Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Що дала Україні участь у книжковій виставці у Шарджі в ОАЕ?

Що дала Україні участь у книжковій виставці у Шарджі в ОАЕ?

Блоги
Укрінформ
Днями завершилася Міжнародна книжкова ярмарка в Шарджі – Sharjah International Book Fair

Щорічна книжкова виставка в Шарджі (ОАЕ) - Sharjah International Book Fair (SIBF) – проводиться вже 37-й рік поспіль. Це неймовірне книжкове свято впродовж 10 днів (з 31 жовтня по 10 листопада), яке відвідує близько 2 млн 600 тис. відвідувачів. У виставці беруть участь 1900 учасників з 77 країн.

Однією з найважливіших подій цієї виставки є міжнародна конференція видавців (Publishers Conference). Конференція – це два дні напруженої роботи: загальні семінари, дискусії й індивідуальні зустрічі видавців. Цього року була безпрецедентна кількість учасників конференції – 450 з понад 50 країн. Вперше у конференції взяли участь два представники з України – Елеонора Сімонова (видавництво "Нора-Друк") і Іван Федечко ("Видавництво Старого Лева"). Організатором виставки і конференції є Sharjah Book Authority (це щось на кшталт книжкового уряду емірату), а генеральним спонсором заходів виступила телекомунікаційна компанія Etisalat.

Про роботу на конференції й про свої враження розповіла Елеонора Сімонова, головний редактор видавництва “Нора-Друк”.

“На мою думку, організатори збільшили кількість іноземних учасників конференції у зв’язку з реалізацією програми розширення сфери застосування арабської мови. Про цю програму у своїй вітальній промові на відкритті виставки говорив шейх Султан Бін Мухамад Аль Касімі (Dr. Sultan bin Muhammad Al Qasimi). Багато виступів і семінарів було присвячено темі загрози звуження сфери застосування арабської мови в освіті, міжнародній діяльності. Той факт, що деякі міжнародні організації не включають арабську мову в список робочих мов, викликає занепокоєння багатьох очільників арабських країн.

Зараз в ОАЕ реалізується довготермінова програма з метою підняття престижу арабської мови. Премії, ґранти, культурні обміни – все працює на це. Хоча арабська мова є однією з найпоширеніших у світі (нею говорять понад 300 млн людей), люди, які думають про розвиток арабської освіти й культури, переймаються тим, що мова може втратити свою значущість. Слід зазначити, що усі виступи місцевих спікерів були арабською мовою (з синхронним перекладом), хоча більшість іноземних гостей спілкувалися англійською і спікери нею вільно володіють також. Так проявляється повага до своєї мови. На відкритті виставки було оголошено переможців різних премій, але головною була саме премія за переклад з арабської мови в сумі 1 млн 300 тис. дірхам (приблизно 300 тис. євро), і цього року її отримало французьке видавництво Actes Sud за переклад французькою мовою твору сирійського автора Абдула Рахмана аль Кавакібі «Природа деспотизму».

Тут варто розуміти, що коли ми, українські видавці, намагаємося продавати права на переклад з української мови, ми конкуруємо в тому числі з арабською мовою, яка дає шанс закордонному видавцю, крім ґранту на підтримку перекладу, отримати ще й суттєвий фінансовий бонус – чималеньку премію. А що наразі може запропонувати Україна? Жодної програми підтримки перекладів з української мови поки що нема. Коли питають про конкуренцію нашої літератури на міжнародному ринку, то це яскравий приклад конкурентної боротьби за місце на світовому книжковому ринку.

Перша частина видавничої конференції – це семінари, виступи, панельні дискусії. Значну увагу організатори приділили навчальній літературі, нарікаючи на те, що підручників арабською мовою випускається недостатньо, особливо для студентів вищих навчальних закладів, хоча треба зазначити, що місцева асоціація видавців навчальної літератури налічує понад 140 членів. І гості з різних країн, і місцеві видавці зійшлися на тезі, що підручники і навчальні матеріали мають бути виключно локальними (згадаємо тут, чим обернулося навчання дітей Сходу України за підручниками, імпортованими або подарованими з Росії). Це пояснювалося тим, що підручники для навчання дітей мають формуватися на локальному матеріалі і традиціях. Але спеціалісти, які займаються технологіями і методиками навчання в різних країнах, мають зустрічатися, обмінюватися досвідом, технологіями, знаннями та впроваджувати ці знання на практиці.

Звісно, що оснащення, методологія викладання можуть бути запозиченими з інших країн і мов, а от сам підручник повинен бути локальним. Навчання базується на прикладах і завжди прив’язане до реального матеріалу, і саме ця прив’язка, ці приклади мають бути місцевими, навіть в таких загальних речах, як математика або фізика. Спікери наголошували, що навчання за підручниками – це всього третина загального процесу освіти, в той час як 2/3 знань – це самоосвіта і читання книжок, тому наступний акцент був на тому, що потрібно збільшувати кількість як пізнавальних книжок, так і літератури взагалі – зокрема зазначалося, що без читання художньої літератури освіта не є повноцінною. Ще один акцент конференції: інвестиція в освіту – це довга інвестиція, адже неможливо запровадити якусь методику навчання і отримати одразу прибуток. Інвестиція в освіту і культуру дає плоди через 10-20 років. Тому спікери наголошували, що регіональні, локальні, профільні асоціації видавців мають звертатися до урядів своїх країн і пояснювати їм важливість державної підтримки освіти і культури. Отже, робимо висновок, що проблема недофінансованості освіти і культури не є виключно українським явищем, а є предметом обговорення на всіх міжнародних конференціях, присвячених книговиданню.

Друга частина роботи конференції – індивідуальні зустрічі. Будь-яка міжнародна виставка потребує ретельної підготовки. Для мене така підготовка почалася ще минулого року, коли група українських видавців на запрошення українського посольства в Лівані поїхала на книжкову виставку в Бейруті. Там відбулися перші контакти з арабськими видавцями і з Асоціацією арабських видавців. Завдяки домовленостям посла України в Лівані, Україна отримала безкоштовний стенд на виставці в Абу-Дабі, яким опікувалася Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів (УАВК), і там було продовжено знайомство з арабським видавничим ринком і розширене коло професійних контактів. Думаю, що саме завдяки тому, що на виставці в Абу-Дабі був український стенд, він привернув увагу організаторів конференції в Шарджі, і одразу два учасники з України пройшли відбір. Не втомлююсь повторювати - Україні потрібно брати участь у виставках в різних країнах і на різних континентах, і тільки коли ми станемо помітними, тоді отримаємо шанс на просування нашої літератури і культури.

Індивідуальні переговори з колегами планувалися заздалегідь і завершилися підписанням 21 листа про наміри: 17 – на переклад з української й 4 – на переклад з арабської. А далі починається складний процес: подання заявок на перекладацький ґрант, жорсткий конкурсний відбір і, в результаті, частина заявок може отримати підтримку. Наразі маємо питання з перекладачами. Арабська література на українському ринку майже не представлена. В кращому випадку, це переклади арабських авторів, які живуть не в арабських країнах і пишуть іншими мовами, наприклад, французькою чи англійською.

Будь-яка перекладацька діяльність – це складний процес. В країні має бути пул перекладачів і рідерів (книжкових експертів зі знанням відповідної мови) – це має бути ціла індустрія. Ще гірша ситуація з перекладачами з української мови на арабську. Ми знаємо лише одного літературного перекладача, який почав перекладати завдяки активності українського посольства в Лівані. Власне знайти перекладачів на місцеву мову, залучити їх в процес, на мою думку, – це завдання посольств в арабських країнах. Як можна просувати українську літературу, якщо немає перекладачів? Це найближче важливе завдання. Наприклад, у нас в університетах вчаться студенти з арабських країн і кожен з них є потенційним перекладачем, але хтось повинен цим займатися. УАВК або Український інститут книги можуть лише ініціювати такі питання перед МЗС або новоствореним Українським інститутом.

Звичайно, конкуренція дуже висока, українська література поки що не має такого статусу, як більш відомі у світі – американська, французька, англійська, скандинавська та інші, але ми маємо використовувати всі можливості заявити про нашу літературу і просувати наших авторів. Участь у книжкових виставках – один з елементів такої роботи. Вважаю, що важливість арабського книжкового ринку, як і, в цілому, потенціал відносин з країнами арабського світу, в нас недооцінені. Участь у таких виставках, як Міжнародна книжкова виставка в Бейруті, адже в Лівані зосереджено чи не 60% всієї поліграфії і видавництв арабського світу, Міжнародна книжкова виставка в Абу-Дабі, оскільки там діє програма підтримки перекладів, що надається лише учасникам виставки – мала б стати для України обов’язковою. Нам варто звернути увагу на потенціал ринків арабських країн, Індії, Китаю, інших, а не обмежуватися лише участю у книжкових виставках окремих європейських країн”.

Микола Кравченко

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-