Амосов і Барнард. Дві легенди, які так і не встигли зустрітися

Амосов і Барнард. Дві легенди, які так і не встигли зустрітися

Укрінформ
Мені пощастило знати обох цих людей

Відкритим називають серце, готове до оперативного втручання. А ще так називають серце, яке б'ється заради інших. Мені пощастило знати двох таких людей, спілкуватися з ними та вчитися в них. Обидва стали легендами кардіохірургії, обидва залишили незгладимий відбиток в історії людства. Вони були сучасниками і неодноразово одночасно бували в Україні, але так і не встигли познайомитися. Я маю на увазі Миколу Михайловича Амосова й Крістіана Барнарда.

Хірург, академік, лауреат премій... Регалій Миколи Амосова вистачило б на десяток людей. Він вважав, що знання – головний інструмент у боротьбі за життя. Своїм генієм він зробив себе сам. У спогадах писав, що його старт у хірургії був дуже важким. Він навчався за книжками, одночасно з практикою. Його справжнім університетом стала війна. У ті часи він керував 200-ліжковим госпіталем, оперував удень і вночі, а в перервах – вивчав книги та винаходив власні методи лікування.

Генії народжуються не кожного сторіччя, але Амосов був одним із них. Він створював нові напрями на стику наук. Наприкінці 1950-х він перший раз виїхав за кордон – на конгрес кардіохірургів у Мексиці – де вперше побачив операцію на сухому серці із застосуванням апарату штучного кровообігу. Після повернення до Києва Микола Михайлович зібрав групу інженерів, разом вони сконструювали та виготовили такий же апарат. Амосов був першопрохідцем: першим у СРСР провів операцію на сухому серці, першим виготовив штучний клапан і імплантував його. Він володів фантастичною здатністю вникати в суть проблеми і не здаватися: «Моє щастя – в пошуку істини. Можна не знайти її, але треба завжди шукати».

На той момент уже весь світ знав про Амосова як про одного з найгеніальніших і найпродуктивніших кардіохірургів. В інституті кардіохірургії, який носить його ім'я, виконували до п’яти тисяч операцій на рік. Микола Михайлович завжди був на своїй передовій. До його школи належать 35 докторів наук і 85 кандидатів. Він дуже любив своїх учнів. Але найбільше на світі любив, коли вони перевершували його. Одного разу його попросили продемонструвати один із винайдених ним методів, на що академік запросив ученицю і сказав: операцію робитиме Малахова, їй вдається краще, ніж мені.

Смерть кожного пацієнта була для Амосова особистою трагедією. Здавалося, він потроху вмирав з кожним із них. Відволікатися допомагала кібернетика, механіка, інженерія, моделізм. «Хірургія була моїм стражданням і щастям. Але якби можна було почати життя заново, я вибрав би те саме», – писав він у своєму щоденнику.

Одночасно з Амосовим на іншому кінці землі, в Кейптауні, оперував Крістіан Барнард. У 35 років він першим у світі провів трансплантацію людського серця. Без перебільшення, Барнард – легенда ХХ століття. Він відкрив нову епоху з не збагненними на той час перспективами мало не вічного життя людини! Сьогодні по всьому світу проводять мільйони таких операцій, але першим був Крістіан.

Крістіан Бернард
Крістіан Барнард

Протягом 17 років ми дружили, він часто читав лекції студентам Одеського медичного університету. Микола Михайлович просив мене привезти Барнарда до Києва, щоб познайомитися особисто. Але великі думають, що житимуть вічно. Зустріч весь час відкладалася і зрештою так і не відбулася.

Амосов провів понад 56 тисяч операцій на серці та розробив сотні нових технологій. Вдумайтеся, врятовані ним люди і їхні нащадки – це ціле місто! Єдине, чого він не зробив, – трансплантація. Чому? Відповідь він дав у своїй «Книзі про щастя і нещастя».

«Крістіан здійснив подвиг, серце – це особливий орган. Люди чомусь сприймають його не як насос, а як вмістилище душі. Душі для хірурга немає, але довго вважалося, що життя і серце нероздільні. Тепер ми вже думаємо інакше: серце замінити можна, хоча б на час. Мозок не можна. Але лише мало кому відомо, що серце донора ще билося, коли його видаляли з грудей. Формально жінка ще була жива, хоча мозок був зруйнований травмою. В цьому і полягала сміливість хірурга – переступити через застарілу догму: «Поки серце б'ється – живий». Інші до Барнарда не змогли. У ті роки мене часто запитували, чому не пересаджуєш? Не викручувався, відповідав: тому що не зміг».

Він не зміг переступити через власні моральні принципи. І в цьому Амосов теж великий.

Валерій Запорожан, академік НАМН України

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-