Чи варто йти на «Кіборгів»? Так, так, так!
Питали: чи варто йти на "Кіборгів"? Відповідь: так! так!! так!!! І ще раз так!!!!! Я повернувся з останнього сеансу. Тільки но. Відчуття таке, як збірка Олександра Олеся називалася: "З журбою радість обнялася". Це для мене формула найвищого мистецтва. Ти дивишся, і серце кров'ю обливається від цього лайна під назвою війна. Але тут же таке світле відчуття: які там люди! Які богатирі!!!
Знаєте, його нема сенсу розбирати змістовно. Там сторі дуже формальна. Поїхали бійці захищати аеропорт. А потім ще купка невеликих епізодів і діалогів. Але вони могли бути такі, а могли бути інакші. Це формальності. Головне у фільмі – такий собі потужний нерв. Ти дивишся, і в тобі киплять такі емоції, наче ти музику слухаєш. Ви у музиці станете шукати якусь формальну логіку? Так і в цьому фільмі: її майже нема. Точніше – є, але вишукувати її нема снесу, бо вона там не головна.
А актори які!!! Наші актори, які раніше знімалися на підтанцьовках у "старшого брата". Головний герой на псевдо «Серпень». Командир, якого вбиває снайпер. Ну просто Жан Габен якийсь. Така стримана емоція. Глибинна. Вона не вилазить на зовні, але відчувається десь там – десь, куди сягнути дуже тяжко. Прізвище в актора дуже символічне – Довженко. Ім'я не запам'ятав. А той психолог. Такий трохи прибацаний інтелігент, який всіх на ви називає. А той старший – дядько з Миргорода. У всіх них – ніби нічого особливого, все якесь стримане. Але як за душу бере. Може, воно відстоїться, і я зможу більш критично підійти. Але зараз емоції переповнюють.
Слава Україні!!!!
PS. Додам іще. Щоб мене так розворушити, ну, – це дуже треба постаратися. Я більшість найкращих фільмів сприймаю з холодною головою. Констатую логічно: це добре, а це так собі. А тут просто слів нема.
Юрій Луканов
FB
реклама