Ввезення в Україну російських книг: Ембарго чи санкції?

Український інститут медіа та комунікації у партнерстві з Державним комітетом телебачення і радіомовлення України та агенцією «Укрінформ» 4 жовтня провели круглий стіл, де фахівці обговорювали питання стимулювання вітчизняного книжкового ринку та висловлювалися зокрема  про роботу дозвільної системи ввезення книжок з Росії, яка проводиться Держкомтелерадіо.

З перебігом самої дискусії можна ознайомитися за посиланням,  я ж хочу акцентувати увагу ось на чому. Більшість колег-видавців, присутніх на заході, висловилася проти введення ембарго на російські книжки, посилаючись на те, що це не є ринковим рішенням і ми не в стані швидко заповнити всі вільні жанрові ніші, які з’являться в результаті такої дії.

На мою думку, акцент має бути не на протекціоністських заходах стосовно вітчизняного книжкового ринку, оскільки вони вже давно існують, зокрема, пільгова система оподаткування для українських видавців і виробників книжкової продукції, в той час як на імпортовані книжки необхідно сплачувати ПДВ (20%).

Мова йде про інше: ми повинні заборонити ввозити (ввести ембарго на) російські книжки суто з політичних міркувань. Уявіть собі, що коли ви були на роботі, до вас у квартиру вломився п’яний сусід, замурував ваш балкон, вбив вашого собаку “щоб не гавкав”, вкрав все, що “погано лежало”, а ввечері, коли ви прийшли додому і зчинили ґвалт, він вам заявив: не треба так репетувати, я ж погодував ваших акваріумних рибок і полив вам квіти!  Отже, як  на мене, тут питання суто політичне, а не економічне або гуманітарне. Всіма давно визнано, що однією з основних причин анексії Криму та війни на Донбасі є провал власної інформаційної (і загалом гуманітарної) політики в Україні і в названих регіонах зокрема, причому впродовж усіх років незалежності.

Панування східного сусіда в обсязі щонайменше 85 відсотків на українському книжковому ринку стало одним і елементів гібридної війни проти нас, яка почалася не 2014 року. На сьогодні ситуація в цьому аспекті поступово виправляється, причому фактично без жодної додаткової підтримки з боку державних структур, а лише завдяки активній позиції українських читачів, які почали відмовлятися купувати російські книжки, та частково завдяки введенню дозвільної системи на ввезення книжок, виданих в країні-агресорі, що спонукало до активізації роботи українських видавців.

Як більш “легкий” варіант ембарго можна говорити про впровадження санкцій проти російських видавців, які випускали в світ антиукраїнські видання, і це вже зафіксовано у відповідних документах Держкомтелерадіо при підготовці дозволів на ввезення друкованої продукції. Адже цими діями такі видавці однозначно висловили свою антиукраїнську позицію і було б помилкою з нашого боку продовжувати сприяти їхньому збагаченню за рахунок українського споживача.

Отже, акцентую ще раз: я вважаю, що обмеження ввезення книжкової продукції з країни-агресора є не економічним фактором, а швидше політичним, і говорити про “відкритий ринок” тут можна так само, як говорити про “любов до ближнього” з озброєним бандитом при пограбуванні.

Микола Кравченко

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства