, вже розуміючи тексти, з задоволенням слухали музику.

Потім у мене вийшов сингл «Щасливий», який потрапив до ефірів радіо. Режисером та оператором виступив французький кліпмейкер Бекхан Тепс. Ми зняли досить позитивне відео у Франції, в містечку Довіль, це 180 кілометрів від Парижа. Для мене це недалеко, знаючи відстані, які я долаю, тому я називаю це Підпариж’є (сміється). Хоча це вже біля океану, біля Ла-Маншу.

Після того у мене ще виходило кілька синглів – російськомовна пісня «Слушай», яка наразі потрапила до саунд-треку одного з серіалів. Я поки його не називаю, а коли він вийде, тоді остаточно проанонсую. Пісня «Сьогодні», яку я присвятив своїй дружині, також вийшов кліп на пісню «Лелека».

Наприкінці минулого року вийшов альбом «Збірка новорічно-різдвяних пісень», там були цікаві колаборації з різними артистами, львівським вокальним ансамблем “Ноель”, з гуртом “Астарта”, з британським бас-гітаристом Коліном Едвіном.

Окрім того, за цей період я долучився до написання музики для документальної кінострічки «Міф» про нашого оперного співака Василя Сліпака. Він мав шалену кар’єру в Франції та коли почув про події в Україні – приїхав боротися за свої країну й загинув на Донбасі.

- Ви ще ж долучилися й до написання музики для фільму «Людина з табуретом»?

- Так, ми з Фрілом написали пісню, Андрій – текст, я – музику. Але, потім сталася трагічна подія, Леонід пішов з життя... І коли почався монтаж фільму, довелося трошки переробляти музику на замовлення режисерів.

- Тобто, останнім часом ваша співпраця з кінематографом відбувається досить активно. Це новий напрямок у вашій творчості?

- Зовсім ні! Справа в тому, що вже близько 6 років це відбувається більш-менш регулярно. Я писав музику і до серіалів, і для кіно.

Для мене це досить зрозуміла практика, враховуючи те, що я виграв ґрант і пройшов навчання у британського композитора Майкла Прайса – того, що написав саунд-трек до телевізійного серіалу ВВС «Шерлок Холмс» і отримав за це премію “Еммі”.

Британська рада обирала композиторів, для яких вони влаштовували курси кіно-композиторів. Крім Майкла Прайса серед головних менторів була і наша відома співвітчизниця, композитор Алла Загайкевич. Курси велися виключно англійською мовою, то довелося й англійську підтягнути (сміється).

Ми там навчалися всьому – від розбудови бюджетної складової та підбору інструментів, до того, як у певній сцені прораховувати темпоритм, коли у тебе немає темпоритму. Чи, як прописувати рухи героїв.

Це досить цікава і тонка схема. Коли в тебе в програмі відео, і треба щось таке створити, але темп має рухатися ще й прискорюватися, і ти маєш поставити тайм-чек буквально на кожен крок людини, яка біжить, і зробити це в музиці непомітно, а потім все це прописати з оркестром. І вкластися в бюджет. Бо, якщо ти погано прописав ноти і оркестр десь помилився, переробляти доведеться за свій кошт. Це була цікава практика.

Вже скоро буде рік, як я подолав свою післяонкологічну депресію й страх, в якому я жив... Після хвороби пройшло три з половиною роки – це досить таки серйозний термін, коли можна видихнути спокійно.

Я видихнув трошки раніше, коли вісім місяців тому народилася дитинка – перша моя донька, хоча прогнозів на появу дітей, як таких, взагалі не було. Але, дякуючи Богу, з’явилася Даяна Едуардівна, це дуже надихнуло на написання й нових пісень, і нової музики.

І зараз синглом «Так приємно» ми абсолютно спокійно розпочинаємо новий етап, знаючи, що ми робимо і куди ми йдемо. Наче, то було одне життя, далі воно змінилося, і починається нове, з новою музикою.

Звичайно, радикальних змін не буде, Діля не стане раптом різко супер танцювальним співаком чи супер рокером, тим більше – не затягне себе в шкіряні джинси (сміється). Але ми трошечки змінили підхід і тактику.

