Гість проєкту «Станція Краматорськ» фотографів-документалістів Влади та Костянтина Ліберових – Гамлет Авагян із позивним «Гамлет», молодший лейтенант, командир підрозділу Р.У.Г. у складі 59 ОМПБр.

Гамлет вірменин, однак уже давно живе в Україні, має тут родину і вважає Україну своєю другою батьківщиною. До повномасштабної війни проживав із сім’єю в Маріуполі. Він брав участь в АТО з 2015 року. Від 2016 року служить у ЗСУ за контрактом. Тепер військовик захищає Україну в складі штурмового підрозділу ГРУ.

Спілкувалися ж з воїном про те, скільки потрібно часу, щоб стати штурмовиком, які секрети успішного штурму та низьких втрат. Обговорили тему мотивації іноземців брати участь у війні на боці України, яке до неї ставлення у Вірменії. Не оминули й актуальної теми впливу на перебіг воєнних подій російської пропаганди та в чому її головний промах. За доброю традицією проєкту, розпитали в Гамлета, що сьогодні найпотрібніше українцям, аби якнайшвидше здобути перемогу.

В.Л.: - Гамлете, ти майже все своє життя воюєш з росіянами. Як так сталося?  

Гамлет: - Гумор у мене такий.

К.Л.: - Що взагалі іноземців мотивує долучатися до Збройних сил України?

Гамлет: - Багато бійців, які були в інших країнах, – це звичайні громадяни... І їм цікаво побувати в боях, більше вчитися, більше бачити.

К.Л.: - Тобто, умовно, сафарі?

Гамлет: - Ну, як сафарі... У кожного – свої інтереси, і ми людину не питаємо, для чого саме. Він нам потрібний тут...

К.Л.: - Твоя мотивація долучитися до війська, з чого вона почалася?

Гамлет: - Я загалом на пів року перший контракт підписав тут, в Україні. Я думав також навчитися багато чого. А вийшло так, що за пів року вже зрозумів, що група є, і це не просто бійці, а вже родина. І ще на пів року я продовжив, знову пів року, далі пів року. Ще пів року з одного підрозділу, другого – і завжди ми разом. І поранено нас разом, і вже, як сім'я, усі.

К.Л.: - Це скільки ти вже воюєш за Україну?

Гамлет: - Уже дев'ятий рік.

К.Л.: - Дякую тобі за це.

Гамлет: - Немає за що. Я вважаю, що все правильно роблю.

В.Л.: - Про роботу твого підрозділу насправді не так багато інформації, але було декілька відео, які розлетілися в медіа. Можеш трохи більше розказати про те, що ви робите, чим займаєтеся на війні?

Гамлет: - Звичайно, можу. Чому мало?.. Ну, ми робили свою справу. Ми знаємо, що правильно робили. Ніколи не бігали за цим. Ми відео знімали для себе… Ну, телефон там на «хамер» приклеїли, на скло, потім самі дивимося. Там шеф каже: скинь. Ми скидаємо, а далі у медіа бачимо. У нас такого не було, щоби комусь показати.

К.Л.: - Тобто немає ніякої жаги до медійності?

Гамлет: - Немає, не думали про це.

В.Л.: - А безпосередньо робота підрозділу, що ви робите, чим ви займаєтеся?

Гамлет: - Ми займаємось саме штурмами, більше нічим. У нас навіть ні безпілотників, ні снайперів, нічого немає.

К.Л.: - А як штурмувати навіть без безпілотників? Все одно якась розвідка має бути.

Гамлет: - Розвідка, ну, як вам сказати... Є у бригаді безпілотники. Я в себе місце не займаю безпілотниками, бо підрозділ – штурмовий, кожен захоче бути там із безпілотниками. Щоб уникнути цього, всі знають, що саме всі штурмовики. Усі, інших там спеціальностей немає. А це беремо з бригади. З яким батальйоном працюємо, той батальйон нам дає все, що нам треба.

К.Л.: - Це якийсь батальйон виконує бойове завдання, ви до нього прописуєтеся і йдете перші перед цим батальйоном, закріплюєтеся. Батальйон заходить – і ви вже йдете відпочивати, якщо так можна сказати?

Гамлет: - Так.

К.Л.: - Це ж найнебезпечніша робота, по суті.

Гамлет: - Ну, вся робота небезпечна. Хтось це вибрав, у нас це добре виходить. Ми знаємо, як правильно робити, і все гаразд.

В.Л.: - Твій підрозділ дуже активно використовує західну техніку, техніку наших союзників. Якщо порівняти з радянською, наскільки вона ліпша?

Гамлет: - Набагато. У 100 разів, 150 разів, 200 разів. Загалом не можна порівнювати. У нас штурми спочатку були в Маріуполі, взагалі у 503-й ще служили, у морській піхоті. Вийшло так, коли вже зрозуміли, що ми з моїми бійцями забрали сім'ю мою. А я сам із Маріуполя. Ми вже забрали, коли їх привезли, а назад не можемо їхати. Я зв'язався з моїм командиром. Кажу: командире, ми можемо у Києві побувати з моїми побратимами? Відповідає: так. Ми у Києві були десь місяць. А після Києва вже поїхали на Донбас. А з Донбасу в мене командир морської піхоти перейшов комбригом 59-ї бригади. А ми постійно – з ним, де б він не був. І він нас уже забрав до Миколаєва. Майже дев'ять місяців були у Миколаєві. Ну, вже Херсон коли звільнили, поїхали знову на Донбас. І досі ще на Донеччині.

К.Л.: - Якого озброєння вам не вистачає тепер для вашої роботи?

Гамлет: - Щиро вам скажу, у нас всього достатньо.

К.Л.: - Це приємно чути. Рідко таке можна почути…

Гамлет: - Все, що нам потрібно, я просто пів слова своєму командирові говорю: командире, можна таке дістати? Каже: все, все маємо.

К.Л.: - Тобто броня, сісти і поїхати, є, БК є. Чим ви штурмуєте, що в руках?

Гамлет: - Раніше були в нас іноземні автомати 5,56. Але після одного штурму, коли довелося нам два дні утримувати, ми зрозуміли, що ця зброя не годиться там, бо воюєш уже трофеєм. А трофей там – усе радянське, 5-45, 7-62. Іноді доводиться все ж, бо такі штурми, що можемо там довго застрягнути, ми беремо радянське... А якщо там штурм легкий, зайдемо, вийдемо, ми беремо 5,56.

К.Л.: - І тією, й тією зброєю ви добре володієте? 

Гамлет: - Добре. Ми всією зброєю, яка є, добре володіємо. У мене кожна людина і кулеметник, і автоматник, все... Усі повинні вміти стріляти з усіх видів зброї, які маємо.

В.Л.: - А загалом від чого залежить успіх штурмового підрозділу?

Гамлет: - Ну, там багато нюансів є. Перший нюанс – це обдурити ворога. Найперше – придавити психологічно, а потім фізично.

В.Л.: - Що ти вкладаєш у «придавити психологічно»? Тому що я вже чула таке, що штурм виграє та група, яка, типу, не боїться, яка до останнього не показує слабини.

Гамлет: - Скажу так, якщо є людина, яка каже: я не боюся, – він дурень. Немає такої людини, щоби не боялася. Але страх можна перетворити на інше, щоб не боятися. Бо багато хто каже: боюся померти, а в мене каже: ми йдемо вбивати. Ось різниця у чому. Там є велика різниця. Психологія кожного бійця, він має розуміти, що не повинен померти. Він не йде, щоб померти, а про це думає, що може померти.

В.Л.: - Під час підготовки наших бійців ви приділяєте цьому увагу, саме психологічному складникові?

Гамлет: - Будь-яка підготовка починається із психологічної, а потім – з фізичної.

К.Л.: - Скільки часу взагалі потрібно, щоб підготувати одного бійця до вдалого штурму?

Гамлет: - Два тижні.

К.Л.: - Тобто ти береш, умовно, одного піхотинця, будь-кого на два тижні – і це вже готовий штурмовик?

Гамлет: - Уже готовий.

К.Л.: - Це якось звучить… Ну дуже мало часу.

Гамлет: - Ні, чому мало?   

К.Л.: - Що входить в ці два тижні?

Гамлет: - Знову ж таки психологічна підготовка, потім – фізична.

К.Л.: - Тобто стріляти він уже вміє, а що саме в «фізуху» входить?

Гамлет: - У «фізуху» входить тренування витривалості, тому що постійно у штурмовиків є пересування, потрібна швидка концентрація, яку тренуємо. Це майже три дні тільки на це...

К.Л.: - Два тижні вистачає на те, щоб..?

Гамлет: - Повністю. Головне, щоби йому не окремо тренуватися, а з усіма, які вже знають. Більше він дивиться і вчиться, не треба йому все окремо показувати.

В.Л.: - Бувало таке, що починаєте тренувати людину – і вона розуміє, що це просто не її?

Гамлет: - Не було, щиро скажу вам.

К.Л.: - Тобто кожен, хто приходить до тебе, може стати штурмовиком?

Гамлет: - Так.

К.Л.: - І в тебе не було такого, що ти не зможеш?

Гамлет: - Я такого не мав. У мене жодної мобілізованої людини такої досі не було, за весь цей час. У нас великий потік людей. Хтось приходить, ми його не знаємо, тренуємо. Перед штурмом, буває, вони виходять, і було таке, що приходить, каже: я не можу, командире, боюся. Ми йому даємо іншу роботу, може, водієм стане, може ще кимось, бо різні люди бувають.

К.Л.: - Я правильно розумію, що у тебе є репутація, і на твою репутацію вже приходять люди, які готові йти вбивати?

Гамлет: - Так. І я насамперед завжди намагаюся, щоби втрат у мене не було. Я найбільше на це працюю. Не хочу цим хвалитися, у нас дуже багато штурмів...

В.Л.: - Це звучить якось просто нереалістично.

Гамлет: - Чому нереалістично? Поранених багато. Постійно поранені, але втрат – шестеро людей. Це звичайний результат... Ніколи не було такого, щоб я хлопців пішки відправляв на штурм, бо дистанція, навіть якщо 200 метрів. Група дійде, вже втрати будуть... А в мене є «хамери». Чому «хамерами» штурм?.. На «хамерах» ми просто залетіли до них, висадилися там. А коли висаджуєшся, ти, хочеш не хочеш, маєш битися вже, бо інших варіантів немає. Відійти нема куди, тільки зайти. А що швидше зайдеш, то швидше від арти підеш.

К.Л.: - Й одразу в їхньому окопі вже…

Гамлет: - Одразу. Відео дуже багато є. Ми прямо там і висаджуємось, в їхніх окопах.

К.Л.: - Тепер у нас велике ураження саме дронів. Як ви з цим боретеся? 

Гамлет: - Нам теж давали... Такі маленькі, на себе береш, увесь час нам допомагали, вмикаєш – і навіть наші дрони не можуть до нас підлетіти. Ми вже мали штурми.

В.Л.: - У нас достатньо РЕБів таких на підрозділ?

Гамлет: - Можна сказати, мобільний піхота із собою бере, вмикаєш – і все чудово. Наш командир для нас усе дістане. Я не знаю, звідки, як. Ніколи не питаю.

К.Л.: - Зробімо маленьку рекламу твоєму командирові.

Гамлет: - Не буду.

К.Л.: - Чого? Всі захочуть до нього?

Гамлет: - Ну, і так усі хочуть до нього. Маємо все, що нам потрібне для штурму, щоб був вдалий. Я не пам'ятаю такого, щоби сказав командирові: мені ось це потрібно, а він відповів: ну, не можемо це. Немає такого.

К.Л.: - Який був твій найдивніший запит до командира?

Гамлет: - Щоб він дав мені танк.

К.Л.: - Дав?

Гамлет: - Дав. Зберегли ми людей багато. Мінне поле було, ніяк не могли там розмінувати. Танчик просто заїхав максимально, скільки могли, 50 відсотків до ворожої позиції, і він там підірвався. Але всі живі. Ну, ми тоді вже машинами залетіли.

К.Л.: - Тобто він був для вас тралом, який просто пів дороги проїхав, і ви знаєте, що до танка я доїду і не підірвуся на міні?

Гамлет: - Так.

В.Л.: - Скажи на прикладі твого підрозділу, що найліпше мотивує бійців? Це висока зарплатня, чи можливість отримати додатково бойовий досвід, чи просто бажання поквитатися з росіянами?

Гамлет: - Ну, про іноземців відомо – це досвід, грошима їх не здивуємо. А в нас хлопці, які приходять, у них не те що інтерес – гроші, ну, гроші треба, щоб сім'ї жили. А просто вони бачать, стосунки які. У нас є свій особистий простір після кожного штурму. Ми їх відправляємо додому, якусь кількість. Вони можуть займатись тим, що хочуть, є певний час до наступного штурму, до тренувань. Хтось дружину кличе, їде квартиру винаймає. Є в них вільний час, особистий простір. Я їх ніколи не заганяю ні під що. Є час – відпочинь. От є п'ять днів, – як ти хочеш, відпочинь. Чи можна я на три дні поїду додому? Звичайно, їдь. І вони це бачать. І в нас така згуртованість, як у сім'ї. Я як командир... Мені мало хто «командир» каже. І згуртованість. Я – за кожного, хоч би який він був, він – мій. І в нас один за всіх та всі за одного. І всі йдуть, ідуть до нас.

