Заслужений майстер народної творчості України, відомий іконописець з Тернопільщини Володимир Шерстій завершує розпис полотна для плащаниці, яку буде передано у центр світового паломництва – Фатіму, що в Португалії, де більш як століття тому відбулося об’явлення Богородиці.
Кореспондент Укрінформу побував у райцентрі Чортків, у майстерні талановитого іконописця.
- Володимире, знаю тебе вже не один рік як іконописця, учасника багатьох всеукраїнських та міжнародних пленерів, у тому числі й іконописного, який ми п’ятий рік поспіль проводимо разом із заслуженим художником України Миколою Шевчуком у Зарваниці на Тернопільщині, в одному зі світових християнських духовних центрів. І от дещо для себе несподівано дізнався про нову грань твоєї творчості – відтворення на полотні останнього зображення Божого сина, його смерті, отого обряду, який набуває особливого сакрального змісту в Страсну П’ятницю…
- Сажу відверто, якось це не афішував. Тема делікатна, не потребує розголосу… Отож, сталося так, що мої земляки з Чорткова, священнослужителі місцевого монастиря, отці, яких знав не один рік, поїхали у Португалію. Там є багато українців, діють українські релігійні громади. То священики і попросили мене написати для вірян плащаницю, що я і зробив.
- Знаю, що це вже не перша плащаниця, виконана тобою?
- Так, після того, як у Португалії першу написану мною плащаницю побачили отці з Бразилії, вони попросили, щоб я написав і для їхньої церкви, а ця — уже третя моя плащаниця.
- Бразилія для тебе ж – не просто країна на південноамериканському континенті. Ти тривалий час там працював. Та й одна із перших твоїх іконописних виставок була саме у Бразилії, згадую, ти розповідав, як її благословив Блаженніший патріарх Любомир Гузар…
- Так, це було на початку 2000-х, коли патріарх був на відкритті моєї виставки ікон, виконаних у візантійському стилі.
- Та й оця плащаниця – теж у такому стилі, який вирізняє твою творчість серед інших іконописців Тернопільщини. Здавалося б, традиційний опис-зображення сцени зі Святого Євангелія, коли тіло Ісуса, яке зняли з хреста, ховають у сувій полотна. Але, друже, як же потужно ти зобразив оту трагічну подію, що повторюється у тисячах плащаниць…
- Дійсно, скільки є християнських храмів, то стільки й у них плащаниць. Вони – одвічні, якщо так можна сказати, супутники історії церкви.
Розумієш, фактично, плащаниця – це та ж ікона, яка немов би розмовляє із тим, хто її споглядає, хто їй вклоняється, хто проймається її силою, духом, молиться до неї… Власне, тут – все те, що й символізує плащаниця – і скорбота, і смуток, і терпіння Ісуса Христа. Тому й плащаниця – то не просто полотно, на якому зображено сцену покладання тіла Христового для загортання його у сувій. Це значно більша таємниця, яку кожен відкриває сам для себе.
Тобто, образи, окремі іконописні деталі-акценти, мають нагадати тим, хто стане навколішки перед плащаницею, оту глибоку сутність християнського вчення про гріховність, спокуту гріхів, смерть, воскресіння, викликаючи у людей під час поклоніння певний катарсис, глибокі емоційні переживання страстей і смерті Христа.
- А оця плащаниця, над якою зараз працюєш, – скопійована із десь побачених тобою образів, чи це суто авторський витвір? Бачу тут, у твоїй майстерні стільки ікон, святих ликів. Мені здається, що деякі з них просто зійшли із образів і залишилися тут, на цій поки що незавершеній плащаниці…
- Точно зауважив. Розумієш, у кожного митця свій стиль написання ікон, розписів. Ця плащаниця написана у візантійському стилі, як і всі мої ікони. І це не відтворення вже кимось створеного обряду поховання Ісуса. У цій роботі сконцентровано переосмислене мною бачення кожного фрагмента майбутньої плащаниці, аби ємко, доступно й образно донести до віруючих зміст трагічної події, яка сталася тисячоліття тому.
- Друже Володимире, ця плащаниця – незавершена, свіжі кольори ще вилискують на полотні, як і позолота. Які фарби використовуєш під час її написання?
- Так, ця робота на завершальному етапі, пишу в основному акриловими фарбами. Є тут певні секрети приготування окремих складників, зокрема й нанесення позолоти. Адже треба мати на увазі, що плащаниця – то не просто багатофігурна ікона, яка висітиме десь у храмі на певній висоті. Це – сакральний атрибут, церковний вжиток, його у певні дні року торкатимуться тисячі прочан, вірних. Це все треба враховувати іконописцю, використовуючи певні органічні складники, які б, так би мовити, консервували, зберігали зображення, не дозволяли б йому вилиняти, лущитися. Адже плащаниці й переносять, згортають, іноді й у рулони скручують, на це все треба зважати.
- Кілька слів про розміри цієї плащаниці, вона, так розумію, буде більшою?
- Безумовно, це полотно із зображеннями нашиватимуть на певну основу, шовкову чи іншу тканину світло-блакитного, охристого, зеленуватого, малинового, рожевого чи синього кольору. Це вже як вирішать самі отці храму, де буде плащаниця.
- У моєму фотоархіві збережено десь понад дві сотні плащаниць, які фотографував у різних храмах Тернопільщини. І серед них є й такі, які мають колір незаґрунтованого полотна, а десь навіть нанесено зображення просто на білу тканину.
- Так, я ж кажу, плащаниці, як і їхнє обрамлення, бувають різними, але незмінним залишаються по периметру вигаптувані орнаменти і слова з тропаря, що й буде, безумовно, також на цій плащаниці.
- І ще одне. На цій плащаниці немає деталізації, як на багатьох інших, де старанно виписано буквально кожен квадратний сантиметр полотна – із ранами Ісуса Христа, іншими реалістичними подробицями зображеної на полотні трагедії...
- Розумієш, тут візантійська традиція зображення ікон перенеслася і на створення плащаниць, ти сам про це казав, коли згадував мої іконописні роботи. А ця традиція не передбачає такої деталізації. Глянь на зображення – лики мироносиць, ангелів, святих, атрибути страти Ісуса Христа, його стражденне тіло… І все відтворено без підвищеної деталізації, є контури, певні образи, а не зумисний акцент на тому чи іншому. Ще раз повторюю, плащаниця – не просто споглядальний об’єкт, який людина має уважно роздивлятися і казати, мовляв, як гарно все розписано, кожну складочку, зморщечку видно, кожну краплинку крові, як на фотографії…
- Власне, це ж не світлина.
- Так, тому й не акцентую на анатомічних деталях чи зображених на плащаниці неодухотворених предметах. Намагався писати так, щоб усе, що на ній, було символом-образом, який пронизує людську душу, відкриваючи її Боже світло, її одвічну таємницю буття і смерті.
- Що ж, дай, Боже, щоб це світло відчули і тисячі вірян, які приходитимуть до одного з храмів у Фатімі, де понад 100 років відбулось об’явлення Пресвятої Богородиці.
Олег Снітовський, Тернопіль-Чортків
Фото автора