- А, якщо все ж конкретизувати, то у чому буде відчутна зміна?

- Я ж говорю, в підході, в настрої, в напрямку. Буде певний синтез у музиці – й електроніка, і живі інструменти.

Одного часу я використовував виключно живі інструменти і живих людей. Зараз це буде замішуватися з електронними семплами. Все це мені добре знайомо, але у власній творчості я не часто вдавався до таких прийомів, а це цікаво.

Окрім того, за два роки було багато виступів на фестивалях із моїм фолк-проектом «Астарта», зараз ми працюємо над новим, уже третім альбомом.

Так що, життя вирує. А додайте до цього ще близько двох тисяч годин приватних уроків, які я дав дітям. У мене є власний музичний клас при творчій майстерні «Світлиця», в аутлет-містечку “Мануфактура”.  

Ми з дітьми займаємося вокалом, грі на гітарі, вони навчаються створювати аранжування, писати пісні, правильно слухати музику, розуміти пісню, розбирати її в плані аранжування.

Ми робимо аналіз музики – який головний інструмент, що буде, якщо прибрати “хай-хет” чи “бас-бочку”, чим відрізняється “мінус” від “плюса”. Комусь це здається елементарними речами, але – мені хочеться, щоб у дітей були ці поняття.

- І з якого віку до вас можна приводити діток?

- Від 3-х до 12-ти, приблизно такий вік. Звісно, займаються й дорослі, вони завжди у мене були, але зараз переважна кількість – це діти.

За рахунок співу ми формуємо правильну дикцію, тому що деякі діти плутають літери, а ми співаємо, щоб їх не плутати (посміхається).

У мене свої методи: наприклад, навмисно покривлятися і переробити текст пісні. Коли дитина починає кривлятися, вимовляючи слово, вона що робить?

- Вимовляє звуки навпаки?

- Так! Вона робить все навпаки, а це “навпаки” стає правильним, і вона звикає так вимовляти. Досить цікава річ. Діти бавляться, їм це подобається шалено.

Я маю свої секрети – це може бути музична терапія, коли дитина до мене на заняття ввечері приходить втомлена після роликів, басейну, футболу, англійської чи додаткових уроків, то вона може полежати 5-10 хвилин, є місце, є матрацик, кріселка м’якенькі. А я наживо граю якусь релакс, лаунж-музику. Дитина лежить, закриває очі, відпочиває, ми говоримо, імпровізуємо, граємо в асоціації.

Це дуже гарно переключає дітей, вони набираються сил, і 5-10 хвилин достатньо, щоб дитя встало і почало займатися музикою, уроком – тим, чим потрібно.

- Ви відкриваєтеся для мене по-новому! Але все ж, як ви себе позиціонуєте? Композитор, співак, продюсер, викладач, наставник? В першу чергу, ви хто?

- Я, в першу чергу – артист, співак, композитор. А викладач – це, знаєте, як у команді граючий тренер. Мені цікаво, що я й практикую, і виховую.

 Діти зі мною і на концертах виступають, у нас періодично є виступи, я з ними граю, я їх “виштовхую” на сцену. І навіть ті, які ще мені рік тому казали, що нізащо на сцену не вийдуть, – виходять і співають.

Ми ніколи не використовуємо фонограму, а ще я вчу дітей виконувати музику не лише під «мінусовку», а й переробляючи пісні, створюючи власні версії.

Я під фортепіано чи під гітару переробляю якусь відому пісню, яка їм подобається, – і ми співаємо.

У нас є навіть рейтинг улюбленців дітей. На першій сходинці знаходиться Христина Соловій. На другій сходинці – у нас пісні «Океану Ельзи», третю сходинку посідають україномовні пісні Сергія Бабкіна.

Значна більшість дітей переспівала майже всі мої дитячі пісні з альбому «Віршолюбики». Відповідно, в рейтингу Діля також є. А закривають наш рейтинг пісні Олега Вінника та Олі Полякової.

В середині рейтингу ще у нас знаходиться Квітка Цісик, я долучаю дітей до виконання її пісень. Модні закордонні, західні виконавці, серед них і Емінем, і «Twenty One Pilots», щось є і з російськомовного репертуару, так, іноді дивують дітки. Тобто палітра дуже багата.

- От, зараз ми заговорили про дитячу та підліткову аудиторію, але ж у нас із цим проблема! Хіба що добре розвинений проект «Open Kids», але він російськомовний. Тобто, ця музична ніша в Україні порожня і підростаюче покоління слухає переважно російських виконавців, реперів, зокрема. Бо їм це цікаво, а вітчизняної пропозиції немає. Як із цим бути?

- Реп в Україні, в принципі, гарно розвинутий як культура. У нас багато реп-команд, є україномовні, є російськомовні – Фріл, Ярмак, ТНМК. Але я погоджуся, що молодіжного, юнацького репу немає.

- То, може ви на своїх заняттях якось спрямовуйте юних співаків у цьому напрямку?

- Скажімо так, ті учні, які хочуть почитати реп, а у мене є таких декілька, вони володіють англійською мовою і, переважно, дивляться в напрямку Емінема, Dr. Dre, ще якихось закордонних виконавців.

Вони на тому вчаться, і теж співають або якихось альтернативних реперів, я назви зараз не пам’ятаю, але досить такі цікаві, неоднозначні.

- Ви вже згадували про успішні колаборації з іншими митцями. У вас дійсно багато спільних проектів, і ось – найновіший сингл «Так приємно» також написано в співробітництві з Ірмою Пашковською. Вона очолює ГО “Чашка кави. ЧЕ”, що це за об’єднання таке?

- Це досить цікаве об’єднання, яке знаходиться в Черкасах. Ірма – дизайнер одягу, вона його розробляє, шиє, у неї є свій бутік. Але її захоплюють не лише мода, а й поезія, тому вона створила “Чашку кави. Че”. Проводить творчі зустрічі, арт-вечори, збирає людей, яким це цікаво, вони читають вірші, діляться інформацією, обговорюють літературу.

Якось зовсім несподівано вона мені надіслала листа, сказала, що пише вірші. Ми з нею поспілкувалися, і я їй говорю: “В мене є такі от замальовочки щодо тексту, вже є готовий приспів, фактично, треба лише далі розвинути”. А вона мені: “Чи не хочеш спробувати зробити щось разом?”

Ми саме в цей час проробляли, переслуховували по 50-му разу демки, щоб обрати 1-й стартовий сингл. А що таке демки у артиста? Це повний телефон якихось там награвань, наспівувань по 30 секунд, хвилині, півтори. Якісь недороблені аранжування, які треба переслухати, уявити, що з них може бути.

Треба все продумати наперед – не просто випустити трек, а потім не знати, що з ним робити. Тому що будь-який трек, як і будь-яка пісня, яку ти випустиш, впливає на твою історію артиста. І будь-який новий сингл потягне за собою попередній матеріал, і треба, щоб він був із ним поєднаний.

Ти можеш змінюватися, йти далі, але твоя музика має бути поєднана з попереднім матеріалом. Наприклад, Стінг. Так, він постійно змінюється, але ми все одно ідентифікуємо, що це – Стінг. Чи то він у костьолі грає акуратненько під гітарку, чи то з оркестром, чи – з рок-бендом.

Або, візьмімо Сергія Бабкіна, який зараз із кожним альбомом удосконалює свою музику, він її причісує, експериментує. Це чутно. Він змінюється, але ми розуміємо, що це він.

Тому завданням нашої команди було показати, що Діля змінився, як артист, але щоб все одно було зрозуміло, що це я.

Коли ти доросла людина, маєш авторитет у музичному світі та певну кількість прихильників, можна, звісно, радикально щось змінити, але в цьому немає потреби. Мені подобається робити музику більш світлу, заспокійливу, я в цьому знаходжу себе.

- А можна вважати, що текст пісні – це ніби сценарій до фільму?

- Звісно! Я, як режисер театральних вистав та масових видовищ за останньою освітою, можу сказати, що пісню можна й так розбирати. Можна будувати, розбудовувати, розплутувати і робити на основі тексту ціле кіно. І в цьому фільмі йти будь-якими шляхами. Це дуже цікаве, до речі, запитання і спостереження. Дякую вам.

