Українська «Зелена книга»? Вона десь поблизу, але...

Щодо цьогорічного «Оскара». Зверніть увагу, «Зелена книга» – фільм-переможець – гранично простий і за сценарними ходами, і за сюжетом, і за кінотехнологією, і за мовою мистецького вираження. Все дуже просто і не потребує вкладення захмарних грошей, це не блокбастер за десятки мільйонів баксів, з батальними сценами, спецефектами і зірками першої величини навіть в епізодах.

Звісно, в США зняти таке кіно, мабуть, на порядки дорожче, аніж в Україні, але то через гонорари і зарплати, через оренду обладнання і приміщень та податки.

Тобто я про те, що зняти подібної якості кіно не в Голлівуді й без голлівудських зірок – по кишені багатьом, в тім числі й нам, в Україні.

У нас нині прийнято пишатися кіносферою: і роботами, на які потроху почали ходити українські глядачі, й першими позитивними відгуками, а передусім – мільярдом гривень, який виділяє на розвиток українського кінематографу держава.

При цьому, як це у нас прийнято, ми дещо перебільшуємо свої успіхи. Чи не так? А якщо по «гамбурзькому рахунку», то слабуваті у нас поки що виходять фільми, а за деякі з них – і зовсім соромно. Ну, от за «Крути», наприклад… Як таке можна було зняти про Крути – точку відліку тієї, столітньої давності україно-російської війни – фальшиве, ходульне, з надуманими абсолютно безплідними сюжетними лініями?

Втім, у мене є й інше запитання: як таке можна було допустити до державного фінансування? Тобто, це запитання до людей, які відбирали, давали згоду. Вони не бачили сценарію? Але ж 90% прорахунків фільму – не сумнівайтеся – саме у ньому. Вони щось знали про режисера, в чиїй владі наполягти на переробці сценарію, на зміщенні акцентів? Риторичне запитання.

Не треба, я думаю, поки що сумніватися в тому, що відбором у нас займаються високопрофесійні люди, які всі ці проблеми бачать і розуміють. Тоді в чому справа? А в «мєждусобойчиках», мабуть, у вічнозеленому нашому принципі «свій до свого по своє» – у перекладі на мову організації кінопроцесу. Так і сидять біля фінансових потоків люди, дехто з яких – ще з радянських часів звикли ставити попереду різні міркування й почасти – дуже далекі від мистецтва...

Ну, поки що немає у мене іншого пояснення цим дошкульним провалам. Ми нині говоримо (я сам цим грішу), що нічого, мовляв, потрібно спершу створити з «невидатних» робіт гумус – той ґрунт, на якому проростуть майбутні шедеври. Немає питань – «гумус» є і нехай буде, але мова про ґрунт, а у нас – провінційна імітація трапляється. 

…А тут навіяло – Оскар, «Зелена книга». Та все, що треба для такого кіно – це талант і відповідальність! Втім, вони мають бути помножені на професійну неупередженість і щире сприяння, для чого, до речі, теж талант потрібний. А так – наша «Зелена книга», ось вона, десь поблизу, є всі шанси дочекатися…

Сергій Тихий

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства