Чому ми не можемо відкладати питання повернення Криму до безкінечності
Крим окупований Росією вже більше п'яти років, але живе сполучення з півостровом не припинилося, незважаючи на жорсткий контроль на адмінкордоні з обох боків. Як деякі материкові українці не змогли відмовитися від звичних поїздок у Крим, так і жителі півострова, які, як і раніше, мільйонами ниток пов'язані з Україною, їдуть сюди "подихати свободою".
Тисячі історій цих людей – одна з причин, чому повернення Криму в Україну не може бути розтягнутим до безкінечності. Вони розповідають нам про те, які події та процеси в Криму все більше віддаляють півострів від українського материка і чому жителі окупованого Криму, навіть ті, які не вмикають телевізор і не відчувають залежності від рубля, й надалі занурюються в сувору російську реальність. Часом від неї дуже важко сховатися, вона наполегливо проникає в життя кожного. Хтось може бачити світло в кінці тунелю і знає, як витримати бій з цією реальністю, а хтось змінюється і, якщо не їде з Криму, просто впускає дійсність у своє життя.
ПОЛІТВ'ЯЗНІ. «ВОНИ ТИХО ЗГОРАЮТЬ ВІД РОЗЧАРУВАННЯ»
«Великий обмін» між Росією і Україною – це найбільш яскрава і позитивна подія з недавніх українських і навіть світових новин, головний меседж якої: цінність людського життя – понад будь-якої політичної доцільності. Але, радіючи за українських патріотів, які з гідністю трималися в російських катівнях, в Криму сподіваються, що дійде черга і до решти 86-ти політв'язнів. Сподіваються і відчувають смуток, тому що звільнити навіть одну людину Україні дуже непросто, а набрати нових – не є складним для Росії.
Потенційних заручників для цього в Криму достатньо. І, як показує життя на півострові, пошуками причин для обшуків, затримань і арештів окупаційна влада особливо себе не обтяжує.
Тоді, коли 35 українських політв'язнів були доставлені в Київ, кримськотатарська активістка Лутфіє Зудієва поверталася в Крим з чергової поїздки на форум Європарламенту, на якому вона виступала за українських політв'язнів – усіх, не тільки тих, хто був зазначений у списках на обмін. Вже в поїзді, спостерігаючи за подіями в аеропорту Бориспіль, вона, затиснувши в руці подарований їй друзями магніт «Free Sentsov», не вірила, що таке можливо.
«За «великим обміном» стежу в поїзді, який довезе мене до Новоолексіївки, а звідти – поїду через встановлений у 2014 році кордон, в рідний Крим, в якому ось уже 5 років спецслужби заарештовують десятки «терористів» серед кримських татар за відсутності навіть натяку на подібні дії. Ще рік тому ніхто не міг подумати, що Олег Сенцов з його «терористичною» статтею і 20 роками арешту має хоч якісь шанси стати вільним. Але Богу під силу найнеймовірніші події! А людині важливо завжди робити правильний вибір і зберігати гідність. Олег зумів. І я всім серцем вірю, що незабаром усі несправедливо заарештовані за свої переконання люди вийдуть на волю. Тому що, незважаючи ні на що – ми боремося і не дамо про них забути. Не дозволимо перетворити їхні імена на паперові «списки», – написала Лутфіє.
Насправді оптимістів, подібних їй, в Криму стає все менше, тому що трохи раніше сама Зудієва написала, що «щоразу під каток репресій потрапляють десятки нових людей».
«Вони чекають нашої допомоги. Вони ламають руки від безсилля перед цією потворною машиною репресій і зсередини від розчарування тихо згоряють. Не можна залишати людей з їхньою бідою наодинці», – каже активістка.
Саме тому потрібно поспішати вигравати не тільки тактику, але й стратегію і відстоювати не тільки людей, але і територію.
ЦЬКУВАННЯ «ТИТАНОМ»
Щоліта на півночі Криму в Армянську стається екологічна катастрофа, причина якої – завод на півночі Криму, що виробляє діоксид титану. Дефіцит води на півострові викликав порушення технологічного процесу на підприємстві, і у серпні минулого року це стало причиною масштабних викидів, через які «влада» під тиском громадськості тимчасово евакуювала з Армянська дітей. Завод припинив свою роботу, але ненадовго. Цього року викиди і, як наслідок, хвороби людей повторилися і, ймовірно, будуть повторюватися періодично. Але в цьому причинно-наслідковому ланцюжку – дефіцит води, порушення виробничих циклів, збільшення шкідливих викидів і хвороби – слабкою ланкою виявилися люди, тому що заради них ніхто не закриває завод, він продовжує працювати з порушенням спроєктованих норм. А днями стало відомо, що окупаційна влада не тільки не закриває небезпечне виробництво, але і планує удосконалити його, створивши хімічний кластер на півночі Криму.
За даними пресслужби "мінпромполітики" Криму, красноперекопський завод "Бром" має намір інвестувати у будівництво нового підприємства з виробництва хлору. Також запланована модернізація "Кримського содового заводу" і "Кримського титану". «Влада» націлилася і на Сиваш – збираються зайнятися розвідкою та видобутком корисних копалин».
Сам "Титан", за інформацією кримської "влади", може перейти до іншого бенефіціарія, оскільки ускладнення логістики підприємства і як наслідок – подорожчання виробництва продукції змусило його останнього господаря Дмитра Фірташа влізти у борги перед російськими банками. Підприємство стало збитковим, однак інформація про те, хто і з якою метою збирається або вже заволодів ним, – не розкривається.
Чи можна зупинити токсичне підприємство в окупованому Криму?
На думку українських експертів, можна, – є кілька механізмів міжнародно-правового впливу, включно з введенням міжнародного контролю на кримському підприємстві. Однак у цьому випадку, вважають вони, Україні треба буде питати насамперед з себе. Наприклад, чим закінчилися голосно анонсовані після масових викидів «Титану» кримінальні справи? Рік пройшов, а результату немає. Як довго ще буде функціонувати вільна економічна зона «Крим»? Чому на підприємство "Титан", яке працює в екстремальному режимі, регулярно надходить сировина з території України, зокрема ільменітова руда з кар'єрів Житомирської області. Її привозять на окуповану територію за спеціально розробленою схемою через українські і турецькі порти.
Якби Україна змогла зупинити травлю кримчан «Титаном», навіть проросійським сепаратистам довелося б змінити свою політичну орієнтацію, а у заявах про те, чий Крим, було б менше декларативності і більше кроків до деокупації півострова.
ВОДУ В КРИМ В ОБМІН НА ПОЛІТВ'ЯЗНІВ?
Розмови російських спікерів про пуск води в Крим за останні півроку лунали все частіше і голосніше. Вони не нові, але набирають обертів і часом суперечать одна одній. То Георгій Мурадов ("постпред" Путіна в окупованому Криму) просить Москву почати переговори з Києвом щодо відновлення постачання дніпровської води в Крим. Володимир Константінов ("голова" окупаційного парламенту в Криму) заявляє, що в Криму проблем з водою немає і дніпровської води, "сильно забрудненої", півострів взагалі не потребує. То Аксьонов ("голова" Криму) навпаки, хоч і вважає, що дефіциту води в Криму немає, але виступає за відновлення роботи Північно-Кримського каналу, оскільки "у низці регіонів є великі проблеми з чистою водою".
Як вихід – усі просять потерпіти ще років п'ять, коли Росія щось придумає. Що вона буде придумувати - не оголошується. Проводити сухопутний коридор до Каховського водосховища, як це припускає голова Кримськотатарського ресурсного центру Ескендер Барієв, повертати русло річки Дніпро, про що заявляє Жириновський, або здійснювати технології з опріснення морської води, як це давно роблять в Ізраїлі і арабських країнах.
Але чомусь здається, що у вирішенні такої серйозної для півострова проблеми – Кремль так само, як і у питанні прийняття рішення про анексію Криму, буде "ловити момент", коли на українську владу можна буде натиснути або скористатися її слабкістю та розгубленістю.
Саме тому після так званого «великого обміну» Москва заходилася вчити Україну, як їй вирішити «комплексні проблеми», схиляючи до прийняття потрібних для Кремля рішень.