К.Л.: - У вас вистачає мобілізаційного ресурсу?  

Гамлет: - Так.

К.Л.: - А в бригаді?   

Гамлет: - Ну, вистачає.

В.Л.: - Взагалі, як ти вважаєш, якою має бути мобілізація? Чи треба робити більш жорстким це мобілізаційне законодавство?  

Гамлет: - А який сенс? Ну, ця людина не воюватиме, вона не хоче. Притягнемо сюди, поставимо в окоп – і що? Тому що вона не хоче, не може, не буде. У неї одна нога там. Як утекти. Для чого?

В.Л.: - Добре. А як тоді вирішуєте питання з людьми, їх не вистачає?

Гамлет: - Якось я роблю це, у мене всіх і всього вистачає. Навіть ще, буває, я своїм побратимам... людей посилаю...

В.Л.: - Конкретно у вашому підрозділі що ви робите, щоб залучати нових бійців до вас?

Гамлет: - У мене кожен боєць за собою тягне своїх друзів, своїх рідних. Кожен іноземець, який є, тягне своїх іноземців, і так вони всі йдуть. Просто вони бачили ставлення до них, як ми ставимося до кожного бійця, навіть, не дай Боже, 300-й, 200-й. Ніхто не чекатиме, що буде, їх забирають одразу. Загиблі в мене були, ну, забрали за два дні, але ми забрали. Ось так. І не можна звинувачувати тих людей, які не можуть забрати...

К.Л.: - А як люди, що приїжджають з інших країн до нас, ставляться до ухилянтів, які є в Україні? Чи спілкуєтесь ви про це, чи жартуєте ви про це?

Гамлет: - Ніколи. Навіть ті, хто приїжджає, цей ухилянт, хоч би який був, українець, я не дам, щоб хтось посміявся з нього, бо наша «кухня» залишається нашою «кухнею», хоч би яким він був. Він прийшов, хай займається своїми справами. Не треба сміятися над ухилянтами чи кимось іншим, хай кожен пильнує себе.

В.Л.: - Це дуже мудра позиція. Росіяни під час штурму активно використовують так звані загороджувальні загони. Як ти взагалі ставишся до такого методу?

Гамлет: - Ну, вони все робитимуть, щоб полегшувати свою оборону, а нам щоб було важко. За доброї підтримки можна будь-яку стіну проломити.

К.Л.: - Як ти взагалі можеш коротко описати армію ворога? Ти їх штурмуєш, ти до них приходиш, хто сидить в окопі?

Гамлет: - Сказати, що добре воюють, – це неправда. У них кількість, якою вони тиснуть на нас, кількість. Вони мають техніки дуже багато. Виходить, у нас п'ятеро людей, які сидять у окопі, тиждень відбиваються від багатьох. Але це п'ять людей, і ми не можемо їх змінити. А у них на тиждень може йти більше ніж 100 осіб на цих п'ять. Скажіть, чи вони вміють добре воювати? Ні! Я маю відео, яке росіяни про нас знімали, документальний фільм. Коли ми їх штурмували, вони там хвалять нас. Спершу показали, думаю, ну, росіяни зараз будуть.... А вони почали хвалити нас.

Непрості хлопці були в цьому «хамері», це однозначно, мали дуже добру підготовку. У цьому разі, без особливої ​​паніки, вони зуміли перегрупуватися, вели також вогонь для прикриття. Досить серйозний противник. Але я ще раз повторюю, що, воюючи із серйозним противником, і сам стаєш сильнішим. Вони навчаються у нас, як правильно воювати. Ну, у них також є якісь формування, що вміють воювати. Але все одно нашій піхоті дай підтримку – вона розірве їхніх будь-яких спеців. Я вам говорю: дайте піхоті підтримку, тоді навіть штурмовиків не треба буде, нікого. Піхота сама розірве кого хочете, тільки дайте підтримку їй.

В.Л.: - До речі, росіяни охоче здаються в полон чи ні?

Гамлет: - Здаються, дуже багато нам здалося.

В.Л.: - Ми знаємо від наших знайомих, що останнім часом багато історій, що вони самі підриваються на гранатах. Тобто що завгодно, але не підуть до полону.

Гамлет: - Дивіться, ця людина, значить, знає, якщо потрапить у полон: як вона чинила з нашими, можуть також і з нею чинити, вона так думає. Тому багато хто вибирає не здаватися. А здаються ті, що знають...

К.Л: - Бо наш полон – це казка, це табір.

Гамлет: - Знаєте, одного дня ми 25 людей взяли під час штурму... Вони голови схилили, сидять, але знущатися з них я не вважаю за потрібне, чипси їм дали, сир, ковбасу, ковдри…

К.Л.: - Це дуже гуманно насправді.

Гамлет: - Тому що… чинити опір полонений не може… Що скажеш, на все погоджується.

К.Л.: - Все показує, все розказує.

В.Л.: - Уявімо ситуацію, що точно знаєш, що саме цей росіянин знущався з наших у полоні, то буде інше до нього ставлення?

Гамлет: - Не траплялося, не доходили такі до нас, вони не доходили до полону.

К.Л.: - Російські новини якось впливають на твоїх бійців?

Гамлет: - Ні.

К.Л.: - Тобто ви читаєте про їхні «перемоги», про їхні пабліки, і це ніяк не впливає?

Гамлет: - Ні.

К.Л.: - Чи відчуваєте, що російська пропаганда якось хоче на вас капати, але не виходить?

Гамлет: - Аж ніяк.

К.Л.: - Типу, ви воюєте і…

Гамлет: - Ми маємо свою мету, у нас нічого не згадується, хто про що говорить.

К.Л.: - Де взагалі берете новини?

Гамлет: - Ніде, ми на передовій, одне одного бачимо, з усіма на зв'язку, телефонуємо, так дізнаємося про все.

К.Л.: - Типу, у вас є ділянка фронту, є земля, ви на ній стоїте, і що там справа, зліва, що там в Європі, – це вже не цікаво?

Гамлет: - Ну як не цікаво? І ліворуч, і праворуч, весь фронт ми знаємо.

В.Л.: - А як взагалі ти ставишся до публічних військових?

Гамлет: - Нормально, люди так вирішили, це їхні життєві принципи.

В.Л.: - А коли є ситуація, що військовий якісь проблеми на широкий загал виносить, щоб допомогти цим проблемам розв’язатися?

Гамлет: - Не вважаю за потрібне поширювати проблеми в етер.

В.Л.: - Не треба?

Гамлет: - Не треба, для чого?

В.Л.: - Було дуже багато прецедентів, коли, умовно, був розголос – і проблема розв’язалася, без розголосу замовчують далі.

Гамлет: - ...Ворогові це повідомляємо... Навіщо?

К.Л.: - Ворог однаково все бачить.

Гамлет: - Не все бачить, якщо не показувати. Війна різна буває, але ж нащо про кожну проблему говорити публічно?

К.Л.: - Щоб її розв’язувати.

Гамлет: - А хто буде розв'язувати?

К.Л.: - Не знаю.

Гамлет: - Ви думаєте, що про ці проблеми ніхто не знає, і вони оприлюднюватимуть, щоб їх розв'язати? Ні.

В.Л.: - Мається на увазі, що про це дізнаються цивільні люди і починають ставити питання, і ті, хто мають можливість та повноваження це вирішити, починають щось робити в цьому напрямку, бо досі вони вдають, що проблеми немає.

Гамлет: - А можна вас про щось запитати?

В.Л.: - Звісно.

Гамлет: - Ви колись бачили такі боєздатні підрозділи, реально, щоб вони з проблемами виступали? Такі боєздатні підрозділи свої питання вирішують усередині.

К.Л.: - До речі, дуже добре запитання.

Гамлет: - От скажіть, ви бачили серйозні підрозділи, які стали перед камерою та сказали: у мене проблеми, розв'язуйте?

В.Л.: - Такого не знаю.

Гамлет: - То робіть висновки.

К.Л.: - Найімовірніше, у них добрий командир, який про них дбає, там, де проблеми, то вони вже починаються саме з командира.

Гамлет: - Ну, проблеми починаються, коли вони не виконують команд дуже часто, командир вживає жорстких заходів, а людям не подобається, беруть камеру і починають...

К.Л.: - А що означає жорсткі заходи?

Гамлет: - Коли він може щось попросити, він просить, а коли бачить, що доброту за слабкість приймають, він починає командувати, – це жорсткі заходи. Для всіх жорсткі заходи – це командувати, а вони звикли, що треба просити, казати.

К.Л.: - Але ж це, по cуті, база вертикалі армії. Якщо не виконувати наказу, то армія не буде існувати.

Гамлет: - Дивіться, у нас, в принципі, так, але прийшли нові люди, ти намагаєшся обійтися з ними так, як командир, щоб бійцеві було зручно, а не що він прийшов і одразу командують, – це кінець світу. А є люди, які цю доброту дуже швидко сприймають за слабкість, і їм треба іноді вказати на їхнє місце, щоб зрозуміли, що до чого. Ті пацани, які, грубо кажучи, гинуть, ідуть і вперше, і вдруге, і втретє, вони – теж не роботи. Хтось сидить і думає: так і має бути. Ні, так не повинно бути. Хтось каже: мій дім – не там. Але ти не забувай, що вхід до твого будинку починається там, де війна. Ну і що, що твоя хата – десь там. Забувають про це, і ця війна, якщо кожен так думатиме, дійде туди...

К.Л.: - А може дійти до кожного дому?

Гамлет: - Якщо так багато хто думатиме і тікатиме від цієї війни, ви вважаєте, з такою кількістю ми втримаємо Росію?

К.Л.: - Я у вас питаю, не знаю.

Гамлет: - Не втримаємо, ви на Авдіївку подивіться. Чому ми не змогли? Велика кількість людей, ворог технікою, кількістю тисне... Він може покласти 500 осіб, щоб один окоп взяти, а в нас таких ресурсів немає.

В.Л.: - Так, мені здається, там немає такої кількості людей, яка скаже: стоп, там просто безкінечний людський ресурс, який навіть уже не ресурс, мені здається.

Гамлет: - Росія учетверо більша від України.

В.Л.: - У твого підрозділу дуже цікаве гасло, яке звучить: «Сподіватися можна лише на смерть». Хто його придумав і який головний посил, що це означає?

Гамлет: - Це ми були з моїм бійцем у 2016 році, коли… штурмували одну позицію, нас поранено. Ось сидимо, я кров'ю стікаю, він також. На кого сподіватися? Говорю: тільки на смерть, буде чи не буде, значить, потім буде, ось так. У цій ситуації – тільки те, що хтось прийде зараз, ось-ось... Не одне життя врятував «Да Вінчі», Царство Небесне, тепер його немає. Ось, буквально, я його набрав і бачу – біжить вже. Він врятував моє життя і моїх бійців, він нас вивіз звідти, семеро людей були тяжко поранені.

К.Л.: - Це неймовірна історія.

Гамлет: - Таких історій у нас дуже багато.

К.Л.: - Сподіватися можна тільки на смерть.

Гамлет: - Так, а на що ще можна надіятися?

К.Л.: - А які ще були історії, коли ти думав, що вже немає надії?

Гамлет: - Багато разів було так, навіть у Миколаєві, коли штурм тривав дві доби, я не думав, що вже можна буде взагалі піти, але, дякувати Богу, не тільки пішли, а зайняли, потім пішли.

К.Л.: - Там – це де?

Гамлет: - На Миколаївщині… Там завдання було, і дуже багато випадків. Трапилося так, що снаряд упав біля нас і не вибухнув. Я думаю, що такі випадки у всіх були, у піхотинців, що в окопах, гадаю, у них стільки випадків...

К.Л.: - Для мене ті люди, які беруть автомат і йдуть штурмувати, – найнеймовірніші люди, які є в Збройних силах України.

Гамлет: - Скажу, що нам не так тяжко, як піхоті, що в окопах.

К.Л.: - Піхоті, розумієш, на мою думку, ну, я не сидів там дуже довго… Ти сидиш і чекаєш, твоє завдання – просто сидіти, а то треба мати волю і йти вперед.

Гамлет: - Трохи не так. Дивіться, ми йдемо вперед, ми зробили свою роботу, а піхота місяцями сидить... Ти хочеш піти в туалет, але не можеш, бо обстріл ще триває. А ми штурмували, нас поміняли, ми поїхали додому. А їм важко реально, та ще взимку, холод чи не холод, ти не можеш запалити вогонь, щоб зігрітися, дистанція у тебе, важко.

В.Л.: - Росіяни тепер взагалі дуже активно займаються будівництвом фортифікаційних споруд, вони досить сильно укріплюють свою оборону. От як штурмовий підрозділ, як шукати цю слабку місцину в їхній обороні?

Гамлет: - Буде завдання стояти, де треба штурмувати, все знайдемо.

К.Л.: - Наведи приклад, от є укріплений район чи якась укріплена позиція. Як ви розробляєте цей план?

Гамлет: - Спершу ми облетіли, порахували людей, подивилися, де можна під'їхати, від'їхати. Завжди, коли ти їдеш, маєш знати шляхи відходу. Отак плануємо, скажімо, якщо десь важко, можемо й тиждень, починаються артобстріли, можемо артпідготовкою послабити це, по-різному.

В.Л.: - Бували невдалі штурми, коли треба було відступати?

Гамлет: - Відступати – ні, вийшло так, що ми знову-таки штурмували, але не пішли, бо трохи дані неправильні були в нас, ми зайшли туди, це було в Миколаєві, Максимівці, розвіддані повідомили, що там 20 людей, ми пройшли 5 км вночі. Зайшли туди, виявилося, вони там теж готувалися до штурму, отже, ціла рота вже там, ціла рота висувається туди, з нами був підрозділ ще, але там бій – дуже добрий, дуже великі в них втрати, але ми полонених ще забрали і пішли звідти.

К.Л.: - Тобто там стоять дві роти, причому одна – штурмова, ви зайшли підрозділом – це менше від роти.

Гамлет: - Вони не вірили, але є відео, де вони розмовляють, вони не вірили, що це українські бійці, думали, що це їхні жартують з ними, ось це нам допомогло.

К.Л.: - Це як?

Гамлет: - Тому що туди, куди ми зайшли, ніхто в житті не думав, що можна зайти, це в тил до них.

В.Л.: - Тобто вони буквально подумали, що це пранк?

Гамлет: - Реально.

К.Л.: - Там пародисти нас штурмують…

Гамлет: - Ні, там казали: іди сюди, припини, у мене справи. Там на них автомат спрямований, а вони стоять, не вірять.

К.Л.: - Я дуже шкодую, що ти не ведеш телеграм-канал, що не збираєш ці історії, бо насправді на таких історіях тримається весь сучасний світ.

В.Л.: - Дуже багато мотивації насправді сьогодні тримається саме на таких історіях.

Гамлет: - Я не знаю, у нас є щось таке, як телеграм-канал, але ніхто не веде, тільки іноді щось закидаємо. У нас був навіть тікток, інстаграм… блокує…

К.Л.: - Там треба знати певні правила, що можна казати, чого не можна казати, не показувати крові, можна обходити красиво правила…

Гамлет: - Нам трохи не до того, деколи додаємо, що хочемо, але блокують.

К.Л.: - Знімаю питання.

В.Л.: - Як ти ставишся до російських пропагандистів вірменського походження, як-от Маргарита Симоньян, хто там ще, Тигран Кеосаян?

Гамлет: - Мені байдуже, хто за національністю мій ворог. Ворог є ворог.

В.Л.: - А є таке відчуття, що ти вірмен, ти в Україні, і ти фактично відстоюєш правду, а вони брешуть так активно?

Гамлет: - Ну, звичайно, брешуть. Людина, яка правди не знає, про Україну взагалі нічого не знає і починає про щось говорити, ну, Симоньян... Звідки вона знає про Україну щось? Просто їй сказали: треба говорити, – вона і про Вірменію також говорить, до речі. Я не люблю лаятися, не лаятимуся, але чорти скрізь чорти. Яка різниця, якої національності?

К.Л.: - А про тебе щось колись розповідала російська пропаганда?

Гамлет: - Та мої фотки там у них висять, нещодавно взяли в полон офіцера – а в його телефоні моя фотографія.

К.Л.: - А які емоції? Ти взяв у полон офіцера, відкриваєш його телефон, а там – твоя фотографія?

Гамлет: - Не я взяв у полон, це інший підрозділ, і мені переслали...

К.Л.: - Типу, тебе шукають.

Гамлет: - Так, з Маріуполя в мене був телеграм-канал, в який закинули одну річ, що ми в Росії зробили,.. там часто пишуть: тебе знайдемо.

К.Л.: - Типу, я тут, 59-та бригада, приходь. Як ти отримував український паспорт, це складний процес?

Гамлет: - Чесно вам скажу, я довго не подавав документів, доки моя дружина сама не почала збирати їх, подали, Президент мені одразу підписав.

В.Л.: - Тобто це був такий швидкий процес.

Гамлет: - Так, я навіть не зрозумів, що і як, Президент підписав, просто на війні мені паспортом користуватися ніде.

К.Л.: - УБД отримав?

Гамлет: - Так, давно, ще в 2018 році.

К.Л.: - Російська пропаганда постійно розповідає, що у нас в Україні нацисти, ти їх бачив?

Гамлет: - А що означає нацисти? Якщо людина – патріот своєї країни, то це означає нацист?

В.Л.: - Вони кажуть, що ми нацисти…

Гамлет: - Путін сам сказав, що він нацист. То що від нас хоче? Він же, коли виступав, заявив: я нацист, націоналіст своєї країни. А нам що не любити свого дому, своєї країни чи як?

В.Л.: - Вірмен донедавна вважали союзниками Російської Федерації. Як взагалі, наскільки ти знаєш, у Вірменії ставляться до України?

Гамлет: - Скажу так: є там певний відсоток, як і тут є українці, хто в Росію, хто в Україну, там у нас просто небагато людей... Але там теж є, як кажуть русофоби, «ждуни» і, ясна річ, хто «ждун», того не люблять, хто не «ждун», підтримують.

К.Л.: - У Вірменії хтось також чекає на Росію?

Гамлет: - Та вони, певно, не виходили з Радянського Союзу, там і лишилися.

К.Л.: - Ти чогось боїшся взагалі?

Гамлет: - Боюся.

К.Л.: - Чого?

Гамлет: - Бога.

К.Л.: - І все?

Гамлет: - А кого ще боятися?

К.Л.: - Що для тебе перемога в цій війні?

Гамлет: - Перемога потрібна, щоб виправдати всі наші втрати, така перемога, за яку хлопці віддали свої життя, щоби це даремно не було, ось до цього треба йти.

В.Л.: - Віриш у повернення кордонів України 1991 року?

Гамлет: - Вірю, але це нескоро буде, одразу кажу: нескоро, але буде.

К.Л.: - У нас вистачає людей, які готові йти до кордонів 1991 року?

Гамлет: - Вистачає.

К.Л.: - А чого не вистачає, на твою думку?

Гамлет: - У нас трохи не вистачає згуртованості в народі. Була б згуртованість, розбіжностей таких не було б... Бо під час війни дуже багато розбіжностей: це не так і це не так, а так і буде, бо війна, а коли будемо згуртованими, наче один кулак, думаю, дуже легко все буде.

К.Л.: - А що тебе засмучує взагалі сьогодні, коли ти дивишся, думаєш: мені від цього сумно?

Гамлет: - Стосовно чого?

К.Л.: - Взагалі у тебе ж якісь емоції є...

Гамлет: - Емоції, як кажуть, є на війні, коли когось втрачаємо, – емоції погані бувають.

К.Л.: - Наприклад, мені особливо боляче тепер, гине цвіт нації.

В.Л.: - І постійно виникають такі думки: а хто буде відбудовувати державу? Навіть якщо уявити, що ми переможемо і переможемо так, як ми собі це уявляємо, хто залишиться, щоб будувати країну нашої мрії, за яку полягли всі ці хлопці?

Гамлет: - Я думаю, ця війна ще стільки буде, що наші діти все це встигнуть відбудувати.

К.Л.: - Думаєте, наші діти це будуть робити?

Гамлет: - Не воюватимуть, а будуватимуть уже вони.

В.Л.: - А коли приїжджаєш з фронту до Києва, щось дивує, щось не подобається?

Гамлет: - Та ні, все нормально, мені подобається, що люди живуть, ходять по місту, для цього ніби й воюємо, щоб люди могли жити. Мені подобається, скажімо, народ на собі цього не відчуває, отже, нам вдається.

В.Л.: - Так насправді?

Гамлет: - Що діти бігають, радіють життю, а коли все похмуро, як не знаю що, – це ні. Люди повинні жити, для цього і воюємо, щоби люди процвітали, жили спокійно.

В.Л.: - Що ти зробиш насамперед, уявимо, після перемоги? Думав про це?

Гамлет: - Поїду в Маріуполь, додому.

К.Л.: - Що будеш там робити?

Гамлет: - А от коли доїду, тоді вирішу, у мене сусіди є… Думаю, встигну...

К.Л.: - Останнє запитання на сьогодні. Скажи, будь ласка, одним словом, на твою думку, що тепер головне для українського суспільства?

Гамлет: - Думаю, що коли буде згуртованість, коли буде думка одна, тоді можна робити все що завгодно, можна весь світ перевернути, не тільки Росію, а решту – теж.

К.Л.: - Дуже дякую за цю відповідь.

В.Л.: - Дякую, що прийшов, дуже цікава розмова, дякую за захист.

Влада Ліберова, Костянтин Ліберов
Повну відеоверсію інтерв’ю дивіться на каналі «Ukrinform TV»