- Цікаво, а вам, як виконавцю, для того, щоб заспівати чесно, напевно ж, треба “прожити” цю історію? Співаки часто переробляють текст “під себе”? Чи взагалі – краще самому написати вірші, є ж багато успішних виконавців, які пишуть для себе. Як ви вважаєте?

- У мене з цим буває по-різному. Іноді мені хтось пише текст і я його відчуваю краще, ніж якби я написав сам. Мені приємно виконувати його, бо я відчуваю, що це дійсно моє. А іноді – і музика приходить, і тексти, але ти розумієш, що хоча ти це написав – воно не твоє.

Я пишу власну музику і тексти, але не все можу виконувати, щось – мені не актуально, а щось – не підходить.

Пісня може народитися, наче вона конкретно від жінки. Ну, як ти можеш її співати? Так, колись у «ТНМК» була пісня “я кохаю Гриця, Гриця за те, що у Гриця в кишені полуниця”, від жіночої особи. То був наш прикол і було весело. Але коли це романтична балада, її точно не може співати чоловік. Ну це буде дивно.

Тому, такі пісні я віддаю, або продаю. Тобто, це перетворюється на іншу складову – комерційну. Пісні можуть виставлятися на продаж – і їх купують люди, яким те до вподоби.

- Чи багато у вас пісень, які продаються чи виконуються іншими?

- Я частіше користуюся пропозиціями, які до мене надходять, а не сам пропоную. Це не є моєю основною діяльністю, оскільки, в такому разі, треба писати і конкретно пропонувати. Зазвичай я відгукуюсь, коли мене запитують: чи є в тебе щось, щоб ти міг показати і з чого ми виберемо?

- Наскільки професія співака, виконавця, артиста є прибутковою? На цьому можна розбагатіти? Як в Україні живеться митцям, з точки зору матеріального забезпечення?

- Це питання досить філософське. В сучасному світі добробут, прибуток і кількість грошей для кожного вимірюється по-своєму.

Для когось один мільйон доларів – це недосяжна річ, про яку він навіть боїться мріяти, а для когось мільйон доларів – це черговий мільйон, і не так вже й багато. І як одна, так й інша людина може у своїй ситуації почуватися як комфортно, так і дискомфортно. Бо у кожного є власні страхи і радості. Один думає, що в нього ніколи не буде того мільйона, і боїться, що не дотягне до зарплати, а той – із черговим мільйоном, може боятися, що хтось прийде й ті гроші забере.

Відповідно, я можу сказати про себе: в тій фінансовій ситуації, в якій я зараз знаходжуся, я почуваюся комфортно. Але людина, яка працює, звичайно, хоче більшого – і це нормально. І я хочу, але для того, щоб розкрити більше можливостей свого власного потенціалу.

Гроші мені потрібні не для того, щоб купити собі третю машину або яхту, бо яхту можна орендувати і прекрасно на ній покататися. Вони потрібні, щоб, наприклад, вкласти в розвиток мого музичного терапевтичного напрямку, який я вже третій рік досить успішно практикую.

Мені хотілося б, щоб це була якась школа, в якій було б втілення моїх ідей, терапевтичні класи, класи аранжування.

Скажімо, мені комфортно їздити працювати на студію, але якби у мене з’явилося півмільйона чи мільйон доларів, я зробив би власну студію. Ходив би туди десь недалечко, міг би диктувати свої умови стосовно запису, туди теж могли б приходити діти, дорослі – й робити експерименти. Щоб вона повноцінно функціонувала, тим більше, я знаю як наповнити студію людьми і замовленнями.

От, саме для цього мені й не вистачає, наприклад, якихось там... двох-трьох, а краще п’яти мільйонів (сміється).

Ви поставили гарне питання, я абсолютно нормально його сприймаю: я люблю гроші й мені приємно про них говорити. Але підкреслюю, що на сьогодні вони потрібні як інструмент, з яким треба далі працювати.

- Чи відчули ви на собі введення квот для української музики на радіо? І чи їх введення може вплинути на збільшення заробітків вітчизняних виконавців?

- Саме по собі тільки за рахунок квот нічого не збільшиться, в будь-якому разі треба працювати. Більше – не значить якісніше.