Адже там зрозуміли, що, отримавши за 35 українських політв'язнів головного свідка і обвинуваченого у справі про знищений малайзійський боїнг, – завтра можна буде вимагати, щоб Київ пустив воду в Крим. Росія не знає межі компромісів, до яких готовий президент Зеленський, але дуже сподівається, що у наступному пакеті домовленостей з Києвом вона зможе вимагати і поставок дніпровської води, і енергоресурсів, і припинення товарної блокади. А все, що може попросити Київ, впевнені у Москві, є в Криму в необмеженій кількості – це противники російського режиму, які стали неугодними після окупації Криму. Росія готова використовувати їх як цінну валюту для вирішення своїх проблем. Перекрити надходження цієї валюти може лише деокупація Криму.
ОПАРКАНЕННЯ КРИМУ: ВРЯТУЙТЕ НАС ВІД АБСУРДУ!
У Криму за всіма законами безглуздості планомірно обгороджуються парканами всі об'єкти різного ступеня «стратегічності».
Якщо ви думаєте, що повальне захоплення встановленням огорож, турнікетів і тривожних кнопок – це вимога лише до шкіл і дитячих садочків в Криму, то помиляєтеся. Паркани там ставлять всюди – колючим дротом огороджують зони відпочинку, підходи і під'їзди до "держустанов", набережні, дороги до пляжів і, власне, самі пляжі. На автостанції біля залізничного вокзалу в Сімферополі – мало того, що сама територія огороджена залізним парканом, зайти на площу, де йде посадка на автобуси, неможливо навіть без валізи — на вході стоїть ще одна огорожа, яка залишає два дуже вузьких бічних проходи. У разі НС в цьому місці точно буде тиснява людей з масовим травматизмом. А якщо загориться автобус, тікати буде нікуди – все перекрито. Така сама ситуація і на багатьох інших автостанціях в Криму.
На під'їзді до лікарні Швидкої допомоги в тому ж Сімферополі, крім головного огорожі паркани перекрили під'їзд транспорту. Людям, які отримали травми, на милицях, на зламаних ногах доводиться буквально дострибувати до травмпункту. На прохання дозволити підвезти травмованих ближче до під'їзду, керівництво лікарні пояснює, що це заборонено, а паркани стоять на випадок війни і терористичних акцій.
Під виглядом боротьби з тероризмом паркани ставлять на все підряд. Громадяни, які підтримали "повернення в рідну гавань", ризикуючи посваритися з "владою", організовують акції та збори підписів під несамовитими відозвами до чиновників. Проте всі вони безсилі перед перетворенням Криму на країну Зазаборьє.
Врятуйте нас від абсурду! Паркани наступають на Крим! Хороша тема для 95 кварталу, але тут потрібно не жартувати, а діяти!
«ВИБОРИ» В КРИМУ ПРОДЕМОНСТРУВАЛИ ПІДТРИМКУ УКРАЇНІ. ПАНЕ ПРЕЗИДЕНТ, ПОКВАПТЕСЯ!
8 вересня в Криму пройшли незаконні вибори в так звану держраду окупованого Криму та місцеві органи влади. Готувалися до цієї події грунтовно – на контролі був кожен голос виборця-бюджетника. Людям наполегливо нагадували про «громадянський обов'язок» і «виборче право» смс-ками в телефоні, рекомендаціями в соцмережах, наприклад, у батьківському чаті, білбордами на узбіччях доріг, шоу в телевізорі. Найбільш жорсткий морально-психологічний шантаж, який виражався у щогодинних телефонних дзвінках з питанням – чи ти проголосував – був застосований щодо лікарів, вчителів, підприємців.
Усе працювало на те, щоб «влада» не отримала такого ганебного результату. Але вона його отримала – менше 30 відсотків виборців удостоїли своєю увагою останні «вибори» в Криму. І це офіційні дані!
В Криму це вже не перший випадок незаконного формування органів окупаційної влади та місцевого самоврядування за допомогою голосування. Спробою легітимізації анексії Криму був «референдум» у березні 2014-го року, вибори в «держраду» в тому ж 2014-му, «вибирали» і делегатів до Держдуми у вересні 2016 року, президента – у березні 2018-го. Порівняно з останніми "виборами", тоді ще був своєрідний емоційний заряд, який найбільш показово виражався в словах: "Мы в России, а там – хоть камни с неба".
