Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Володимир Горбулін. Його стартовий майданчик – ракетне КБ

Володимир Горбулін. Його стартовий майданчик – ракетне КБ

Блоги
Укрінформ
Відомому українському вченому, політику, державному діячеві – 80. Маловідомі рядки біографії

Один із парадоксiв журналiстської професiї: важко писати про людину, яку мало знаєш, та, виявляється, так само нелегко розповiдати про того, з ким знайомий багато рокiв. Особливо коли йдеться про таку багатогранно талановиту особистiсть, як В.П. Горбулiн.

17 сiчня 2019 року йому виповнилося вісімдесят років. З цих восьми десятилiть двадцять п’ять останнiх рокiв Володимир Павлович перебуває на політичній авансцені України i помiтно видiлився на нiй як визначний державний і громадський діяч, адже він, зокрема, був генеральним директором Національного космічного агентства України, секретарем Ради національної безпеки і оборони України, очолював Національний інститут стратегічних досліджень, є першим віце-президентом Національної академії наук України, радником Президента України, на громадських засадах займає чільні посади в цілому ряді комісій, комітетів, громадських організацій. Але мало кому відоме його життя до цього періоду. Тим більше що значна частина його проходила за завісою суворої секретності.

ТАЄМНИЧИЙ ФІЗТЕХ

Цікаво, що дитячо-юнацькi захоплення могли вивести Горбулiна на зовсiм iншу життєву стежку, нiж ту, яку вiн обрав. I коли вже згадали ми авансцену, то варто сказати, що в молодi роки вiн з успiхом вiв концерти, був одним з режисерiв, сценаристiв i гравцiв знаменитої кавеенівської команди КБ “Пiвденне” i навiть виконував ролi у спектаклях мiсцевого самодiяльного театру. Мiг вiн стати вiдомим письменником, про що свiдчить кiлька книг, написаних ним, i публiкацiї в пресi.

Горбулiн, на моє переконання, ще в молодості мiг зробити блискучу кар’єру в науцi — його вiд природи гострий аналiтичний розум та ще доповнений високою працездатнiстю й наполегливiстю давали для цього всi пiдстави. Принагiдно зазначимо, що в останнi роки Володимир Павлович систематизував науковi дослiдження рiзних періодів свого життя i захистив докторську дисертацiю — кандидатська була захищена ще в 70-тi, у КБ “Пiвденному”. Його було обрано академiком НАНУ, першим віце-президентом Національної академії наук. Вiн також академiк Мiжнародної академiї астронавтики, лауреат Державної премiї СРСР i премiї iменi М.К. Янгеля.

Були в нього й iншi захоплення. Але всi вони аж нiяк не пов’язувалися з конструкторською дiяльнiстю. Однак саме вона стала вибором його життяу юнацькі роки. Чому? Відповідаючи на це питання, він у розмові зі мною зізнався, що вважав себе гуманiтарiєм i ще в школi мрiяв поступити у МIМО — Московський iнститут мiжнародних вiдносин. Цi намiри були, зокрема, викликанi сильним впливом на нього в дитинствi двох прочитаних книг — “Поджигатели” й “Заговорощики”. Його, зокрема, глибоко вразили розповiдi про “пiдводнi течiї” в європейськiй i свiтовiй полiтицi першої половини ХХ столiття, пiдтексти багатьох, зовнi непомiтних подiй, якi призвели до найкровопролитнiших воєн в iсторiї людства. Правда, Володимир цiкавився в школi не тiльки iсторiєю. Йому легко давалися всi предмети, деякi з них вивчав з випередженням на рiк-два шкiльної програми. Писав вiршi, нариси. З точних дисциплiн йому бiльше до душi була математика. Але аж нiяк не креслення. Тому про конструкторську спецiальнiсть навiть i не думав.

Чому ж все-таки обрав саме її? На це вплинули головним чином двi обставини. Насамперед, сiмейна. Його батько, Павло Єфремович, за професiєю був будiвельником. Коли почалась вiйна, сiм’ю евакуювали спочатку на Урал, а потiм в Сибiр, у 1943 роцi Горбуліни повернулися в Донбас (батько брав участь у вiдбудовi важливого для економіки країни Горлiвського хiмкомбiнату), а в 1946 роцi поселилися в Днiпропетровську. На час, коли Володимир закiнчував школу, його рiдна сестра, тодi студентка ДДУ, вийшла замiж i виїхала з Днiпропетровська. На сiмейнiй радi було вирiшено, що Володимир залишиться з батьками. Ось тодi й виникла в нього iдея поступати на фiзико-технiчний факультет мiсцевого унiверситету. Вiн у тi роки був в ореолi таємничостi, за сiмома печатями секретностi — i це стало другою обставиною, яка привабила юнака, визначила його “iнженерно-конструкторський” вибiр. Оскiльки він мав золоту медаль, вступних екзаменiв складати не довелось, була лише спiвбесiда.

Чи була в нього хоч якась інформація про фiзтех? Жодної. Треба знати тi роки — рiвень режиму секретностi тодi був надзвичайно високий. На Пiвденмашi i в КБ (в ту пору воно ще не було вiддiлене вiд заводу) працювали десятки тисяч людей , але нi в їхнiх сiм’ях, нi тим бiльше в трамваях або на Озерцi, днiпропетровському ринку, нiхто про нове виробництво навiть не заїкався — немовби його й не iснувало. Ті, хто в серединi п’ятдесятих поступав на фiзтех – новий великий факультет Днiпропетровського унiверситету – думали, що навчальна програма i майбутня робота будуть пов’язанi з ядерною фiзикою. I тiльки коли почалися заняття, студентам поступово ставало ясно, куди їх спрямовують.

Вчитися було нелегко. Наскiльки не виникало в нього проблем з чисто теоретичними предметами ( тою ж математикою), настiльки важко давалося йому все, що було пов’язано з кресленням. Воно стало для Володимира справжньою мукою, лихом, трагедiєю. На щастя, навчання не обмежувалось одним кресленням, унiверситет давав широкi можливостi для творчого збагачення i самоосвiти. В унiверситетi була чудова бiблiотека. Він навiть ходив на лекцiї з грецької лiтератури (вони закiнчувались приблизно о десятiй вечора). Відвідував також Інститут іноземних мов, щоб глибше вивчити англiйську. Словом, не зважаючи на креслення, яке дещо “псувало” загальну картину вражень, унiверситетськi роки були для нього прекрасною порою.

ЯК ЗНИК АВТОМОБІЛЬНИЙ ЗАВОД

Втім, на появу в Дніпропетровському університеті фізтеху варто поглянути і під іншим кутом зору: з вiдстанi нинiшнiх часiв i з урахуванням геополiтичної ситуацiї, яка склалася в свiтi пiсля вiйни, зокрема, в тi ж п’ятдесятi. Адже створення цього факультету — своєрiдного вузу в вузi — було одним з наслiдкiв i практичних проявiв стратегiчного вибору, який зробив тодi Радянський Союз: вибору на поєднання атомної зброї з ракетною технiкою як засобом її доставки в будь-якi точки планети. I тому в 1952 роцi раптом як крiзь землю провалюється Днiпропетровський автозавод, з конвеєра якого ось-ось мали зiйти вантажнi автомобiлi, що були вкрай потрiбнi країнi, i тому в мiсцевому унiверситетi й з’являється оточений ореолом таємничостi новий факультет, який на перший курс набирає вiдразу пiвтисячi студентiв...

Невідомо, кому першому в СРСР стало ясно, що з використанням однiєї лише стратегiчної авiацiї Радянський Союз не зможе забезпечити вiйськовий паритет iз Сполученими Штатами. Адже першочергове завдання полягало у створеннi у вiдповiдь на американськi атомнi бомбардування Хiросiми й Нагасакi своєї атомної зброї. I вона була створена. Однак цiєю зброєю можна було реально загрожувати Європi, але аж нiяк не США. I саме це стало головним поштовхом до розвитку ракетної технiки. Бо саме вона рiзко й вiдразу “зменшила” розмiри Земної кулi i скоротила час. Кому й коли першому прийшла згадана вище iдея, невідомо але загальновiдомо, як ще в останнi мiсяцi Другої свiтової вiйни та вiдразу пiсля її завершення i СРСР, i США розгорнули пошуки, буквально “полювання” за Вернером фон Брауном, iншими творцями нiмецьких “ФАУ” та їхнiми кресленнями. Але ж вiдомо й iнше: найбiльше, на що були здатнi ракети “ФАУ-2”, то це бомбардувати Англiю, зокрема її столицю. Однак це були не тi вiдстанi, не “космiчний” масштаб.

Володимир Горбулін не думає, що автором цієї ідеї міг бути Сергій Корольов, хоча припускає, що, мабуть, він першим зрозумiв, яку величезну силу i перевагу дає ракетобудування країнi, котра його розвиває. Але чи розумiв вiн при цьому, що ракетна технiка зробить будь-який куточок на планетi уразливим i досяжним, у Горбуліна є сумнiв. Тим бiльше, що першi корольовськi ракети, якi створювались i випробовувались на рубежi сорокових – п’ятдесятих рокiв, вiдверто кажучи, були невдалими.

Так чи інакше, але вже у 1951 роцi Сталiн особисто пiдписує рiшення про перепрофiлювання Днiпропетровського автозаводу (30 тисяч автомобiлiв на рiк), до пуску першої черги якого залишаються лiченi днi, на ракетобудiвне пiдприємство. Отже, вже тодi були не тiльки iдеї, а й реальнi проекти випуску, причому серiйного, мiжконтинентальних ракет. Чому вибрали для цього Днiпропетровськ, адже Корольовська фiрма, що включала КБ i завод, вже дiяла у Пiдмосков’ї? На думку Володимира Горбуліна, для цього були переконливi пiдстави й аргументи. Днiпропетровськ — центр величезного iндустрiального регiону. Потужна металургiйна i машинобудiвна база, достатньо розвинений науковий потенцiал, квалiфiкованi трудовi ресурси...

Але, мабуть, i Сталiн, даючи “добро” на створення ракетобудiвного заводу в Днiпропетровську, i тi, хто радив йому прийняти це рiшення, не думали, що пiдприємство, яке мало реалiзовувати розробки Корольовського КБ (а саме цим воно й займалося в першi роки роботи) виросте в наймогутнiший ракетний центр не тiльки колишнього Союзу, а й свiту. I це зовсiм не перебiльшення. Хоч пiд керiвництвом С. П. Корольова i була створена перша мiжконтинентальна ракета Р-5 (її якраз i почав випускати перепрофiльований у Днiпропетровську завод), головним у дiяльностi Сергiя Павловича було виведення на навколоземну орбiту космiчних апаратiв. А колектив нового КБ в Днiпропетровську, яке очолив Михайло Янгель, працюючи спочатку як пiдроздiл заводу, а потiм видiлившись у велику й потужну самостiйну установу, започаткував i почав енергiйно освоювати iнший напрям — ракетну технiку для стратегiчних вiйськових цiлей.

У КБ Південне. Справа - В. Горбулін
У КБ Південне. Справа - В. Горбулін

Найбiльше досягнення Янгеля i його КБ полягало в тому, що вiн зумiв використати з тактико-технiчних характеристик ракет те, що дозволило створити зброю стратегiчного призначення. А для цього потрiбно було розробити принципово новi компоненти пального для ракети, якi б не вимагали заправки на стартовому столi протягом багатьох днiв i давали можливiсть тримати ракету в заправленому станi спочатку пiвтора року, потiм п’ять, сiм, а згодом i двадцять(!) рокiв. Або взяти систему управлiння. Пiд керiвництвом Янгеля було реалiзовано цiлком новий пiдхiд — створено бортову обчислювальну машину, яка вiдстежувала й коригувала весь полiт ракети, не звiряючись по радiоканалах iз Землею. Вже навiть цi два нововведення фактично перевернули тогочаснi уявлення про шляхи розвитку ракетної технiки.

У СУЗІР’Ї ЯНГЕЛЯ

I ще про одне досягнення Михайла Кузьмовича Янгеля варто у зв’язку з цим сказати. Вiн зумiв зiбрати у Днiпропетровську, об’єднати i спрямувати в необхiдне русло знання, енергiю i досвiд представникiв рiзних наукових шкiл Радянського Союзу, випускникiв МАI, МВТУ, МФТI, вузiв Києва, Харкова, Ленiнграда, Казанi, Новосибiрська i, звичайно, самого Днiпропетровська. Думається, що такого сплаву молодих талантiв, по-доброму честолюбних, цiлеспрямованих, переконаних у тому, що вони присвятили себе великiй i священнiй справi оборони країни, освоєння космосу, не вдалося створити в жодному iншому колективi. I не тiльки в Радянському Союзi.

КБ Михайла Янгеля з часом стало конкурентом фiрми Сергія Корольова. Як сприймав Сергiй Павлович стрiмку й несподiвану еволюцiю в дiяльностi КБ “Пiвденне”? Ревниво. Про першу самостiйно створену в Днiпропетровську ракету Корольов сказав: “Вона не полетить, вона розламається в польотi”. Але янгелiвська ракета не тiльки полетiла, а й внесла у розвиток ракетної технiки нову систему координат. Та треба вiддати належне Корольову: можливо, й з труднощами, але вiн вмiв переборювати свої “ревнощi”, визнавати правоту Михайла Янгеля i вiдносився до нього якщо й не з любов’ю, то з повагою. А коли з’явилася третя ракетобудiвна фiрма — В.М. Челомея, якiй “лобiював” М.С. Хрущов (син глави держави працював у цiй фiрмi), то Корольов i Янгель навiть стали союзниками. На жаль, рання, в результатi прикрої помилки лiкарiв пiд час операцiї, смерть Сергiя Павловича перервала їхнє змагання i спiвробiтництво.

М.Хрущов на Південмаші
М.Хрущов на Південмаші

Поступово конкуренція з В. М. Челомеєм та його фірмою загострилася. КБ «Південне» стало джерелом дуже багатьох оригiнальних iдей, проектiв i розробок, буквально “фонтанувало” ними. I не тiльки у створеннi ракет, а й космiчних апаратiв. Першi задумки по супутнику зв’язку народилися в Днiпропетровську — передали це в КБ у Красноярськ, створення системи стеження з космосу за погодою теж починалось на березі Дніпра — цi розробки були переданi у Пiдмосков’я. А скiльки пропозицiй подавалось щодо розвитку вiйськової технiки... На жаль, чиновники в Москвi все це сприймали з внутрiшнiм опором. Приведемо один лише факт. Щоб потрапити на прийом до мiнiстра оборони А.А. Гречка, М.К. Янгель змушений був заручатися пiдтримкою В.В. Щербицького...

I все ж КБ “Пiвденне” не тiльки не збавляло обертiв у роботi, а й нарощувало їх. Спочатку була ракета Р-12 (СС-4 — у класифiкацiї США), потiм Р-12, ще згодом Р-16 (СС-7). Паспортом Днiпропетровсього КБ стала ракета СС-9, саме та ракета, яка змусила США побачити в Радянському Союзi рiвного в стратегiчному озброєннi суперника i вести з ним дiалог. Уже в сiмдесятi роки вклад днiпропетровського комплексу – мається на увазi i КБ, i завод “Пiвденмаш” – у стратегiчну оборону СРСР був вирiшальним, а у 80-i роки, iз створенням СС-18 (“Сатани”, як називали цю ракету в США), i твердопаливної СС-24, рiвних цьому комплексу не було не те що в Радянському Союзi, а й у свiтi. Днiпропетровськi ракети могли стартувати навiть пiсля того, коли б на територiю, де вони стояли на бойовому чергуваннi, був нанесений ядерний удар...