Звісно, коли тепер приїжджаєш із-за кордону додому, то, вмикаючи радіостанції, розумієш – ти в Україні. Тому що лунає багато української, україномовної музики – і це приємно, тому що це дає поштовх розвитку музикантам, авторам та студіям.

- Якщо говорити про присутність ваших пісень в радіоефірах, то прокрутка Ділі збільшилася?

- Ні, тому що для того, щоб вона збільшилася, треба, відповідно, випускати більше пісень. У мене ж вони виходять планово, і значна більшість вже впродовж 15 років моєї сольної діяльності потрапляє на центральні радіостанції. Тому особисто я, як артист, не побачив у квотах для себе ані недоліків, ані переваг.

Я знаю, що для багатьох, хто довгий час не міг прорватися в радіоефір, не міг туди достукатись, введення квот стало шаленою нагодою туди нарешті потрапити. Це стимул для них створювати багато музики, вона не є завжди якісна, але то слухач оцінює, і моя думка може не збігатися з думкою слухача.

Проте, на жаль, корумпована українська система проїла сам принцип авторської винагороди. Багато роялті зараз десь зникають, не виплачуються, ігноруються.

Система авторської винагороди повинна працювати для артиста і на артиста, а не для задоволення і заробітків певної купки людей. Натомість, вона відмежувалася від артистів конкретним парканом, не хитким парканчиком, який побудували наші можновладці на кордоні України й ДНР, а конкретною стіною, як у «Грі престолів», і треба щоб точно – якийсь дракон прилетів і її розтопив.

- Я знаю, що ГО “Українська агенція з авторських та суміжних прав” спільно з іншими громадськими організаціями активно борються з шахрайством і беззаконням, яке, на їхню думку, відбувається у авторському праві країни. Вони вже кілька років вимагають, щоб система авторської винагороди почала працювати так, як вона працює в Європі чи в Америці. Що відомо про результати цієї боротьби?

- Поки що результату немає. Але якщо ця система запрацює, то вона долучиться до квот – і це буде дійсно поштовх до розвитку музичного ринку.

Одна справа, ти отримуєш 2-3 тисячі гривень авторської винагороди на місяць, після виплати податків, а інша – коли ти, за такої ж кількості пісень, будеш отримувати 20-30 тисяч на місяць, після оподаткування. Для будь-якого музиканта це дасть додатковий стимул не лише моральний, а й матеріальний.

На сьогодні, звісно, переважна кількість артистів працює на власному ентузіазмі. Вони підробляють або десь в ІТ-сфері, або щось мають із концертів, або це спонсорські внески, юнацький ентузіазм чи креативні мізки, коли вони на квартирі збираються й щось таке придумують, що потім набирає шалених обертів. Але хотілося б, щоб ця система все ж таки змінилася.

Скажу так: квоти дуже потужно вплинули на розвиток української музики і продовжують впливати – як на кількісне збільшення пісень, так і на розвиток індустрії. Але відносно комерційної сторони – чи прибутку, чи виплати роялті – на жаль, поки цей процес нікуди не рухається.

Що стосується особисто мене, то на мене поки що це не вплинуло, бо на своє щастя – більшість моїх пісень потрапляють до плей-листів радіостанцій. Я за це дуже вдячний радіостанціям, а вони навзаєм мені дякують, кажуть: гарна пісня, то чому б її не поставити?

- Ваш новий сингл “Так приємно” – це ж початок майбутнього альбому? Як він буде називатися?

- Я ще не знаю, ми саме вибираємо матеріали. У нас є вже наступні декілька синглів і ми працюємо над загальною картинкою. Але дуже хотілося б засоціювати, що Діля – це так приємно (посміхається).

- Ще хотіла запитати про особисте, про доньку, але не знаю, наскільки ви готові про це розповідати. Можливо, у неї вже від народження виявилася татова схильність до музики?

- Давайте, я поки назбираю емоцій, бо спочатку були коліки, зараз ми вчимося рівненько сидіти, вже трошечки підемо – і будемо розбиратися. Але вона любить танцювати, коли я співаю.

Любов Базів. Київ
Фото Олени Худякової