Останні «вибори» продемонстрували повне ігнорування Росії, а точніше — підтримку України. Як сказав колишній подвижник "кримської весни", а нині опозиційний журналіст Євген Гайворонський, "вибори в Криму підтвердили, що 1,5 мільйона кримчан – за Україну".
«Результат так званих виборів – населення Криму не визнає Росію і путінський режим легітимними. Це люди висловили за допомогою бойкоту незаконної події «вибори», яка в Україні та в усьому цивілізованому світі класифікується як злочин. Так люди продемонстрували своє бажання відновити Україну в Криму. І цей результат говорить про крайню слабкість позиції окупанта в Криму. За допомогою підкупу, економічного та психологічного пресингу бюджетників і мобілізації силовиків Росія змогла мобілізувати на «вибори» не більше 200 тисяч людей,які знаходяться в Криму. Усвідомлено і добровільно за Росію в Криму проголосувало 20 000 – 50 000 кримчан – слуги режиму, яких допустили до годівниці і найбільш постраждалі від промивання мізків російським зомбоящиком. Тобто за Росію – не більше 5% населення (!) з 2 мільйонів жителів Криму. Проти Росії та її злодіянь на півострові – переважна більшість населення", – пише журналіст, який пізнав не на словах, а на власному досвіді, що таке увага ФСБ.
“Путіне, це твоє нещадне фіаско. Зеленському варто прискорити роботу над програмами деокупації та реінтеграції Криму і Севастополя», – стверджує Гайворонський. І з ним важко не погодиться - варто прискорити!
ЧОМУ УКРАЇНЦІВ МУЧАТЬ НА "КОРДОНІ"?
Літо завжди було найспекотнішим часом на кордоні з Кримом: у липні українці заїжджали сюди на відпочинок, у серпні — їхали назад. І судячи з того, яка кілометрова черга машин з українськими номерами вишикувалася на виїзді з Криму наприкінці серпня-2019, в останні перед початком навчального року вихідні, Крим забути в Україні все-таки не можуть. Їдуть на машинах, на таксі, поїздах, після яких йдуть пішки від українського до оккупантского КПП і буферну зону між ними. У черзі на паспортний і митний контроль люди мовчки терплять кримську спеку і приниження російських прикордонників. Покірно зносять їх вигуки "смотреть мне в глаза!" і розпаковують насилу защібнуті сумки та валізи. Українських прикордонників люди теж бояться. Ті, звичайно, не проводять уздовж тіла металодетектором, не риються у валізах. Їх в основному цікавить – з якою метою їдуть в Крим, яку валюту туди везуть.
У черзі на українському КПП чую, як мати говорить синові: "Якщо запитають, де були, скажеш, що гостювали у бабусі". "Чому?" – несміливо запитує дитина. "Так треба", – тихо відповідає мама.
Муки дітей на кордоні — окрема тема. Дівчині-підлітку років вісімнадцяти, яка їхала без супроводу, стало погано в черзі, що дуже повільно просувалася. Від теплового удару в неї почалися м'язові спазми, руки тряслися в судомах, дівчина тихо падала в непритомність. Її терміново відвели в приміщення з кондиціонерами, де вальяжно і неспішно працювали російські прикордонники. Випадок з дівчиною вплинув на швидкість обслуговування на прикордонному пункті контролю, були відкриті додаткові вікна, черга почала рухатися трохи швидше.
Чому співробітники паспортного та митного контролю на "російському кордоні" з Кримом поводяться як королі? Відповідь очевидна — це єдиний спосіб показати свою владу, легітимність і підкреслити "хто в домі господар". Це помста українцям за те, що вони не хочуть бути частиною "русского мира" і спосіб продемонструвати їм свою перевагу.
Але питання — чому усе це терплять українські туристи — не знаходить жодних пояснень. Невже ці муки варті того, щоб порадувати "міністерство знищення курортів Криму" інформацією про тисячі туристів з України, щоб примножити російську казну і немов би сказати: "Нічого страшного між Росією і Україною не сталося, і нам все одно – кому зараз належить Крим".
А це означає, що, рятуючи Крим, Україна насамперед повинна рятувати людей від рабської психології, яка дозволяє ворогові принижувати українців і піддавати їх небезпеці.
Ірина Мачульська, Київ