БОЙОВІ РАКЕТИ – ПІД НІЖ. ЩО ДАЛІ?

У розмові з Володимиром Горбуліним я не міг обминути запитання, чим стало, яку роль зiграло КБ “Пiвденне” у його особистому життi? Відповідаючи на це запитання, він відверто сказав, що його робота в КБ досить довго не складалася. Він тривалий час не мiг знайти себе в проектному вiддiлi, куди прийшов пiсля фiзтеху. Спочатку вiддiл займався орбiтальною головною частиною, а потiм — космiчними апаратами. На жаль, Горбулін, за його словами, не мав окремої, своєї теми — його перекидали з одного напрямку на iнший. Так продовжувалося до того часу, коли Михайло Янгель прийняв вольове рiшення — рiзко знизити в КБ обсяг космiчних розробок i все кинути на створення двох ракет стратегiчного призначення — однiєї великої, iншої малогабаритної. Горбулін перейшов у розрахунково-теоретичний пiдроздiл i почав займатися конкретною темою — питаннями герметичностi (ампулiзацiї) ракет. Це була дуже важлива для КБ проблема: ракети “текли”, i треба було врахувати значну кiлькiсть технологiчних факторiв, опрацювати величезний обсяг статистичних даних, зiбраних на бойовому чергуваннi ракет (він тоді фактично ознайомився iз станом усього ракетного парку СРСР), i все це осмислити й узагальнити. Словом, це була масштабна аналiтична робота, в якiй Горбулін мiг реалiзувати себе, свої знання.

Слiд зазначити, що до цього він займався ще однiєю цiкавою роботою — блоком “Є”, котрий мав здiйснювати посадку на Мiсяць, а потiм стартувати з нього. Але йому не пощастило: тема, на жаль, закрилася, оскiльки “мiсячна програма” в СРСР почалась невдачею (з аварiй Н-1) i була згорнута, тим бiльше що американцi на той час уже побували на Мiсяцi.

КБ “Пiвденне” було не тiльки сплавом талантiв, колективом однодумцiв, школою творчого зростання для кожного (кого тiльки не виховала ця школа!). Це ще й був неповторний колектив фiзикiв i лiрикiв. У КБ виходила прекрасна газета “Конструктор”, проводились незабутнi вечори художньої самодiяльностi, масовi спартакiади, була чудова команда, яка у всесоюзному телезмаганнi сезону 1966-1967 рокiв дiйшла до пiвфiналу, поступившись двома очками тiльки одеситам — на їхньому “полi”. До речi, коли дніпряни програли одеситам, а в цей час важко йшла робота над СС-9, їм у мiнiстерствi сказали: “Кiнчайте цю самодiяльнiсть. Ви нi в КВН не вмiєте грати, нi ракету робити”. Щодо ракети, то цю критику було спростовано дуже швидко.

Морський старт
Морський старт

В КБ “Пiвденному” створювалися справдi унiкальнi ракети — як для оборони, так i для космiчних дослiджень. Але в дев’яності роки, насамперед пiсля розпаду СРСР, ситуацiя в свiтi рiзко змiнилася. Правда, Україна, навiть здобувши незалежнiсть, могла залишитися третьою за арсеналом ракетно-ядерною державою свiту. Але з вiдомих причин не стала. Горбулін був причетний до пiдготовки й прийняття рiшення про лiквiдацiю на територiї нашої держави бойових стратегiчних ракет. Чи й досi він вважає, що це рiшення було єдино правильним?

З Леонідом Кучмою і Біллом Клінтоном
З Леонідом Кучмою і Біллом Клінтоном

— Можна сьогоднi говорити все що завгодно. Але, на моє глибоке переконання, ми на територiї України неспроможнi були обслуговувати ядерне озброєння в ракетному варiантi. Це могло привести до трагедiй в багато тисяч разiв бiльших, нiж Чорнобильська. З ядерною зброєю жарти поганi. А всi системи її розробки, управлiння нею, обслуговування здiйснювалось спецiалiстами i колективами, якi знаходилися i знаходяться в Росiйській Федерації. Крiм того, згадайте, який тиск здiйснювався тодi на Україну, зокрема з боку США i Росiї, особливо останньої. Пiдписання у Кремлi вiдомої тристоронньої заяви вивело тодi, в сiчнi 1994-го, Україну з мiжнародної iзоляцiї.

— Вам, ракетнику з великим стажем, довелося бачити як зривали шахтнi установки, “розрiзали” ракети, в якi вкладено стiльки працi, людських нервiв, велетенських коштiв, Як ви це сприймали?

— Я був на руйнуваннi першої шахти з ракетою СС-24 у Первомайську i зрозумiв, що такi видовища не для мене. Працюючи в оборонному вiддiлi ЦК КПУ, менi доводилося координувати, зводити всi напрями створення ракетно-ядерних установок в Українi, i менi добре вiдомо, якою цiною все це давалося. Тому бачити, як за мить перетворюється в руїни стартовий комплекс, як “утилiзують” надпотужну ракету — вище моїх сил. Але я розумiю й iнше: є полiтика, новi реалiї в свiтi, є вищi iнтереси нашої України. Я переконаний, що в нашої держави має бути чiтка полiтика i позицiя, свiй, український шлях розвитку. Я часто задумуюсь над тим, чому нашому народу випала така важка iсторична доля, чому саме Україна так притягувала завойовникiв з усiх сторiн свiту, чому саме через українську землю пройшло стiльки загарбницьких походiв, прокотилося стiльки воєн? Але я оптимiст, я вiрю в iсторичний шанс України. Ми маємо, просто зобов’язанi ним скористатися, переломити долю.

*  *  *

Насамкінець про ще один талант Горбуліна. Володимир Павлович належить до вкрай звуженого в наші дні кола популяризаторів науки, до тих небагатьох людей, які не лише займаються фундаментальними і прикладними науковими дослідженнями, а й уміють дохідливо про них розказати людям, привернути до них увагу держави й суспільства. Маю всі підстави так стверджувати, бо читав його багато публікацій у пресі і книг, не раз спілкувався з ним, а наприкінці вісімдесятих років працював з Володимиром Павловичем над книгою «Зоряне тяжіння». Вона вийшла в 1990-ому у видавництві «Молодь» з підзаголовком «Діалоги про космонавтику».

Наукова конференція в КПІ
Наукова конференція в КПІ

Завдяки глибокій обізнаності Володимира Горбуліна з космічною тематикою і його особистим контактам у цій сфері, у книзі вдалося представити міркування, позиції, погляди на перспективи освоєння космосу найвидатніших її представників як з України, так і з-за її меж. Достатньо назвати тільки ім’я Валентина Глушка, уродженця Одеси, видатного вченого, творця ракетних двигунів.

…Перед своїм нинішнім ювілеєм Володимир Горбулін до своїх численних посад і обов’язків додав ще один: він очолив редколегію популярного видання «Україна дипломатична». Нові клопоти й турботи? Так. Але, думається, в даному разі вони для нього, мабуть, з розряду приємних, адже це нагадування про мрію дитинства – стати студентом МІМО і присвятити себе сфері міжнародних відносин. Однак, як ми знаємо, доля обрала для нього інші шляхи.

Михайло Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-